Сьогодні - день пам’яті Василя Стуса
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. Попри схвальні рецензії на його поезії, ані перша («Круговерть»), ані друга («Зимові дерева») Стусові збірки так і не були надруковані. У січні 1972 року його вперше арештували. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
Після повернення восени 1979 року до Києва Василь Стус приєднався до гельсінської правозахисної спілки. Попри те, що здоров’я було підірване, поет заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку формувальником ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, потім – на фабриці взуття «Спорт».
У травні 1980 р. був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями Василь Стус кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами його на рік відправили у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари, хоча це й не порушення режиму. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері, можливо, від переохолодження. Офіційна версія смерті поета – зупинка серця.
Василя Стуса поховали спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році разом із побратимами, Юрієм Литвином і Олексою Тихим, перепоховали на Байковому кладовищі Києва.
Останнім часом на передній план виходить більше героїчна біографія Стуса та його національне подвижництво (він і дійсно був «людиною морального абсолюту», як зауважує Іван Дзюба), але не варто забувати, що Стус – передусім поет. І до того ж, поет найвищого ґатунку. Поет європейського класу, ні на кого не схожий, надзвичайно глибокий і самобутній.
