14 жовтня. Пам’ятні дати

День захисників і захисниць України – державне свято, що відзначається 14 жовтня. Започатковано 14 жовтня 2014 року президентським указом з назвою День захисника України. 14 липня 2021 року Верховна Рада України перейменувала свято на День захисників і захисниць України.

Нагальна потреба у такому загальнодержавному святі особливо гостро постала після російської окупації Криму та початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей. Безпрецедентні зразки мужності та відваги, явлені нашими солдатами на передовій новітньої російсько-української війни, сотні відданих життів за Батьківщину потребували гідного вшанування з боку суспільства й держави.

Дата 14 жовтня вибрана не випадково: цього дня відзначається християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, а у 1999 році встановлений і День українського козацтва.

З давніх-давен Богородиця була покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Саме на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, на якій обирали гетьмана і визначали, як козацтву жити далі. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцю.

Вже у ХХ столітті козацькі традиції боротьби за незалежність України наслідували вояки Армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії. І не випадково днем офіційного створення УПА було обрано свято Покрови. Таким чином, цілком логічно, що цього дня давнє героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім.

Й нині українська армія береже бойові традиції предків, тому у війську з’явилися назви з іменами легендарних українських полководців та уславлених формацій минулого. Тяглість поколінь знайшла відображення і в елементах одностроїв – головний убір «мазепинка», нарукавний тризуб. А гасло «Слава Україні» – «Героям слава» стало офіційним вітанням українського війська.

У християн східного обряду сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці. Воно було введено у християнство тільки в X столітті й має під собою чи то легенду, чи то реальну подію, яка відбулася в стародавньому Царгороді (Константинополі). На ту пору місто було оточене чужинцями. Пiд церковним склепiнням на всенічній службі у Влахернському храмі з’явилася Пресвята Богородиця в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила віруючих своїм дивовижної краси омофором. Це видіння було провістям перемоги – невдовзі ворог відступив, і місто було врятовано від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого, так і невидимого.

Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву в її честь, а також ікону її Покрова. Йдучи в похід на ворога, козаки відправляли молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, складали їй подяку.

Крім того, свято Покрови було надзвичайно шанованим і серед українського селянства: другого місяця осені чекали з особливим нетерпінням, адже з Пречистої, тобто з 14 жовтня дозволялося справляти весілля. У народі так і казали: «Жовтень на весілля багатий», а сам місяць називали ще «весільником».

На честь Покрови в Україні збудовано чимало храмів. Однією з найстаріших є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця. Нині ця унікальна споруда – діючий храм і музей водночас.

Події дня

Сьогодні відзначається день заснування Української повстанської армії. Ця дата офіційно закріплена постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 червня 1947 року і її прив'язка до свята Покрови, покровительки козацького війська, мала на меті показати спадковість українського війська від доби Гетьманщини. Проте ця дата скоріш символічна, оскільки перші бої УПА відбулись у лютому 1943 року. Українська повстанська армія, як військово-політична структура українського визвольного руху, діяла до вересня 1949 року, після чого була реорганізована в збройне підпілля. УПА боролася проти як нацистської Німеччини, так і Радянського Союзу, адже основною метою своєї діяльності вважала відновлення української незалежної держави.

Останнім боєм збройного підпілля прийнято вважати бій 14 квітня 1960 року на Тернопільщині. Однак і пізніше збройний спротив продовжувався, а окремі підпільники-одинаки діяли ще кілька десятків років. Загалом за весь час існування через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб, за участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона людей.

У цей день народилися

в Україні…

Андрій Цепун (1978-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився у Києві, мешкав на Мінському масиві. Навчався у Київському ліцеї № 100 «Поділ», де закінчив фізико-математичний клас. У 1995-2001 роках навчався на радіофакультеті Київського міжнародного університету цивільної авіації (нині – Національний авіаційний університет).

Працювати по професії не довелося, бо у 2000 році одружився і треба було заробляти гроші для сім’ї.

Взимку 2013-2014 років був активним учасником Революції Гідності. Входив до складу Самооборони Майдану.

Увечері 20 лютого 2014 року Андрій Цепун разом з іншими активістами чергував на блокпосту на в’їзді у Київ з боку Гостомельської траси. В ніч на 21 лютого після завершення чергування пішов сам додому. Вранці його тіло знайшли у Києві на вулиці Верболозній на Куренівці зі слідами жорстокого побиття й черепно-мозковою травмою.

Без Андрія залишилися дружина і син.

Харитина Пекарчук (1894-1973), громадська та військова діячка, хорунжа Армії УНР. Перша жінка, яка отримала українську державну нагороду в ХХ ст.

Народилася в Сімферополі в русифікованій польській родині заможних землевласників. Ще школяркою захоплювалася українським театром, читала

«Кобзар» Шевченка, що не знаходило підтримки у оточення.

Пізніше, вже коли служила у Таврійській губернській земській управі, познайомилася з однодумцями, які теж захоплювалися українською темою. Разом з ними заснувала сімферопільську «Просвіту». Коли 1918 року збільшовичені севастопольські портові робітники зайняли Сімферополь, її арештували. Перед цим їй вдалося знищити списки сімферопольської «Просвіти», щоб ті не потрапили до рук більшовиків. Її  звільнили союзні німецькі війська, які пізніше увійшли у місто.

У добу Української Держави Тіна працювала в Єлисаветграді (сучасний Кропивницький) друкаркою. Пізніше приєдналася до новосформованого полку, де отримала посаду старшини для доручень. Під час повстання в листопаді 1918 року пішла до полку імені Івана Богуна, в якому їй зі зброєю в руках довелося брати участь у боях проти більшовиків.

У 1919 році Тіна повінчалася зі старшиною Армії УНР Іваном Пекарчуком. У тому ж році в бою проти денікінців була поранена в живіт, за три тижні з незагоєною раною повернулася до полку. За Зимовий похід 1919 року, в складі 1-ї сотні кінного Мазепинського полку Армії УНР, була нагороджена жетоном ордена Залізного хреста, а за визвольні змагання — Хрестом Симона Петлюри.

Влітку 1920 року дістала тяжку контузію, внаслідок якої ліва сторона тіла була майже паралізована. «Цим закінчилася моя служба Україні як вояка», — зазначала вона у спогадах.

Вже восени Тіна Пекарчук була інтернована поляками, а наприкінці 1921 року втекла до чоловіка, який на той час важко хворів. Подружжя проживало на нелегальному становищі, переховуючись від поліції, а Харитина важко заробляла на хліб для себе та чоловіка.

Згодом Харитина намагається надолужити упущене і отримати освіту, навіть деякий час навчалася на філософському факультеті. Але через туберкульоз їй довелося покинути навчання та переїхати до Польської республіки.

Під час Другої світової подружжя Пекарчуків спробувало повернутися до України. У Вінниці Харитина організувала й очолила організацію «Жіноча Служба Україні». У 1943 році її разом з чоловіком заарештовало гестапо за звинуваченням у зв’язках з партизанами. Але через брак доказів за кілька місяців подружжя звільнили, після чого Пекарчуки втекли на захід і поневірялося таборами для переміщених осіб.

Подальше життя Харитини та Івана супроводжували скрута та хвороби. У 1958 році колишній вояк армії УНР помер.

В еміграції Харитина Пекарчук вела щоденник. На превеликий жаль, він зник разом з усіма фотографіями. Померла Харитина Пекарчук в будинку для літніх людей.

Лесь Сердюк (1940-2010), кіноактор, народний артист України.

Народився у Харкові. Син українського актора Олександра Сердюка і оперної співачки Анастасії Левицької.

З 1961 року був актором Київської кіностудії ім. О.Довженка. Створив незабутні кінообрази у стрічках: «Сто тисяч», «Загибель ескадри», «Інспектор карного розшуку», «Чорний капітан», «Дума про Ковпака», «Вавилон-ХХ», «Чекаю і сподіваюсь», «Гетьманські клейноди», «Роксолана», «Високий перевал», «Страчені світанки», «Провал операції «Велика Ведмедиця» та ін.

Остання робота, в якому глядачі могли бачити Леся Сердюка — фільм «Тарас Бульба» російського режисера В.Бортка, у стрічці Сердюк зіграв козака Товкача.

Більше про чудового актора: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2019/02/blog-post_13.html