14 травня. Пам’ятні дати
Слава Стецько (1920-2003) – постать легендарна. Складається враження, що вона прожила декілька життів. Українська політична діячка, журналістка, політолог, голова проводу Конгресу українських націоналістів (КУН), дружина одного з ідеологів ОУН Ярослава Стецька. Народилася на Тернопільщині, з 1941 року перебувала в підпіллі, у 1943 році потрапила в німецьку катівню. 1944-го року познайомилася з Ярославом Стецьком. Закінчила юридичний факультет Мюнхенського університету. Співпрацювала зі Степаном Бандерою, Дмитром Донцовим. П’ятдесят років свого життя вона змушена була провести в еміграції, на батьківщину повернулася лише в 1991 році, та й то, під чужим ім’ям – її могли арештувати. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Вона до останнього була трудоголіком, за часів депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. В усьому відчувалася майже військова виправка – горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була лише одна – любила міцну каву. А жіночою слабкістю – біжутерія. Не могла спокійно пройти повз гарні коралі чи каблучки. Але діамантів ніколи не мала – була справжньою, а не вдаваною безсрібницею. У Києві, навіть, квартири не мала, мешкала у племінниці Лесі, а на зарплату (пенсію не отримувала) купувала дітям дарунки. Можна сказати, що їй поталанило. Пройти через надзвичайно важку епоху живою й майже неушкодженою (якщо не рахувати інфаркт). Дожити до української незалежності («Дотянутися», - так казала вона) і відійти у світлу вічність, не ставши свідком нової війни, на якій українцям знову доводиться проливати кров і віддавати життя за незалежність батьківщини. Хіба що з небес. «Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», - сказала якось Слава Стецько. Її ім’я, допоки житиме Україна, ніколи не забудеться.
Ювілеї дня:
152 роки від дня народження Олександра Фоміна (1869-1935), вітчизняного ботаніка, академіка АН УРСР (1921). З 1914 року Фомін - професор кафедри морфології та систематики рослин Університету св. Володимира, Київських вищих жіночих курсів та директор Київського ботанічного саду. З 1920-х років учений готував численні обґрунтування та проекти створення ботанічного інституту в УАН, в якому з 1931 року, з моменту його утворення як Інституту, був його першим директором, а також проект створення ботанічного саду АН УРСР. Академік Фомін є автором майже 90 наукових праць, присвячених геоботанічним і ботаніко-географічним дослідженням флори і рослинності України, Кавказу, Сибіру та Далекого Сходу. Він уперше розробив (1925) ботаніко-географічне районування території України. Сприяв розбудові та збагаченню колекцій ботанічного саду Київського університету. В 1924 році заснував «Вісник Київського ботанічного саду», в 1931 – «Журнал біоботанічного циклу ВУАН», який згодом дістав назву «Журнал Інституту ботаніки ВУАН». З 1935 року ботанічний сад Київського університету має ім’я академіка Фоміна.
150 років від дня народження Василя Стефаника (1871–1936), українського письменника, визначного майстра психологічної новели, зокрема діалогу. Видав збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). Радянський уряд у 1928 році призначив Стефанику персональну довічну пенсію, в обмін за це всіляко намагаючись «пофарбувати» його в «червоного» письменника і зробити «полум’яним революціонером». Письменник не пручався. Він просто мовчав. Так само як і Ольга Кобилянська, але після 1917 року Стефаник майже нічого не написав.
Сьогодні святкує свій день народження Святослав Вакарчук (1975), український музикант, композитор, фронтмен рок-гурту «Океан Ельзи», політичний і громадський діяч. «Каменяр» української рок-сцени народився у Мукачевому в сім’ї фізика Івана Вакарчука (згодом ректор Львівського університету, міністр освіти і науки України). Навчався у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю «Фізик, викладач фізики». У 1994 році створив гурт «Океан Ельзи». Серйозно займався музикою, випускаючи музичні альбоми, але й науки не кидав – закінчив аспірантуру Львівського університету за спеціальністю «Теоретична фізика», у 2009 році захистив дисертацію «Суперсиметрія електрона в магнітному полі». До того ж здобув другу вищу освіту (у тому ж таки рідному Львівському університеті) за спеціальністю «Спеціаліст з міжнародних економічних відносин». За 20 понад років існування «Океану Ельзи» написав чимало популярних пісень і разом з колегами-музикантами випустив до десятка музичних альбомів («Там, де нас нема» (1998), «Янанебібув» (2000), «Модель» (2001), «Суперсиметрія» (2003), «Gloria» (2005), «Міра» (2007), «DolceVita» (2010), «Земля» (2013), «Без меж» (2016)). Активний учасник Помаранчевої революції та революції Гідності. 2007-2008 – депутат Верховної Ради України. 2003-2007 – Посол української культури. 2005-2007 – Посол доброї волі програми розвитку ООН. У 2009 році заснував фонд «Люди Майбутнього». Заслужений артист України (2005); почесний громадянин Львова (2015).
