17 жовтня. Пам’ятні дати
Історія проведення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності починається 17 жовтня 1987 року. Того дня понад сто тисяч людей зібралися на площі Трокадеро в Парижі, де в 1948 році була підписана Загальна декларація прав людини, щоб віддати данину пам'яті жертв бідності, насильства і голоду. Присутні заявили, що бідність є порушенням прав людини, і підтвердили необхідність спільними зусиллями добиватися дотримання цих прав. Відповідні заяви були вибиті на пам'ятному камені, відкритому в той день.
Згодом такі ж пам'ятні камені були відкриті в багатьох країнах світу.
Перед пандемією, на початку 2020 року, 736 млн осіб по всьому світу, або 10% населення планети, відповідно до міжнародної класифікації вважалися бідними – їхній дохід становив менше $1,9 на добу. Але вже до кінця 2021 року, вважають експерти Світового банку, кількість людей, що живуть за межею бідності по всьому світу, зросте на 150 млн осіб.
Події дня
Цього дня, у 1659 році, в Переяславі між Юрієм Хмельницьким і московським урядом було підписано угоду, якою регулювалося політичне й правове становище козацької України в складі Московської держави (Переяславські статті). Російські воєводи мали право стояти в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.
У цей день народилися
Яків Маркович (1696-1770), державний діяч, мемуарист.
 |
Походив з багатого і впливового старшинського роду. Закінчив Київську академію, де був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Служив наказним лубенським полковником, генеральним підскарбієм. Був одружений з донькою гетьмана Павла Полуботка. Зібрав величезну бібліотеку, де були рукописні твори з усієї України. Протягом 1717-1776 рр. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»). Твір є продовженням «Кройніки» наказного гетьмана Павла Полуботка (батька дружини Якова Марковича), події в якій доведено до 1715 р. У щоденнику простежено розвиток економіки, соціальних відносин і культури Гетьманщини (Лівобережної України з Києвом). Відображено колоніальну політику російського царизму в Україні, показано яким важким тягарем лягли на український народ руйнівні війні, що вела Росія з Туреччиною (передусім, за рахунок українських козаків і селян). Щоденник містить багато майстерно виписаних картин і деталей побуту ХVІІІ ст. У ньому чимало витягів з періодики, у т.ч. зарубіжної (польської, німецької, французької), копій віршів, рецепти тощо. Рукопис твору зберігається у ЦНБ ім. В.І.Вернадського АН України.
Олександр Пономарів (1935-2020), відомий мовознавець, перекладач і публіцист, доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників та словників різних типів. Понад 40 років Олександр Данилович викладав в Інституті журналістики, а останні 15, разом з іншими науковцями, працював над новим українським правописом.
Іван Драч (1936-2018), український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, громадський діяч.
Герой України (2006), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета.
Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг».
Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачив світ і тонко розумів його. Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним комуністом, чесним політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
Спогади про Драча: https://www.radiosvoboda.org/a/29311162.html
Інтерв’ю з поетом: https://wz.lviv.ua/article/372988-chomu-ia-tak-bahato-pysav-bo-meni-zavertaly-nazad
Володимир Чепелик (1945), скульптор, автор пам’ятників у багатьох містах України та Європи.
Народився у Києві, закінчив Київський державний художній інститут, по тому викладав в альма матер.
У 1990 році Володимира Чепелика було обрано головою Національної спілки художників України. Від 1997 року – дійсний член Національної академії мистецтв України. Народний художник України.
Серед найвідоміших скульптурних робот: жителям селища на Трухановому острові, спаленого фашистами в 1943 році (м. Київ); Тарасу Шевченку в Чернігові та в місті Форт-Шевченко (Казахстан); жертвам репресій у Биківнянському лісі під Києвом); Михайлу Грушевському (Київ).
У співавторстві з сином Олексієм Чепеликом створив пам’ятники: народному артисту України Миколі Яковченку (Київ і Прилуки), Олесю Гончару (Київ), Сержу Лифарю (м. Лозанна, Швейцарія), загиблим дочкам та синам України (м. Маутхаузен, Австрія), українському козацтву (м. Відень, Австрія), Тарасу Шевченку (м. Тбілісі, Грузія), Тарасу Бульбі (c. Келеберда на Полтавщині).
Детальніше про скульптора та його роботи тут: https://www.youtube.com/watch?v=59jvOMtvOFU
Олег Собчук (1980), рок-музикант, засновник і фронтмен рок-гурту СКАЙ.
Народився в Тернополі. Навчався у Галицькому коледжі за спеціальністю шофера-автослюсаря, згодом – у Тернопільському педуніверситеті.
Олег не має професійної музичної освіти, всьому вчився самотужки. 2001 року разом з Олександром Грищуком створив гурт «С. К. А. Й.».
З 2005 року живе і працює в Києві. Під час Євромайдану разом з іншими українськими музикантами в ніч проти 1 грудня 2013 записав кліп на пісню «Kozak System» «Брат за брата» (слова Олександра Положинського), в якому кадри з музикантами в студії звукозапису чергуються з відео з протестів на Євромайдані та побиттям студентів у ніч на 1 грудня.
З початком російсько-української війни Олег займається волонтерством на підтримку українських військових, гурт їздить з концертами на лінію фронту.
2016 року, під час святкуванні 15-ліття гурту, ювілейні концерти пройшли Україною, а також в Лондоні, Дубліні та Парижі.
До речі, Олег Собчук – автор пісні, що є неофіційним гімном київського футбольного клубу Динамо-Київ.
Послухати гурт СКАЙ:
