Небезпеки внутрішнього опромінення і як їм протидіяти

Населення України ще в перші роки після катастрофи на Чорнобильській АЕС дізналося про те, що небезпечно вживати в їжу забруднені радіонуклідами харчі. Втім, знання – не гарантія того, що рекомендацій дотримаються. Не було, на жаль, у цій сфері ні системного контролю з моніторингом зміни впливу ізотопів на людський організм, ані навіть належної просвітницької роботи. Та й досі бракує роз’яснень у засобах масової комунікації, у закладах освіти й сім’ях про можливі негативні наслідки для здоров’я людей такого незримого й підступного ворога, як внутрішнє опромінення.

Тепер дозволю собі на початку цих нотаток порівняти з хрестоматійними «каменярами» діячів громадської організації «Японський фонд майбутніх поколінь», яких не спиняє, образно кажучи, ні жар, ні холод у питаннях захисту життя й здоров’я прийдешніх поколінь. Японці збираються звернутися в ООН і закликати цю міжурядову структуру змінити істотно завищені, на їхній погляд, чинні стандарти радіаційного забруднення харчових продуктів.

СПІВПРАЦЯ З “НАДІЄЮ»

Як завадити потраплянню в харчі радіоактивних ізотопів і зменшити дозу внутрішнього опромінення, здатного спричинити захворювання? Це питання не один рік підносить на щит громадський діяч, виконавчий директор Японського фонду майбутніх поколінь Джунічі Ковака. Його соціальна ініціатива, відома як Японський проєкт в Україні, сприяла тому, що на актуальній темі (а надто після аварії на АЕС у Фукусімі) зосередила увагу небайдужа громадськість в обох країнах – тих, що в різний час зазнали ядерного лиха. 

Японці майже десятиріччя тому розпочали співпрацю з громадською жіночою організацією «Надія» – вона опікується в Київській області проблемами переселенців із зони відчуження ЧАЕС. З 2015 року в Україні утворилася й діє також партнерська Асоціація освітян за безпечне майбутнє (її очолює житель Житомирщини Микола Слепенчук, директор школи в селі Піщаниця, що неподалік від Овруча). У селах Нові Мартиновичі й Овсюки на Полтавщині, Дівички й Ковалин (Київщина) та деяких інших, де нині живуть «чорнобильські» переселенці, шкільні вчителі також активно долучаються до просвітництва в межах Японського проєкту. Неодноразово відвідували гості з агломерації Токіо й такі населені пункти Житомирщини, як Овруч, Народичі, Бігунь та в Київській області – Радинку (це село на заході Поліського району межує з 30-кілометровою зоною відчуження ЧАЕС). 

На прикладах своїх досліджень і спроб оздоровити дітей у районах, прилеглих до зони небезпеки, ініціатори проєкту доносять до поліщуків (та й загалом до жителів України) інформацію про потребу кожному дбати про власне здоров’я, контролювати раціон на вміст радіонуклідів, а також радять, як саме це робити. Асоціація освітян долучається до просвітницької діяльності. Інформаційну підтримку надають і деякі організації в медійній сфері – Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» та найбільша в нашій державі творча спілка. З нагоди чергових роковин і «круглих дат» ядерних катастроф, що сталися поблизу Прип’яті й у префектурі Фукусіма, фонд цьогоріч оголосив інформаційну кампанію «Здоров’я майбутніх поколінь». Ініціативу киян підтримали редакції низки ЗМІ в Україні та колеги з агломерації Токіо.

Консультантом у частині досліджень в Україні японці називають кандидата біологічних наук Миколу Лазарєва. Досвідчений вчений, доцент Національного університету біоресурсів і природокористування України не раз спілкувався з пресою на цю тему. Водночас до інтерпретацій можливого впливу на організм малих доз радіації (а надто з погляду медицини) фахівець ставиться, як сам він каже, дуже обережно. 

ЩУКА В РІЧЦІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ КАРАСЬ НЕ ДРІМАВ

«В Україні медики мають свої підходи до проблеми й свою методологію, – пояснює доцент Лазарєв. – Ми, радіобіологи, констатуємо, що учасники проєкту вжили рекомендованих заходів і в їхніх господарствах молоко стало на порядок чистішим. Пан Ковака запитує: «Як це поліпшило здоров’я дітей?» Я відповідаю, що медичні питання дуже специфічні, їх мають обговорювати фахівці. Якщо молоко ми очистили достатньо швидко, то це не означає, що так само швидко зміцниться здоров’я тих, хто його споживає. Є ж низка інших впливових чинників. Але в Україні так склалося, що після найгострішого періоду ядерної катастрофи медики живуть, так би мовити, своїм життям, а аграрний сектор, який має і досвід, і механізми, і заходи поліпшення якості харчових продуктів, живе своїм життям. І ці дві ланки, на жаль, майже не взаємодіють, а це погано». 

Приміром, провели експеримент у кількох районах, починаючи з Народичів. Оскільки там десятиліттями ніхто не вживав жодних ефективних контрзаходів. Медики в межах своєї компетенції спостерігають за станом здоров’я людей, проте далі в процес ніхто не втручається. Пан Ковака дивується: «Чому ніхто не розриває це замкнене коло, чому не роблять продукцію чистою?» 

«Пояснюю, як в Україні ставляться до «чорнобильських» проблем, – каже Микола Лазарєв. – Якщо в більшості населених пунктів продукцію доведено до держнормативів (скажімо, до 100 бекерелів на літр молока), то держава вважає, що своє завдання виконала. І далі в ці справи не втручається. Ми, науковці, весь час домагалися, щоб молоко хоча б відповідало державним гігієнічним нормативам. І це в більшості населених пунктів зроблено. А населених пунктів у країні – майже 2200. І залишилося 10–15 таких, у яких забрудненість продукції перевищує гігієнічні нормативи. На перший погляд, динаміка непогана. А японці кажуть – ні, це не так. Якщо забруднення продукції перевищує нормативи – це погано. Отож завдання не виконано. І вони мають рацію».

Радіоактивні цезій і стронцій – утворення абсолютно штучні, зазначає вчений. Вони з’явилися з ядерними технологіями і з ядерними аваріями. Тобто в довкіллі до 1945 року радіоактивних цезію і стронцію не було. Їх взагалі не існувало. А на цей час у нас вважається радіоактивно забрудненою територія, якщо поверхнева активність ґрунту – 185 тисяч бекерелів на квадратний метр. Ось до чого доведено довкілля ще за радянських часів – з появою бойового і «мирного» атому! А що буде далі? Ядерні ж технології розвиваються. 

«Пан Ковака вважає, що 100 бекерелів на кілограм харчів – це теж ненормально, – додає вчений. – У Японії норматив удвічі суворіший. І там є громадський рух, який на всіх рівнях не дає спокою своїм урядовцям і чиновникам, вимагає довести норматив вмісту штучних радіонуклідів до 1 бекереля на кілограм чи на літр харчових продуктів.

Втім, навіть чинні нормативи в нашій країні дають ризик негативних ефектів удесятеро менший від того, який дають автоаварії. Людина, приміром, може потрапити в Києві в автотрощу (і це теж погано, що в столиці чимало людей дістають травми або гинуть на дорогах). А в класичній радіобіології, як то кажуть, достатньо навіть одного променя, щоб він негативно вплинув на генетичному рівні, а потім цей негатив може передатися нащадкам. Про те, що залишаємо прийдешнім поколінням, у нас, на жаль, не так турбуються, як у Японії. Вони про своїх нащадків дбають і цю стурбованість хочуть передати нам. І роль своєї громадської організації іноземці розуміють так: щука в річці для того, щоб карась не дрімав.

ВЧЕНІ РАДЯТЬ

Жителям районів Полісся, які внаслідок катастрофи на АЕС зазнали проблем через радіаційне забруднення місць їхнього проживання, фахівці радять застосовувати ефективні агрохімічні прийоми. Серед них – вапнування, рекультивація ґрунту (потрібно вносити в певних дозах мінеральні добрива, хімічні меліоранти). Також зооветеринарні заходи дають змогу в господарствах виробляти чисту продукцію тваринництва (спеціальний раціон харчування худоби, стійлове утримання тварин, застосування блокаторів, зокрема берлінської лазурі тощо). 

Крім дезактивації харчів, якщо їхня сировина не була радіоактивно чистою, вчені радять кулінарну обробку або переробку сировини – щоб зменшити вміст радіонуклідів у готовій продукції. Радять вживати не саме молоко, а продукти його переробки – сир, кефір, масло тощо, в них вміст цезію значно менший. Важливо також забезпечити жителям критичних територій повноцінний раціон харчування, що містить достатньо білків, харчових волокон та пектинів, вітамінів С, Е, А та каротину, солей кальцію, магнію, фосфору, калію, мікроелементів. І насамкінець – про вживання спеціальних продуктів, що містять блокатори всмоктування радіонуклідів. Цей захід має увінчати згадані вище й діяти з ними в комплексі.

Можна багато наводити прикладів, як японські фахівці в межах їхнього соціального проєкту допомогли поліпшити здоров’я дітям «чорнобильців» і жителів Полісся – робили хворим точкові масажі за спеціальною методикою, надавали ліки, фінансували оздоровчі заходи. Але, мабуть, найголовніше, що вони принесли в Україну своєю народною дипломатією і східною філософією – це небайдужість до чужої біди й бажання зробити надбанням широкої громадськості здобутки вчених у захист від впливу радіації, насамперед – від внутрішнього опромінення. 

Шляхетна мета й мрія пана Коваки та його однодумців – радикально змінити міжнародні нормативи, щоб зробити харчові продукти набагато чистішими. Чи зможуть достукатися японці до високих міжнародних інституцій, «лупаючи скалу» з десятків і сотень бекерелів – покаже час. 

Як у своїй відомій поезії закликав Великий Каменяр, «нехай ні жар, ні холод не спинить вас!» – це саме хотілося б побажати й друзям українських «чорнобильців», переселенців з Полісся та жителів Житомирщини, Київщини, інших областей. Бо кому призначено «скалу сесю розбить» – тому і Бог помагає. І хочеться вірити: лави прихильників безпечного харчування та піклувальників про прийдешні покоління в Україні міцнітимуть. І хай «тисяч молотів о камінь загуде», щоб здоров’я й життя людське стало наріжним каменем поступу цивілізації.

Сергій Шевченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства