За останніми оцінками ООН, яка займається розширенням прав і можливостей жінок, для досягнення гендерної рівності у світі знадобиться ще приблизно 300 років. Прогнози не є оптимістичними. Але, за словами генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, права жінок порушуються в усьому світі. А для досягнення гендерної рівності необхідно підвищувати рівень освіти, доходів і зайнятості для жінок і дівчат, а також сприяти їх участі в науковій діяльності й розробленні технологій. Укрінформ обговорив ці прогнози з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко, а також - вплив війни на гендерну рівність в Україні та останні вагомі ініціативи в сфері гендерної політики.

- На посаді Урядової уповноваженої з питань гендерної політики ви вже перебуваєте 5 років. Яких змін за цей час зазнала державна гендерна політика в Україні?

- Ви знаєте, одна з найважливіших змін – це трансформація свідомості великої кількості політиків та державних службовців. Сьогодні вони розуміють, що питання прав жінок та гендерної рівності є тими,  без яких неможливі демократичні перетворення країни. Готовність до сприйняття таких принципів є дуже важливою з моєї точки зору.

Зокрема, в 2021 році вперше в держбюджеті була виділена субвенція в розмірі близько 274 млн гривень на підтримку та створення нових сервісів для постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. У 2022 році субвенція також була передбачена, але не реалізована у зв’язку з тим, що всі кошти були спрямовані на Збройні сили. На 2023 рік знову передбачено субвенцію на розвиток таких служб. Це свідчить про те, що держава приділяє увагу таким питанням. Ми ж  розуміємо, що поруч з новою категорією постраждалих від воєнних злочинів, залишається проблема домашнього насильства, насильства за ознакою статі. І, як в будь-якій війні, вона набирає сили. Ми це спостерігали в 2014-2015 роках, коли збільшилась кількість тих, хто мав ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) й інші психічні навантаження. І все це людина переносила на свою сім’ю.

Ми також зараз вдосконалюємо законодавство у відповідність до ратифікованої в минулому році Стамбульської конвенції. Сама ратифікація Стамбульської конвенції - це дуже важливий приклад, який нам вдалося зробити під час повномасштабного вторгнення. Уряд також затвердив Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2030 року. Дуже системний та стратегічний документ.

- А як загалом повномасштабна війна вплинула на побудову політики гендерної рівності?  

- Попри ті жахи повномасштабної війни, які ми маємо, попри чималу кількість проблем, питання гендерної рівності та гендерної політики не маргіналізувалися в уряді. Вони залишаються серед пріоритетів. Це постійно відзначають наші міжнародні партнери. Для них це має велике значення, бо принцип гендерної рівності є важливим для демократичних перетворень, для забезпечення сталості розвитку. Для забезпечення того, щоб всі громадяни отримували необхідні послуги та умови для розвитку.

 Дуже активно працюють різні центральні органи виконавчої влади. Вони стають суб’єктами формування такої політики. Міністерство освіти і науки розробило і подало в Кабінет Міністрів, а Кабмін затвердив Стратегію гендерної рівності в освіті. Це проривний документ, який по-новому допомагає подивитися на багато речей, які відбуваються в освіті, де ми бачимо багато гендерної диспропорції. Адже серед учителів у нас абсолютна більшість - жінки. 

Міністерство економіки розробляє Стратегію зменшення розривів в оплаті праці. Міністерство культури та інформаційної політики розробило Стратегію комунікації гендерної рівності. Тобто, в кожній сфері є питання забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок. І ефективність подальшого впровадження такої політики зі зменшення нерівності якраз лежить в тій площині, щоб відповідальні органи влади враховували цей принцип в своїй діяльності.

- Чи довелося вам щось відкласти через повномасштабне вторгнення?

- Знаючи досвід інших країн, які переживали війни або конфлікти, я розумію, що війна має обов'язково активізувати політику в сфері гендерної рівності. Без сумніву, чимало проєктів відклалося. Якісь теми відійшли сьогодні на другий план, але це не означає, що ми до них не повернемось. Наприклад, ми планували посилювати інфраструктуру, і ці плани були відкладені.

- Наприкінці січня Кабмін затвердив план заходів з реалізації Концепції комунікації у сфері гендерної рівності. Що це передбачає?  

- Були вибрані декілька основних напрямків комунікації: питання гендерної рівності в освіті, питання протидії насильству. Необхідність для постраждалих і для суспільства в цілому мати широку і нестигматизовану інформацію про ці речі. Питання просування участі жінок в процесах прийняття рішень. Тематика щодо жінок в сфері безпеки і оборони. Тематика, пов’язана зі здоров’ям жінок і чоловіків.

Планується проведення інформаційних заходів, які здійснюватимуться різними центральними органами влади, міжнародними та громадськими організаціями для просування основних напрямків державної політики. Я думаю, пізніше ми обов’язково з Міністерством культури та інформаційної політики проведемо презентацію такого плану.

- На розгляд до Верховної Ради був поданий законопроєкт про скасування святкування міжнародного жіночого дня 8 березня? Чи вважаєте ви це доцільним зараз? 

- У законопроєкті є хороша ідея, він спрямований на декомунізацію. Але якщо почитати, що вийшло в результаті, і пояснювальну записку, і ті зміни, які вносяться, то я побачила там чимало маніпуляцій інформацією, фактами, історією. Некоректно представлена історія 8 березня. Це день, який пов'язаний з діяльністю багатьох жіночих організацій на початку 20 століття в Європі. Жінки боролися за право освіти, за скорочення робочого дня, за право голосувати. Такі базові права, які ми маємо сьогодні. Те, що 8 березня було ідеологізовано Радянським Союзом - прикро, але це не проблема 8 березня, а проблема Радянського Союзу. І сьогодні, проводячи декомунізацію, ми не маємо створювати нових маніпуляцій. 8 березня як міжнародний день прав жінок відзначається в усіх демократичних країнах світу. Але це відзначається не застіллям, танцями, а маршами, акціями, різними заходами. Тому саме такий день дуже важливий для країни. Інше питання - бути йому вихідним чи ні. В деяких країнах він є вихідним, але в більшості країн це не вихідний.

- На вашу думку, чи зберігається в українському суспільстві гендерні стереотипи щодо ролей жінки та чоловіка в житті?

 - Вони є, вони зберігаються. Війна їх однозначно посилює, тому що коли в сім’ях постало питання, як захистити дітей, то жінки поїхали за кордон. Чоловіки залишаються в Україні. Тобто, створюються нові гендерні нерівності, які впливають не тільки на сьогоднішнє життя, але й які будуть впливати далі на гендерну культуру суспільства після перемоги. Дуже важливо, що все більше людей в суспільстві розуміють, що захисниками України є чоловіки і жінки. І я дуже вдячна Президенту України, який у своїх виступах постійно наголошує на тому, що у нас захисниками є і чоловіки, і жінки.

- У яких сферах загалом зараз зберігається найбільша нерівність між чоловіками та жінками в Україні?

- Розрив в оплаті праці, який сягав 20% перед повномасштабним вторгненням. Наразі я вам не скажу, який розрив, тому що такі дані під час воєнного стану не збираються. Питання насильства. Питання представленості жінок в процесах прийняття рішень у політичній сфері. От, якщо говорити про представленість в парламенті, то Україна займає 111 місце серед 174 країн, які подавали таку інформацію. В 2020 році місце України в гендерному індексі знизився на 8 пунктів. Ми були здивовані та намагалися зрозуміти, чому так. І зрозуміли, що поки ми проходили шлях від 12 до 20% представництва жінок у виборних органах, інші країни пройшли до 45%. Дуже багато країн на різних континентах цілеспрямовано підтримують політику рівних прав та можливостей жінок та чоловіків і зробили дуже багато кроків вперед і в протидії стереотипам, і в зменшенні насильства. Тому нам потрібно і далі працювати. Міжнародні документи говорять про зобов’язання держави робити позитивні дії в цій сфері.

Якщо ми, наприклад, говоримо про освіту, то ми не маємо обмежувати хлопців та дівчат на вступ на ті чи інші напрямки навчання. В 2019 році скасовані обмеження на навчання дівчат в воєнних та в воєнно-морських ліцеях. Тобто сфера освіти, сектори безпеки і оборони стали доступними для жінок, і їх відсоток щороку там зростає.

У 2014-2015 роках жінки працювали снайперками, навідницями, стрілками, на різних спеціальностях, але офіційно на той час могли бути оформлені як кухарки, як секретарки. Тому зміни, які відбулися, дуже важливі. На жаль, багато і загиблих жінок військових, так само, як і чоловіків. Щодня ми втрачаємо наших захисників і захисниць. Але також дуже добре розуміємо, що війна має завершитися перемогою України. Саме тому, українські жінки активно лобіюють в парламентах, урядах питання надання зброї України. Жінки активні не тільки в вирішенні проблем громад, гуманітарної допомоги, але й в таких важливих дискусіях, які допомагають виявити громадську думку в країнах за кордоном. І ми знаємо, що політична, громадська думка в багатьох європейських країнах змінилась з лютого 2022 року по лютий 2023 року.

- Влітку Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію. Чи є певний орган, який слідкує за виконанням нами її норм?

- Органом, який слідкує за виконанням країною норм Стамбульської конвенції є GREVIO. Це група експертів Ради Європи з питань протидії насильству проти жінок, і домашньому насильству. До речі, в цьому році будуть вибори, і Україна може запропонувати свого представника або представницю. Ця група складається з 15 експертів. 

Через рік після того, як Конвенція набрала чинності, може починатися перший моніторинг. Всі питання, анкети є на сайті Ради Європи, і ми вже почали підготовку. Тому, думаю, що український уряд і громадянське суспільство буде готовими до приїзду групи експертів, і, я так розумію, це відбудеться в 2024 році.

- Як загалом Конвенція зараз впроваджується в Україні? 

- Що стосується імплементації, то можу сказати, що ми проаналізувати законодавство, і побачили, що у нас є ще питання, які потребують внесення змін. Для того, щоб національне законодавство відповідало Конвенції. Але, разом з тим, вона впроваджується. Держава несе відповідальність за надання допомоги постраждалим від домашнього насильства. У нас працює урядова гаряча лінія 15-47, також працюють "гарячі лінії" громадської організації “Ла Страда”. Всі вони безкоштовні та цілодобові. Створені мобільні бригади в поліції для реагування на випадки насильства, а також бригади соціально-психологічної допомоги, які діють спільно з міжнародними громадськими організаціями. 

Україна цілеспрямовано впроваджує цю Конвенцію, і нам дуже важливо буде почути рекомендації та зауваження від GREVIO. Не потрібно думати, що багато працюючи, ми не отримуємо ніяких зауважень. Отримуємо, і це дуже правильно, бо це - діалог. Експерти допомагають країнам вдосконалювати свою роботу. 

- Скільки в Україні зараз функціонує центрів/притулків для постраждалих від домашнього насильства? 

- Мережа спеціалізованих служб підтримки  в Україні налічує 760 одиниць, зокрема: 520 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги; 46 притулків, що забезпечують цілодобове перебування (до 90 днів); 46 кризових кімнат, що забезпечують цілодобове перебування (до 10 днів); 43 денних центра соціально-психологічної допомоги; 71 спеціалізована служба первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та / або насильства за ознакою статі; 19 «гарячих ліній» з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; 15 інших закладів та установ, призначених для надання допомоги постраждалим особам (соціальні квартири, центри соціально-психологічної допомоги, ресурсний центр примирення та корекційно-відновлювальних програм, пункти невідкладної анонімної медико-психологічної допомоги для осіб, постраждалих від домашнього насильства).

Однак, у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, в окремих територіальних громадах, що розташовані в районі проведення воєнних дій або які перебувають в тимчасовій окупації, спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства, частково або повністю призупинили своє функціонування. 

- Чи є потреба будувати більше таких центрів?

- Їх потрібно будувати, і створювати, і шукати оптимальні моделі. Наприклад, в Харкові ми якраз відвідали усі існуючі служби, які надають допомогу постраждалим. Досвід Харкова показав, що дуже важливо, щоб була кризова кімната. Не притулок, де ти можеш перебувати три місяці, а кризова кімната, де ти можеш перебувати 10 днів. Для багатьох цього достатньо, щоб зупинити насильство, вийти з цієї ситуації, продумати стратегію подальшого життя. 

А взагалі, ви знаєте, життя воно таке, що ми ніколи не збудуємо все один раз і назавжди. Ми завжди бачимо, що треба вдосконалити, де змінилися обставини, а де - потреби. І щось стає неактуальним, виникають нові потреби. Тому дуже важливо, щоб постійно був моніторинг і спостереження з боку національних структур і громадських організацій.

- Куди людина може звернутися, стикнувшись з гендерною дискримінацією? І що відбувається після її звернення?

- 22 стаття Закону про забезпечення прав і можливостей жінок та чоловіків визначає тип суб’єктів, до кого особа може звернутися, якщо вона відчуває, що є дискримінація за ознакою статі або вона страждає від сексуальних домагань. І першим там названо Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який розглядає та приймає скарги на дискримінацію якраз за ознакою статі та сексуальних домагань. Можна також звертатися до поліції або органів суду. Але найбільше таких звернень здійснюється до Уповноваженого ВР з прав людини.

- Генсекретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що для досягнення гендерної рівності у світі знадобиться ще як мінімум 300 років. Чи погоджуєтеся ви з ним?

- Я можу сказати, що генеральний секретар ООН давав оцінку по всій планеті. Є країни, як Афганістан, де заборонено жінкам вчитися, виходити на вулицю. Тому не думаю, що це стосується саме України. Я цю цифру почула з його виступу, коли він це оголошував, і також була здивована, а потім зрозуміла, що мова йде про дуже різний рівень розвитку країн світу. І дійсно, для того, щоб нам потрібно було не 300 років, ці питання мають постійно бути в центрі уваги уряду. І завжди разом з громадянським суспільством, міжнародними партнерами, необхідно швидко і оперативно виявляти дисбаланси в системі. 

Вікторія Шевченко

Фото: Євген Котенко