Зрештою, питання було вирішене на користь демонтажу не всієї скульптури, а герба СРСР на щиті, на самій верхотурі. Замість герба щит «Матері» мав прикрасити український Тризуб, і суспільство мало побачити остаточно декомунізовану статую вже на день Незалежності.
Ми вирішили обговорити цю історію із скульптором, який власне і створив Тризуб Батьківщині.
- Олексію, проєкт статуї «Батьківщина-Мати» зустрів жорстку критику професійної спільноти ще на етапі створення. Але ж то був 1982 рік, рішення ЦК – варіантів не було. Як ви дивитися на це питання з позицій сьогодення? Адже 40 років минуло, в Києві, на Печерську ще багато чого набудували…
- Я у творчому плані є нащадком вчення Василя Захаровича Бородая, автора «Батьківщини–Матері». Коли у 2004 році я ставив перший пам’ятник князю Святославу, мені було 26 років. Василю Захаровичу тоді вже було за 80. Власне тому мене обрали для цієї роботи – заміни герба на тризуб. Всі знали, що я буквально живу в монументалці, працюю з металом і люблю цю скульптуру.
Монументальна скульптура, це окремий вид мистецтва. Це не просто скульптура, це щось середнє між архітектурою і скульптурою. А така масштабна, найбільша в Європі «Батьківщина», належить вже навіть більше до містобудування. Бо вона впливає на ландшафт міста з усіх перспектив, задає тон, стиль. Я вважаю, що скульптура сама по собі дуже вдала.
Коли автор першого її ескіза Вучетич помер, то його змінив Бородай.
- Взагалі, хто ж автор монумента? Що там від Вучетича і що – від Бородая?
- Вучетич мав абсолютно інший ескіз, який нагадував більше «Батьківщину – Матір», яка стоїть у Росії. Вона войовнича, з довшим мечем, інші пропорції тіла. На відміну від «Батьківщини – Матері», яка є у Волгограді і нагадує Любов Орлову (1902-1975, радянська кінозірка 30-х-40-х років. – Ред.), наша носить давньогрецький хітон. Бо Василь Бородай, відомий український скульптор, патріот, змінив її таким чином, щоб вона була мінімально «совковою». Ця статуя відсилає нас до елліністичного минулого, до зародження класичного мистецтва. Українське мистецтво у своїх витоках це у чомусь Греція, у чомусь і Скіфія, якою так пишався Геродот. А Скіфія, вона ж, від Сяну до Дону і понад тисячу кілометрів на північ від Криму, це карта України. Образно кажучи, кентаври, якими, згідно з Геродотом, була населена Скіфія – це ми (сміється). Якщо я не помиляюся у цій скульптурі по довжині - дев’ять її голів. Ми, монументалісти, знаємо, що у жіночої фігури, жіночої постаті, у тіло вкладається шість з половиною - сім голів, така пропорція вважається природньою. А у цій скульптурі їх, я думаю, дев’ять. Грецькі скульптури інші. Зевс, Аполон, Венера, мають відносно невеликі голови. Чому так? Бо це вже бог, це не земна істота, це не просто якась жінка. От у Волгограді, грубо кажучи, ця Любов Орлова, розлючена з ножем біжить кудись у своєму платті фасону 40-х років. Вона вся тимчасова, наче. А у нас образ вічний - трансцендентний. Тому нашу, київську «Батьківщину-Матір» вважають одним з найкращих образів серед великих скульптур. Бородай був закоханий у цю свою статую. Зараз майже немає людей такого психотипу, настільки відданих своїй справі, як він.
- А Бородай саме це мав на увазі, коли закладав таку пропорцію, те, що ви казали давню Скифію і Грецію… Вибачте, але в книжках тоді так про Україну не писали.
- Він знав весь пласт давньоєвропейської культури, до якої ми маємо відношення. Київська Русь - одна з найпотужніших держав середньовічної Європи, яка завжди була осередком культури. Ми теж стоїмо біля витоків європейської цивілізації із його класичним європейським мистецтвом.
- Правда, що скульптор ваяв статую зі своєї доньки?
- Кажуть, що він робив з Галини Кальченко (1926-1975). (Київ прикрашають чудові пам'ятники її роботи – Лесі Українці, особливо Іванові Котляревському. – Ред.). Кальченко була скульптор дуже відома, і статуя більше схожа обличчям саме на Кальченко.
- А у скульптора справді була амбіція зробити її вищою за Лаврську дзвіницю?
- Ні, це не так. Вона просто таким чином змасштабована. Творці хотіли, щоб її було добре видно з Лівого берега, з самої дальної точки, тільки виїжджаєш на міст і бачиш ці схили... До речі, ви помітили, що силует статуї, сам як тризуб?
- Очевидці згадують, що на архітектурній раді, ще на початку 80-х, коли візуалізацію проєкту тільки представляли, всі лише руками розводили: статуя порушує акцент Лаврської дзвіниці, псує ландшафт київського Правобережжя...
- На мою думку - абсолютно не псує. А сама статуя дуже архітектонічна, вдала за композицією. Подивіться, як зроблені складки її хітона, яка анатомія в руках, у шиї, портрет який там шикарний. Якщо ви візьмете статую Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро, то вибачте, там дитячий рівень, якщо порівняти з нашою «Батьківщиною-Матір'ю». Тепер ми її можемо справді так називати, бо вона матиме відтепер Тризуб на щиті і це буде справжня Батьківщина-Мати.
Вучетич, до речі, теж український скульптор, він родом із Дніпра, це два українські скульптори, великі монументалісти створили цю скульптуру. А щодо герба… От вам приклад. Ви прийшли в церкву, поставили свічку, щиро молитеся, а на куполі у вас висить пентаграма із зашифрованим у ній знаком масонської ложі. От щоб ви зробили першим чином?
- Зняла б її.
- Зняла б і поміняла б на хрест. Саме це ми робимо. Ми міняємо око диявола, яке світить на всю Україну, мітку звіра, на давній символ Святого Володимира, який був народжений саме тут, на цих Печерських пагорбах більш як 1000 років тому. Ми стверджуємо давню Русь-Україну. Це не символ, який хтось розробив у 1991 році. Це давній символ однієї з найпотужніших держав того часу. Це Анна Ярославна навчила Європу митися і причісуватися, їсти виделками. А Реймське Євангеліє було написано наполовину кирилицею, наполовину глаголицею аж до Великої Французької революції. Французькі королі клялися на Євангелії, яке привезла Анна Ярославна з Києва, уявіть собі!
- Орган ЦК газета «Правда» на початку 80-х надрукувала фейлетон, де висміювався проєкт. Мовляв, щоб назбирати метал на статую, довелося в Союзі припинити виробництво мельхіорових ложок...
- Монументальна школа українська була і є дуже розвиненою. Особливо її розквіт припав на сімдесятників. Це плеяда корифеїв - Бородай, Чепелик, Макогон, Гончар, Сухенко. Вони збирали знання по всьому світу, вони акумулювали не тільки радянське мистецтво сучасне, а вони акумулювали давні традиції монументалізму, починаючи з греків і римлян, з Вавілону навіть. І все це у них синтезувалося в сучасну монументальну культуру. Наші митці прекрасно знали, що вони роблять, а той фейлетон - це просто партійний стьоб. А щодо матеріалу, з якого зроблено статую, то там титанонасичена півтораміліметрова сталь. Не знаю, хто там що казав про мельхіорові ложки, я не металург, але це неіржавіюча сталь, із дуже великим вмістом титану.
- Скажіть, а чому статуя замахнулася мечем на Росію, на Москву, зараз це виглядає геніальним передбаченням. Чи не так?
- Це особливості ландшафту, її по-іншому не розвернеш. Вона дуже вдало стоїть. Це найкращий варіант - і з архітектурної точки зору, і з історичної – з будь-якої, як виявилося.
- Цю скульптуру кияни по-різному називали і не скажеш, щоб шанобливо: «баба з паяльником», «кльопана баба», «Лаврентіївна»… Це була просто фронда часів Брежнєва? Як би вам хотілося, щоб її називали тепер?
- Знаєте, я коли в 2004 році поставив у Києві пам’ятник Святославу, то як його тільки люди не називали. Пам’ятник ковбасі, качкам, бодібілдера. Бо фігури там у мене такі м’язисті. Святослава я подарував столиці двадцять років тому, він знаходиться в самому серці Києві, там, де двір князя Святослава. Пам'ятник зроблений із каменя, п’ять з половиною метрів заввишки, шістнадцять тонн ваги. У нас люди просто звикли давати прізвиська всьому, що бачать, добре воно чи погане. Це ще від козаків традиція, хай називають, як хочуть.
- Як проходитиме демонтаж герба СРСР та встановлення Тризуба? Розкажіть, наскільки це складно? Яких спеціалістів довелося залучати?
- Демонтажу ще не було. Я наполягаю, щоб радянський герб зберегли. Я порадив би його розрізати по швах, потім знову зварити і розмістити в темному приміщенні під «Батьківщиною-Матір’ю», там є велика темна зала. І якщо ми його розмістимо перевернутим догори дригом і підсвітимо червоними кривавими ліхтарями на чорному фоні, це матиме ефект. Це як нагадування: що таке ніколи не має повторитися.
- Як буде здійснюватися демонтаж?
- Це висотна робота, яка розпочинається вже цього тижня. Вона дуже складна, потрібне спеціальне риштування, міцне і легке з алюмінію, бо ми не можемо навантажувати руку статуї, яка тримає щит, там є максимальна планка навантаження, по-моєму, тонна. А звичайні риштування важили би п’ять тонн. Герб зрізатимуть зварники, суперспеціалісти висотних робіт, там важко працювати. Там і в хорошу погоду, коли немає вітру - на дванадцять сантиметрів розхитує, а коли є вітер, якщо прапор майорить, тоді нагорі вітер людину буквально здуває. А ми ж потім ще піднімемо Тризуб, а він теж важить під 400 кг. Ця вага не перевищить вагу «попереднього» герба.
- Розкажіть, а як творився цей Тризуб?
- Я не спав два місяці і не бачив родину. Треба було підняти великий пласт історичного і геральдичного матеріалу, ми зробили два десятки різних варіантів. Комісія вибирала з цих варіантів. Спочатку ми нумерували їх від менших до більших, перемішували. Потім просили комісію з тих самих варіантів, але розташованих в іншій послідовності обирати знову. Потім з усіх кращих вибирали ще, так само - змінюючи нумерацію.
Потім я виварював різні за товщиною фрагменти Тризуба. А ще були варіанти - від дзеркального до матового, і ми по черзі підвішували їх на щиті. А це на хвилиночку виглядало так: кожний фрагмент треба було підняти на 100 метрів вгору на тросі, підвісити, потім - спуститися на сто метрів, потім - поїхати на міст Патона, щоб подивитися, як воно виглядає, повернутися назад, потім – знову піднятися, підрізати якісь два сантиметри, спуститися… І так шість чи сім разів. Це реально серйозна робота, а не прогулянка в лісі.
Тризуб у нас наче проходить крізь щит. Ідея ж була в тому, щоб тризуб «діяв» у рамках щита, щоб не впливав на загальне сприйняття скульптури, щоб органічно її доповнював. А ще я зразки зубців Тризуба різної товщини возив у Міністерство культури, де ми тоді з міністром Олександром Ткаченком дивилися, яка товщина завелика, яка замала, яка оптимальна.
У мене вся сім’я архітектори, скульптори, дуже багато друзів брали в цьому участь - і всіх, я питав, як краще. Нарешті, оцей Тризуб усіх задовольняв, кого я запитував…
- Ювелірна робота, незважаючи на «неювелірний» масштаб!
- Це справжня монументальна скульптура, і я думаю, що всі побачать її красу. Звісно буде й купа критики, прізвиськ… Наприклад, мені вже дали прізвисько Льоша-тризуб…
- То як будуть встановлювати Тризуб?
- Скульптура - це не витвір інженерного мистецтва.
Коли людина, яка має якесь інженерне мислення, потрапляє нагору, вона бачить - це просто колосальна споруда. І ті люди, які хочуть знести монумент, просто не уявляють його ціни. Мабуть, і в американців зараз не вистачило би грошей побудувати таку саму. Це - дар предків і надбання нащадків.
Через два-три роки люди забудуть і діти вже не будуть знати, що колись там був радянський символ, і вони вже по-новому, з чистого листа будуть асоціювати величну статую просто з Батьківщиною-Матір’ю найпотужнішою країною в Європі.
Лана Самохвалова, Київ
Фото: Павло Багмут