Навіть хвороба, перенесена тяжко, не змушує «антивакцинатора» змінити позицію
Смертність від коронавірусу б’є рекорди, а спротиву «антивакцинаторів» не стає меншее. За півтора роки пандемії лише 6% населення України відчуло на собі, що це за хвороба – наскільки вона важка і небезпечна – решта 94% можуть про це здогадуватись. Саме час вірити ближньому й довіритись спеціалістам. Але ж де там...
В кінці грудня минулого 2020 року Українська правда провела опитування. Тоді 68,86% українців виявляли бажання вакцинуватись. З тих пір ця цифра неодноразово змінювалася і здавалось би, що досвід пандемії має сприяти її зростанню. Тож напрошується запитання: як змінюється думка щодо вакцинації у тих, хто перехворів, не будучи вакцинованим? Нам не траплялися професійні соціологічні дослідження з таким запитанням, і тому ми вирішили самі спитати у людей. На репрезентативність ми, звісно, не претендуємо, але нам хочеться подивитися на проблему саме під таким ракурсом.
Ставлення до вакцинації динамічно залежить від ковід-статистики. Але це стосується далеко не всіх українців
А загалом, ставлення до вакцини постійно змінюється. На сайті Центру Разумкова ми знайшли два цьогорічні дослідження з приводу вакцинування. У березні 2021 року охочих вакцинуватись в Україні виявилось лише 38%. Не мали наміру цього робити 51,5%. У травні дослідження показали, що намір вакцинуватись уже мали 48% опитаних.
Минуло літо. Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва у вересні 2021 року з’ясував, що «понад 56% дорослого населення країни не планує робити щеплення в найближчій перспективі». Тут соціологи розділили опитаних на тих, хто вже перехворів, і тих, хто ні. І тут уже цифри шокуючі… 61,9% українців, які не хворіли на ковід, були проти вакцинації. Про запровадження обов'язкової вакцинації ствердно відповідали 31,2% тих, хто хворів, а тих, хто не хворів, – лише 19,8%.
Соціологічна група «Рейтинг»: у листопаді минулого року, коли вакцин ще не було, за щеплення були 55%. У березні 2021 року – вакцини уже з’явилися, але відповідна пропаганда уже «попрацювало» – лише 47% «за». У липневому опитуванні, коли статистика захворюваності впала, вакцинацію підтримувало усього 26% невакцинованих громадян
Загалом із досліджень «Рейтингу» не складно помітити, що динаміка кількості охочих щепитись має тісний зв’язок із статистикою захворюваності.
«Не хотіли вакцинуватися й не хочемо» – ця відповідь зайняла перше місце серед варіантів…
У соціальних мережах (Facebook, Instagram і Telegram) Укрінформ поширив запитання до тих, хто перехворів, не будучи вакцинованим: «Як змінилося ваше ставлення до вакцинації?». Варіанти відповідей:
- не хотів до хвороби і зараз не хочу (боюсь вакцини, не вірю в існування хвороби тощо);
- до хвороби хотів, зараз не хочу (після хвороби є антитіла чи інші причини);
- до хвороби не хотів, тепер хочу (вже вакцинувався, боюсь знов захворіти, щоб не заразити близьких тощо);
- до хвороби хотів і зараз хочу (вже вакцинувався, не встиг це зробити, довго сумнівався тощо).
В опитуванні взяло участь 240 осіб. Серед опитаних були й лікарі.
5% (12 осіб), які обрали «до хвороби хотів, зараз не хочу». «Люди не розуміють, що антитіла не є гарантією 100% імунітету», – каже лікарка Ольга Кобевко.
Відповіді «до хвороби не хотів, тепер хочу», які демонструють позитивну зміну думки щодо вакцини, обрало 7% (17 осіб). Причини очевидні.
Євген Соловей: «З самого початку не хотів, а коли всі рідні перехворіли, зробив вакцину, щоб ні себе, ні їх не наражати на небезпеку».
Назар Пілецький: «...Не хотілось би ще раз перехворіти, бо відчуття під час хвороби не найкращі».
Олександр Данак каже, що важко було бачити, як страждають близькі. «Я зрозумів, що завдяки вакцинації ми можемо захистити себе та допомогти всім побороти вірус», – коментує свій вибір Олександр.
Ми також спитали у телеведучого Ігоря Кондратюка, як у людини, яка перехворіла на коронавірус в лікарні під кисневою маскою. Навіть після тяжкого перебігу коронавірусу, коли, здавалося б, мав виробитись сильний імунітет, він все ж вирішив вакцинуватись. Телеведучий обумовлює своє рішення недовготривалим захистом антитіл.
«Кількість антитіл після хвороби зменшується з кожним місяцем. І, відповідно, – підвищується ризик знову підхопити коронавірус. Тому єдино правильне рішення, яке я прийняв, – вакцинуватись», – каже Кондратюк.
Втім, на жаль, найбільший відсоток (45% – 108 осіб) не хотіли і не хочуть вакцинуватись. Лікарка-епідеміологиня Наталія Виноград пояснює це так: «Значно більшого очікували від вакцини, але люди все одно хворіють, навіть після вакцинації».
Волонтерка і глава «Благодійного фонду «СВОЇ» Леся Литвинова вважає, що чимало людей ніяк не змінюються і після хвороби.
«Один чоловік після дуже важко перенесеної хвороби повертав нам кисневий концентратор, і ми питаємо в нього: “Вакцинувався уже, чи ні?”. Він гордовито відповів: “Я їм не дався і не дамся”», – згадує пані Литвинова. Вона також додає, що противники вакцинації є ідейні і є – ситуативні. Другі можуть змінити думку, ідейних переконати складніше. Якщо це взагалі можливо…
Здавалося б, що найсильніше впливає на формування ставлення до щеплення і як посприяти позитивним змінам?
Нижче представлена інфографіка: у відсотках представлені відповіді учасників опитування і наведено типові обґрунтування вибору.
Що з тим робити? Пропагувати, але не лише…
Ми спитали у експертів «Що може змінити думку неохочих вакцинуватись?».
Ольга Кобевко вважає, що причина не у недостатній поінформованості, адже інформації про вакцини від науковців і виробників достатньо, дуже багато і відео з відділень, де видно, наскільки це страшно і як багато пацієнтів.
«Нажаль людям не достатньо цього…», – каже лікарка-інфекціоністка.
Волонтерка Леся Литвинова теж вбачає причину такої стійкрсті «антивакцинаторства» саме у недостатні поінформованості. «По-перше, загальний рівень освіти на це впливає. По-друге, комунікації. З людьми треба розмовляти і треба їм пояснювати, нащо їм це треба», – пояснює пані Леся. Але продовжує вона не надто оптимістично щодо перспектив роз’яснювальної роботи: «Навчити дитину можна, хоча інколи діти все одно беруть сірники і влаштовують пожежі».
Втім, Ігор Кондратюк теж звинувачує низький рівень освіченості співвітчизників. «Я вважаю народ в масі своїй малоосвіченим. Вибачте за прямоту… Низький рівень свідомості і знань», – каже телеведучий.
А ми дозволимо собі висновок, який не стосується «виховної роботи». З усього видно (в тому числі з висловлювань наших експертів), що вона уже майже вичерпала свої можливості: не лякають ані цифри статистики, ані відео з реанімаційних палат. Тож черги останнього часу перед пунктами щеплення обумовлені не так умовляннями і нагадуваннями про небезпеку коронавірусу, скільки обмеженнями, які стосуються невакцинованих громадян.. Тобто інформаційну компанію, звісно, припиняти не можна, але вона має йти паралельно з адміністративними заходами. Для захисту своєї безпеки( а життя і здоров’я громадян це саме сфера безпеки) держава може і має вдаватися до примусу. І варіант з не допуском в ресторан, чии навіть недопуск на робоче місце – це ще далеко не найжорсткіша форма примусу.
Анна Гетьман, Київ
