Коли мамі страшно. Як самій боятися, а дитину не налякати?
Українська сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз поділилася з Укрінформом порадами, які особисто їй допомагають як жінці та мамі, котра живе під обстрілами і також інколи виснажується та боїться.
1. Коли стає страшно, я намагаюсь відновити відчуття тілесної опори (щоб твердо стояли стопи, коли стоїш, або, якщо сидиш, – як тіло торкається поверхні стільця чи опори стіни).
2. Я стискаю в руках щось, що для мене є символом стійкості (наприклад, брелок) чи спираюся рукою на стійку опору.
3. Кладу руку на живіт чи на грудну клітку, розтираю плечі – щоб увійти в контакт з тілом та відновити відчуття кордонів тіла.
4. Важливо, щоб були виписані телефони тих, до кого ми можемо звернутися по допомогу, виписані дії, які нам потрібно зробити (під час стресу префронтальна кора неактивна, ми можемо забувати те, що, нам здається, точно пам’ятаємо).
5. Дихальні вправи – в яких видих більш повільний, ніж вдих.
6. Пити воду маленькими ковтками.
7. Якщо мені страшно, – я можу сказати дитині: «Зараз мені тривожно, бо боятися нормально, але я знаю, що робити. Давай разом зі мною зробимо…». Так ми показуємо дитині, що нормально відчувати різні емоції. Але ми завжди можемо діяти.
8. Важливо пам’ятати, у травматичних ситуаціях нам важливо залишати за дитиною і за собою можливість будь-яких дій. Ми не кажемо: «бідненький, за що ж це тобі/нам». У нас є установка – не за що, а що ми можемо робити.
«Ми всі живі люди. Найгірше і наймарніше, що можна робити, – казати комусь: «не бійся, заспокойся», бо це не працює і, навпаки, підсилює почуття провини, яким ми й так переповнені. Нормально боятися в ненормальних загрозливих обставинах», - пояснила психологиня.
Повний текст інтерв’ю зі Світланою Ройз читайте тут
Любов Базів. Київ
Фото: UNICEF
