Хто воював за Україну?

Нині покійний, Владислав Леонтович одного разу поділився спогадом, який кардинально змінив його уявлення про мету цієї страшної війни.

У 1943 році до нього в полон потрапила молода українка-націоналістка. На запитання "за кого і за що вона воює", вона з гордістю відповіла: "За Україну!"

В.Леонтович зізнався, що почути таку відповідь йому та іншим червоноармійцям було незвично, бо на аналогічне питання вони відповідали трафаретно: "За Родіну, за Сталіна!".

Ця зустріч і розмова справили на пана Леонтовича сильне враження на все життя. А вже на початку 90-х років минулого сторіччя, проживаючи у Криму, він вступив до УГС, Руху, Товариства української мови, а згодом ОУН - щоб, як і ця молода дівчина, "боротися за Україну!"

Цю історію я пригадав ще й тому, що Владислав Леонтович багато років поспіль збирав документальні дані про боротьбу ОУН і УПА проти німецької армії. Зібрані факти та свідоцтва він поширював серед своїх друзів у формі листівок, які часто-густо видавав коштом своєї мізерної пенсії.

Окремі листівки наскільки промовисті, що є сенс пригадати зміст бодай однієї:

"У лютого 1943 року бойова сотня УПА атакувала місто Володимирець, і звільнила з місцевої в'язниці ув'язнених.

У березні інша сотня УПА атакувала Орисев, знищивши в ході операції 60 німців.

У березні 1943 року відбувся багатогодинний запеклий бій між одним із загонів УПА, і великим каральним загоном німців. Чотири атаки карателів на позиції українських партизанів не мали успіху. Німці змушені були відступити, втративши при цьому 58 чоловік убитими.

У квітні 1943 року загони УПА одночасно атакували Ковель, Дубно, Крем'янець, Луцьк та інші міста, звільнивши з німецьких в'язниць і концтаборів сотні ув'язнених.

У квітні цього ж  року відділи УПА повели наступ на Іванову Долину на Костопільщині, яка контролювався німецькими частинами. Здобули цей добре укріплений населений пункт, забрали в німців чимало зброї й вибухівки.

У травні 1943 року повстанцям вдалося знищити генерала СС Віктора Лютце, який був довіреною особою Адольфа Гітлера. Тоді ж, у травні, партизани УПА ліквідували в одному з боїв 200 німецьких карателів, помстившись їм за знищення села Стежок.

У серпні 1943 року бійці УПА захопили місто Камень-Каширський, взявши як трофеї 5 кулеметів, 100 пістолетів, 20 тисяч патронів, 16 автомашин, 7 мотоциклів, 4 радіоприймачі й 11 коней.

На початку жовтня 1943 року недалеко від села Устиновка партизани УПА знищили 83 німецьких жандарми, захопивши при цьому 8 кулеметів, багато патронів і гранат.

У жовтні цього ж року відбувся затяжний бій УПА з німцями в містечку Барші, що на Коростенщині.

У січні 1944 року українські повстанці розгромили велику німецьку колону в районі Кам'янця-Подільського, захопивши при цьому 7 кулеметів, 2 міномети, 10 гвинтівок, 500 гранат і близько 30 тисяч патронів.

Останній бій між УПА й вермахтом відбувся у вересні 1944 року в горах на південь від Коломиї. У цьому бою німці втратили дві особи вбитими й двох полонених. Такі ж втрати були й у партизанів".

Цей фактаж Леонтович визбирував у сучасних історичних дослідженнях на тему боротьби ОУН і УПА. І робив він це добросовісно й наполегливо.

Адже до цього його кликав обов'язок перед дівчиною-українкою, яка в цій страшній війні боролася "За Україну"!

Так, можна потрапити під бульдозер радянської, або московської пропаганди й ніколи не вилізти з-під нього. Але також можна легко і швидко позбутися фальшивих ідеологічних штампів, особливо, коли перед тобою незаперечні факти про український національно-визвольний рух.

Цей епізод із життя ветерана-червоноармійця, а згодом ОУНівця Владислава Леонтовича - тому гарне і повчальне підтвердження.

Богдан Червак, Голова ОУН

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства