Гумор на межі: як жарти допомагають українцям

Окремим напрямом стало саркастичне найменування речей і явищ. Оголошену Путіним «часткову мобілізацію», через катастрофічні наслідки для мобілізованих (названих  «чмонями» та «чмобіками»), стали називати «могилізацією». Іранські «Шахеди» отримали зневажливу назву «мопеди», а російські ракети – «блєдіни».

Термін «бавовна», який позначав вибухи на підконтрольній Росії території, був жартівливим «перекладом» поняття «хлопок» з російської новомови. До речі, тема перекладів між двома мовами сама стала джерелом мемів. Адже намагаючись мімікрувати під українців, російські тролі перекладають свої коментарі з російської на українську машинним перекладом, що часто призводить до курйозів. Пародіювання таких недолугих перекладів, на кшталт «немає сечі терпіти ці борошна», висміює марність зусиль пропагандистів ввести українців в оману. 

Детально про українські меми за підсумками 2022 року розповідало у своєму матеріалі Суспільне.

Народний інформаційний спротив відповів на вторгнення також музичним гумором, а саме такими композиціями, як «Геть з України москаль некрасивий», «Заблукав окупант», «Чорнобаївка», «Байрактар» і піснею, що була особливо популярною серед молоді – «Вова, ї… ..  …». 

Вже за місяць війни телеведуча Леся Нікітюк відгукнулася на російську тему «біолабораторій США» та «заражених птахів» кліпом на мотив української народної пісні «Сіла птаха», в якому були викриті підступні плани українців розпиляти над Росією речовини, які зроблять всіх російських дітей схожими на Бандеру.

В середині квітня українські музиканти випустили пісню в навмисно народному стилі «Горить палає техніка ворожа – рідна Україна переможе», яка стала досить популярною та сьогодні у неї 28,8 млн переглядів в YouTube.

Після вторгнення фактично наново народився україномовний стендап. Українці пережили те, про що іноземні коміки, при всіх їх талантах, і уявити собі не могли. 

Комунікаційниця Ярослава Гресь розповіла про досвід своєї п’ятнадцятирічної доньки Каті, яка любить стендап, проте після нападу перестала дивитися російських коміків та навіть улюбленого білоруського: «На моє питання: «Чому?», Катя коротко відповіла: «Він спілкується з російськими коміками і виправдовує їх. А їм немає виправдання. Я краще почекаю, поки з’являться хороші українські автори, ніж буду слухати це». Моя ніжна дитина виявилася стендап-радикалом. Чекати довелося не дуже довго, український стендап рванув вгору. Гумор рятував всю країну в найжестяковіші моменти. Вже за пару місяців Катя цитувала авторів і переповідала їхні біографії. Тож, якщо ви любите стендап, Катя просила звірити шорт-лист: 1. Сергій Ліпко; 2. Антон Тимошенко; 3. Ганна Кочегура; 4. Олександр Жипецький; 5. Дмитро Білоус; 6. Василь Байдак. А похідною від цієї історії стало те, що Каті було мало контенту і вихід вона знайшла у тому, що підсіла на стендап британський та американський».

Жарти про страх купатися під час повітряної тривоги, бо тебе можуть знайти оголеним під завалами будинку, єднали людей, які це пережили.

Навіть апокаліптичну загрозу російського ядерного удару українці знайшли в собі сили висміювати. Відповіддю на цю гнітючу перспективу стало жартівливе запрошення на столичну гору Щекавиця. Тема викликала помітний ажіотаж.

У біженців та діаспори за кордоном з’являлися свої жарти, які допомагали долати психологічне відчуття провини, що вони не разом з Україною. Наприклад, іронізували про те, як треба робити красиве фото у гамаку, щоб викласти його в соцмережах з підписом «тримаймося друзі!».  

Захисною реакцією українського суспільства стало знецінення російських окупантів через чорний гумор. Наприклад, заклики до ворожих солдатів класти насіння в кишені («аби була хоч якась користь після неминучої загибелі»), або жарти на тему чорних пакетів, призначених для ворожих трупів. 

Водночас українці рефлексували над тим, як змінилося їх сприйняття російських загарбників та ставлення до їх життя і смерті. Очевидно, дегуманізація насильника з боку жертви – це природна та неминуча реакція. В нашому випадку – це наче сильнодійний препарат, який потрібен для самозахисту нації, що бореться за своє фізичне виживання. Але на нього не варто «підсідати». Всім нам після війни буде потрібна тривала психологічна реабілітація. 

У народну інформаційну війну включилися і професійні гумористи з популярних телевізійних проєктів «Дизель Шоу», «Ліга сміху», «95-ий квартал» тощо. Перед ними постало непросте завдання – створення актуального гумору воєнного часу. Це не завжди дається легко. Артисти також їздили на фронт, виступали перед військовими, збирали гроші як волонтери.

При цьому переважна більшість гумористів та шоу перейшли з російської на українську. Показово, що шоумен Олексій Дурнєв, який сам родом із Маріуполя, після вторгнення Росії почав робити свої шоу українською та при цьому зберіг свою популярність. Багато інших радіоведучих, блогерів жартами та іронією тримають здоровий психологічний фон в країні. 

З поширенням коротких відео в соцмережах, особливо в ТікТок, саме цей формат став  головним джерелом іронії та сарказму. Адже десятки тисяч людей створюють контент під будь-який смак, фіксуючи та переосмислюючи прояви війни. 

У таких роликах обігруються нові побутові умови, наприклад,  відсутність електроенергії, життя в умовах постійних повітряних тривог тощо. Окремим жанром, що надихає, стали смішні відео військових з фронту. Ці прояви самореалізації засвідчували позитивне налаштування та почуття гумору воїнів навіть у надскладних умовах. На передовій гумор, як захисна реакція організму, з’являється легко і допомагає, а часом дивний жарт навіть стає хітом.

Під час Другої світової британці проводили свою пропаганду німецькою мовою через радіо Бі-Бі-Сі з метою зруйнувати монополію нацистів на інформацію в Німеччині. Серед іншого, німецькою мовою з’являлося щось на зразок радіоспектаклів з героями, що представляли німецьке суспільство, в якому нацистська пропаганда висміювалася через доведення до абсурду. Наприклад, персонаж Адольф Гріншаль, який пише листи з передової до своєї дружини. Інші герої: балакуча німецька домогосподарка, шкільний вчитель та німецький чиновник у міністерстві пропаганди, які ведуть розмови поміж себе. Після війни Бі-Бі-Сі отримала чимало листів від німців, які дякували радіостанції за те, що та стала для них променем надії. 

Можна сказати, сьогодні чимось схожим в Україні займається комік з Одеси Юрій Великий, чиї пародії на путінський режим змушують посміхнутися і українців, і самих росіян. Також в Україні з’явилася ціла низка відеопрограм, спрямована на подолання російської пропаганди через її висміювання та знецінення. 

Військовий психолог Андрій Козінчук пояснює, що ми жартуємо для того, щоб за допомогою гумору: 

1. говорити про складні речі;
2. подолати страх;
3. знецінити ворога.

Проте він застерігає, що як будь-який інструмент, гумор треба використовувати розумно.  Наприклад, не можна: 

1. прикриватися від реальності – якщо є потреба серйозно поговорити, то варто це зробити;
2. недооцінювати ворога – тоді вже ми самі стаємо вразливими; 
3. переоцінювати себе.

На думку психолога, молодь зараз починає жартувати по-іншому:  «Відчувається їхній заряд і прогрес. Молодь – двигун гуморного прогресу, який штовхає нас подалі від наших ворогів. А отже, ми на правильному шляху!».

Додамо, що в медицині навіть  використовується сміхотерапія. Медики пояснюють, що це різновид когнітивно-поведінкової терапії, яка може зробити фізичні, психологічні та соціальні стосунки здоровішими, покращити якість життя. Сміхотерапія, як немедикаментозне, альтернативне лікування, позитивно впливає на психічне здоров’я та імунну систему.

Звісно російська пропаганда та  Z-тусовка також використовує гумор для знецінення українців. Але різниця в тому, що їхній гумор – в суспільстві без свободи – завжди буде скутим, з оглядкою, щоб не сказати чогось зайвого. Виходить передбачуване зле «мочіння хохлів», яке швидко набридає.

Загалом, російська пропаганда програє українцям в органічності та вітальності. Адже українська гумористична відповідь складається з десятків тисяч волонтерських ініціатив, які зав’язані на суспільстві та доповнюють одна одну.   

Властиве українській вдачі несприйняття поклоніння перед владою та авторитетами Кремль сприймає за слабкість, однак часто саме ця риса і рятує націю в найважчі часи. Для нас, на відміну від росіян, не існує «священних корів». І якщо десакралізація (у тому числі через висміювання) несе смертельну небезпеку путінському режиму, то в України просто немає такої вразливості.

Ядучий рашистський сарказм, попри всі сподівання «бойових гумористів», просто не зачіпає душі українця. Водночас гордість росіян сильно страждає від усвідомлення лише того, що їх «цар» безсилий перед президентом України, який прийшов у політику зі сфери гумористичних програм.

Ми не боїмося проявляти емоції, починаючи від туги й завершуючи сплеском ейфорії. Саме «козацький драйв», іронія та вміння пожартувати у відповідний момент допомагає нам зберігати психологічну стійкість та нищити окупантів без страху та сумнівів. Гумор допомагає єднати людей, підвищує впевненість у собі та є потужною зброєю проти тоталітарних режимів з їх культом вождя.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки