Словом 2021 року Оксфордський словник назвав слово «вакс», вакцина. Аналогічним словом-2021 в українській мові має бути слово «антивакс». По суті, саме ним визначаються суспільні настрої, медичні показники. Антивакцинаторські настрої стали проблемою на стику геополітики, внутрішньої політики, національної безпеки і навіть біоетики.

Чому антивакцинаторський рух такий сильний? Чому люди не вірять у щеплення? Про це ми говоримо із кандидатом психологічних наук, заступником директора Інституту соціальної та політичної психології Академії педнаук НАН України Світланою Чуніхіною.

ПАНДЕМІЯ – ЦЕ ВИПРОБУВАННЯ СПІЛЬНОТ НА ЗДАТНІСТЬ ДО ДІАЛОГУ І ЗДАТНІСТЬ ДО ДОВІРИ

- Чому ми (держава, медики) програємо антивакцинаторам? 

- По-перше, є певна провина влади. Влада не сформувала чіткої стратегії комунікації. Був ряд почасти випадкових комунікативних актів, де влада то загрожувала, то загравала з людьми, а серйозної розмови з суспільством, як дорослого з дорослим – не було. І традиційно існує недовіра до влади. Нещодавно інтернаціональна група науковців провела дослідження про рівні довіри суспільств до влади, екстраполюючи це на їхнє бажання вакцинуватися. Україна серед усіх країн, які були об’єктом дослідження, а їх налічується понад два десятки, виявилася чи не найгіршою з точки зору довіри суспільства до влади.

- Це ментальність. Ми ненавидимо владу на наступний день після переобрання. Це – Україна, ми такі.

- Це і ментальність. А ще дається взнаки травмованість владою, яка зазвичай представляла чужорідний культурний код. Тобто, влада завжди нам була чужою. Ми досі не призвичаїмося до того, що влада є нашою, і те, що є владою, – воно наше. І це проблема: вже 30 років незалежності, а ми ніяк не призвичаїмося до цього. І хоча рівень довіри у підростаючого покоління до влади є трохи вищий, аніж у середньому в популяції, але все ж низький порівняно з середньоєвропейським рівнем.

Хоча заради справедливості скажу, що рівень довіри до всіх інститутів, не тільки влади, а й у цілому до медіа і бізнесу в тім числі, знижується в усьому світі. І пандемія спричинила драматичне зниження цієї довіри. Тому є об’єктивні обставини, вони не є суто українськими. Такий тренд: пандемія – це випробування спільнот на здатність до діалогу і здатність до довіри. І це було важке випробування. І багато суспільств зробили вибір на користь того, щоб не довіряти – замість довіряти.

- Мені дуже цікаво – як треба будувати діалог? Давайте швиденько перелічимо основні теорії змов, які виникли у антивакцинаторів, якими вони оперують. Вони такі: пандемія і вакцинація – це змова фармацевтів, змова світової закуліси й особисто Білла Гейтса. Або: коронавірус виник через вишки 5G. Уряди придумали коронавірус, щоб відвернути увагу в суспільстві від розшарування.

От чим це пояснити – таку популярність тих усіх теорій, навіть серед начебто освічених людей? І як долати?

- Річ у тім, що всі ці теорії є класичним прикладом того, що в психології називається раціоналізацією, тобто вигадуванням якихось правдоподібних пояснень своїм прихованим, напівприхованим, напівусвідомлюваним почуттям. Тобто, корінням цих теорій змов є саме ця недовіра до світу як такого, чи сильних світу цього. Тобто, в них домінує відчуття себе як вразливої істоти у ворожому світі. І діапазон та репертуар цих ворожих сил, і уособлення цих ворожих сил є таким широким саме тому, що вони не спираються на факти. Недовіра до фактів і відчуття вразливості посилилися в пандемію. Це закономірно, тому що пандемія – це загроза, якої наші покоління не знали ще.

Ми можемо пам’ятати про пандемію грипу «іспанка» чи більш давні пандемічні загрози, але це не був наш безпосередній досвід. І закономірно, що ми відчуваємо небезпеку, вразливість, не знаємо як цьому протистояти. І всі ці конспірологічні вірування, теорії – це раціоналізація. Тобто, люди шукають спосіб пояснити, чому вони почуваються незахищеними, хто в цьому винен і як цьому протистояти. Це така народна творчість, спрямована на опанування цієї загрози.

Річ у тім, що аргументувати чи спростовувати ці переконання аргументами, які орієнтовані на фактологічний зміст чи контент цих теорій, не є перспективним саме тому, що це раціоналізація. Тобто, не про змову Білла Гейтса йдеться, а взагалі про почуття зрадженості простої людини в сучасному світі, про почуття покинутості.

- Я побачила, що у нас є щось спільне з американським народом, крім прагнення демократії.

- Всі ми люди.

- Наші люди так само, як американці, за дослідженнями їхніх реаніматологів, відмовляються навіть після реанімації, після штучної вентиляції легень вірити в коронавірус. От страх смерті перестав бути якимось інстинктом? Чим це пояснити?

- Коли людина вже пройшла критичну фазу своєї хвороби і смерть від хвороби вже не є такою актуальною, повертається відчуття небезпеки інших ризиків, які живили її конспірологічні уподобання – це по-перше.

По-друге, психологами неодноразово підтверджено, що потреба триматися за свою сформовану картину світу і переконуватися у своїй правоті іноді є сильнішою, аніж необхідність захистити себе від реальної загрози. Тобто, це таке когнітивне викривлення, коли реальна загроза у суб’єктивному сприйнятті применшується, а удавані загрози значно зростають. І з цим нічого не можливо зробити.

Є такий хрестоматійний приклад: здається, на початку 1990-х чи ближче до цього зламу століть, на межі 20-21 століття була якась невелика секта, яка очікувала на початку 21-століття прихід інопланетян, які чи їх заберуть з собою в інший світ кращий, чи щось таке станеться. І коли 1 січня 2001 року ніхто не прилетів і їх нікуди не забрав, жоден із прихильників цієї теорії не сказав: «Та ми ж помилялися, це все була нісенітниця». Ні, вони всі швидко знайшли цьому пояснення, сказали – це не відбулося через те і те, і це неодмінно колись у віддаленій перспективі відбудеться.

Тобто, навіть зіткнення з фактами не спростовує вірувань. Це фундаментальна річ, те, що ми маємо знати про конспірологічні вірування: зіткнення з фактами не зумовлює відмову від хибних поглядів. Тому що в основі цих вірувань лежать не факти, а відчуття людини в світі, яке не міняється, яке залишається таким самим, як було – відчуття вразливості, безпорадності.

- Сумна картина, але я не зовсім згодна з тим, що МОЗ нічого не робив. Я підписана на ТГ-канали, які вони модерують.

Там множать прекрасні історії про те, як одужала старенька людина в 90 років після реанімації, як пара одужала вдвох в один день. І таких життєствердних історій дуже багато. Тим не менше, я заходжу в магазинчик за рогом – і мені регулярно скаржаться продавчині про те, що порушуються їхні права отою вакцинацією.

- Річ у тім, що всі такі історії надихають лише тих, хто бачить у вакцинації шанс захистити себе від хвороби. Всі ці люди, для яких це важливо, вони вже вакцинувалися. А ті, хто не вакцинуються, для них ці аргументи абсолютно не влучають у ціль, тому що в основі їхніх переконань, антивакцинаторських настроїв лежать абсолютно інші проблеми. От, як ти кажеш, почуття, що твої права порушуються, що держава таким чином зазіхає на щось, що належить тобі особисто.

Тобто, агітувати у нас намагаються через почуття солідарності: давайте вакцинуємося, це потрібно вам, це потрібно всім; вакцинуючись, ти рятуєш не тільки своє життя, а й життя оточуючих. Чи ти просто себе захищаєш. Але для людини, яка вірить, що вакцинацією держава вторгається в її приватний простір і зазіхає на щось, що належить їй особисто, і не хоче давати державі таке право, для таких людей, а їх багато, – ці аргументи абсолютно не влучають у ціль. І саме тому – це як агітація в церкві перед віруючими. Віруючі вже вірять.

КОМУНІКУВАТИ З БУДЬ-ЯКОЮ ЛЮДИНОЮ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ ТРЕБА З ПОЗИЦІЇ УВАГИ, ПОВАГИ ДО ЦІЄЇ ЛЮДИНИ

- Про церкву. Відомо, що церква патріархальна, що вакцинування побоювалися представники всіх конфесій, але ПЦУ і УГКЦ дуже змінюються в цій ситуації. У греко-католиків у катедрі стоїть пункт вакцинації, ПЦУ давали кілька разів публічні пояснення, що це ваш вибір, церква не заперечує та ін. Натомість в УПЦ МП (за винятком кількох діячів) у більшості своїй все таки зберігається думка “вакцинація – тільки добровільна”. А їхня паства – це 50+, це старші люди. От як будувати діалог державі з цією паствою, з тим кліром, з тим священноначалієм, щоб це було продуктивно?

- Я не дуже великий фахівець в міжцерковному діалозі. Мені здається, що віряни будь-якої церкви – такі самі громадяни, як і всі інші. Вони схильні до тих самих страхів чи забобонів, як і всі інші. Тобто, психологічні механізми все одно лежать в основі ті самі. У будь-якому випадку, комунікувати з будь-якою людиною щодо вакцинації треба з позиції уваги, поваги до цієї людини – по-перше. По-друге, треба постійно фокусуватися на головній меті. Нам потрібно не вакцинувати всіх, а потрібно просто зберегти життя і здоров’я людей. Так звучить правильно сформована мета. Вакцинація – це засіб, мета ж – зберегти життя і здоров’я людей. І якщо ці дві позиції лежать в основі комунікації, тоді комунікація будується інакше.

ПОТРІБНЕ ПАНОРАМНЕ БАЧЕННЯ ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З СУСПІЛЬСТВОМ

- Не те, щоб я дуже хотіла захищати уряд, я просто намагаюся дивитися на ситуацію об’єктивно. Урядовці були зайняті тим, що шукали вакцину. Можливо, якийсь час був упущений. Як краще наздоганяти це зараз? Рекламний потенціал селебрітіз вичерпаний. Як зараз будувати цю кампанію? От що робити далі?

- Це непросте запитання, і готової відповіді зараз у мене немає. Все, що я знаю, – що потрібно звертатися саме до того почуття, яке лежить в основі цього страху і небажання вакцинуватися. Це саме протест проти вторгнення держави у приватний простір. Слід вибудовувати комунікації так, щоб у людини не було цієї впевненості, що держава втручається в її приватний простір. Треба комунікувати так, щоб людина відчувала, що держава саме її хоче захистити, саме її поважає – і поважає твою цілісність, твою недоторканість, твої права.

Я не знаю, як це зробити практично – які меседжі, через які канали. Селебрітіз, заохочення грошове, батіг у вигляді заборони виконувати професійні обов’язки для певних груп професій. Червона зона з її обмеженнями по транспорту, відвідуванням публічних місць. Це все нормально, це все діапазон інструментів, які є в наявності у держави.

Річ в тім, який меседж, яке ставлення, які відносини лежать в основі цього діалогу держави і людини. Бо саме від них залежить успішність цього захисту, конкретно тебе, мене, наших колег, які тут є, які вакцинуються чи не вакцинуються. Я дуже поважаю зусилля МОЗ. Я прихильник і споживач їхньої інформаційної політики. Постійно стежу за тим, що вони мені повідомляють як громадянину. Як фахівцю мені дуже шкода, що до нашої інституції не зверталися з запитом щодо того, як саме будувати комунікаційну політику. Хоча ми зі своєї ініціативи писали аналітичні матеріали, подавали, щось намагалися з’ясувати й підказати, якісь рекомендації надати. Я знаю, що їм, скажімо, все було не до того.

- Вони не скористалися?

- Важко сказати. Я знаю, що психологи з МОЗ працюють, там є психологічна служба, і вони роблять, що можуть. Але вони роблять це з точки зору рекомендацій: як звичайній людині пройти крізь пандемію без зайвих емоційних чи психологічних втрат. Але це не зовсім те, що потрібно. Потрібне панорамне бачення того, що відбувається з суспільством – як суспільством, і як психологічні знання тут можуть допомогти у комунікації, взаємодії з суспільством як суспільством. І цього запиту не було. І мені дуже шкода.

- Одна з тем антивакцинаторів: чи використовується для виробництва лінія клітин ембріонів. Складна тема. Бо 60 років тому дійсно для вакцин у результаті планового переривання вагітності були отримані такі клітини. Кількість врятованих життів іде на мільйони, а кількість хвороб, яких уникли, – на мільярди. Це тема, яку можна публічно обговорювати? Чи ця дискусія наблизить релігійний загал до вакцинації?

- Я думаю, що треба зараз уважно і поважно ставитися до всіх застережень, які люди мають щодо вакцинації, і працювати з ними адресно. Тобто, не можна відкидати ті чи інші забобони, навіть якщо вони звучать екзотично чи по-дурному навіть. Іноді їх не можна відкидати лише на тій підставі, що вони безглузді. Саме тому я повертаюся постійно до цієї думки: те, що виглядає безглуздо, екзотично чи неправдоподібно – це те, що на поверхні, а в глибині лежать речі, які є справедливими. І тому через ці забобони, упередження чи застереження, чи етичні конфлікти – ми можемо влучити в те, що лежить у глибині.

Тому й етичні застереження теж варто обговорювати. Я не знаю до кінця, яким засобом, через які канали мала б вестися подібна дискусія. Бо розмова щодо етичних застережень не може бути одноразовою, поверхневою, це непроста річ.

Взагалі етичні дилеми – непроста річ, і вони не вирішуються однозначно, раз і назавжди, вони виникають постійно і постійно треба з цих питань дискутувати, і не лише щодо вакцинації. Життя нам постійно підкидає безліч етичних дилем і ці етичні дилеми треба обговорювати, тому що суспільство без етики неможливе.

Але слід дуже зважати: де, з ким, коли це обговорювати. Якщо в даному випадку йдеться про парафіян і застереження саме віруючих людей, то більш-менш зрозуміло. Просто тоді питання: хто буде йти до пастви і розмовляти. Але варто збирати ці застереження, хоча я їх не поділяю, я не віруюча людина, але я не можу сказати, що це безглуздо і не має сенсу. Це має сенс.

У СОЦМЕРЕЖАХ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ ПРЕВАЛЮЄ НЕЙТРАЛЬНИЙ ТОН ОБГОВОРЕННЯ

- А ще старенькі люди бояться, що за допомогою вакцини ми перетворимося на електронний концтабір, де всім будуть вживлені чіпи. Як говорити з такими людьми – дорослий-дорослий, коли перед тобою дрімучість?

- З ними можна говорити не як дорослий-дорослий, а з позиції турботи, як дорослий – дитині. Але не в них проблема. Проблема в тому, що цілком правомочні, дієздатні люди, дорослі, сильні, потужні, захищені й реалізовані, вони поділяють теж такі вірування. От що з цим робити – я, чесно кажучи, не знаю, я гублюсь. Це проблема, що люди, від яких очікуєш більш розумної якоїсь позиції, відкритого діалогу – саме для діалогу закриті.

- Майже половина дописів у Твіттері про вакцинацію створені російськими ботами заради легітимації дискусії щодо вакцини. У той час, як сама Росія популяризує «Спутнік» (Путін казав, що іноземці приїжджають колотися «Спутніком», а потім купують фейкові сертифікати «Пфайзера»), вона намагається загострити дискусію у нас. Ти віриш, що це елемент гібридної війни?

- Я думаю, що це не питання віри, це факт. Російська пропаганда не дуже приховує, що вона є пропагандою, не приховує своїх намірів. Але річ у тім, що російська пропаганда вдарила більше по російському суспільству, аніж по всіх інших, вона працює тими самими каналами, тим самим ротом на зовнішню аудиторію і внутрішню. І зовнішній аудиторії вона каже: мовляв, не вакцинуйтеся Пфайзером та іншими, тому що там чіпи й т.п., а своїй аудиторії вона каже: вакцинуйтеся «Спутніком», тому що це найліпша вакцина і всі західні розумні люди вже стоять у черзі вакцинуватися «Спутніком». Але це аудиторії, що перетинаються, й аудиторії чують подвійний меседж: “вакцинуйтеся”, “не вакцинуйтеся”, “вакцинуватися можна”, “вакцинуватися не можна”. Вони чують саме подвійний характер цього меседжу. І в цій ситуації, в ситуації зруйнованої довіри до влади в Росії також, вони чують: “не вакцинуйтеся” – і все.

- Поки існували канали Медведчука, нас переконували: “вакцинуйтеся Спутніком”. Коли їх закрили, вони створили ботів, які кажуть: “не вакцинуйтеся, тому що чіпи”.

- Так. Абсолютно вірно, це проблема російської пропаганди. Річ у тім, що українське суспільство не так лінійно реагує на пропаганду, і цього російська влада не може збагнути. І слава Богу!

Я зіштовхуюся з цікавим дослідженням, зробленим Київським політехнічним інститутом. Вони вивчали, як соціальні мережі реагують на антивакцинаторську агітацію. Агітація – вона не завжди є пропагандистською, вона може бути щирою. І з’ясувалося, що, в принципі, в соцмережах щодо вакцинації превалює нейтральний тон обговорення, хоч як дивно. Хоча емпірично, інтуїтивно ми сприймаємо це як “жах-жах”. Але ж коли дивишся панорамно на це і вивчаєш ситуацію в цілому, загальний тон по соцмережах – нейтральний.

Тобто пропаганда працює не лінійно. Дійсно, цей пропагандистський посил: «не вакцинуйтеся вакцинами, які зроблені клятим Заходом», він лягає на благодатний ґрунт, тому що люди в принципі готові повірити в те, що вакцинація – це зло. Тому воно так більш-менш сприймається, але не лінійно. Тобто український споживач постійно тримається запасної версії подій.

- Загадкова українська душа.

- Начебто так, вона у це вірить, але треба мати щось про запас. Я це відчуваю в українському суспільстві дуже чітко – є певна амбівалентність, така собі перестраховка, тобто: начебто так, але може бути й не так. Воно іноді працює проти благих намірів влади привести все до ладу й опанувати цю хвилю. Але парадоксальним чином воно ще й працює “за”, тобто, воно утримує людей від такого безоглядного впадання у цю єресь, спричинену російською пропагандою.

Я НЕ ВІДЧУВАЮ, ЩО ПРОВАКЦИНАТОРСЬКА ПОЛІТИКА ВЛАДИ Є ДУЖЕ АГРЕСИВНОЮ

- Від того, що держава зараз фактично нав’язує масову вакцинацію, чи є потенційна шкода? Чи не перебільшується роль інструментарію примусової вакцинації?

- Зараз важко сказати, чи зашкодить. Я не відчуваю, що влада прямо шкодить, що її провакцинаторська політика дуже агресивна.

Ні, вона помірно-жорстка, це по-перше. По- друге – дослідження, які ми в інституті проводимо, показують, що люди, принаймні в опитуваннях, проявляють досить високий рівень лояльності до політики, принаймні до локдаунів. У нас немає протестів проти локдаунів, які ми бачимо в інших країнах. Люди в принципі погоджуються з тим, що щось треба робити, але… якби “без мене”.

Тобто, коли йшлося про те, що просто – “посидьте вдома”, то всі розуміли, що щось треба робити – ну, посидимо вдома. А коли це вже торкнулося вакцинації та тіла, тут люди вирішили, що це занадто, нехай хтось інший вакцинується, а я посиджу збоку й подивлюся.

Тобто, я не бачу, що зараз влада перегинає палку і робить щось надто агресивно, що це може зашкодити, зруйнувати довіру ще більше.

Річ у тім, що довіра вже була зруйновна задовго до цієї пандемії. Ми програли цю вакцинаторську кампанію задовго до того, як вона почалася. І саме тому, що ми підійшли до цієї кампанії в дуже низькій точці довіри суспільства до влади, й до цього доклалися всі покоління політиків.

- Антивакцинаторство притаманне не лише нам. У сьогоднішній ситуації греки, поляки, американці, угорці, італійці, німці – думають, що небезпека вірусу "навмисно сильно перебільшена".

- Це не суто українська проблема. Річ у тім, що треба знати своє суспільство, свій народ, щоб із ним комунікувати належним чином. І от цього знання, розуміння – хто перед тобою, з ким ти розмовляєш, хто ці люди, чого вони хочуть, чого вони бояться, на що вони сподіваються – оцього розуміння не вистачає багатьом урядам.

Тобто, у нас влада для суспільства – сліпа пляма, і суспільство для влади – теж сліпа пляма. Ми не дуже знаємо одне одного і не хочемо дізнатися. І тому, як представник дослідницької спільноти, я зараз хочу сказати, що наука тут може бути дуже помічною в цьому. Ми бачимо не до кінця, але ми бачимо, яким зараз є суспільство.

- Можна я, маючи певний досвід, отримаю маленьку консультацію. Я вакцинована вже півроку як, але пару днів тому моїй дитині виповнилося 18 років і він сьогодні йде на вакцинацію й хоче вакцинуватися західною вакциною. Якраз перед нашою розмовою мені потрапило на очі кілька дуже серйозних фактів про випадки ускладнень саме від цієї вакцини. Можливо, це антивакцинаторські штучки, але я не виключаю, що це правда. І в мені, вакцинаторші по духу і за буквою, поселилися якісь сумніви… Що це зі мною і що з тим робити?

- Це дуже яскравий приклад межі, до якої ти готова допустити це вторгнення. До себе готова допустити, до своєї дитини – ні. І це дуже глибока річ, від цього не можна відмахнутися, сказати, що цей страх порожній. Єдине, що я можу тобі сказати, що твій розум у даному випадку є жертвою природної похибки свідомості, коли яскрава подія, в даному випадку трагічний випадок, пов’язаний з вакцинацією, перемагає інші аргументи.

- Мій мозок, моя психіка мене тролять?

- Ні-ні, він тебе не тролить. Ти заручник цієї налаштованості психіки, коли найбільш яскрава подія видається – через її більшу значущість – більш вірогідною. Бо подія, коли хтось постраждав від вакцини, вона абсолютно значуща для тебе в твоїй нинішній ситуації, коли ти плануєш вакцинувати дитину, – і вона тобі здається більш вірогідною.

Але це не так. І тобі просто доведеться зробити це зусилля, переконати себе, що ця подія, яка видається абсолютно значущою і вірогідною, вона є мізерною з точки зору того, що дійсно може статися. Тобто, абсолютно точно і це математично доведено (хоча я не математик, але моїх мізерних знань математики, сподіваюся, вистачить на те, щоб оцінити), що вірогідність захворіти з небезпечними наслідками коронавірусною хворобою – для твоєї дитини є набагато вищою, аніж постраждати від наслідків вакцинації. Це абсолютно точно. Це статистично доведено. Ця статистика працює не залежно від приналежності до парафії, до національності, географічної точки, навіть від вакцини, тому що вакцини всі більш-менш однаково безпечні.

БУДЬ-ЯКИЙ АРГУМЕНТ, ЯКИЙ МОЖЕ СПРАЦЮВАТИ НА КОРИСТЬ ВАКЦИНАЦІЇЇ – ХАЙ ВІН БУДЕ

- Одна моя знайома пішла вакцинуватися, коли дізналася, що в Моршині 75 відсотків жителів вакциновані, і це в основному, умовно кажучи, “патріотичний” електорат. Як зняти політизацію вакцин?

- Я думаю, що тут важливіше те, що для неї цей аргумент спрацював, і слава Богу. У даному випадку нам потрібна вся зброя, яка тільки може бути – приналежність до церкви, до політичних угруповань чи політичних течій, чи захоплення якимось діячем.

Будь-який аргумент, який може спрацювати на користь вакцинації – хай він буде. У цього є зворотний бік – тобто, ставлення до вакцинації може поглиблювати політичний розкол, який є в суспільстві України, особливо після президентських виборів. Він зараз загоюється і змінюється, тобто – ці розмежування вже прокладаються по інших річищах. Принаймні, мені так здається. Ставлення до вакцини поглиблює партійний розкол, втім, хай ми заплатимо цю ціну – вона не настільки велика, порівняно з життями, які ми втрачаємо кожен день через те, що люди відмовляються від вакцинації.

- Мій тато, якому 80 років, побіг вакцинуватися, коли побачив, що я в формі після вакцини. Хто впливовіший у таких прикладах щодо вакцинування – рідні, друзі чи все таки політики, чи артисти?

- Думаю, що це дуже залежить від якості стосунків, які у вас склалися в родині, у дружньому колі, у професійних ваших спільнотах. У людей довіра розподіляється по-різному.

- Якщо вакцина наступного року буде платною, будуть люди вакцинуватися чи ні?

- Я не можу сказати зараз, але можу зрозуміти логіку, яка лежить в основі цього рішення – зробити щось дефіцитним, щоб збільшити його привабливість. Тобто, підвищити штучно цінність, бо безкоштовне – воно не цінне. А те, що чогось вартує – цінне. Я можу зрозуміти цю логіку, і вона може спрацювати.

Але вона може спрацювати обмежено. Тому що, якщо повертатися до того, що лежить в основі антивакцинаторських настроїв в Україні, то це – відчуття того, що держава вторгається в приватне. І тут у таких людей може бути відчуття, що цей примус лише посилюється. Тобто, тебе не тільки примушують до того, щоб віддати своє тіло на знущання, а ще й вимагають від тебе за це заплатити. І це може бути занадто!

Тобто, давайте це нормально дослідимо науковими засобами, які у нас є. Навіщо гадати, якщо ми можемо це дослідити професійно.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Юлія Овсяннікова