Дніпро помирає, і це – питання національної безпеки
У першу суботу липня відзначається день Дніпра – головної водної артерії України, яка забезпечує водою 70% населення. Але з кожним роком ця артерія стає усе слабшою, і експертне середовище з повною серйозністю говорить про те, що стан Дніпра настільки критичний, що річка помирає… Це підтвердилося і у нещодавньому звіті Рахункової палати, де визнано, що Дніпро – на межі екологічної катастрофи, а загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року – фактично не виконувалася.
У поверхневих водах річкового басейну Дніпра виявлено аж 161 забруднювач, зокрема, гербіцид атразин, метали кадмій і нікель. А у дніпровській воді значно перевищено вміст сільськогосподарських отрутохімікатів, фармацевтичних препаратів та речовин, які використовуються у парфумерії, – синтетичного мускусу, важких металів – цинку та міді, а також ртуті.
Фахівці, з якими поспілкувався Укрінформ, кажуть: Дніпро настільки занедбаний, що річку вже неможливо повернути у природній стан, і цьому сприяв комплекс проблем, які накопичувалися десятками років.
80% – вплив клімату, 20% – діяльність людини
У це складно повірити, але Україна вважається водонезабезпеченою державою. Навіть більше – за даними досліджень, проведених Інститутом світових ресурсів, наша країна посідає друге місце в світовому рейтингу країн з найбільшим ризиком втрати вологи та виникнення посухи у найближчі 20 років.
Директор Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайло Ромащенко у коментарі Укрінформу каже, що головною причиною такої ситуації є кліматичні зміни. «Кількість води поступово зменшується, що тягне за собою погіршення її якості. Роль кліматичних змін у цьому складає 80%, а 20% – діяльність людини. Через кліматичні зміни, приміром, не відбувається наповнення Дніпровських водосховищ. Якщо раніше були паводки, завдяки яким водосховища наповнювалися і промивалися, то тепер цей процес припинився, а забруднення відбувається, як і раніше», – пояснює пан Ромащенко.
Одним із факторів, які спричиняють забруднення Дніпра, є сільськогосподарська діяльність людей, зокрема, меліорація. Зрошення в комплексі із застосуванням пестицидів, добрив спричиняє забруднення полів, а це своєю чергою сприяє забрудненню річки. Але аграрії, ну, ніяк не зможуть відмовитися від цих робіт, то що можна зробити?
«Щоб зменшити вплив аграрного сектору на водні ресурси, потрібно застосовувати технології точного землеробства, – переконаний Михайло Ромащенко. – Це диференційовані конкретні норми внесення на поле тих чи тих елементів, які потребує рослина, а не усереднені норми для всього поля. Такий підхід зменшує і пестицидне навантаження і зменшує загрози змиву цих елементів у водні об’єкти.
Крім того, у нас найбільша розораність земель, які використовуються під сільгоспвиробництво. Треба переходити від суцільної оранки на технології мінімального і нульового обробітку ґрунту, щоб територія максимально була задренована і сприятлива для поглинання опадів і несприятлива для формування поверхневого стоку. Адже коли формується поверхневий стік на поверхні, де є трав’яний покрив, то змив забруднюючих речовин у водні об’єкти буде менший. Це стратегічний напрям зміни політики ведення сільгоспвиробництва».
Чому треба забути про фосфати
Іншим фактором забруднення Дніпра є використання фосфатів і фосфанатів у миючих засобах. Наслідки цього ми бачимо з року в рік у літний період, коли вода в Дніпрі стає зеленою. Річ у тім, що сполуки фосфору, які потрапляють у річку з каналізації, є чудовим добривом для водоростей, які там активно розвиваються. Водорослі забирають з води кисень, через що гине риба, яка розкладаючись, отруює воду.
Екс-заступник голови Держводагенства Павло Гвозденко наголошує, що забруднення водойм фосфатами і фосфанатами прогресує. Якщо в 2017 році у водойми було скинуто близько 4550 тон сполук фосфору, то вже в 2020 році – понад 6 тисяч тонн.
Нещодавно крок у регулюванні цієї проблеми нібито було зроблено. Міністр захисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський повідомив, що уряд підтримав постанову «Про внесення змін до Технічного регламенту мийних засобів», що запровадить поетапне обмеження вмісту фосфатів та інших сполук фосфору в мийних засобах (як для побутового прання, миття й очищення, так і для промислового).
Щоправда, нові стандарти діятимуть аж з 2024 року. А Павло Гвозденко наголошує, що країни, на які ми звикли рівнятися, не те що обмежили, вони повністю відмовилися від використання фосфатів у миючих засобах. Німеччина це зробила ще у 1986 році, Австрія – у 1995 році. «Практично всі країни ЄС або мають жорсткі обмеження, які контролюються, або ж платять податок, який настільки великий, що простіше випускати продукцію без фосфатів. Ще років 10 тому ми теж мали б відмовитися від миючих засобів, які містять сполуки фосфору, але не зробили цього. Натомість прийнято технічний регламент, який регулює кількість сполук фосфору в миючих засобах, але проблема у тому, що контролювати це ми не вміємо», – каже експерт. Він вважає, що бізнесу необхідно дати час на підготовку, аби повністю перелаштуватися і нарешті піти шляхом Австрії і Німеччини у цьому питанні.
Більшість очисних споруд неефективні
Але чи не найбільшою проблемою, про яку згадують експерти, є відсутність у столиці очисних споруд. Через що як мінімум третина стічних вод потрапляє до Дніпра неочищеною. Павло Гвозденко каже, що всі комунальні підприємства, що генерують найбільше забруднення, працюють на очисних спорудах, які будувалися ще в минулому столітті. (У столиці головним забруднювачем акваторії Дніпра є «Київводоканал», який за приблизними підрахунками за рік скидає майже 500 млн куб. метрів стоків. – Ред.).
За словами Михайла Ромащенка, практично усі наявні очисні споруди потребують реконструкції і модернізації. «За експертними оцінками, системи водопостачання міських і сільських населених пунктів потребують коштів на модернізацію не менше 5 млрд доларів», – зазначає він.
А до цієї проблеми ще додається й те, що технічні роботи з підтримки належного стану Дніпра не проводяться. Андрій Неліпа, президент «Громади рибалок України» та експерт з екології та рибної галузі каже, що Дніпро вмирає, бо його недбале використання призвело до таких наслідків, які на сьогодні усунути неможливо. «Днопоглиблювальні і берегоукріплювальні роботи, очищення, модернізація очисних споруд і інші важливі заходи не проводилися належним чином упродовж усіх років незалежності», – говорить він.
Цьому підтвердженням є згаданий звіт Рахункової палати, де йдеться, що упродовж 2013-2020 років для екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води коштом усіх джерел фінансування побудували та реконструювали каналізаційні мережі водовідведення протяжністю лише 16,2% планових обсягів. Збудували протиерозійні гідротехнічні споруди та здійснили агротехнічні протиерозійні заходи на площі 0,1% планових обсягів; збудували 14,3% споруд зливової каналізації, забезпечивши плановий рівень її протяжності лише на 0,2%. А системи більш чистого виробництва створені тільки на 3 зі 162 підприємств – 1,9%.
«З 2018 року певні зусилля стали докладати ЄС та міжнародні організації, які фінансують експертні роботи (розробки, рекомендації) для змін у державній політиці водокористування, – каже Андрій Неліпа. – За сприяння іноземних партнерів цей процес почав зрушуватися з мертвої точки, але без необхідної політичної волі ці зміни не буде можливо втілити».
Водосховища змінили екосистему Дніпра
До згаданого комплексу проблем додається іще й наявність каскаду електростанцій і водосховищ уздовж Дніпра. Водосховища недостатньо глибокі, через що швидко нагріваються і це сприяє активному розмноженню водоростей і водяного горіха, спотворюючи екосистему ріки.
Президент «Громади рибалок» пан Неліпа також каже, що оскільки проточність ріки змінена, то зникла здатність Дніпра до самоочищення. Якщо раніше усе, що потрапляло в воду природним шляхом, змивалося в море, то зараз накопичується у водосховищі. «Каскадне водосховище – це спотворена екосистема, яка не може сама відтворюватися. Тому люди повинні постійно їй допомагати. Раніше працювали відтворювальні підприємства, які вирощували зарибок. Зариблення потрібне саме рослиноїдними видами, які виконують функцію природного очищення. Тому постійно треба заселяти білий амур, який поїдає рослинність, підчищаючи водосховища, білого товстолоба, коропа, який збирає всі зайві органічні залишки і не дає замулюватися водосховищам. Це природна біологічна меліорація, яку потрібно підтримувати регулярно і виділяти на це кошти. Але зараз про неї забули, а якщо і згадують, то зариблення проводять непідходящими видами риб, аби лише відзвітувати про виконану роботу», – розповідає експерт.
Як кожен з нас має відповідати за користування водою
Спілкуючись із директором Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайлом Ромащенком, ми попросили його дати іще кілька порад про те, що може зробити кожен із нас і держава в цілому, аби зберегти головну річку України. Він каже, що настав час, коли кожен громадянин повинен відчувати свою відповідальність за користування водними ресурсами. І для початку слід привчати себе до роздільної утилізації сміття і домагатися того, щоб у воду навіть під час банального миття посуду чи прання потрапляло якнайменше бруду. Ми маємо керуватися принципом: максимально очищати бруд механічно – з тарілок, одягу тощо, а вже потім використовувати воду.
У державному масштабі, вважає науковець, потрібне формування нової водної політики – аби всі галузі були спрямовані на бережливе і економне ставлення до водних ресурсів. Передусім вона має включати перехід на системи замкнено оборотного водопостачання, коли використану воду очищають настільки, що її знову можна використовувати, як мінімум, для технічних потреб, як максимум – для вживання. А ще застосовувати принцип, за яким забруднювач платить за заподіяну шкоду, що дозволить її нівелювати.
«Нині питання водної безпеки і поводження з водними ресурсами не менш важливе, ніж військова безпека. Тільки бережливе, економне поводження з водою в усіх сферах дасть можливість змінити ситуацію», – каже Михайло Ромащенко. Він додає, що цього року РНБО нарешті усвідомила цю проблему, тож уряд дав завдання за 6 місяців розробити водну стратегію України на період до 2050 року. Тепер головне, щоб її реалізували не так безвідповідально, як згадану програму оздоровлення Дніпра…
Юлія Горбань, Київ
