10 листопада. Пам’ятні дати

10 листопада 1764 року, указом російської імператриці Катерини ІІ, останній Гетьман України Кирило Розумовський був позбавлений посади, водночас була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором Петром Румянцевим.

У перші роки свого царювання Катерина не робила різких рухів – вичікувала. Але під новий 1764 рік вона отримала з Глухова інформацію про те, що з’їзд старшин підготував документ, у якому йдеться про відновлення в Україні порядку обрання гетьмана вільними голосами, регулярного скликання представницького від старшин органу – сейму або генеральної ради, заснування вищої судової інстанції – трибуналу, відновлення митниць на кордоні з Росією (митний кордон з Росією було ліквідовано 1754 року), повернення Гетьманщині відторгнутих земель, припинення безплатного утримання в Україні російських полків, повернення українському народу боргів за останні турецьку та прусську війни та ін.

Почувши таке, Катерина ІІ сполошилася і негайно викликала Розумовського до Петербурга – зажадала добровільного складення повноважень. Одночасно вона надіслала до українських кордонів кілька полків, привела в бойову готовність війська, дислоковані в Україні, та заарештувала українську артилерію, а Сенат заборонив виробництво у Гетьманщині пороху.

У 1767 році під час виборів до єкатерининської законодавчої комісії українське старшинство і козацтво висловили Катерині ІІ своє незадоволення її політикою, але марно – після ліквідації української держави – Гетьманщини, російській цариці жодні заяви були не страшні. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ – останній оплот української державності, 1782-го розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!».

Наступного, 1783-го року цариця, аби українці краще відчували її «матєрнєє попєчєніє», закріпачила їх, а ще заборонила козацьке військо, запровадила російську мову викладання в Києво-Могилянській академії, а 1785 року надала українським старшинам за слухняність права російського дворянства. До того ж Катерина ІІ не забувала й про історію: саме за її правління росіяни добряче «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію. Саме німкеня Катерина ІІ почала називати себе спадкоємицею Володимира Великого, тобто, «ноги» сучасного російського великодержавного шовінізму – звідти. Попри те, що на службі Російської імперії перебувало чимало талановитих українців (приміром, Олександр Безбородько і Петро Завадовський були її секретарями), вона ніколи не симпатизувала українцям. Приміром, у 1787 році, подорожуючи на південь України, у листі з Києва писала, що ніде у своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні та гидкі, як в Україні.

Отже, на кінець XVIII ст. українські землі – Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина та Запоріжжя, повністю втратили свою автономність, перетворившись на колонію Російської імперії.

Разом з тим, сьогодні в світі відзначається Всесвітній день науки в ім’я миру та розвитку. Всесвітній день науки в ім’я миру та розвитку покликаний нагадувати міжнародній спільноті про необхідність використання науково-технічних досягнень в інтересах миру та розвитку на благо людської цивілізації, а також сприяти популяризації ролі науки в якості інструменту, що знаходиться на службі суспільства.

Події дня

10 листопада 1926 року було засновано Український науковий інститут у Берліні – наукову установу, фундатором якої був гетьман Павло Скоропадський.

Завданням інституту було ширення серед німців відомостей про Україну й український народ, дослідження взаємин України з західними країнами, зокрема Німеччиною, в минулому і сучасному і допомога українським студентам і науковцям у студіях і дослідах. За першого періоду своєї діяльності (до 1931 року) директором Інституту був Дмитро Дорошенко. Після окупації Берліна більшовиками у 1945 році інститут перестав існувати, а його бібліотека загинула.

У цей день народилися

в Україні

Яків Рощепій (1879-1958), конструктор, винахідник автоматичної ґвинтівки та самохідного комбайна.

Народився в селі Осовець (тепер – Чернігівська область). Серед дванадцяти дітей він був найстаршим. Закінчив чотири класи церковно-парафіяльної школи, але бідність родини не дала змоги Якову отримати подальшу освіту.

У 1895 році Яків зробив велосипед з дерева і їздив на ньому по селу. Незвичайний транспортний засіб потрапив на очі місцевій знаті, вона й потурбувалась, щоб хлопець взяв участь у земській виставці досягнень. Звідти Яків повернувся з премією в десять царських рублів. Тоді за такі гроші можна було купити головну тяглову силу на селі – коня.

На Всеросійську виставку Яків виготовив дерев’яне куряче яйце у півлітровій пляшці, за яке теж одержав грошову премію і диплом учасника виставки.

У 1898 році Якова призвали на військову службу і направили у російську фортецю Зегрж Варшавського військового округа, де він служив ковалем зброєремонтної майстерні.

У 1902 році винахідник-самоук запропонував проєкт самозарядної ґвинтівки оригінальної конструкції, а у 1904 році на базі відомої трьохлінійки Мосіна сконструював першу у Російській імперії десятизарядну автоматичну гвинтівку оригінальної схеми, у якій був нерухомий ствол і напіввільний затвор.

У 1907 році Яків Рощепій запропонував нову, вдосконалену модель автоматичної ґвинтівки. На Петербурзькій технічній виставці 1910 року автоматичну ґвинтівку Рощепія було відзначено великою срібною медаллю «За трудолюбие и искусство».

Після 1917 року Яків Рощепій продовжив свою конструкторську діяльність на заводі «Арсенал» у Києві. Він удосконалив гвинтівку, створивши новий зразок 1918 року. Нарешті, в 1920 році приїхав з ґвинтівкою в Москву в Головне артилерійське управління, але не отримав сприяння і, повернувшись на батьківщину, вирішив кинути збройову справу.

Та все ж у кінці 1921 року він очолив збройове виробництво Трудової комуни ім. Бакуніна (Катеринослав).

14 серпня 1928 року конструктор Рощепій представив науково-технічній раді збройово-кулеметного тресту проєкт нової автоматичної ґвинтівки. Простота і надійність гвинтівки Рощепія, бездоганність її автоматики були відзначені науково-технічною радою. Взагалі простота пристрою – одна з переваг всіх моделей зброї Якова Рощепія. Але застосування нестандартного патрона поставило хрест на хорошій гвинтівці. Тільки в розпал Другої світової війни, у 1943 році в СРСР було розроблено новий, так званий проміжний патрон.

Ще один – цілком мирний – винахід Рощепія теж випередив свій час.

У 1924 році у рідному селі Осовець він виготовив і вивів на лан самохідний зернозбиральний комбайн. Всі металеві та дерев’яні деталі, пружини конструктор виготовив власноручно вдома. Діюча модель комбайна сама рухалась, підбирала колоски, обмолочувала, видавала в бункер зерно. Самохідний комбайн, виготовлений за розробками Рощепія, з’явився на українських полях лише в кінці 40-х, але вже під іншим авторством.

Терень Масенко (1903-1970), поет і перекладач, автор текстів популярних свого часу пісень.

Народився в селі Глодоси (тепер Кіровоградської області) у незаможній селянській родині. 1930 року закінчив факультет журналістики Комуністичного університету імені Артема при ЦК КПУ.

У воєнні роки працював на радіостанції імені Шевченка та в редакції газети «Соціалістична Харківщина».

Дебютував Масенко «Маршем робітфаківців» у 1924 році. Перша збірка поезій «Степова мідь» вийшла 1927 року. Працював письменник також як нарисовець та автор книжок для дітей.

Після війни уславився як поет-пісняр. Чимало віршів Масенка поклали на музику композитори Георгій та Платон Майбороди, Левко Ревуцький («Пісня про Дніпро», «Дніпровські хвилі»), Ігор Шамо та інші.

Останній, виданий за життя, прозовий твір – есеї та спогади про митців-побратимів Павла Тичину, Максима Рильського, Анатолія Петрицького, братів Майбородів, Джамбула, Янку Купалу, Андрія Малишка –  «Роман пам’яті».

Михайло Зінковський (1937-2017), хірург, основоположник педіатричної кардіохірургії, розробник кількох новаторських реконструктивних операцій на серці.

Народився у м.Козятин на Вінниччині. По закінченні Київського медінституту почав працювати в Інституті серцево-судинної хірургії, невдовзі очолив відділенні вроджених вад серця.

Михайло Зіньковський – один з провідних фахівців педіатричної кардіохірургії, він запропонував низку нових оперативних методів лікування складних вроджених вад серця, розробив оригінальні конструкції біологічних і синтетичних протезів. Вперше у світі виконав оперативну корекцію гіпоплазії правого шлуночку серця. Стояв у витоків клінічного впровадження методу штучного кровообігу.

Видатний лікар особисто провів понад 7 000 операцій на серці.

… і у світі

Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер (1759–1805), німецький драматург, поет, теоретик мистецтва, історик, представник Просвітительства, один з основоположників німецької класичної літератури.

Енніо Морріконе (1928-2020), італійський композитор, аранжувальник, диригент, один з найвідоміших композиторів у світі кіно.

Написав музику майже до 500 кінофільмів, серед яких такі відомі кінострічки, як «Гарний, поганий, злий», «Червоний намет», «Професіонал», «Одного разу на Дикому Заході» (премія BAFTA, 1985), «Спрут», «Місія» (премія BAFTA, «Золотий глобус», 1987), «Недоторкані» (премії BAFTA, 1988; Grammy, 1988), «Лоліта», «Вовк», «Легенда про піаніста» (премія «Золотий глобус», 2000), «Незнайомка», «72 метри», «Одного разу в Америці». Нагороджений почесним призом МКФ у Венеції (1995). Лауреат спеціальної премії «Оскар» (2007) за видатні досягнення, а також «Оскару» (2016) за музику до «Мерзенної вісімки» Квентіна Тарантіно. Композитор писав музику до фільмів Бертолуччі, Пазоліні, Даріо Ардженто, Терренса Маліка, Романа Поланскі, Олівера Стоуна, Браяна Де Пальми, Джона Карпентера та ін. Маестро декілька разів був із гастролями в Києві. «Натхнення вигадали романтики. Я не вірю в натхнення. Якщо ти композитор, то ти просто повинен працювати – писати музику. Коли у мене немає замовлень на кінофільми, я пишу камерну музику. Але я пишу щодня», – зазначив композитор в одному з інтерв’ю.