3 листопада. Пам’ятні дати
Восени 1918 року Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, наближалася до свого розпаду. Західні українці, натхненні прикладом Східної України, що проголосила у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність.
18-19 жовтня 1918 року, у Львові була створена Західно-Українська Народна Республіка у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і частини Закарпаття.
3 листопада в Чернівцях відбулись народні збори, у яких взяло участь майже 10 тис. осіб. Багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях міста. Віче прийняло рішення про возз’єднання Північної Буковини із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Вже 6 листопада владу на території Північної Буковини перебрав Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем.
Згодом, 22 січня 1919 року, відповідно Акту Злуки, у складі ЗУНР Буковина об’єдналася з Українською Народною Республікою. Проте, після поразки України у Польсько-українській війні буковинські землі були окуповані військами Румунії. Лише у 1940 році Буковина возз'єдналася з рештою українських земель.
Сьогодні в Україні відзначають День ракетних військ і артилерії та День інженерних військ. Ракетні війська та артилерія – рід Сухопутних військ ЗСУ, що складаються зі з’єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з’єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної і протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів і підрозділів протитанкових керованих ракет. Він призначений для ураження рухомої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів протиповітряної оборони та інших важливих об'єктів при веденні бою. Ракетні війська та артилерія є основною вогневою силою в військових операціях, які проводяться Сухопутними військами, і виконують до 65-70% загального обсягу завдання з вогневого враження противника.
У загальній структурі Збройних Сил України інженерні війська належать до спеціальних військ. Організаційно частини і підрозділи інженерних військ ВС України входять до складу Сухопутних військ, Військ Протиповітряної оборони та Військово-Морських Сил, а у складі військово-повітряних Сил є інженерно-аеродромні частини і підрозділи. Нині підрозділи інженерних військ Збройних Сил України активно задіяні на сході країни в зоні ведення ООС.
Події дня
Цього дня в карельському урочищі Сандармох було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти». Серед них – фундатор нового українського театру Лесь Курбас (1887-1937); один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний (1901-1937); Микола Куліш (1892-1937) – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров (1890-1937) – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Григорій Епік (1901-1937) – драматург та сценарист; Матвій Яворський (1885-1937) – історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський (1876-1937) – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших.
Цього дня у 1941 році в Києві був висаджений у повітря Успенський собор Києво-Печерської лаври. Храм був побудований у 1073-1078 роках. Донедавна існувала лише одна – офіційна версія знищення Успенського собору: як стверджували радянські історики, його підірвали нацистські окупанти. Але нині існує й інша, в якій ідеться про те, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор (так само як і Софійський) було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада – підірвано. Споруду планували висадити в повітря разом з німецькими високопосадовцями та їхнім гостем – президентом Словаччини Тісо, але чомусь стався збій в операції, й вибух пролунав із запізненням. Того дня на території Лаври відбулися чотири вибухи. Від першого завалилася частина фортечного муру, другий стався в арсеналі, біля головних лаврських воріт, де був склад боєприпасів, від третього вибуху задрижала земля – це був вибух в Успенському соборі. Але храм встояв. Через деякий час в соборі пролунав новий надзвичайно потужної сили вибух, і його вже собор не витримав. В результаті цієї акції загинули близько 20 німецьких солдатів і офіцерів. За радянських часів і мови про відновлення храму не йшлося. Порушили це питання лише за часів незалежності України. Указ Президента про відновлення Успенського собору вийшов у 1995 році, а вже в листопаді 1998-го митрополит Володимир заклав першу цеглину в його фундамент.
У цей день народилися
Сергій Дідич (1969-2014), Герой Небесної Сотні.
Народився в селі Стрільче на Івано-Франківщині у робітничій родині.
У 1987 році вступив до Одеського морського інженерного училища. Після І курсу був призваний до лав армії, службу проходив у десантних військах.
Після демобілізації вступив на економічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка.
З 2008 року Сергій Дідич – приватний підприємець, засновник та голова громадської організації Клуб мандрівників «Золоте руно». Він першим почав розробляти маршрути туристичних сплавів по Дністру, мріяв перетворити його в центр туристичного розвитку Прикарпаття. З 2010 року очолював Городенківську районну організацію ВО «Свобода».
На Євромайдані Сергій із дружиною були з початку грудня. Дідич був сотником Івано-франківської сотні.
18 лютого 2014 року Сергій Дідич разом зі своєю сотнею стримував атаку «Беркута» у Кріпосному провулку. За словами побратимів, коли його сотня відходила, Дідич йшов останнім і був збитий в Кріпосному провулку вантажівкою «ГАЗ», за кермом якого знаходився інший активіст майдану, Леонід Бібік, який викрав автомобіль і намагався прорвати ряди міліції. Згодом Леонід Бібік був амністований.
Ігор Сердюк (1969-2014), Герой Небесної Сотні.
Народився у місті Кременчук. Ігор дуже пишався етимологією свого прізвища, адже Сердюками називали козаків-піхотинців, одним із завдань яких було забезпечувати охорону гетьмана.
Ігор був підприємцем, займався організацією ремонтно-монтажних робіт. З початку 1990-х брав участь у національному русі в рідному місті.
Почав їздити до Києва з перших днів Євромайдану. На Майдані був прапороносцем 9-ї сотні самооборони.
Ігор Сердюк загинув близько 13-ї години 18 лютого на розі Кріпосного провулку та вулиці Інститутської.
Без Ігоря залишилися дружина і донька.
Більше про Ігоря Сердюка: https://www.prostir.ua/?news=istoriya-vilnoji-lyudyny-heroj-nebesnoji-sotni-ihor-serdyuk
Дмитро Фальківський (1898-1934), поет, один з плеяди «розстріляного українського відродження».
Народився на Поліссі. Вчився в сільській школі, потім у гімназії в Бресті-Литовському. З молодих років «брав участь у революційній роботі» – перебуваючи в Червоній армії (1920–1923 рр.) знаходився там у відділі особливого призначення. Може, й не випадково перший друкований твір Фальківського називається «Чекіст». З 1924 по 1930 рік Фальківський багато друкується у журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Всесвіт», «Глобус» тощо. В ті ж роки виходять чотири книжки його поезій: «Чабан», «Обрії», «На пожарищі», «Полісся». У грудні 1934 року виїзна сесія московської військової колегії під головуванням Ульріха розглянула «справу» 28 українських громадян і засудила їх до розстрілу. Серед них був Дмитро Фальківський та з півтора десятка інших письменників.
Лесь Подерв’янський (1952), художник, представник Нової хвилі, автор сатиричних п’єс.
Народився у Києві, його дід і батько були художниками. Закінчив Київський художній інститут.
Наприкінці 1970-х років почав писати гостро сатиричні п’єси, які швидко стали культовими. Вони розходилися в аудіозаписах – автор сам читав їх, «граючи» за усіх персонажів.
Через вкрай специфічну лексику – суміш суржика і нецензурних слів – постановки п’єс відбуваються у камерному форматі й призначені для дорослої аудиторії. У доробку Подерв’янського п’єс вже понад півсотні.
Як художник Подерв’янський менше відомий загалу, але серед поціновувачів він має репутацію оригінального представника Нової хвилі. Його картини зберігаються в Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції.
Подивитися картини Подерв’янського: https://www.hroniky.com/news/view/17014-les-poderv-ianskyi-pryveze-do-lutska-svoi-tvory
Ірен Роздобудько (1962), письменниця та сценаристка, авторка кількох десятків романів.
Народилася у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету.
В одному з інтерв’ю Ірен Роздобудько зізналася, що колись зовсім не володіла українською мовою. Коли ж вона вивчила українську мову та почала писати романи – стала однією з найуспішніших авторок України.
В її доробку – детективи, психологічні трилери, жіночі романи.
Андрій Жолдак (1962), театральний режисер. Лауреат низки міжнародних театральних фестивалів, а також премії ЮНЕСКО (2004).
Андрій Жолдак належить до найбільш знаних у світі діячів українського драматичного театру. Широко використовує прийоми сучасного, зокрема, аванґардного театру, через що зажив слави невтомного експериментатора.
Він прагне до естетичної провокації, аби розбурхати свідомість і уяву глядача. Деякі його вистави тривають 4-5 годин і є випробуванням для акторів, яких він садить у клітки, змушує бігати голими на сцені й виставляти на показ все, що є гарного і поганого в людській природі.
Сергій Дзюба (1978), сценарист, режисер, письменник.
Народився у Києві. Закінчив факультет режисури Київського національного університету культури і мистецтв.
Став відомим як сценарист фільмів «Позивний Бандерас» (2018) – військового детективу про події під час АТО, та «Заборонений» (2019)– про Василя Стуса. Фільм про видатного поета і борця з совєтською системою був неоднозначно сприйнятий публікою і критикою – через недостатнє розкриття як образу самого Стуса, так і руху шістдесятників, а також через сюжетні провали і зайві фантазі. Втім, попри усі недоліки, стрічка привернула увагу до постаті Василя Стуса і до одного з його гнобителів – нинішнього проросійського політика Віктора Медведчука.
