17 листопада. Пам’ятні дати

28 жовтня 1939 року в Празі відбулась мирна демонстрація з нагоди 21-ї річниці створення Чехо-Словацької Республіки. Люди, здебільшого молодь, вийшли на вулиці, аби нагадати і суспільству, і німецьким окупантам – що вони, передусім, громадяни Чехо-Словаччини. Що вони, попри окупацію, пам’ятають про це, і усвідомлюють себе громадянами саме тієї – вільної – країни. Звісно, що гітлерівцям це не сподобалося: поліція і підрозділи СС розігнали мирну ходу, під час розгону був тяжко поранений 24-річний студент медичного факультету Ян Оплетал. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, став справжньою протестною акцією проти окупації, у якій взяли участь тисячі людей. Знову дійшло до сутичок з поліцією. Наступного дня в Берліні відбулася нарада за участю Адольфа Гітлера, на якій було ухвалено рішення про закриття чеських вишів «на три роки» та про конфіскацію майна навчальних закладів. У ніч з 16 на 17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів у Празі та інших університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій були страчені, а понад 1200 арештовані й наступного дня відправлені до концтабору Заксенгаузен.

На своїх зборах 1941 року в Лондоні Міжнародна Рада Студентів ухвалила заяву, в якій день 17 листопада в пам’ять про події в Чехії було оголошено Міжнародним днем студентів.

А ще саме цього дня в Греції вшановують пам’ять студентів Афінського політехнічного інституту, які загинули під час повстання проти хунти «чорних полковників» 17 листопада 1973 року.

Події дня

Цього дня у 1855 році шотландський місіонер, дослідник Африки Девід Лівінгстон (1813-1873) на річці Замбезі, на кордоні між Зімбабве і Замбією (південна Африка) відкрив водоспад Вікторія – один з найбільших і найкрасивіших у світі. «Цю неймовірну красу ні з чим порівняти. Нічого подібного в Англії немає. Такого дива очі європейців ще не бачили. На ці прекрасні місця мабуть дивляться ангели з височини свого польоту», – записав приголомшений величчю і красою водоспаду Лівінгстон у своєму щоденнику. Висота водоспаду Вікторія 108 м, ширина водного потоку 1800 м. Лівінгстон назвав його на честь королеви Великобританії Вікторії (1819-1901). Водоспад Вікторія є однією з головних визначних пам’яток південної Африки й належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1989 року). Розташований на межі двох національних парків – «Гримлячий Дим» у Замбії і «Водоспад Вікторія» в Зімбабве.

Цього дня у 1921 році в ході Другого Зимового походу, Волинська група армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника зазнала нищівної поразки від більшовиків у бою під с. Малі Міньки. Група була оточена більшовицькою кавалерією Григорія Котовського в районі Базару (тепер Житомирська область). Частина учасників походу потрапила в полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської армії було розстріляно. Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і 20 листопада перейти польський кордон. Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил збройним шляхом завоювати незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років.

У цей день народилися

в Україні…

Дмитро Максимов (1994-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився в Києві. Був студентом Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПС України.

Максим був інвалідом зі слуху, та попри це досить успішно займався спортом. Був майстером спорту, бронзовим призером (в особистому заліку) з дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року; бронзовим призером Чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) 2012 року.

Приховуючи від рідних, регулярно ходив на Майдан, багато ночей провів на охороні барикад.

Він загинув у ніч з 18 на 19 лютого – саме в ці дні, коли режим Януковича кинув проти мирного протесту силовиків і бойову техніку. Збоку міліції в мітингувальників летіли гранати, ті відповідали бруківкою. Після того, як протестувальники підпалили два БТРи, розлючені силовики підпалили будівалю Профспілок і почали поливати людей з водометів. Вояки спецпідрозділу «Сокіл» кинули в юрбу протестувальників бойову протипіхотну осколкову гранату.

Вона втрапила Дмитру в плече і вибухнула. Дмитру відірвало руку і сильно понівечило тіло – рани були несумісні з життям. У Будинку профспілок медики 20 хвилин боролися за його життя, але Дмитро помер від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському Золотоверхому соборі. 21 лютого 2014 року Дмитра впізнав серед загиблих його тренер – матір до морга не пустили, настільки поневіченим було тіло.

Климентій Шептицький (1869-1951), релігійний діяч, архімандрит монахів Студійського уставу. Праведник народів світу. Брат митрополита Андрія Шептицького.

Навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті (Краків). Одночасно закінчив Інститут лісівництва.

Спочатку Казимир – таке ім’я йому дали при хрещенні – працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками, був послом Галицького сейму. В 1900–1907 був депутатом австрійського парламенту, та після того, як його розпустили, Казимир вирішив завершити політичну діяльність. Зайнявся суто адміністративною роботою, а також почав вести господарство у маєтку Шептицьких в Дев’ятниках. Там для селян греко-католиків побудував парафіяльну церкву. Очолював Галицьке лісівниче товариство.

Невдовзі вирішив присвятити себе служінню Господу. В 1911 вступив до бенедиктинського монастиря у Бойроні. У 1912 році перейшов у греко-католицький монастир Студійського уставу (Студитів) у Кам’яниці в Боснії, де приніс монаші обіти і отримав ім’я Климентій. 1915 був висвячений на священика, того ж року став ієромонахом. Отримав богословську освіту в університеті Інсбрука.

У 1918 році Климентій став настоятелем Унівського монастиря, a з 1926 року ігуменом Студитів Свято-Успенської Унівської лаври.

Як церковний діяч, зіграв значну роль в історії греко-католицького чернецтва. Спільно з митрополитом Андрієм Шептицьким склав статут для монахів Студійського уставу, відомий під назвою «Типікон», який апробував папа Пій XII. Брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторове, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті Інсбрука.

З 1937 жив у Львові, допомагав своєму братові в управлінні церквою. З 1939 – Член Українського Католицького Інституту, церковного об’єднання імені митрополита Рутського. Таємно іменований митрополитом Андрієм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру (1939).

Під час Другої світової війни брав участь у порятунку євреїв в Україні – їх ховали в монастирях, а потім переправляли в угорську Україну.

Восени 1944 митрополит Йосип Сліпий звів Климентія Шептицького у сан архімандрита монахів Студійського уставу і призначив керівником делегації на переговорах з органами совєтської влади.

Проте керівництво СРСР не слухало аргументів, а твердо взяло курс на ліквідацію унії і приєднання греко-католиків до Російської православної церкви.

В 1945 всі греко-католицькі єпископи були арештовані, і церкву фактично очолив старий архімандрит Климентій, який закликав священиків не погоджуватися на перехід в юрисдикцію Російської православної церкви.

1947 архімандрит Климентій був заарештований більшовиками у своїй келії під час вечірньої молитви. Обвинувачування: зрада батьківщині, покарання – виправно-трудові табори із конфіскацією майна.

Помер архімандрит Климентій Шептицький 1951 року у Владимирському централі. Похований під його стінами в попередньо викопаній ямі – вночі, без жодних позначок. Могилу відшукати не вдалося.

Отець Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року у Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну.

1996 року Климентію Шептицькому присвоєно звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв у період Голокосту.

Григорій Кочур (1908-1994), перекладач, поет, літературознавець.

Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1995 рік, посмертно за книгу вибраних перекладів «Друге відлуння»). Його переклади охоплюють 27 століть, починаючи з давньогрецького поета Архілоха, що жив у VII сторіччі до нашої ери і закінчуючи творами сучасних європейських поетів. Григорій Кочур перекладав з 29 мов твори 33 літератур світу. Як зауважив Василь Скуратівський, «…Григорій Порфирович Кочур вивів українське слово у простір світової літератури і світової гуманістичної норми, врятувавши його від імперського преса».

У Григорія Кочура була важка доля. Не уникнув він і молоха сталінських репресій. Спочатку була 15-річна каторга у полярному пеклі в Інті (Комі УРСР, як «жартували» тоді самі в’язні), а потім, після реабілітації та короткої хрущовської «відлиги» – цькування, заборона друкуватися. Його виключили із Спілки письменників України, у вікна його будинку в Ірпіні летіло каміння. Та попри все він працював і згуртовував навколо себе талановиту молодь – свою зміну. «Для багатьох він був тактовним, неперевершеним учителем на нелегкій дорозі до українства, до самих себе, до своїх джерел, до своєї нації», – згадувала вчителя Роксолана Зорівчак.

Олена Антонів (1937-1986), правозахисниця.

Лікар-фтизіатр зі Львова, активна учасниця правозахисного руху, організатор допомоги родинам політв’язні, друга дружина В’ячеслава Чорновола, згодом дружина Зеновія Красівського. Під час арештів 1965 року жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним осередком, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтелігенція. Тут улаштовувалися вечори Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп 1972 року за участю Василя Стуса, Ігоря Калинця, Стефанії Шабатури, які були невдовзі заарештовані. Антонів підтримувала зв’язки з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською, Михайлиною Коцюбинською. Формально не будучи членом Української Гельсінської Групи, Олена Антонів готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту у березні 1980 року Зиновія Красівського Антонів не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980-1985 рр. багато часу провела в Тюменській області, поділяючи долю засланого чоловіка. Багато зробила для легалізації Української греко-католицької церкви. У лютому 1986 року Олена Антонів загинула в автомобільній катастрофі.

Андрій Кокотюха (1970), письменник-белетрист, який видав понад 70 книжок. Народився у Ніжині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка.

Перший художній твір написав у віці 7 років, перше оповідання опубліковане 1987 року. Відомий своєю надзвичайною продуктивністю, якось він заявив, що якби йому більше платили, то «теоретично він міг би писати по одному роману щомісяця».

2006 року на конкурсі «Коронація слова» Гран-прі та Другу премію займають абсолютно різні рукописи, «Темна вода» і «Зоопарк або Діти до 16 років», написані в різних стилях та надіслані до журі з різних місць. Виявляється, автором обох є одна людина – Андрій Кокотюха.

Кокотюха переважно видає детективи різних жанрів – готичні, бандитські, ретроромани.

Валентина Матюшенко (1972), оперна співачка-сопрано, заслужена артистка України.

Народилась у Полтаві. Навчалась у Полтавському музичному училищі ім. М.В.Лисенка на вокальному відділенні, згодом закінчила Національну музичну академію України імені П.І Чайковського.

Гастролювала у Франції, Іспанії, Росії, Словенії, Азербайджані, Хорватії та інших країнах. З вересня 2004 року – солістка Національної філармонії України.

У репертуарі, крім класичних оперних партій – численні партії з кантат, мес, мотетів композиторів епохи бароко: А. Скарлатті, Дж. Перголезі, А. Хассе, Д. Бортнянського, А. Вівальді.

Авторка та продюсерка циклу концертів «Перлини бароко».

…і у світі

Мартін Скорсезе (1942), американський кінорежисер, класик світового кінематографа.

Поставив фільми «Злі вулиці», «Таксист», «Остання спокуса Христа», «Скажений бик», «Аліса тут більше не живе», «Останній вальс», «Казино», «Нью-Йорк, Нью-Йорк», «Авіатор», «Вовк з Уолл-стріт» та ін. Його також можна назвати «хрещеним батьком» принаймні трьох американських кінозірок: Роберта Де Ніро, Харві Кейтеля і Джоді Фостер. Викладаючи у Нью-Йоркському університеті він був безпосереднім учителем таких режисерів як Олівер Стоун і Спайк Лі. Своїм учителем його вважав і Джон Ву. Скорсезе є володарем понад сотні різноманітних кінопремій і призів, включаючи «Золоту пальмову гілку», премію «Золотий глобус» за режисуру, «Еммі» за режисуру драматичного серіалу і приз Американської академії кіномистецтва «Оскар». 28 лютого 2003 року на Голлівудській алеї слави відкрита зірка з ім’ям Мартіна Скорсезе.

Денні ДеВіто (1944), американський актор і режисер.

Першим відомим фільмом, в якому знявся Денні, був «Політ над гніздом зозулі», а через 9 років він отримав запрошення на роль коротуна-гангстера у фільмі «Роман з каменем», який приніс йому світову популярність. Потім ДеВіто почав з'являтися на телебаченні, де дебютував в якості режисера, а в 1992 році створив свою власну компанію Jersey Films, яка випустила такі культові фільми, як «Реальність кусається» і «Кримінальне чтиво». А після фільму «Безжальні люди» Денні ДеВіто став найпопулярнішим комедійним актором Голлівуду. Наразі його фільмографія налічує понад 70 фільмів в якості актора, ще в понад 30 фільмах він виступив в якості режисера або продюсера.