26 жовтня. Пам’ятні дати

Нікола Артемійович Терещенко (1819–1903) народився у Глухові, де його батько, селянин за походженням, займався комерційною діяльністю. Починав як торговець хлібом у Криму, звідки привозив сіль та рибу. Розбагатів на постачанні харчів російській армії під час Кримської війни, ще більше після реформи 1861 року, коли почав скуповувати землі лівобережних поміщиків, приділяючи особливу увагу розвитку цукрової промисловості краю. Активно займався громадською діяльністю, в 1860–1872 рр. був Глухівським міським головою, прославився благодійністю.

У 1870 році Терещенко і його сини Іван та Олександр заснували «Товарищество свекольносахарных и рафинадных заводов братьев Терещенко», діяльність якого невдовзі поширилась на Чернігівську, Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Курську й Тульську губернії.

Поступово центром ділової активності родини Терещенків стає Київ, де вони у 1875 році придбали будинок на Бібікову (тепер Тараса Шевченка) бульварі, 12 (нині – Національний музей Тараса Шевченка). Сюди було перевезено художню колекцію Терещенка, що поповнювалася ним та його синами, і яка невдовзі стала основою сучасних зібрань художніх творів київських музеїв – Тараса Шевченка, Національного музею та музею Ханенків. Зібрання Терещенків виставлялися для громадського огляду.

З переїздом до Києва розгорнулася широка меценатська і благодійна діяльність Терещенка та його родини. Вони фінансували будівництво Маріїнського дитячого притулку, нічліжного притулку, Безкоштовної лікарні, Києво-Печерської гімназії, торговельних шкіл. Більше за всіх приватних осіб Терещенко пожертвував на будівництво Київського політехнічного інституту (150 тис. крб). Помер Нікола Терещенко на 84 році життя у Києві, похований на батьківщині – у Глухові.

У цей день народилися

 в Україні…

Андрій Саєнко (1962-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився у м. Сміла на Черкащині, жив у Фастові на Київщині. Працював  токарем, слюсарем, електриком,  але зрештою  став  приватним  підприємцем.

Андрій був учасником «Помаранчевої революції» 2004 року, а також податкового Майдану 2010 року.

Разом зі старшим братом Юрієм вперше поїхав у столицю на Майдан 1 грудня – одразу після побиття студентів. Згодом Андрій почав ночувати на Майдані, вступив до Самооборони Майдану, входив до Самооборони Фастова.

Андрій  Саєнко  востаннє  вирушив до Києва 18 лютого – і лишився там назавжди. Він загинув 20 лютого 2014 року від кульового поранення на пішохідному переході біля готелю «Україна».

Без Андрія залишилися матір, брат, дружина і два сини. Старший син Олексій також брав участь у Євромайдані, входив до складу Самооборони.

Дмитро Балацький (1902-1981), хоровий диригент, художній керівник зразкової капели бандуристів.

Народився у Гайсині на Вінниччині, де ще юнаком керував аматорською хоровою капелою. Професійну освіту здобув у Київському музично-драматичному інституті.

З 1937 року керував Державною капелою бандуристів. Втім, тривало це недовго, бо 1 вересня 1938 року Балацького заарештували – за «активне проведення антирадянської агітації, розповсюдження провокаційних чуток,

Карався в Казахстані. Після повернення з часом влаштувався художнім керівником в одеській філармонії. 1949-го року одержав призначення на посаду керівника хорового колективу обласної філармонії до Полтави. Більше 20-ти років керував чоловічим вокальним ансамблем музичної школи при філармонії. Викладав у вечірній музичній школі, керував робітничими хорами.

У репертуарах усіх хорових колективів, якими керував Дмитро Балацький, обов’язково були твори Т. Шевченка. Дбав про популяризацію української пісні і збереження старовинного репертуару.

Максим Рильський присвятив Балацькому вірш «Бетховен».

Уляна Кот (1936), співачка, майстриня художнього ткацтва, хранителька народних традицій Полісся.

Народилася у селі Крупове на Рівненщині. У свої поважні літа тримає в пам’яті більше тисячі народних пісень, знає до дрібниць поліське весілля, обжинки й інші обряди. Ткані нею рушники та тоненькі серпанки – характерні для полісся прозорі лляні тканини – зберігаються в приватних колекціях і музеях по всьому світу.

У рідному селі Уляна Кот організувала фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня»  та дитячу фольклорно-етнографічну студію «Серпанок».

З її голосу фольклорист Кузьма Смаль у 2002—2004 роках записав 1050 творів (колядки, щедрівки, веснянки, козацькі, рекрутські, солдатські, соціальні і родинно-побутові, жартівливі пісні, балади, пісні про кохання), що увійшли до збірників «Ой зозулько, сива пташко» (2005 р.), «Ой та зацвіла черво­на калина» (2008 р.), «Поліське весілля» (2011 р.).

Більше про Уляну Кот і мистецтво поліського серпанку: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=478

Ольга Матешко (1947), українська актриса.

 З 1969 року працювала актрисою на кіностудії ім. О. Довженка. Її найвідоміша роль - у фільмі Леоніда Бикова «В бій ідуть одні «старики»». Чоловіком Ольги Матешко був кінооператор і режисер кіностудії Олександр Ітигілов. У 1986 році він брав участь у зйомках аварії на Чорнобильській АЕС, отримав велику дозу опромінення і помер від променевої хвороби у 1990 році. У 1994 році Ольга Матешко у складі делегації поїхала в США і залишилася там. Викладала у Свято-Сергіївської академії на Манхеттені, працювала на телеканалі для українських емігрантів. Нині актриса буває в Україні, знімається в кіно.

Віталій Рогожа (1947), письменник, автор історичних романів.

Народився у с. Мурахівка, Миколаївська область. Закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут.

Рогожа – автор історичної трилогії «Запороги». Перша книга «Петро Сагайдачний» розповідає про звитяги славного запорожця. У другій книзі «Богдан Хмельницький» подається відмінний від звичного погляд на вчинки гетьмана. У завершальній книзі «Іван Мазепа» йдеться про те, що гетьман хотів створити державу руського народу союзною московській, а Петро І бачив Мазепу одним із своїх слуг.

Зараз письменник працює над наступною трилогією «На зламі імперій». 2019 року вже вийшла друком перша книга «Не віддаймо Україну нікому!». Ця назва є девізом полку ім. Павла Полуботка, створеного Миколою Міхновським у 1917 році в Києві. У романі осмислюється історія становлення українського народу в двадцятому сторіччі, на тлі першої світової війни і зламу головних європейських імперій.

Володимир Лис (1950), письменник.

Народився на хуторі поблизу села Згорани на Волині. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, працював журналістом у газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівненщини, завідував літературною частиною Рівненського музично-драматичного театру. Нині редактор відділу громадсько-політичної газети «Волинь».

У літературі дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року.

Прозові твори Лиса, а їх в його доробку близько двох десятків, читачі цінують за захопливі сюжети, складні етичні дилеми, психологізм та виразність мови. Найбільш популярним став роман «Століття Якова», він здобув перемогу у національному конкурсі «Коронація слова» у номінації «Найкращий роман десятиліття». За цим романом знято історичний мінісеріал.

 …і у світі

 Гілларі Клінтон (1947), одна з найвідоміших світових жінок-політиків.

Народилась в Чикаго. У 1973 році закінчила юридичний факультет Єльського університету, там же в університеті познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Біллом Клінтоном. Працювала в Фонді захисту дітей і в апараті юридичного комітету Палати представників. Потім переїхала в штат Арканзас, де Білл Клінтон почав політичну кар'єру. З 1975 року викладала на юридичному факультеті Університету Арканзасу, з 1976 працювала в юридичній фірмі Rose Law Firm. У 1978 Білл Клінтон був обраний губернатором Арканзасу. Бувши першою леді штату, Клінтон активно брала участь у громадській діяльності. Після перемоги Клінтона на президентських виборах в 1992 році Гілларі виконувала обов'язки першої леді США. У 1998 році під час скандалу щодо відносин Білла Клінтона з практиканткою Білого дому Монікою Левінскі, який ледь не закінчився імпічментом президента, Гілларі підтримала чоловіка і не побажала розлучитися з ним. У 2000 році вона стала сенатором. У 2008 Гілларі вперше заговорила про свої президентські амбіції, однак тоді від демократичної партії на вибори пішов Барак Обама. Після своєї перемоги Обама запропонував Клінтон зайняти пост Державного секретаря США. У 2016 році Гілларі Клінтон стала кандидатом на президентське крісло від демократів. Однак перегони вона програла. Хілларі Клінтон - автор книги «Потрібно ціле село та інші уроки, які викладають нам діти». Разом з тим вона випустила ряд книг-мемуарів, остання з яких «Що трапилось» вийшла у 2017 році.