Давні «православні» витоки язичницького побєдобєсія в росії

Після «рашизму» і «путінізму» слід коротко розглянути їхнього постійного супутника – «побєдобєсіє». Але для початку невеликий відступ… Разом із класичними варіантами релігій у різні періоди та у різних місцях з'являлися різноманітні культи, квазірелігії. У ХХ столітті комунізм із його вірою у «світле майбутнє» порівнювали з християнством та його раєм. Червоні куточки були схожі на іконостаси, демонстрації трудящих – на хресні ходи зі своїми варіантами ікон, хоругв тощо. Напрошувався і свій варіант «святої трійці»: бог-отець – Маркс (і марксизм – як «старий завіт»), бог-син – Ленін (ленінізм – «новий завіт»), святий дух – єдино вірне комуністичне вчення загалом.

Але якщо основи радянської ідеології та системи так добре лягали у вікові матриці, то, можливо, невипадково, що і в основах держави, яка вибудовується випускниками Школи КДБ, теж можна знайти варіант квазі-релігійної «святої трійці»: бог-отець – рашизм, бог-син – путінізм, святий дух – побєдобєсіє. Останнім і займемося.

АВТОР ТЕРМІНУ «ПОБЄДОБЄСІЄ» – БОГОСЛОВ, А НЕ САТИРИК

Англійська Вікіпедія визначає «побєдобєсіє» як «уніщовлений термін, котрий використовується для опису “гіперболічного святкування” Дня Перемоги в росії». Синонімічно – Культ Перемоги. Українська Вікі – як «інтернет-мем, що узагальнює назву гіпертрофованої “переможної” істерії, “культу Перемоги” у путінській росії».

Узагальнено кажучи, "зневажливий термін", що став "інтернет-мемом". Це загалом правильно. Яскраве слово-маркер, яке точно описує суть того, що відбувається в росії останні півтора десятиліття. Насправді у явищі, що стоїть за ним, сумніватися не доводиться. У Мережі – завжди великий набір трагікомічних фотографій, плакатів, текстів, які його ілюструють. Але через таку простоту, зрозумілість у тіні залишається багато чого, що стосується цього слова.

Почнемо із появи терміну. російська письменниця Марина Вишневецька, яка з 2014 року випустила три томи «Словника змін» (I – 2014; II – 2015-2016; III – 2017-2018), внесла ясність у це питання (і поки що її ніхто не спростував). Вишневецька відкинула припущення, що «перемогу» запустив у життя і в Мережу поет Орлуша. (Ймовірно, ця версія з'явилася через популярність вірша Андрія Орлова «Спасибо бреду за Победу», що виконувався в проєкті «Гражданин поэт» Михайлом Єфремовим). 

Вишневецька дала таке визначення терміну: «Побєдобєсіє — культ перемоги у Великій Вітчизняній війні, націлений на мілітаризацію свідомості та згуртування населення навколо національного лідера». 

ЧОМУ СТРІЧКА САМЕ ГЕОРГІЇВСЬКА, А НЕ ГВАРДІЙСЬКА

Того ж 2005 року з'явився головний культовий знак "побєдобєсія" - георгіївська стрічка. Тобто георгіївська (вона ж – гвардійська) стрічка існувала, звичайно, й раніше. Але саме тоді вона стала атрибутом культу, що виник і розвивався. Слідом почали приростати інші символи, сутності, організації, як нововинайдені, так і на ходу переформатовані («Прапор Перемоги», «Безсмертний полк», Парк Перемоги, Парк «Патріот» з Головним храмом зс рф тощо). Вони були такі наочні, випнуті, що знову ж таки залишали в тіні більш складні й тонкі категорії. А саме – філософсько-богословські витоки побєдобєсія. У пояснення до цього слова кидали коротко, маркерно – квазірелігія. І це правильно. Але мало. Насправді єретичний «культ перемоги», «богослов'я перемоги» має в рпц досить глибоке коріння.

Йосип Сталін почав відновлювати в СРСР інститути російської православної церкви 1943 року. Фронт відкочувався на захід. Радянському диктатору потрібно було нейтралізувати вплив православних парафій, що відроджувалися повсюдно на окупованих німцями територіях, а також планувати упокорення греко-католицьких парохій. Але було й надзавдання: Сталін сподівався поєднати світове православ'я навколо підконтрольного йому московського патріархату. Як небезпечно жартували в ті часи – це на заміну Комінтерну, розпущеному того ж року. У лютому 1945-го Сталін зробив ще один крок у радянській легітимації рпц, було обрано патріарха – Олексія I (Сергія Симанського).

Остаточну поразку третій рейх почав зазнавати у травні. І так співпало, що того року православний Великдень випав на 6 травня. День, коли згадується Георгій Переможець (зображений, нагадаємо, на дорадянському і пострадянському гербі москви, який також вважається «покровителем російського воїнства»). Глава рпц Алексій I у великодньому посланні тоді прямо пов'язав Великдень як символ відродження і перемогу СРСР: «Великодня радість Воскресіння Христового з'єднується нині зі світлою надією на близьку перемогу правди і світла над неправдою і темрявою <…> Світлу і силі Христовій не змогли опиратися і перешкоджати темні сили фашизму». За три дні, у новому посланні на честь Дня Перемоги, патріарх привітав «переможне воїнство наше», «великого Верховного Вождя» та «Православну Русь», що підносить Богові вдячні молитви «за радість перемоги і за дарування миру всьому світу» (Цитується за матеріалом культуролога Олени Волкової на сайті «Побєдобєсіє». На офіційному сайті Православие.ру слова про «великого Верховного Вождь» скорочені).

Сталін, семінарист, який хоч і недоучився та добре знав релігійну символіку, вирішив підтримувати багатозначний образ Георгія Переможця. Тож у ніч із 8 на 9 травня капітуляцію Німеччини від СРСР приймав Георгій Жуков. І з тієї ж причини Парад Перемоги на Червоній Площі 24 червня приймав, причому на коні (як на іконі) також Георгій Жуков. Так він, котрий мав раніше у військах прізвисько «м'ясник», отримав більш почесне іменування – «маршал Перемоги». (І у майбутньому став головним маршалом побєдобєсія).

Отже «георгіївська стрічка», що розкручувалася (позначена саме «георгіївською», а не «гвардійською»), теж несла в собі елемент культу Святого Георгія, частково опосередкованого образом маршала Жукова.

БОГОСЛОВ'Я ПЕРЕМОГИ: ВСЕ СПОКУТУВАЛИ, МИ – ЧИСТІ, ПРЕКРАСНІ

Але настав наступний ювілей – 2010 року. Менш круглий, 65-річчя, натомість перший для нового патріарха кирила (гундяєва), інтронізованого 2009-го. І цього разу на травневі урочистості відбулася подія не менш важлива для утвердження побєдобєсія. По-перше, кирилл підготував і ввів у дію циркуляром особливий молебний чин на 9 травня (з неодмінним проханням не лише про воїнів, а й «про вождів», славна перекличка зі сталінським часом).

Головне, однак, – патріарх представив готову концепцію, яка раніше в церкві та в нього особисто лише вимальовувалася. Суть її в тому, що війна була надіслана народу за гріхи, але він їх спокутував – великою кров'ю та Перемогою: «Ми знаємо, що відбувалося в народі нашому після кривавих подій початку XX століття. Скільки ж було неправди, зла та людських страждань! Але Господь змив цю неправду і це зло кров'ю нашою, кров'ю наших батьків».

Відомий журналіст-релігієзнавець Олександр Солдатов у статті "Теорія спокути", опублікованій вже наступного дня після промови голови рпц, оцінив її надзвичайно критично: «У своїй проповіді на 9 травня патріарх кирило фактично закликав народ росії, що в масі своїй визнає своє спадкоємство з народом радянським і навіть пишається цим, не приносити покаяння в кривавому минулому, бо воно вже спокутувано. Замість покаяння у безневинно пролитій крові святих заради початку життя народу, держави "з чистого аркуша" – заклик: "Ми повинні перейнятися особливим розумінням спокутного значення Великої Вітчизняної війни – це і є релігійне розуміння"».

Солдатов не вживає із цього приводу публіцистично яскравого «побєдобєсія». Він використовує словосполучення «богослов'я Перемоги» та проводить пряму паралель між новацією кирила та «богослов'ям Революції», розробленим вчителем гундяєва – Митрополитом Ленінградським і Ладозьким Никодимом (Ротовим). Суть тієї концепції була схожою – виправдання кривавої революції.

Однак Солдатов оцінює підхід кирила набагато суворіше, називаючи його "досить вульгарною концепцією": «Закликаючи відмовитися від цього покаяння і повірити, що ми все "спокутували" кров'ю своїх дідів у 1941-45 рр., можна лише посилити хвороби нинішньої російської держави та суспільства , наблизивши їхній політичний розпад. Чи на користь народу росії подібна перспектива? <…> На думку кирила, росія цілком відродилася 1945 р., через що ми й маємо якимось особливим урочистим чином загальноцерковно святкувати 9 травня».

Солдатов наводить резонні аргументи, застосовуючи патріаршу логіку до подій радянської/російської історії після 1945-го. Якщо країна все спокутувала, відродилася і очистилася, то яким розрядом числити сталінські репресії 1945-1953 рр., хрущовські гоніння на релігію, накопичені наступні гріхи?

гундяєвське «богослов'я Перемоги» подібними питаннями не задається, зосереджуючись на самолюбуванні.

РОЗГОРТАННЯ НОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ТА БОГООБРАНІСТЬ

Гірше того – у «богослов'ї Перемоги» давній натяк на певний зв'язок Великодня та Перемоги переходить у пряму та явну паралель між Христом та російським народом – у сенсі спокутної жертви. Тобто росіянам по суті приписується «богообраність».

У матеріалі Олени Волкової «Релігія Перемоги: Великдень і святий Георгій (Жуков)» на сайті «Побєдобєсіє» наводяться конкретні приклади того, як реалізується ця концепція в церковно-суспільному житті:

-вірші пасхально-переможного жанру («Но, как витязи в русской сказке, / Сокрушили логово зла… / День Победы и праздник Пасхи — / Жизни два багряных крыла!»);

– гасла, що використовуються не тільки в церковних проповідях, а й у шкільних презентаціях і на дитячих конкурсах («Великдень Перемоги», «Великдень – День Перемоги», «День Перемоги – наш другий Великдень», «Великодня радість Перемоги»);

-пасхально-переможні поштівки;

-прямі паралелі: Сталін і Жуков, подібно до Мойсея, виводять свій народ з фашистського рабства; перемога у «Великій Вітчизняній війні» – перемога Христа над пеклом і гріхом; Георгій Жуков – новий Георгій Переможець.

Щодо останнього пункту, то Волкова особливо виділяє статтю історика Федора Гайди «Свято визволення. Християнські паралелі Великої Перемоги», опубліковану на офіційному сайті Православие.ру. У ній прописано розгорнутий «Великодній календар Перемоги». Тобто події останніх днів війни алегорично прив'язані до православного календаря:

Вхід Господній до Єрусалиму – збігся зі штурмом рейхстагу (29 квітня 1945 року).

У Великий понеділок, коли висохла безплідна смоковниця – наклав на себе руки Адольф Гітлер (30 квітня).

У Великий четвер – стихли бої у Берліні (3 травня);

На Великдень 6 травня – розпочалися переговори про капітуляцію;

У Світлу середу, день пам'яті Усіх святих, що на Синайській горі подвизалися, – День Перемоги 9 травня…

І це все – із науковою серйозністю доцента істфаку МДУ. До речі, і написано статтю у 2015 році – до чергового ювілею Перемоги, 70-річного. (Такий ювілейний нумерологічний п'ятирічний крок на тлі попередніх розвідок уже не здається чимось дивним).

ЧИ ТАКОЖ КРОВАВО СПОКУТУВАТИМУТЬСЯ ГРІХИ І В МАЙБУТНЬОМУ?

Усі приклади – кожен окремо – не здаються такими вже важливими, показовими, всеохоплюючими. Але в сумі вони задали в Росії безмірну, хворобливо-істеричну атмосферу побєдобєсного несмаку. І вже з цього виросли подальші дурниці, на кшталт параду дитячих колясок-«танків». Творчість мас, що заохочується зверху.

Тобто побєдобєсіє– це не якась анонімно-язичницька квазірелігія, що з'явилася незрозуміло як, нізвідки. В її основі – давні ідеї російської православної церкви та її «великого Верховного Вождя» Сталіна. Але остаточно в єретичне з елементами язичництва «богослов'я Перемоги»/побєдобєсія вони оформилися за гундяєва та путіна…

Андрій Солдатов закінчив свою статтю "Теорія спокути" таким зверненням: «То що ж, Ваша святосте, виходить, наш народ знову має принести спокутну жертву? Адже гріхів за 65 років (у 1945-2010-х, - ред.) накопичилося майже стільки ж, скільки за 1920-30-ті роки. Скільки мільйонів життів потрібно пожертвувати зараз?».

На жаль, ці слова виявилися в чомусь пророчими. Щоправда, кількість жертв – поки що не мільйони. Але вектор міркувань був заданий абсолютно точно. І наступного разу ми розглянемо, який розвиток здобуло побєдобєсія, «богослов'я перемоги» після 24 лютого 2022 року.

(далі буде)

Олег Кудрін, Риг