Воїна на останній дорозі не пустили до церкви
Ця історія сколихнула Закарпаття — тиловий регіон, один із найспокійніших в Україні наразі. Закарпаття майже щодня ховає своїх синів. Дзвони за загиблими героями чути всюди - від кордону з ЄС в долині до гірських сіл на Рахівщині. Ховають та відспівують їх різні священники — і греко-католицькі, і Помісної церкви України, й Української православної церкви, що до великої війни відносилася до московського патріархату.
У Ясінянській громаді, де виникла обурлива ситуація з похороном загиблого, це вже було сьоме прощання з героями. Голова каже, що зазвичай родичі самі обирають, хто ховатиме хлопців — священники з УПЦ, яких в громаді більше, як і храмів, чи з ПЦУ. У гуцулів на Рахівщині є такий звичай, що тіло в труні, перед тим, як віддати землі, відспівують іще в церкві. І досі вже траплялося, що родина запрошувала ховати отців з ПЦУ, а священник із УПЦ віддав “свій” храм для цієї молитви. Але в неділю 16 жовтня на похороні військового 128-ї бригади Дмитра Спасюка церкву в Чорній Тисі закрили і не пустили туди процесію. Священнику напередодні сказали, що ховатиме не він, то він пішов на інший похорон, й ключі від церкви забрав із собою. Тож рідні труну з тілом героя поклали на землю перед замкненими дверима в храм та й так відспівали перед погребінням на кладовищі.
Цей факт неповаги до пам’яті того, кому завдячуємо спокійним життям в тилу, захотіли оприлюднити рідні загиблого. “Чи мій брат не заслужив, аби його занесли в церкву?” - каже родич загиблого. І це збурило громадськість. Реакцій багато, різних — від радикальних коментів у Фейсбуці на кшталт “гнати з України московських попів” до звернень народних депутатів в СБУ із проханням перевірити ситуацію й наполегливих порад очільника Закарпатської ОВА місцевим церковним ієрархам відреагувати на ситуацію “дисциплінарним покаранням”.
Укрінформ спробував розібратися в ситуації і поговорив з учасниками події. Ось що ми почули.
“МИ ЗВЕРТАТИМЕМОСЬ ДО СБУ”
Отож, Дмитро Спасюк із Чорної Тиси — молодий хлопець, якому від 7 жовтня 2022 року назавжди 26. У цей день молодший сержант, командир бойової машини зенітного ракетного взводу підрозділу 128 Закарпатської гірсько-штурмової бригади, загинув. На момент повномасштабного вторгнення він був у Чехії, але повернувся в Україну і пішов до війська. Раніше був контрактником, служив у ЗСУ, був в АТО. Ховали його 16 жовтня у рідній Чорній Тисі, це Рахівщина, закарпатська Гуцульщина. Зустрічали в Ясінях героя на колінах.
Зі слів брата загиблого, сім'я не схотіла, аби Дмитра відспівував місцевий чорнотисянський священник. Його попередили про те, що на чин похорону запросили інших отців із сусіднього Ясіня, де є парафії Православної церкви України.
- Мені перед похороном зателефонував голова, просив попередити священника, що ховатиме не він. Я подзвонив і сказав, мов, отець Віталій, так і так, на похороні у Дмитра правитимуть українські. А він мені на те: "А я що, москальський?" та й виключив телефон. - розповідає брат загиблого Ярослав Спасюк.
Далі, за словами брата, отець Віталій більше не брав слухавки і ні з ким не спілкувався.
На похорон воїна Дмитра Спасюка зійшлося дуже багато людей - було зо п'ять сотень, люди і з Чорної Тиси, і з сусідніх Ясінів, каже волонтерка, з якою я розмовляю щодо цієї ситуації. Жінка не хоче називати ім’я, каже, що має багато проблем з московським патріархатом, зазначає про погрози у свій бік.
- Дмитро — це герой, військовий, який віддав життя на війні за Україну. І тому закрита церква так збурила громаду! Коли похоронна процесія від дому Спасюків підійшла до воріт церкви, до громади вийшов представник церковної двадцятки, став на воротах і сказав, щоб тіло несли в обхід. Там було дуже багато людей, були вчителі, місцева інтелігенція, військові - вони відкрили ворота, щоб люди з похороном пройшли на церковне подвір'я. Але виявилося, що двері до храму закриті зсередини. Там знаходилися старші бабки, вони визирали з вікон. Тоді тіло Дмитра в труні поклали просто перед входом до храму, відспівали і потім вже понесли на кладовище, - розказує співбесідниця.
- Нам потім розказали, що священник сильно образився, що його не запросили хоронити Дмитра Спасюка і що начебто саме він сказав не пускати до храму. Ну а вже інші люди виконали вказівку. Те, що родина не схотіла цього отця на похороні - можна зрозуміти, бо їхнього сина і брата вбила росія, - каже волонтерка.
Брат загиблого Ярослав Спасюк каже, що родина не лишатиме справу — збирають підписи і звертатимуться в СБУ.
- Ми звертатимемось в СБУ з цього приводу, треба зібрати під заявою 10 підписів - думаю, у нас їх збереться більше, - каже Ярослав.
У Службу безпеки з цього приводу звернулася також народна депутатка України Іванна Климпуш-Цинцадзе — вона просить СБУ перевірити ситуацію з похороном військового Дмитра Спасюка у Чорній Тисі на предмет антидержавної діяльності.
- Це, на жаль, не перша кричуща ситуація, коли церква, що в своїй назві містить назву "українська", виклично і цинічно зневажає і пам’ять нашого захисника, і громаду, і християнську мораль як таку. Викликає лють той факт, що люди, які роками працювали на філію ФСБ, продовжують свою підривну діяльність і зовсім не бояться демонструвати свою відданість москві. Щодо ситуації в Чорній Тисі варто поставити важливе питання: якщо це було рішення священника, то ним керував лише особистий мотив, чи це виконання завдань? Тому я звернулася до СБУ. Сподіваюся, там негайно візьмуться за цей випадок і все з’ясують, - каже Іванна Климпуш-Цинцадзе.
“МЕНІ СКАЗАЛИ: “ВАС ТАМ НЕ ТРЕБА”, ВІДПОВІВ: “ДОБРЕ”
Звісно, нам було потрібно почути думку з приводу того, що сталося, настоятеля Свято-Успенського храму протоієрея Віталія Кеміня. Знайти його телефон було неважко, це людина в громаді відома. Я набрала номер отця Віталія, назвалася, пояснила, чому турбую і попросила прокоментувати ситуацію з похороном Дмитра Спасюка. Ось що сказав мені чорнотисянський отець Віталій з цього приводу.
- Пояснюю вам ситуацію. Тут справа в тому, що родину Спасюків напередодні похорону переговорив і переконав запросити на відправу священників ПЦУ староста Чорної Тиси.
Мені староста передзвонив, і потім дзвонив Ярослав, брат покійного Дмитра, сказали: “Вас там не треба”. Я сказав: добре. Ми дали дзвонити за Дмитром, дали з церкви свічки, хоругви, дали викопати яму біля каплиці, де у нас на почесному місці ховають загиблих воїнів. Це, зазначу вам, при тому, що священники ПЦУ жодного нашого священника не допускають навіть на цвинтар, коли самі хоронять.
Ну і я в ту неділю пішов на похорон в Ясіня — ми ховали молоду жінку. І ключі від храму були зі мною. А щоб занести тіло в храм — до мене з тим ніхто не звертався, ніхто про це не просив напередодні похорону. Якщо би таке прохання було, я би дав ключі. А так мені сказали: вас там непотрібно.
А вже після похорону почалося про “московський патріархат”. Який московський патріархат! Що це за напасті знову?!
Щодо Дмитра, то його я знав, я його хрестив, він був прихожанином нашого храму, брав у мене благословення перед тим, як іти на війну. Він ніколи не ходив до храму ПЦУ, він не був вірником ПЦУ — але ховати його запросили священників із ПЦУ. А я як молився за нього, коли він був на війні, так і зараз молюся за упокій його душі.
Ми ховали уже багатьох воїнів і ніколи у нас не було таких ситуацій. Я вважаю, що в такі справи не має вмішуватися селищна рада в особі старости, нав'язуючи родині свою думку. Тоді й конфліктів не буде, - зазначає священник Кемінь.
“Я НЕ ПРИЧЕТНИЙ АНІ НА ОДИН ВІДСОТОК ДО ТОГО”
Вдалося мені поговорити і з Онофрієм Капчуком. Це — касир Свято-Успенського храму, той самий, який, зі слів волонтерки, начебто сказав нести тіло в обхід церкви та не хотів пускати процесію на церковне подвір'я.
Я спитала пана касира, чи справді він не пускав похоронну процесію на подвір'я і чому власне так вийшло на похороні Дмитра Спасюка.
- Я не причетний ані на один відсоток до того всього, - відповів Онофрій Капчук. - Мені яка різниця, хто його ховає, чи хто відспівує. Я знаю його маму, його добре знав — влітку я з ним був, як він приїхав додому. Щодня ходжу попри їхню хату. На похорон до Дмитра я прийшов до храму, а не у двір, де служили “пецеушники”, бо це не благословляється. Щодо ключів — то вони ніколи у мене не є. Я не є владика, і не є священник, ключів я не маю. А те, що така ситуація вийшла — то хтось на тому спекулює. Ще раз вам кажу, що мені без різниці, хто кого хоронить, - сказав Капчук.
“Я ЧЕКАЮ НА РЕАКЦІЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ ЦЕРКОВНИХ ІЄРАРХІВ”
Також Укрінформу вдалося отримати коментар голови Закарпатської обласної військової адміністрації Віктора Микити з цього приводу. І хоча в Україні церква відділена від держави, утім, ситуація навколо похорону Дмитра Спасюка набула такого розголосу, що її коментує обласна влада.
- Я знаю про цю ситуацію, - каже Віктор Микита, - і мені дуже шкода, що таке відбувається. Наші воїни не заслуговують на таке відношення. Що стосується “не впустити в храм” з точки зору релігії — я тут, знаєте, не фахівець, але як громадянин, як керівник області, вважаю, що такого просто не можна робити, просто з точки зору моралі.
Разом із тим вважаю, що відповідна реакція ієрархів церкви щодо цього випадку повинна бути. Знову ж таки: не знаєш, як вчинити правильно — роби по закону. Тут родині варто звернутися до правоохоронних органів, і вже прокуратура чи СБУ надасть оцінку усім діям. Але ми розуміємо, що тут йдеться не так про кримінальну відповідальність, як про моральну — з боку священника, настоятеля того храму. Та й узагалі, людини, яка у зоні своєї відповідальності допустила таке.
Запевняю, що ми зі свого боку простежимо, аби очікувана реакція ієрархів церкви щодо цього випадку була, і щоб надалі такого в області не виникало. Це, насправді, загрозлива ситуація, така, що буде використовуватися для розхитування регіону, в тому числі, нашими ворогами.
З мого боку можу запевнити також, що мною буде проведена роз'яснювальна робота з очільниками церкви в області та представниками органів місцевого самоврядування.
На мою думку, у цій справі повинно бути дисциплінарне покарання. В усякому разі, ми простежимо, щоб воно було, - сказав Микита.
“НАША ЗАДАЧА ЯК ВЛАДИ — ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПОХОВАННЯ ГЕРОЇВ З ПОЧЕСТЯМИ”
Про те, що потрібно зробити висновки із цієї ситуації, каже і голова Ясінянської громади, до якої входить село Чорна Тиса, Андрій Делятинчук.
- Це були 7 похорони загиблого воїна у нашій громаді. До цього часу таких непорозумінь не було — при похованні героїв ми завжди — я, як голова громади, та старости сіл, - звертаємося до родичів і все, що стосується похорону, запитуємо у них. Як вони кажуть — починаючи від обрядів, процедур і від їхнього бажання щодо священників — ми це виконуємо. Без жодних сумнівів і критики. Вони хоронять свою дитину, свого брата, свого родича і тут не може бути полеміки щодо конфесій чи ще чогось. Ми завжди виконували все так, як сказали батьки. Моє завдання забезпечити, щоб поховання пройшло з тими почестями, на які герой заслуговує.
Коли спитали братів Дмитра Спасюка, хто буде ховати, то брати сказали, що хочуть, аби ховали священники ПЦУ. Я сконтактував їх із двома священниками із Ясіня, бо в Чорній Тисі немає приходу ПЦУ. Коли прийшли священники ховати, спитали — чи буде церква відкрита перед тим, як нести тіло на кладовище. Я відповів: думаю, що буде. Знаю, що настоятель храму у той час перебував на іншому похороні у Ясінях. І вже коли вирушила процесія з дому Спасюків, коли ми підійшли до воріт храму, побачили, що вони закриті. Була відкрита лише хвіртка. Але військові зайшли, швидко відкрили ворота, занесли тіло. Ми побачили, що церква закрита, що поруч стоять місцеві люди, прихожани, ті, які не були на похороні у дворі. Почалася молитва, відспівування, далі відбулося погребіння. Люди почали між собою обговорювати, мов, що це таке, чому не відкрили храм. Брат Дмитра Спасюка сказав, мов, невже наш брат не заслуговує, щоб його занести до храму? Апелювали і до мене, але я сказав, що люди добрі, у мене ключі від сільради, а не від храму. Я просто так само стояв в натовпі і бачив це неприпустиме, що відбувається.
Як на мене, це не вкладається ні в які рамки. Адже Дмитро загинув на війні за нас усіх — за всіх закарпатців, чорнотисянців, і за того священника теж. Який би священник не ховав — у нас є різні конфесії, різні патріархати, але коли ми ховаємо героя, який поліг на полі бою, ми би мали бути смиренні, з опущеними головами, на колінах вклонитися в повазі до його героїчного вчинку. Для того, аби вшанувати його так, як він заслуговує.
Я бачив отця Віталія після похорону Дмитра Спасюка, але не мав розмови із ним. Щодо того, як і що має бути далі в цій ситуації, скажу одне: вважаю, що громада мала би зробити певні висновки. У них є парафіяльна рада, це все обговорюється при бажанні. Відомо ж, що усі священники тримаються на своїх вірниках.
Тетяна Когутич, УЖГОРОД.
Фото надані рідними загиблого героя та з Фейсбуку Ясінянської територіальної громади
