Платні пакетики? Нічого страшного!
Цього тижня стільки про війну з Путіним не говорили, не кажучи вже про омікрон. Розмови точилися навколо платних пакетиків. Нововведення почало діяти 10 грудня, згідно з законом «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України», ухваленим ще влітку.
Платні пакетики підкралися непомітно…
Напередодні у деяких ЗМІ з’явилася інформація, що ціна тих пакетиків становитиме від 2 до 3 гривень за штучку. Зранку 10 грудня не в усіх магазинах точно знали, скільки ж насправді коштуватимуть віднині їхні пластикові мішечки, відповідно, були відсутні роз’яснювальні оголошення, хтось намагався продавати так звані еко-пакетики за півтори-дві гривні, в окремих аптеках пропонували по 50 копійок свої фірмові – такі, знаєте, розміром у долоню. Зима, як-то кажуть, знову прийшла неочікувано...
Наприклад, у великому мережевому супермаркеті біля київської станції метро Оболонь і на другий день ще остаточно не вирішили, яку ціну ставити на пакетики. Вони в залі були, але водночас, як би й ні, бо – лише безкоштовні для овочів-риби-м’яса.
Кому можна було поспівчувати цими днями – так це касирам. Народ приколювався, наклеюючи штрих-коди поштучно на брудну картоплю або насипаючи крупу в поки що безкоштовні пластикові рукавички. Потроху з’ясувалося, що ціна тих пакетів у різних мережах супермаркетів тепер становитиме від 10 до 15 копійок, а у деяких взагалі – копійку. І люди заспокоїлися.
Хоча багато питань залишаються незрозумілими. Скажімо, як відрегулюють роботу кас самообслуговування – на пакетах же немає штрих-кодів? Як можна проконтролювати торговців на численних базарчиках?
Далі, з 10 березня 2022 року у торгівлі мають з’явитися біорозкладні пакетики, а, зокрема, тонкими (зі стінками 15-50 мікрометрів) та надтонкими пакетиками користуватися заборонять – з ними треба «покінчити» якнайшвидше, бо вони не підлягають переробці. Але якийсь час їх можна буде купити для особистого використання. Тобто в теорії – приносити з собою в супермаркет. Охорона біля входу буде ставити на них якісь стікери?
У «Сільпо» на вулиці Малиновского в Києві ми запитали в одного із касирів, чи не приходив вже хтось дуже економний зі своїми пластиковими пакетиками?
- Поки ні, але будуть, – почули скептичну відповідь.
Тому що так звані біорозкладні пакети коштуватимуть вже не копійки, а гривні.
А з 1 січня 2023 року залишаться лише біорозкладні пакети та ті, які можна відправляти на переробку.
«Треба було придумати щось позитивне»
Чому ж все-таки до нововведень з цими пакетами виявився ніхто не готовим? Максим Несміянов, виконавчий директор Спілки споживачів України, вважає, що причиною всьому – наша ментальність:
– Ми завжди не готові – до зими, до платних пакетів, ще до чогось… Ми не готові змінюватися. У мене, наприклад, вже давно для покупок є спеціальна велика сумка, якщо і беру у супермаркетах якісь пакети – то в мінімальній кількості. А ви подивіться на деяких наших людей: заходжу недавно до магазину, стоїть біля рулону з пакетами якийсь чоловік і відмотує ці пакети собі на руку, я вже встиг щось купити, дивлюсь, а він – все відмотує. Скажіть, навіщо йому стільки? Бо – на «шару»!
Ми взагалі дуже відстаємо від інших країн, у нас сміття до пуття не сортирується, навіть пляшки пластикові для переробки ми привозимо з Африки, з Тунісу. А подивіться, які купи сміття за містом – це просто жах! Тобто платні пакети – це дуже правильне рішення.
Але, можливо, треба було б попрацювати з так званими лідерами думок, зірками, зняти з ними кілька роликів соціальних. Щоб вони, скажімо, з тією ж екосіточкою для продуктів в руках, сказали: «Це модно, це екологічно. Навіщо вам ті пакети по 10 копійок, ви взагалі їх не беріть, вам же жити на цій планеті!» Кілька безкоштовних роздач тих екосіток зробили б, обіграли різні вікові групи і вивели б цю історію із негатива у позитив. Мережі супермаркетів мали б теж щось позитивне придумати. Сказали б людям: давайте у новому році жити по новому, а почнемо сьогодні з цих пакетів, і у нас будуть реальні зміни. Почніть з екосумки, потім придумайте щось самі. В результаті вийшла б чудова новорічна історія, а не от все це.
Трохи історії
«Винайшли» поліетиленові пакети ще у 50-х роках минулого сторіччя, широко стали застосовувати у вісімдесятих. Коли вони прийшли на зміну паперовій упаковці, це розглядалося як порятунок лісів від вирубки, до того ж на їх виробництво потрібно було менше енерговитрат. А отже – зменшувалися шкідливі викиди в атмосферу. Пластик повсюдно став замінювати деревину, скло, метал. Але є принциповий момент – пластик потребує розвиненої інфраструктури для його утилізації та переробки.
Адже всім відомо, що звичайні пластикові пакети розкладаються у природі протягом століть, а фото та відео з птахами або китами, які загинули через них, регулярно транслюються по всьому світові. Ще в 2000-х магазини та компанії почали використовувати різноманітні типи біорозкладних пакетів, хоча вони теж завдають шкоди природі. Наприклад, у Вікіпедії стверджується:
біо-ПЕ виробляється з цукрової тростини, але при цьому розкладається до 400 років (отже вимагає спеціальних умов компостування);
полілактид (PLA) виробляється з кукурудзи, пшениці, меляси та повністю розкладається на воду та СO2 від 3 місяців до декількох десятків років, залежно від умов;
оксо-розкладний ПЕ розкладається на мікропластик і тому небезпечний для навколишнього середовища.
Тобто, які б пакети не використовувалися, вони все одно мають негативний вплив на природу. Водночас науковці сталі досліджувати різні бактерії та плісняві грибки, здатні розкладати пластик, «харчуючись» ним. Зрушення в цьому є, але поки незначні.
Зараз у більшості країн світу запроваджені щодо використання пластикових пакетів різні обмежувальні заходи. І найпоширеніші – добровільна відмова або заборона безкоштовного розповсюдження поліетиленових пакетів торговельними мережами. Вчені кажуть, що була б уже користь для планети, якби люди привчилися обмежувати їх використання, а якщо використовувати, то – максимальну кількість разів.
Не треба себе «шеймити»
До речі, молоді люди, з якими довелося спілкуватися при підготовці цього матеріалу, щиро вітали заборону пакетиків. А от серед тих, хто старше, траплялися і незадоволені,і роздратовані – звички міняти важко. Хоча саме ці люди пам’ятають часи, коли «в Союзі» ті пакетики прали та сушили на балконах…
Анна Шамало киянка, але квартиру вони з чоловіком вирішили придбати в Ірпіні – вийшло дешевше, та й до батьків, які мають неподалік будиночок, ближче.
– Якби касирка в супермаркеті того дня не сказала: «Ой, як добре, що ви прийшли зі своєю упаковкою!», я б, мабуть, і не знала, що саме з цього дня вводять платні пакети. Бо я зі своїми мішечками постійно ходжу вже років чотири, або й більше.
Але з того, що побачила уривками на ФБ, зрозуміла, що добру справу перетворили на якийсь фарс. Я зараз не дуже відстежувала, тому що відписалася від багатьох спеціалізованих пабликів: там є люди, які звели боротьбу за «життя без відходів» буквально у ранг якоїсь тоталітарної секти. Типу, якщо ти один раз раптом щось купив у пластиковому пакетику, то все – це смертельний гріх. А розповідаю про це тому, що сподіваюся допомогти людям, які саме зараз захочуть щось поміняти і можуть у пошуках однодумців зустріти у соцмережах таких от агресивних «любителів» природи. Мені здається, що люди, які переживають за природу, мають бути, навпаки, співчутливими і більш демократичними. І ті, хто поводиться інакше, просто самостверджуються. Але відмову від пластику у будь-якому разі потрібно популяризувати, бо іншої Землі у нас немає.
Отже, не треба ані себе, ані інших «шеймити» – є таке слово, перекручене з англійської, що означає «виражати своє «фе»» («shame» перекладається як «сором». - Авт.). Тобто не переживайте, що робите недостатньо – робіть хоч щось у цьому напрямку.
Коли почалася епідемія коронавірусу, розповідає Анна Шамало, і все відразу запакували магазинах в пластикові пакетики, подружжя закупило через безкоштовні доставки, які тоді масово з’явилися відразу багато круп, цукру, овочів – розфасовкою по 5-10 кг.
Якщо не можна було придбати щось без пакетів, краще придбати в них, але у великих упаковках, щоб пластику в результаті було менше.
А зараз, коли вже звикли до усіх цих «ковідів», як і раніше, я беру з собою до магазинів зшиті мішечки. Коли повертаюся додому, акуратно пересипаю все по скляних банках, а мішечки кладу назад до сумки для покупок.
Перу їх мірою забруднення. М'ясо, рибу купую у судочки – у мене є і з нержавійки, і пластикові. Постійно в ротації у мене 10 мішечків, при тому, що деякі використовую, щоб купити-занести щось батькам. Для картоплі-моркви, буряка – тобто овочів, які в землі – пошила мішечки з плащівки, бо бавовняні пропускають пил. Для дорогих продуктів, типу горішків, зробила мішечки з легкої тюлі – адже не всі продавці зауважують на вагу тари. За ці роки жодного разу не приходилося їх міняти – синтетичні тканини досить міцні. А мішечки з бавовни, які шию лише зі старих речей – спідниць, сорочок чоловіка – доводиться оновлювати десь раз на два роки.
Відходів у цієї подружньої пари – небагато. По першу, у дворі є контейнери для роздільного збирання сміття. Органічні відходи йдуть або на компост у батьківський сад (мама Анни дуже полюбляє троянди, а земля в тій місцевості піщана), або у міні город на балконі. Де – справжні джунглі з помідорів, перцю та різних трав.
Сміття виносять, каже Анна, у випадкових пакетах, які потрапили додому – чи то чоловік, який не так переймається цими питаннями, приніс, чи родичі-друзі.
– Це зовсім не складно, – завершує молода жінка, – при цьому, повторюю, не треба до себе надто суворо ставитися. Один крок – це краще, ніж нічого.
Мабуть, що так.
Лариса Гаврилова, Київ
