Читаймо, аби перемагати: чи потрібні солдатам книжки?
“Si vis pacem, para bellum” - ці крилаті слова римського письменника Флавія Вегеція перекладаються простою формулою: “хочеш миру – готуйся до війни”. Це якщо дуже коротко. Що ж насправді заповідав Вегецій? Тому, хто прагне перемоги – всебічно розвивати воїнів, воювати, спираючись на мистецтво та знання, а не на щасливий випадок. Із цих слів випливає, що однієї збройної переваги недостатньо: аби бути переможцем – потрібна тривала інтелектуальна підготовка, неможлива без прочитання різної літератури. І чим більше книжок у наплічнику солдата, тим краще.
Чому роль книг у формуванні вправного воїна сьогодні величезна, що читають сильні армії світу і які автори будуть точно корисні українському солдату, розповіли очільник харківського “Фоліо” Олександр Красовицький, засновник “Нашого Формату” Владислав Кириченко і співвласниця “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка.
Невігласи не перемагають
Переконувати, що читання - то розвиток і ріст над собою, розширення світогляду, нікого, здається, не треба. Навіть кіноіндустрія з усіма її 3D-спецефектами не здатна вирвати паперову чи хоча б електронну книгу з рук сучасної культурної людини. Зрештою, читати у 21 столітті - це модно! Так, за даними Українського інституту книги за 2021 рік, в Італії 56% громадян читають більше, ніж раз на тиждень, а у сусідній Польщі - 36 % В Україні близько третини населення є регулярними читачами, і за очікуваннями стратегії розвитку читання, розробленої Міністерством культури та інформаційної політики спільно з Інститутом книги, до 2025 року понад 56% дорослих громадян України регулярно проводитимуть дозвілля за книгою. Тож війна - не привід відкладати книжки на полицю. І чим більше палива для мізків, тим ефективніше долати ворога. І ми це зараз доведемо.
Солдати сучасних армій - не просто слухняні виконувачі команд, а особи з розвинутим критичним мисленням, які здатні швидко самостійно ухвалити рішення, переконаний очільник “Нашого Формату” Владислав Кириченко. Для розвитку причинно-наслідкових зв’язків кожному солдатові необхідно читати – і не лише книжки з тактики ведення бою або балістики, а й ті, що розширюють світогляд, каже він.
“Чим військові відрізняються від менеджера корпорації? Вони – не якийсь окремий вид Homo Sapience. Це звичайні люди, тому я би не заганяв їх в інтелектуальні гетто. Їм варто читати все те, що й розумні менеджери корпорацій”, - вважає він. І, за словами Кириченка, відсутність “культу знань” в армії стала очевидною вже у 2014 році, коли було окуповано Донецьку та Луганську області, а також Крим.
“Я не втомлюсь повторювати, що на цій війні та на попередньому її етапі у 2014 році купа втрат людей, техніки, територій - це наслідок того, що у війську не читали”, - говорить видавець.
Тому саме питання про те, чи потрібно читати солдату, на його погляд, є чимось диким, бо, мовляв, “тупе військо не перемагає”. І тут дуже проста логіка. Людина, яка читає, може прокачати критичне мислення, вибудувати свій моральний каркас. А це конче необхідно, аби у найстресовіших ситуаціях залишитися, так би мовити, Homo Sapience.
“Люди, які читали книжки, більше відповідають стандартам офіцера або солдата, хоча, звісно, є винятки. Ті, хто не читали книжок, схильні до порушення дисципліни, аморальних вчинків, мародерства. Мораль формує чин. Без моралі це не воїн, а боєць партизанського загону”, – каже видавець “Нашого Формату”.
Тут на думку спадають слова Айзека Азімова в одній з його “Фундацій”: “насильство - останній прихисток некомпетентності”, що в цілому й було продемонстровано росією під час наступів. “Може, якби росіяни читали книжки 24 /7, то війни б і не було…”, - міркує Кириченко.
Але війна таки сталася. І ось задля моральної підтримки солдатів на передовій Культурний Десант, організований музикантами для підтримки морально-психологічного стану військових, у співпраці з книгарнею “Сяйво книги” пропонують киянам придбати й відправити книгу на фронт у межах акції “Поверни Живим”. Бо ж важливо передавати не лише тушонку чи в'язані шкарпетки: не ними єдиними живе солдат. А потрібні й книги - як харч духовний, і ось живе свідчення цьому.
До слова, всі охочі ще можуть написати листа або вкласти листівку з побажаннями чи коментарями до книги, яку відправлять на схід в рамках тієї акції. За ідеєю, вона має засвідчити, що кожного військового - нехай і незнайомця - чекають. І солдат зможе особисто в цьому переконатися, повернувшись живим і повернувши книжку власнику. Сентиментальна і така зворушлива акція: лише уявіть зустріч двох незнайомців, яких поєднали кількасот сторінок і пара добрих слів. Тож книжка підтримує у людині найголовніше - її людяність.
А як на Заході? Наприклад, в США
Світовий досвід показує, що просування по кар’єрній драбині військовослужбовця не можливе без прочитання певного переліку книжок. Зокрема, на офіційному сайті збройних сил США є кілька списків із літературою, яку мають опанувати солдати. У вступі генерала Джеймса Чарльза Макконвіля (учасник війн в Афганістані та Іраку) до цих переліків йдеться про те, що вони мають “сприяти усвідомленню сухопутної сили як інструменту влади, незамінної ролі етичного лідерства та надзвичайних вимог сухопутних боїв”.
Серед останніх мастхевів виокремлюється історико-воєнна література: книга Книга Девіда Маккалоу “1776” про головні битви у Війні за незалежність, твір “Це теж моя країна: жіночі військові історії від американської революції до Афганістану” Джеррі Белл і Трейсі Кроу.
“Я закликаю кожного прочитати ці книги та критично подумати про ідеї, які вони містять”, – зазначає генерал Макконвіль у вступному слові.
Із переліків випливає, що у Штатах просувається досвід війни за незалежність від британської корони 1775 – 1783 років. А що ж у нас?
Конкретного списку, який силою книги зробив би з вас українського супермена, поки що немає, однак робляться спроби його створити. У цьому процесі докладають зусиль різні інформаційні ресурси. Наприклад, Ukrainian Military Pages зібрав електронну військову бібліотеку, де є книжки останніх років (хоча трапляються і такі, що за віком - як ваша бабуся). Ця книгозбірня містить 20 категорій професійного спрямування. Рубрика “історія” також подана крізь призму воєнних подій. Там є й путівник зоною конфлікту Донбасу, і твір про московську експансію, а також книга про досвід сил спеціальних операцій США із поетичною назвою “Гострі кігті орла”. Про те, щоб відвести душу, поки не йдеться - художньої літератури у переліку немає. Вона могла б утрапити хіба у категорію “різне”, однак і там самі доктрини, що охоплюють теми цивільно - військового співробітництва, фінансового забезпечення військ, поводження з особами, захопленими у полон тощо. Наприкінці списку видніється книга “Повсякденна діяльність командира підрозділу” і, повірте, вона не виходить за межі плацу. Історичної біографіки теж не густо - є праця про козацького полковника Івана Богуна і все. Напевно, цього не вдосталь, аби проаналізувати та засвоїти патерни поведінки історичних персон, які зіткнулися з воєнними викликами.
Тобто бібліотека вузькопрофільна, і військові оточені зброєю, навіть коли не тримають її у руках. Що, насправді, передбачувано, тому що сам ресурс, заснований у 2014 році, позиціонує себе як висвітлювач оборонної політики та діяльність військових України. Але чи не означає такий підхід заганяння солдатів в інтелектуальні гетто, про яке говорив Кириченко? Подивімося, як він пропонує вирішити цю проблему.
У 2019 році за виховання гідних офіцерів узялося видавництво “Наш Формат” та ГО “Реформація”. Вони створили проєкт під назвою “Бібліотека сержанта”, що налічувала близько 300 книжок, які мали б опанувати вихованці вітчизняних військових закладів освіти. Список літератури складали українські історики, видавці та ветерани конфлікту 2014 року. Серед них, зокрема, можна побачити відомого дослідника історії визвольного руху Володимира В’ятровича, військового історика Андрія Харука та учасника російсько-української війни Тараса Гривула. Знавці обрали новітні книжки зі світової та вітчизняної літератури. Тут і “Велика шахівниця” політолога Збігнєва Бжезинського, і “12 правил життя” психолога Джордана Пітерсона, і мемуари Генрі Форда “Моє життя та робота”, і твори першого українського націоналіста Миколи Міхновського. Всі вони поїхали до 9 військових ліцеїв країни, зокрема, у Кремінну, Львів, Харків, Одесу та Глухів.
Книжки для мотивації та здоров'я
Рекомендації рекомендаціями, а хороша порада від фахівця ще нікому не зашкодила. Що порадять наші видавці читати сьогодні, під час війни? В Україні протягом останніх місяців актуалізувався дискурс Національно-визвольних змагань 1917 – 1922 рр., зокрема, побутування Української Народної Республіки у контексті відстоювання нею незалежності російської імперії, яка модифікувалася на Радянський Союз. І в цьому контексті постає сила силенна персоналій - співвітчизників і сусідів, охочих поділитися власним досвідом боротьби проти “червоної навали” на сторінках книг. Тож література, яку рекомендують прочитати видавці Кириченко та Красовицький, є цілком очікуваною – у цих творах підкреслюється не лише історичний розвиток української державності, а й воєнний спротив більшовикам. Серед порад - спогади гетьмана Павла Скоропадського, діяча УНР Євгена Чикаленка, а також фінського маршала Карла Маннергейма, який за допомогою оборонних споруд на кордоні з РРФСР – “лінії Маннергейма” – сказав “Njet” зазіханням більшовиків на Фінляндію.
Мар’яна Савка доповнює цей список художньою літературою із описами всіх “побочок війни” – доробок Еріха Марії Ремарка, а також Ернеста Гемінґвея (зокрема, роман “Прощавай, зброє!”).
“Я гадаю, якби Гемінґвей зараз жив, то точно знаходився в Україні зі зброєю в руках, бо він був воїном. Фактично вся його творчість пронизана цим досвідом”, - каже вона.
Вона не єдина зі свого видавництва, хто захоплюється творчістю американського письменника. Івент-менеджер Артур Дронь – 21-річний молодий поет, який наразі перебуває у лавах ЗСУ, навіть свій автомат назвав Ернестом. За словами Савки, розпорядник Фонду спадщини Гемнґвея Майкл Катакіс – також письменник, обіцяв написати книгу про цю історію: настільки розчулив його Дронь.
Не оминула пані Мар’яна й сучасних книгописців, які, за її висловом, “передрекли війну росії та України, а також пророкували її подальшу долю” - наприклад, “Стіну” Андрія Цаплієнка. Саме ця історична й мемуарна література має сповнити солдатів чітким уявленнями про те, за що вони віддають найцінніше, що мають, - життя, переконані видавці.
Книжка може і повинна вчити, рятувати й підтримувати - недарма ж з’являються проєкти, де література стає і посібником з виживання, і моральною опорою. Чули про проєкт “Військо читає”? А він є й успішно забезпечує українських військових корисною літературою з 2020 року завдяки співпраці “Нашого Формату” та ГО “Реформація”. І в рамках проєкту вже надруковано провідні посібники з військової справи та польової медицини, якими користуються в американській армії. Наприклад, “Блокнот командира міномета”, “Тактика легкої піхоти для малих підрозділів” Крістофера Ларсена.
“Ми почали друкувати посібники й підручники для українського війська. Першим стала “Невідкладна військова хірургія”, яку ми перевидали. Це пентагонівська книжка, підготовлена фахівцями з воєнної медицини з Інституту Бордена. Там зібрано всі сучасні практики надання першої допомоги», – говорить Кириченко. І наразі збирають на сайті проєкту “Військо читає” відкрито збір коштів на видання практичного посібника “Легка черепно-мозкова травма. Реабілітаційний інструментарій”.
На щастя, таких посібників немає у ворога, тож отримані знання з медицини - ще одна перевага України у війні, каже наш видавець.
І, зрештою - просто для душі
Можна довго обговорювати користь літератури й читання для солдата. А чи самі військові прагнуть приділяти цьому час? В армії акцент робиться на практичних і посадових військових навичках, але крім Статуту ЗСУ, солдатам хочеться почитати щось ще, говорить військовослужбовиця Яна з 241-ї окремої бригади територіальної оборони, яка добровільно змінила фах археологині на експерта з дальності польоту куль. “Круто, коли є час почитати, зокрема, художню літературу, бо в армії мізки дійсно підсихають, наприклад, якщо ти стрілець і в тебе немає щоденного інформаційного навантаження. Хоча часто доводиться робити вибір між сном і дозвіллям”, - розповіла вона.
Очільниця «Видавництва Старого Лева» переконана, що війна не стоїть на заваді інтелектуального життя, оскільки лави ЗСУ поповнило багато освічених людей, зокрема, науковців і митців. “Будь-яка бесіда між колегами по зброї переходить в розряд мінілекцій”, - розповідає Яна. Наприклад, її досвід археологині цікавить багатьох товаришів по службі: неабиякий харч для мізків.
“Якось під час риття окопів ми натрапили на пам’ятки трипільської культури. Як археологи ми почали розкопки, аби врятувати знайдений матеріал. І впродовж процесу наші товариші активно розпитували про все”, - каже вона.
Книга допомагає військовим зберегти свої щоденні звички й повернутися до нормальності, висновує Савка. А що ж воно є - “нормальність”? Найперше - це стабільний емоційний стан, що ґрунтується на чіткому усвідомленні реальності, говорить психологиня Олена Нагорна. За її словами, солдат на фронті має відмовитися від ілюзій та невиправданих очікувань. І задля збереження рівноваги під час бойових дій у нагоді стануть книги, оскільки читання, пояснює психологиня, “дозволяє раціоналізувати свої дії, що зменшує відчуття тривоги та емоційне навантаження, до того ж дозволить більш ефективно використати свій час”.
Світлана Ткачук, Київ
