20 січня. Пам’ятні дати

20 січня 2015 року проросійські бойовики, не припиняючи штурмів, підірвали новий термінал Донецького аеропорту, остаточно перетворивши колись один з найбільших аеропортів країни на руїни. Після того військовим керівництвом було прийнято рішення відвести українських бійців, і 22 січня останні вцілілі захисники залишили зруйнований термінал.

Як відомо, оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

На січень 2015 року припадають найкривавіші та найзапекліші бої. 13 січня в результаті постійних масованих танкових і артобстрілів з боку бойовиків завалилася диспетчерська вежа, зображення якої стало символом оборони аеропорту. Далі бої точилися за поверхи нового терміналу. 18-20 січня українські військові утримували перший поверх, а підвал та верхні поверхи контролювалися супротивником. Бойовики, скориставшись перемир’ям для евакуації своїх убитих і поранених, замінували перекриття будівлі і підірвали їх. В ці дні, в результаті підриву терміналу, загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. Загалом, за офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули близько 100 військових.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів.

Події дня

Цього дня у 1661 році заснований один із найдавніших вищих навчальних закладів в Україні та Європі – Львівський національний університет імені Івана Франка.

Історія вишу розпочалась у XVII столітті: у 1608 році було засновано Львівську єзуїтську колегію, а 20 січня 1661 року польський король Ян Казимир підписав привілей, який надав колегії «гідність академії і титул університету». Впродовж усієї історії Львівський університет гідно ніс знамено справжньої науки, плекав визначних фахівців, які зробили вагомий внесок у європейську та світову цивілізацію. З університетом пов’язана діяльність багатьох видатних науковців, просвітителів і державних діячів. Це – фольклорист і музикознавець Філарет Колесса, історик літератури Михайло Возняк, історик Іван Крип’якевич, математик Мирон Зарицький та багато інших. Протягом двадцяти років у львівському виші працював видатний учений, президент УНР Михайло Грушевський. У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко – український мислитель, письменник, учений, перекладач, політичний та громадський діяч. Його ім’я присвоєно університету у 1940 році. Статус національного виш отримав у 1999. Нині велика університетська родина об’єднує понад 21 тис. студентів та майже 5 тисяч працівників, які гідно продовжують естафету своїх великих попередників, наслідуючи гасло «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини»), яке розміщене на фронтоні Франкового університету. Сьогодні у структурі навчального закладу функціонують 19 факультетів, 3 фахових коледжі, Інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки. Сучасна діяльність Львівського національного університету ім. Івана Франка побудована на засадах збереження української культури, розвитку національної свідомості та ідентичності.

20 січня 2014 року, під час Революції гідності, на Майдані тривало протистояння.

Як відомо, сутички на вулиці Грушевського почались ще 19 січня, коли традиційне недільне Віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалось серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет.

В ніч на 20 січня десятки людей отримали поранення. Крім того, у сутичках між міліцією та протестувальниками 19-20 січня постраждали 24 журналісти. Згідно з даними медичної служби Євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського були поранені 1400 чоловік. З офіційними даними до медзакладів столиці за допомогою звернулися 122 постраждалих, 50 з них були госпіталізовані.

Водночас, на 20 січня було заплановано проведення чергового «круглого столу» між тодішньою владою і лідерами опозиції. Проте, ці перемовини так і не відбулися.

Після подій 19-20 січня керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішньої української влади.

У цей день народилися

в Україні…

Михайло Туган-Барановський (1865-1919), економіст, один із знавців кон’юнктурних економічних циклів, автор численних праць з питань теорії вартості, розподілу суспільного доходу, історії господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Доктор економіки (1899). Генеральний секретар фінансів УЦР (серпень-листопад 1917).

Народився на Харківщині у дворянській родині. Рід батька походив із литовських татар, мати – українська шляхтичка литовсько-польського походження з Полтавщини.

Закінчив екстерном природничо-математичний факультет, здобувши ступінь кандидата наук і правничо-економічний факультети Харківського університету, доповнював студії у Великій Британії.

Наукова спадщина Туган-Барановського становить близько 140 праць, які охоплюють майже всі ділянки економічної науки.

Найбільше значення має його теорія періодичних криз. На основі його концепції кон’юнктурних циклів у Франції діяв постійний комітет для передбачення промислових криз. Туган-Барановський багато уваги присвятив кооперації, завдяки дослідженню якої він увійшов до числа найвидатніших теоретиків кооперативного руху у Східній Європі.

Навіть в період належності до легальних марксистів, Туган-Барановський розумів соціалізм як суспільство без експлуатації, в якому стане можливо перевлаштувати всю духовну культуру заради розквіту гармонійної особистості. Він будував цю свою віру на філософії Канта і вважав, що «як верховна мета у собі, людина не може бути ніколи звернена до засобу для інших цілей». Тому Туган-Барановський заперечував диктатуру і насильницькі методи зміни державного ладу. До Жовтневого перевороту поставився вкрай негативно, був переконаним ворогом більшовизму.

Більше про науковий доробок вченого можна почитати тут: http://iee.org.ua/ua/great_scientist/1/

Олександр Шалімов (1918–2006), український хірург і вчений, один із засновників національної хірургічної школи, дійсний член Академії медичних наук України (1993) і Нью-Йоркської академії наук, член міжнародного союзу хірургів, доктор медичних наук, професор, Герой України (2005).

Першим провів успішну пересадку підшлункової залози хворому діабетом, розробив і впровадив нові методи операцій при онкологічних захворюваннях, органів травлення, серця, судин. Під його керівництвом проведена перша в Україні операція з пересадки серця. За рішенням ЮНЕСКО у 1998 році академік Шалімов був названий Людиною планети. Засновник Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії – нині Національний Інститут хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова АМН України.

Василь Капінос (1919–2007), фахівець в царині турбинобудування.

Брав участь у нацистсько-радянській війні, має бойові нагороди. Після війни у 1948 році закінчив Харківський механіко-машинобудівельний інститут, де від того часу й працював. Декан енергомашинобудівельного факультету, згодом завідуючий кафедри турбинобудування.

Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки 1979 року – за «створення серії парових турбин одиничною потужністю 500000 кВт (типу К-500-65/3000) для атомних електростанцій», робота виконана разом з колективом авторів.

Ігор Марковський (1949-2018), художник.

Народився в місті Котовську Одеської області. Рано захопився образотворчим мистецтвом, з п’ятого класу навчався в дитячій художній школі при Науковій академії культури і архітектури. Далі студіював живопис в Одеському державному художньому училищі імені М. Грекова. Відслуживши строкову службу, Ігор Марковський продовжив навчання у Київському художньому інституті.

До Одеси Ігор Марковський повернувся у 1984 році, працював викладачем у рідному училищі імені М. Грекова. Педагогічна праця забирала багато сил і часу, тому художник вирішив зайнятися виключно творчою діяльністю і став вільним митцем.

У 1998 році роботи одеського митця, що виставлялися на VI міжнародному арт-фестивалі в Києві, принесли йому звання «Художник року».

Проживши в Одесі майже тридцять років, Марковський перебрався до села Велика Михайлівка. За два роки створив немало полотен та надбав чимало друзів. Важка недуга, яка «посадила» його у візок, не завадила Ігорю Марковському влаштувати у 2009 році з нагоди свого шістдесятиріччя персональну виставку у галереї сучасного мистецтва «NT-Art» в Одесі.

Роботи Марковського знаходяться в музеях Києва, Одеси, Ізмаїла, Подільська, в приватних збірках України, США, Німеччини, Греції, Іспанії, Ізраїлю, Росії, Молдови.

Дивитися твори Марковського: http://nt-art.net/artist/markovskiiigor-2/

Віктор Москалюк (1958), художник.

Народився у селі Заруддя на Рівненщині. Закінчив Львівське державне училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша, згодом – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (сьогодні Львівська національна академія мистецтв).

З 1987 року Віктор Москалюк викладає у Львівській національній академії мистецтв.

Творча манера Москалюка сформувалася в контексті розвитку сучасного європейського мистецтва й водночас є глибоко національною, поєднує традицію та новацію.

Більше творів тут: https://sverediuk.com.ua/vernisazh-lvivskogo-hudozhnika-viktora-moskalyuka/

…і у світі

Федеріко Фелліні (1920-1993), культовий італійський кінорежисер та сценарист.

Фелліні увійшов і історію як творець інтелектуального авторського кіно, він поставив фільми: «Білий шейх», «Дорога», «Вісім з половиною», «Ночі Кабірії», «Амаркорд», «Солодке життя», «Репетиція оркестру», «Місто жінок», «І корабель пливе…», «Джинджер і Фред». Кар'єра Фелліні в кіно почалась з написання сценаріїв. Він брав участь в написанні сценаріїв ряду комедійних фільмів, пізніше виступаючи як співавтор-кінодраматург. Першою його режисерською роботою став фільм «Вогні вар'єте» (1950). Загалом, за свою кінокар'єру Фелліні створив понад двадцять фільмів, нині всі вони стали класикою. Режисер був удостоєний величезної кількості європейських кінонагород і п`яти премій Оскар, у тому числі за внесок у мистецтво.

Девід Лінч (1946), американський кінорежисер, продюсер, сценарист, один з кращих представників американського незалежного кінематографа.

Зняв фільми «Голова-ластик» (фільм, знятий 1976 року і невдовзі майже заборонений для показу в США на сьогодні є культовим – у 2004 році Бібліотекою Конгресу США названий «культурно значущим» і обраний для зберігання в національному кіноархіві), «Людина-слон», «Дюна», «Синій оксамит», «Дикі серцем» (приз «Золота пальмова гілка» МКФ у Канні, 1990), «Твін Пікс», «Твін Пікс. Крізь вогонь, йди за мною», «Малхолланд-Драйв» (приз за режисуру МКФ у Канні, 2001; премія «Сезар», 2002); у 2006 році був нагороджений «Золотим левом» Венеціанського кінофестивалю за внесок у світовий кінематограф. У квітні 2009 американський кінорежисер відвідав Київ. В українській столиці Лінч відкрив філію благодійного фонду свого імені та презентував власну книгу «Спіймати велику рибу. Медитація, свідомість, творчість». Крім кіно і медитації захоплюється музикою – не в останню чергу завдяки відомому американському композитору і піаністу Анджело Бадаламенті, який є автором музики до більшості фільмів Девіда Лінча.