Надії кремля – на хворі фантазії

Погодьтеся, сам факт того, що в росії заговорили про необхідність затяжної війни, вже дисонує. А як же “три дні”? Ну, чи “всю Україну захопимо за тиждень”? Або три тижні… Місяць?

Дисонанс ще й у тому, що тягучка виснажує саме російську армію. Посилюється дисонанс тим, що російське командування чудово розуміє, що чим довше тягнеться війна, тим сильніше вони самі себе демілітаризують, виснажують резерви та знекровлюють мілітарний потенціал. Танки Т-62 та гаубиці Д-1 у зоні бойових дій про це красномовно говорять.

Тоді навіщо?

Відповідь до банального проста — у кремлі до останнього вірять, що в якийсь момент геополітична, економічна, соціальна або якась інша ситуація у світі зміниться настільки, що їм стане простіше перемогти Україну.

Я це називаю «надіями лишньохромосомних».

Пам’ятаєте, як вони сподівалися на те, що Європа втомиться від війни в Україні і перестане допомагати ЗСУ? Потім вони сподівалися, що смерть Єлизавети II вплине на допомогу Лондона Києву. Потім — відхід Бориса Джонсона з посади прем’єр-міністра. Була надія, що Джо Байден захворіє коронавірусом і помре. Республіканці захоплять Сенат та Конгрес. Європа замерзне без російського газу та перестане допомагати Україні… І так далі, тощо і т.д.

Надії кремля — винятково на цей набір хворих фантазій.

І, як би це дивно не звучало, але вони готові затягувати війну, перемелюючи в ній десятки і сотні тисяч своїх громадян, і так само залишки озброєнь, остаточно демілітаризуючи свою армію, сподіваючись, що одна з їхніх примарних надій здійсниться.

Так. Жодної тактики, стратегії, аналітики, а виключно надія, що завтра попре зовсім інша масть. Ось тільки шулеру не пре вже 9-й рік поспіль, а він все ніяк не може зрозуміти, що лошара шулером не може бути.

Олександр Коваленко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства