Понад місяць, як в Україні набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)» (№2108-ІХ).
Чи хвилюватися мерам та державним службовцям міст, які опинилися під російською окупацією, що вони можуть підпасти під визначення «колаборант» за виконання своїх функцій на місцях? Як бути освітянам, які працюють на окупованій території, та чи боятися кримінальної відповідальності за отримання зарплатні в рублях? За роз`ясненнями ми звернулися до Міністерства юстиції України і поспілкувалися із заступницею міністра Валерією Коломієць.
- Пані Валеріє, наскільки зміни, внесені до відповідних законодавчих актів щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, відповідають вже воєнним реаліям? Адже боротьба з колаборантами у мирний час чи навіть в період російської агресії на Донбасі та анексії Криму відрізняється від ситуації, яка виникла в умовах повномасштабної війни?
- Цілковито відповідають воєнним реаліям, оскільки на територіях, які на сьогоднішній момент вже звільнені, зафіксований не один випадок, коли люди починають очолювати якісь квазіоргани міської окупаційної влади або співпрацюють з ними. Відомо, що дехто «здавав» окупантам чинних, легітимних, законних представників органів державної влади та місцевого самоврядування.
Наступний момент. Якщо ми почитаємо текст цих змін до Кримінального кодексу, то побачимо: там конкретно йдеться про людей, діяльність яких призвела до цієї ситуації, коли чорне вони називали білим, розповідали, що все “не так однозначно” і з Кримом, і з Луганською та Донецькою областями - та була купа інших дій і вчинків, які здійснювалися в тому числі низкою політичних партій і політичних лідерів.
НЕМАЄ ЖОДНОЇ ПРОВИНИ В ТОМУ, ЩО ЛЮДИНА КЕРУЄ МІСТОМ АБО Є ПОСАДОВЦЕМ У МІСТІ, ЯКЕ ОКУПУВАЛИ. ТУТ ПРО КОЛАБОРАЦІЮ МОВИ ЙТИ НЕ МОЖЕ
- Я ж і веду до того, що в реаліях війни, коли під окупацією (віримо, що тимчасовою) опиняються українські міста, в них продовжують працювати органи місцевої влади, мери, державні службовці. Як бути їм, щоб і місто не кинути, і не бути звинуваченим у колаборації з ворогом? Мер Херсона, наприклад, нещодавно публічно звертався з таким запитанням до влади. Чи не будуть посадовці з міст, які зараз під окупацією, боятися, що після звільнення цих населених пунктів на них дивитимуться як на таких, що співпрацювали з ворогом?
- А чому вони колаборанти? Це абсолютно різні речі. Колаборант – це той, хто співпрацює або очолює органи якоїсь новоствореної квазіреспубліки, а мер міста, яке захопили, - це абсолютно інша історія. По-перше, не від мерів залежить ситуація в регіоні, ба більше, у воєнний час військові адміністрації юридично важливіші за мера.
Другий момент. Все ж мер насамперед робить все від нього залежне, щоб люди, які потрапили під окупацію, якомога менше страждали... От візьмемо наші звільнені території Київської області. За можливості мери, голови тергромад, старости сіл та селищ здійснювали евакуацію, надавали допомогу людям, які опинилися у підвалах чи в інших скрутних умовах, ховалися, аби вижити. Немає жодної провини, що людина керує містом або є державним службовцем чи посадовцем у місті, яке окупували, тут про колаборацію мови йти не може. Повторюся, колаборація – це умисна діяльність, коли людина фактично робить все, аби підірвати суверенітет держави і в тому числі - отримати з цього собі якийсь зиск.
Тому немає жодних причин турбуватися меру чи іншому посадовцю Херсона, якщо він не здійснював жодних дій, які спростили російським військам захід на територію.
Зараз ідуть активні бої у багатьох містах, тому я б обов’язково підкреслювала, що це – тимчасова окупація або тимчасове захоплення тих чи інших територій України.
- Це саме, я так розумію, стосується і комунальних служб, які працюють зараз в окупованих містах (Херсон, Мелітополь, Енергодар)?
- Люди виконують свої обов`язки. Якщо ми говоримо про працівника комунальної служби, то у нього є вибір, людина де-факто вирішує: або продовжити працювати, або встати і піти, зупинивши повністю забезпечення життєдіяльності міста, яке частково вже розгромлене, і має багато проблем з водою, з електроенергією та іншими речами.
Ми не можемо говорити, що люди, які опинилися в окупації, у чомусь винні, бо не припинили виконувати свої обов`язки. Про це мова абсолютно не йде. Йдеться про людей, які, маючи можливості, вчиняють активні дії для захоплення територій, і у тому числі співпрацюють з окупантом, аби ще й отримати якісь посади. Серед іншого також передають йому матеріальні ресурси. Наприклад, маючи певну посаду і певні можливості, віддають все це російській армії, щоб вона здійснювала свою антигуманну діяльність.
ЯКЩО ОСВІТЯНИ ПОЧНУТЬ ВЕСТИ ПРОПАГАНДУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ, РОЗПОВІДАТИ, ЩО ОКУПАЦІЇ НЕМАЄ, ТО, ЗВІСНО, ПОРУШАТЬ ЗАКОН
- Що стосується освітян, які зараз (принаймні росія заявляє про такі наміри) почнуть викладати в окупованих містах. Вони ж люди «підневільні», працювати, щоб виживати, їм треба, тож будуть викладати, у тому числі і за російськими програмами. А це за законом трактується як колабораціонізм (до 2 років позбавлення волі) або як державна зрада (до 15 років). Відомий соціолог Володимир Паніотто, зокрема, вважає, що вимагати від учителів в умовах жорсткого пресингу окупантів відмовлятися від викладання російською мовою - це вже вимагати героїзму від пересічних громадян, а не всі на цей героїзм здатні: «Мені здається, що після Бучі, Гостомеля, Ірпеня - це вже вимога героїчного вчинку... І що робитимуть ці жінки (а вчителі - це переважно жінки), коли ми звільнемо території - захочуть бути ув’язненими чи підуть з росіянами?».
- Освітяни самі несуть відповідальність за свої дії, і, якщо вони почнуть вести пропаганду в закладах освіти, розповідати, що, мовляв, жодної окупації немає, то, звісно, порушать закон. Що значить «підневільні»? У нас багато професій у різних сферах, які так чи інакше пов`язані з державою, плюс у нас дуже багато приватних освітніх закладів, тому сказати, що освітяни у чомусь більш обмежені, ніж інші, хто опинився в такій самій ситуації, не можна.
Це – війна і треба називати речі своїми іменами. У кожного є вибір. Знову ж таки, в окупації ти можеш звільнитися зі школи, якщо тебе примушують викладати за російською програмою (у цьому разі, якщо людина попередила управління освіти, за нею зберігається місце роботи і заробітна плата – ред.), або, залишаючись там, числитися як викладач, але не виходити на цю роботу. Хоча, я сумніваюся, що зараз у Маріуполі якась школа працює.
- У Маріуполі, напевно, ні, а у Мелітополі, Енергодарі, Луганській області може й працюють. Тож, якщо вчитель виїде згодом з окупації, чи не сприймуть його тут одразу за колаборанта?
- Щодо освіти у законі йдеться: здійснення громадянином України пропаганди в закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації, уникненню відповідальності. Тобто, коли людина фактично так чинить, і її дії спрямовані на стандарти освіти, які насаджують у закладах освіти держави-агресора, то такі її дії кваліфікуватимуться як колабораціонізм. Є багато таких аспектів, де якраз говориться про умисні дії.
- У мене ще є запитання про запровадження «рубльової зони» на окупованих територіях. Про такий намір росія заявила, зокрема, у Мелітополі. Якщо людина почне отримувати зарплату або пенсії в рублях, як це буде кваліфікуватися?
- Я не знаю такої інформації. У нас ідуть активні воєнні дії, і хоч як хотілося російській владі – але навряд чи вони здатні на тимчасово окупованих територіях встановити адміністративний контроль такого рівня, що буде забезпечуватися виплата заробітних плат, пенсій та соціальних виплат.
ЯКЩО РОБІТНИК ГАЙКИ ВКРУЧУЄ НА ЗАВОДІ І ОТРИМУЄ ЗАРПЛАТУ В РУБЛЯХ, ТО ВІН НІЧОГО ПРОТИЗАКОННОГО НЕ ЧИНИТЬ, ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ НЕ ПІДРИВАЄ
- Але ж, напевно, згодом і з певною метою - підірвати довіру до української гривні - на окупованих територіях зарплатню таки почнуть в рублях виплачувати.
- Є різні випадки. Якщо робітник гайки вкручує десь на заводі і за це зарплату отримує в рублях, то він же нічого протизаконного не чинить, цілісність України і нашу незалежність не підриває, просто у нього так складаються обставини. Ми ж всі чудово розуміємо, що не у кожного є фізична та сімейна можливість виїхати з окупації, наприклад, батьки прикуті до ліжка або інші аспекти, які можуть людину не пускати.
- Тому, напевно, зараз поки зарано коментувати наслідки введення «рубльової зони»?
- Якби я точно знала про такі випадки, мені б легше було прокоментувати. На сьогоднішній момент ми ж не засуджуємо людей, які з тих чи інших причин змушені були лишитися в Донецькій та Луганській областях або Криму, які зараз живуть там, працюють і отримують зарплату в рублях. Туди ж деякі люди поверталися не через те, що дуже в днр хотіли жити, а інколи просто тому, що, коли втікали від війни, виявилося, що їх особливо ніхто ніде не чекає... Це теж треба розуміти.
Зараз ми вже масово «заселили» Європу, західна Україна перенаселена, з цим є певні проблеми. Якщо людина справді не мала можливості виїхати зі свого міста чи села, яке зараз опинилося під незаконною блокадою російської федерації, то логічно, що, якщо вона не причетна до захоплення території, не здійснює активної передачі росії документів, майна і всього іншого, що належить державі, то вона просто заручник цих трагічних обставин.
Так складається історично при всіх війнах. Треба розуміти і розділяти ці речі: добре, якщо люди можуть вчасно виїхати, але треба усвідомлювати, що насправді не всім так щастить.
- Я вам дякую за роз`яснення Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)». Ви мене заспокоїли. Тому що, коли я перечитала поправки, то дещо захвилювалася: а чи не боятимуться через них люди виїжджати з окупованих територій?
- Може, ви й справді праві, що це треба роз`яснювати більш детально. Бо для мене тут немає питань, але, можливо, для людей, які опиняються в таких скрутних ситуаціях, це проблемна історія, і їх це може лякати.
Любов Базів
Фото: Міністерство юстиції України, Укрінформ