Передача Лаври державі – єдино правильний шлях, можливо, й довгий…
Днями у Києво-Печерській Лаврі завершила роботу інвентаризаційна комісія міністерства культури. Офіційно монахів зобов’язали виселитися, неофіційно представниками влади значно раніше їм було запропоновано залишатися, але у складі ПЦУ.
Для початку:
- Чому ви не хочете залишатися, служити з ПЦУ? – знову ставлю питання монахам.
- Вони бандити та рейдери, які прийшли в наш дім.
- Лавра, якщо ви про стіни, не ваш дім.
- А чий?
- Це власність держави.
- Якої держави? Що ця ваша держава зробила для Лаври? Хто працював на Лавру все минуле століття? А хто такий ваш патріарх?
- У ПЦУ нема патріарха. А якщо ви про Вселенського, то всі преподобні, які лежать в Лаврі, були у юрисдикції Вселенського патріарха.
- Та коли це було?
- Трохи раніше, як Москва анексувала нашу Церкву. Москви тоді ще не було.
Це лише один із діалогів із братією монастиря Києво-Печерська Лавра, які я заводила кожного разу, коли приходила сюди після березневого рішення власника-держави повернути її споруди і територію собі. Я належала до числа найбільш лояльних до монахів, з найбільшими очікуванням профільних журналістів, які вірили, що братія зможе пережити злам, відмовитися від намісника Павла (того, якого в народі називають Паша-мерседес), відсунути свою - у когось більш у когось менш м’яку, а то й відверто агресивну - прихильність до Росії і, змирившись, прийняти нову автокефальну реальність, залишаться в монастирі з новим ігуменом від ПЦУ. Але життя показало безпідставну райдужність моїх надій. У переважній більшості своїй ненависть до ПЦУ була сильнішою за бажання молитися в Лаврі.
І нині я вийшла з Лаври з остаточним розумінням. Державі не залишили іншого виходу у ситуації з Києво-Печерською Лаврою, аніж той що вона обрала: тільки розірвання угоди і вимоги звільнити територію.
…Був третій день від того, як Комісія Міністерства культури та інформаційної політики з приймання-передачі державного майна завершила роботу та підписала із заповідником “Києво-Печерська лавра” акт, яким підтвердила передачу державного майна 79 об’єктів у користування заповідника, зобов’язавши монахів протягом трьох днів покинути Лавру. Нагадаємо, що інвентаризація супроводжувалася скандалами та саботажем бабусь-клікуш, який зорганізував колишній намісник Павло, що перебуває зараз під домашнім арештом. До слова, ченці акт прийому-передачі брати відмовилися (тягнуть час), їм направили його в електронному вигляді.
Третій день як завершила роботу інвентаризаційна комісія Мінкульту, третій тиждень, як було оприлюднене рішення Київського окружного адміністративного суду, що Українська православна церква (Московського патріархату) входить до складу Російської православної церкви і третій місяць, як держава оголосила про припинення договору оренди приміщень заповідника монастирем УПЦ (МП).
Коли монастир ПЦУ було створено і призначено в.о. намісника, то митрополит Епіфаній звернувся неформально до братії із проханням залишитися, пообіцявши збереження і церковно-слов’янської мови у богослужбових практиках, і лаврської традиції. Вибір керівництва церкви МП, як і десять років тому був очевидний – обрати спротив і позу ображених, заперечувати помилки та й злочини духовенства МП. Екс-намісник Лаври Павло за ці три місяці намагався влаштувати церковний «антимайдан»: від молитовних стоянь, де вірних пригощали чаєм та пиріжками – до «тітушок» на території. Після домашнього арешту «Паші» протестний потенціал знизився. Спускаючись стежкою до печер (у будні тут завжди мало людей) помітила, що кілька магазинів досі працюють, правда, трава та газони доглянуті не так дбало, як раніше. Готуються таки виїхати?
За неповних три місяці кількість прихильників МП, готових до протестів на території Лаври, відчутно зменшилася, на вході в нижню Лавру на молитовному стоянні було хіба півтора десятки людей. А монахи в Лаврі є. Їх можна побачити в житлових корпусах, або на лавах, перед входом до печер, чи в лабіринті, яким можна пройти від Ближніх печер – до Дальніх.
- Чому вам не залишитися у монастирі? – знову запитую в монахів біля трапезної. - Чим ПЦУ гірша?
- У світі є десятки конфесій, баптисти, католики, буддисти, а я помру у істинно православній церкві, – звучить у відповіді, яка суворо дотримана у руслі російського наративу про те, що відхід від Москви співставний з відходом від християнства в принципі..
- Ми не підемо у ПЦУ, ми не якісь іуди, – заявляє інший монах, з тих, до речі, що в Лаврі не так давно.
Деколи можна було помітити монахів, які були начебто налаштовані нормально поговорити, але біля них крутилися добірні “ватники”, чи то віряни, які просто відсували батюшок подалі від того, хто ставить запитання.
- Ми тут єпископу присягали, ми тут нагороди отримували, ми тут зростали, ми не підемо, – я розмовляю з трьома батюшками у альтанці біля Дальніх печер.
- І навіть попри те, що в цій церкві десятки лише виявлених серед духовенства зрадників?
- Одиниці зрадників були всюди, – монахів добре навчили тримати пропагандистську установку.
- Ціла Бердянська єпархія перейшла в пряме підпорядкування патріарху РПЦ, і ваш митрополит Онуфрій слова не сказав синоду РПЦ та Кирилу. У вас вкрали єпархію - і ви мовчите. Невже ви не бачите, що демократична та чесна церква Блаженнійшого Володимира Сабодана померла?
- А що ми тепер, якщо та померла?
- Ви церква Новінського, смиренна слуга РПЦ…
Це були видимі оку діалоги. Але є ще діалоги невидимі.
Джерела Укрінформ кажуть, що монахи невдоволені, що начальство їм нічого не каже і вони у невизначеності, деякі з них хочуть домовитися із державною владою без участі священновладдя, про те, на яких умовах вони можуть залишитися в Лаврі. Оскільки заповіднику необхідні люди, які вміють поводитися з мощами, і він готовий взяти в штат скільки-то ченців, які можуть це робити
Підсумок спілкування. З семи, здається, монахів, з якими я говорила, двоє були налаштовані приязно, ще двоє дали б себе умовити залишитися, а троє були абсолютно агресивні та недоговіроздатні.
Я стовідсотково переконана, що багатьом з насельників Лаври значно краще було б аніж викохувати в собі образу, суперечити і протестувати – залишитися поруч з печерами стежити за підземними лабіринтами, які вони вважають найкращим місцем на землі, переоблачати мощі преподобних, служити молебні і ставити вірним на лоба хрестик... Втім, масовані виливи отрути від священовладдя, повсюдне нишпорення їхніх шпигунів та тиск просто не дають братії зробити правильний вибір.
… Це був чи не десятий за три місяці візит до Лаври, і окрім розмов із монахами, я кожного разу заходжу в лаврську крамницю, переглядаю книги. Цього разу на полиці акуратно були виставлені книги трьох ієрархів, які свого часу відмовилися вставати в Верховній Раді під час вшанування загиблих героїв АТО. Пам’ятаєте фото, весь парламент стоїть, а начальство МП – сидить, коли з трибуни зачитують імена полеглих героїв? Я брала кожну з цих книг, відкриваючи на будь-якій сторінці. І прошу дуже. У друга Вадима Новінського, керуючого справами митрополита Анотонія, знаходжу пасаж про те, що церковні діячі закликають до захоплення храмів, побиття братів та сестер (це про переходи громад — хто не зрозумів). Увічнений у книзі міф РПЦ від ієрарха, який літає чартерами до своїх господарів.
Відкриваю книгу Онуфрія, де він каже про складні час для церкви МП. М’якіша версія байки про «гоніння».
А це труд єпископа Іони Черепанова. Читаю його світлі тексти, написані задовго «до Томосу». Навіть не віриться, що це саме той єпископ нещодавно сказав, що підрив греблі на Каховській ГЕС — покарання Боже Україні за “виселення Лаври”. Іона потім вибачився за ці слова, але ж осад лишився. Як і від його дописів до 8 травня, європейського Дня примирення і пам’яті, коли зображення червоного маку, яке символізує кров загиблих у страшній війні, супроводжується картинками тампонів у тих самих кольорах… Це так єпископ пнеться висміяти і принизити наше небажання святкувати перемогу разом з РФ, нашим смертельним ворогом, який стільки зла заподіяв українцям...
Ці книжки — залишки колишньої “розкоші русміру”, вони стоять тут вже після багатьох обшуків і суспільних обструкцій. Їх вже не купують. Але ці всі тексти існували, вони протягом тридцяти років тиснули на свідомість і вірян, і братії, присаджуючи на голку богообраності, прищеплюючи бацилу своєї «ексклюзивної канонічності» і зрештою, – просто вбиваючи критичне мислення хороших в цілому людей. Якщо земний зиск церковного начальства тут очевидний (гроші, влада, можливості), то для більшості старіючих та старих монахів, це просто духовна пастка. Замість будувати своє життя навколо святих печер, вони, принижуючи саме монаше покликання, сперечаються із державою, відмовляються від будь-яких пропозицій, підміняючи вірність Євангелію – вірністю ієрарху, намертво пов’язаному із злочинною Москвою.
Я, очікуючи монахів, теж пішла поїсти. У Лаврі є кілька трапезних (їдалень) і завжди є вибір смачної пісної їжі (а це ж п’ятниця).
Ціни «неслабкі», я заплатила за обід 250 гривень (без води) і згадала аргумент, коли МП волає, що ми тут, мовляв, в Лаврі зробили все своїм коштом.
Коштом за несплачені податки, я б сказала, з ніколи не контрольованих фінансових потоків, добутих неймовірною лояльністю законного власника Лаври та любов’ю вірян.
Втім, живучи у своєму світі, вони перестали відчувати час.
…В квітні (уже є свіжа статистика) до ПЦУ приєдналося вісімдесят громад, ще півсотні подали заявки на перереєстрацію у травні. Вперше почалися переходи на Рівенщині, Сумщині, Полтавщині, у Кропивницькому… Комусь здається, що це принизливо мало, але враховуючи консерватизм церкви, процес таки іде.
СБУ продовжує робити свою роботу: то порушили справу проти співробітника Лаври, який співає осанну росіянам, то нейтралізувала у Києві підривну діяльність антиукраїнського релігійного блогера, який організовував замовні «акції протесту». За останній місяць були вручені підозри митрополиту та секретарю єпархії МП на Житомирщині та наміснику Банченського монастиря Лонгіну Жару, який 2014-го року зривав мобілізацію, а зараз розпалює ворожнечу.
Нові активи Вадима Новінського, головного спонсора УПЦ “МП” та провідника російської політики в Україні арештовують чи не кожного місяця.
Якщо оцінювати ситуацію, як боротьбу за духовне очищення, то процес іде..
На почату операції “Повернення Лаври Україні” владу критикували за те, що у неї, мовляв, нема стратегії, чіткого плану протидії саботажу екс-намісника Павла Лебедя. Втім, треба віддати належне, план, який формується кожного дня по дорозі до мети (звільнення Лави від МП) працює. Можливо, такий темп звільнення Лаври і є оптимальний. Суспільство звикає до думки, що Лавру буде звільнено. Нехай в Лаврі залишаться ті, хто справді хоче молитися. А ті, хто здатен молитися лише в лоні МП, нехай підуть. Це чесно, врешті-решт.
Звісно, УПЦ “неМП” робить юридичні кроки, подає позови проти начебто незаконного розривання угод, займається улюбленою своєю справою — опонує українській державі. Юристи монастиря продовжують переконувати у публічних виступах, що у їхніх позовах проти заповідника є судова перспектива. Але думається, що це не більше, ніжд просто бажання продемонструвати найвірнішим своїм адептам, що щось робиться.
Ходу історії неможливо спинити, але й розслаблятися не варто. Враховуючи здатність піддаватися навіюванню та чисельність раніше пригодованого Москвою, а нині – «ображеного» кліру УПЦ “неМП” робота у богословських та просвітницьких та інших сферах, які б популяризували ідею автокефалії – має бути постійною, залишатися на вістрі актуальності.
…Я поверталася з Лаври повз Духовну Академію, а переді мною йшов галицький єпископ Філарет. Один з тих, хто на початку війни категорично відмовився від спілкування з ПЦУ. Він власник елітної нерухомості у Львові, йому підходить жити у шляхетному Львові, але йому не підходить співслужіння із ПЦУ. Це по-московськи. Жити по-західному та на заході, ментально залишаючись у дикунській і злочинній Москві, у цьому випадку – в Московському патріархаті. Втім, як він там сам – уже неважливо, але дітей-студентів, які несли за ним одяг, було шкода. Чого вони навчаться?..
Я виходжу з брами Нижньої Лаври і прямую до метро Арсенальної, на хвилину зупиняюся біля брами Лаври Верхньої. Згадала, як монахи, повторюючи московські казки, кажуть, як тут в Лаврі Москва все будувала. Спочатку нищила, а потім відбудовувала. Зараз вона осатаніло нищить артилерією у тому числі храми МП. Спочатку будує, потім використовує, як бази бойовиків, потім, відступаючи, гатить по них снарядами. Щоправда, відбудовувати їй там храми вже ніхто не дасть. Цей диявольський ланцюг треба розірвати.
А насправді десятки споруд Лаври та й духовних закладів на Печерську будував гетьман Іван Мазепа. Я згадала, як ще якихось п’ятнадцять років тому демократичні журналісти відвойовували право назвати ім’ям Мазепи хоча б частину вулиці, яка прилягає до Лаври (проти цього виступав патріарх Кирило). А вже завтра (на момент публікації літургія відбулася. - Ред.) саме в цій церкві, яка виглядає красивими вікнами на подвір’я Верхньої Лаври буде відправлено літургію за упокій великого гетьмана та великого мецената Лаври. Бо хід історії неможливо спинити. Історії духовної незалежності тим більше.
Лана Самохвалова, Київ
