«Вечірній стрім» в Укрінформі з Василем Самохваловим торкнувся проблем суспільно-церковних. Говорили про подію, яка дуже сильно змінить український культурний, світоглядний та інший контекст, – про те, що Україна перейшла на новий церковний календар. Нема сумнівів, що церковний календар дуже впливає на наше життя, і не можна залишити питання, що виникають в суспільстві щодо свят та відповідних традицій, без відповіді. Їх намагалися дати Олександр Трофимлюк, ректор Київської православної богословної академії і голова Календарної комісії ПЦУ та Лана Самохвалова, оглядачка Укрінформу і менеджерка проєкту «Україна православна».
НОВИЙ КАЛЕНДАР – ВИБІР БІЛЬШОСТІ УКРАЇНЦІВ
- З 1 вересня 2023 року ПЦУ та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календарний стиль, де для обчислення дат свят використовується новоюліанський календар. Через це дати багатьох, звичних для українців, свят змінилися. Розкажіть коротко, як сталося, що були ці два календарі?
О.Т.: - Календарна реформа назріла в Україні вже давно, але через різні історичні обставини це питання відкладали неодноразово. Якщо говорити про нашу матір-церкву Константинопольську, то вона перейшла на новоюліанський календар у 1923 році, але в ті роки Україна була у складі Радянського Союзу і, що цікаво, в Радянському Союзі особливо просувалося питання запровадження нового календаря в російській православній церкві. І для самих православних віруючих залишатися на старому календарі означало таким чином виступати проти радянської системи. І тому так чи інакше календар має вплив на суспільство і належність до тієї чи іншої календарної традиції має свій певний вимір.
Водночас ми живемо в суспільстві, яке користується наукою, і зрозуміло, що старий стиль або юліанський календар відстає від сонячного тропічного календаря на 13 днів, і рано чи пізно цю реформу потрібно було б запроваджувати, оскільки з 2100 року звичне нам Різдво 7 січня буде святкуватися 8 січня, а в пізніші століття ця дата переноситиметься все далі й далі. Від грудня буде рухатися у бік Великого посту, й рано чи пізно цю проблему потрібно було б розв’язувати. Оскільки в православних країнах, які переходили на новий стиль, були певні суперечки з цього приводу, і навіть виникали певні розколи, тому в нашій державі, в нашій Православній церкві було вирішено чекати якоїсь особливої нагоди для цього. Тепер – війна, ми хочемо відмежовуватися від усього російського, що є, мабуть, найліпшою можливістю найменш безболісно перейти на новий стиль, тому що залишатися на старому стилі неправильно.
- А чому неправильно? Церква – це ж більше про традиції.
О.Т.: - Справа в тому, що ті, хто продовжує святкувати Різдво 7 січня, насправді святкують Різдво 25 грудня.
- Не зрозумів.
- За старим стилем це є 25 грудня і, лише переносячи юліанський календар на сучасний, ми переносимо дати юліанського календаря на той календар, який ми використовуємо в побуті, і тому насправді Різдво всі святкують 25 грудня. Але визначають цю дату по-різному. Ті, хто продовжує святкувати Різдво за юліанським календарем, не враховують похибку, яка в цьому столітті має 13 днів. І тому лише проблема в тому, наскільки ми календар церковний переносимо до реалій часу. Тому це насправді спрощення системи, і ми не вводимо щось нове, ми просто зіставляємо церковний рік з тим календарем, яким користується суспільство.
- Незадовго до початку повномасштабного вторгнення, у грудні 2022 року, проводили опитування щодо дат святкування Різдва. Тоді 44% українців підтримували перенесення святкування Різдва на 25 грудня, а 31% був проти (соціологічна група «Рейтинг», грудень 2022 року). Цифри з того часу змінилися, і ви теж сказали, що війна, повномасштабне вторгнення, стала дуже важливим чинником для того, щоб помінялася громадська думка. А наскільки коректно ставити зміну церковного календаря в залежність від громадської думки?
Л.С.: - Громадська думка залежно від вибірки, від соціологічної кампанії – така дуже амбівалентна штука, завжди дуже неоднозначна. Коли ми тільки провели об’єднавчий собор, на найпершому ефірі я питала нашого Блаженнійшого: дорогий владико, коли вже будемо змінювати (календар, – ред.)? Думаюча, інтелігентна частина суспільства всіх юрисдикцій розуміла, що пора переходити на новий календар. Він сказав: спитаємо людей, підготуємо людей. І ось люди готувалися, проводилися опитування на парафіях.
- А як відбувається формування календаря?
О.Т.: - Цей календар – історичний календар, тому що розпочинається 1 вересня 2023 року і закінчується 31 грудня 2024 року. Майже на півтора року був складений, причому архиєрейський собор ухвалив рішення перейти на новий календар з 1 вересня і це рішення затвердив, дякуючи Богу, Помісний собор, який відбувся в липні цього року, і потрібен був час, щоб його видати друком. То в мене було менше місяця, щоб розробити календар за новим стилем. Зазвичай за старим стилем я ціле літо сидів над календарем, довго готував, а тут в такі дуже короткі терміни.
- То як це відбувається?
О.Т.: - Дуже складна система. За Pascal, складна математична модель… Від дня святкування Пасхи залежить весь календарний рік, тому що кожний тиждень – це якась неділя після П’ятидесятниці, тобто після дня Святої Трійці.
- «Pascal» – це математична модель, за допомогою якої визначають день проведення Великодня, і він спирається на якусь фазу повного Місяця...
О.Т.: - Після Дня весняного рівнодення – перша неділя.
Раніше за старим стилем готував я сам, оскільки можна було спиратися на попередні роки. Є такі роки, коли й збігається календар, можна взяти за зразок, щоб було легше це робити. А тут з помічниками, викладачами академії, треба було в дуже короткий термін це зробити. Дякувати Богу, що ми це зробили успішно, і врешті-решт Помісний собор, який зібрався, ухвалив рішення перейти на цей календар. І до Помісного собору цей календар був виданий друком.
- А це означає, от ви фактично принесли список на Помісний собор, і Помісний собор проголосував, і сказав, що все це нормальний календар, – так воно працює?
О.Т.: - Сам календар – це ж і дні пам’яті святих кожного дня. Паралельно із тим, щоб перейти на новоюліанський календар, також працюємо над тим, щоб це був місяцеслов, тобто календар помісний Української православної церкви. Кожна помісна церква укладає свій календар, де особливе місце визначає святим своєї країни, своєї батьківщини. Тому наш календар, яким ми послуговувалися до того, місяцеслов, був під великим впливом російської церкви. І тому йшов процес, щоб цей календар зробити календарем помісної церкви української. Тому було два завдання: математична робота, дати святкувань змістити на 13 днів, і водночас Пасхалія за новоюліанським календарем залишається за старим стилем, за юліанським.
- Лишаємо стару Пасхалію, а переходимо на новий розклад. Не легше було б і Pascal перевести на інший календар?
О.Т.: - Тут є суперечки і, на жаль, ці суперечки стосуються не лише Української церкви, а всього православного світу. Тобто це має бути консенсус, на це рішення мають прийти всі помісні церкви. І справді, коли розроблявся новий юліанський календар, то в ньому була передбачена реформа – перейти на визначення цього весняного рівнодення 21 березня. Відповідно не плюс 13 днів, не в квітні воно має відбуватися, а в березні. Але через різні історичні, політичні та інші причини в 23 році минулого століття цього не сталося, і всі православні церкви залишилися в святкуванні Пасхалії за старим стилем. І тому, щоб ця реформа, про яку ви кажете, набула своєї мети, то потрібне це православне обговорення, всі помісні православні церкви повинні ухвалити таке рішення. І тому поки що доєднуємося до тих православних церков, які змінили календар, крім Пасхалії.
- Як відбувалася дискусія щодо переходу?
О.Т.: - Питання переходу на новий календар останніми роками порушували зазвичай якраз перед 25 грудня. І потім, коли проходило святкування Різдва, десь воно забувалося, затихало і знову розгорталося з новою силою з 25 грудня наступного року. На багатьох парафіях віряни порушували питання перед настоятелем, що переходьмо на новий календар. Але щоб не робити в церкві хаосу, треба було справді ухвалити якесь виважене рішення, оскільки вся церква ще не була готова перейти на новий календар. Тому минулого року Священний синод дозволив у тих парафіях, які цього бажають, де буде проголосовано двома третинами парафіян, перейти на святкування Різдва Христового 25 грудня.
- Дехто двічі відсвяткував.
О.Т.: - Були такі випадки. Зрештою, ми дивимося на практику інших церков. Ось такий енциклопедичний приклад. Я неодноразово був у Сполучених Штатах Америки. У Чикаго на одній вулиці є два великих греко-католицьких храми. Справа в тому, що в середині минулого століття місцеві греко-католики вирішили перейти на новий календар. Але українська паства цього не захотіла зробити, щоб зберегти ідентичність. Щоб святкувати разом з українцями. І тому 80% парафіян вийшли з тієї парафії і на тій же вулиці побудували ще більший собор Володимира і Ольги, до речі, дуже гарний собор. І ще більш негативні приклади є на території грецької церкви. І тому головним завданням було уникнути таких поганих прикладів в історії церкви.
- Я про те й кажу. Діаспоряни плекали це 6 січня в своїх родинах десятиліттями. Є ж інші громади, наскільки я розумію, як переконували людей?
О.Т.: - На кожній парафії священик мусить підготовляти свою паству до цього, проводити бесіди, проповіді. Розкривати сутність календарної реформи. Що це – не є порушення чогось сакрального, що навпаки – ми повертаємося до реальних речей. Тепер у нашій Православній церкві України на старому календарі лишається близько 120 парафій. З 8,5 тисяч наших громад 120 парафій залишаються – це менше ніж 1,5%. Процедура відбувалася кількома етапами. Спочатку Священний синод порушив це питання – вивчити, дослідити і передати на розгляд Архиєрейському соборові рішення з питання календарної реформи. Так ось ще на Священному синоді був один голос проти від всіх. На Архиєрейському соборі митрополит Львівський Макарій сказав, що він проголосує за перехід на новоюліанський календар, якщо, по-перше, дозволять лишатися парафіям, які це бажають, на старому календарі. І якщо для цих парафій буде видаватися календар за старим стилем. Так от найцікавіше – буквально коли їхав сюди на ефір, дізнався у видавничому відділі, скільки замовила Львівська єпархія календарів на старому стилі. Виявилося – нуль.
- Але це дуже демократично. От ви сказали: не всі перейшли. В моїй уяві було, що церква – це набір певних правил і вимог. Наявність двох різних дат – вона легітимна?
О.Т.: - Ну, це умовність. Ми святкуємо не дату, а подію.
- Умовність умовністю, але є дата, ще до неї є піст. Тому питання таке дуже практичне. Люди, які не перейшли, з точки зору церкви – грішники?
О.Т.: - Ні, вони не грішники, вони так само дотримуються всіх постів, тільки відповідно на 13 днів у них ці пости зміщаються. Тобто ті, хто продовжує святкувати Різдво 7 січня, у них 28 листопада розпочався Різдвяний піст. У нас він почався 15-го.
- Крім Різдва, ще ж купа свят помінялася, зокрема, так звані дні ангелів. Були люди, названі церковними іменами на честь цього ангела. І що тепер робити людям, які були названі на честь Олександра або на честь Миколи, Василя, який у нас уже тепер не 13-го числа, а першого? Тепер у нас Степан Бандера народився на Василя, виходить.
О.Т.: - Перехрещуватися не треба. 13 чи 14 січня вшановували пам‘ять святителя Василія Великого – можете це робити і першого січня. До речі, у греків подарунки новорічні не Миколай приносить, як у нас, а Василій Великий, тому що перше січня – Новий рік, пам’ять святителя Василія Великого. Це так, до слова. І тому ніхто не заважає вшановувати свого святого на 13 днів раніше. І, знову ж таки, це складність для тих, хто тепер живе, в епоху зміни календаря. Потім будуть брати вже новий календар, і іншим вже такої проблеми не буде.
- Скільки має пройти часу для того, щоб оця розбіжність зникла?
О.Т.: - Я думаю, що не так довго, як уявлялось. Як голова календарної комісії, очікував, що набагато більше буде парафій намагатися залишатися на старому календарі. Бо лунали такі заклики – для чого під час війни робити календарну реформу. Але, як бачимо, обрали найбільш оптимальний для цього час, коли воно найменш безболісно сприймається суспільством. Бо перехід на цей календар стався на вимогу суспільства, на вимогу православних віруючих.
- ... Поки що не зрозуміло, як святкувати цей період.
О.Т.: - Я думаю, що в дуже недовгій перспективі ці півтора відсотка будуть сходити-сходити до нуля. Очевидно, залишаться парафії, які ніколи не захочуть перейти, є такі ультраконсервативні в будь-якому прошарку населення, тим паче в церкві, де ми дотримуємося канонів, приписів. І це більш притаманно дотримуватися чогось такого в духовному середовищі.
ЧАС ВЕЛИКИХ І МАЛИХ ЦЕРКОВНИХ ЗМІН
- А як це відбувається? Що, прийшов і оголосив отець в неділю на службі – все, окей, ми перейшли на новий календар. Чи все-таки якось іде діалог, обговорення?
- На кожній парафії відбувається обговорення, так, і це нове, і нові дати потрібно запам’ятовувати. Але водночас, якщо тепер тих священиків, які дотримуються старого календаря, запитати – який сьогодні день? То все одно будуть рахувати наш новий календар. Тобто ніхто не знає, що 7 січня – це насправді 25 грудня, а в пам’ять будь-якого святого всі все одно перераховують на новий календар, григоріанський чи новоюліанський.
О.Т.: - Суспільство і церковне середовище насправді давно дозріло до цієї реформи, просто справді треба було знайти найліпшу можливість цю реформу впровадити.
Л.С.: - Але московський патріархат проти, у них москва спустила методички: «раскольники-униаты хотят украсть у нас Рождество».
- Люди, які ходять до УПЦ, яку ми називаємо також, яка є московського патріархату, і які будуть святкувати Різдво 7 січня. То вони для нас хто – це єретики чи це теж члени великої світової православної родини, які просто святкують в інший день?
О.Т.: - Якщо говорити суто про календар, то, звичайно, тут їхнє право лишатися на старому календарі, вони не одні такі. З древніх церков – це Ієрусалимська церква, Грузинська церква і, якщо говорити про Константинопольську церкву, монастирі Афона залишаються на старому календарі. І тому це їхнє право – залишатися на старому календарі, але, очевидно, що їх є меншість у православному світі, 11 з 15-ти церков святкують за новоюліанським календарем.
Л.С.: - Церква і ми переходили на новий календар, слава Богу, церква це дозволяла, не мала вигляду, вибачте, ретрограда. Наприклад, нас, нашу парафію готували, наш настоятель провів кілька розмов. Рішення про перехід церкви було ухвалене весною, у нас ще було ціле літо для розмов.
- А як це відбувалося? Він сказав, що оголошуються загальні збори парафії, і ви всі голосували?
Л.С.: - Так, всі проголосували. Після служби, після проповіді він каже: обговорімо новий календар, я хотів би перейти вже після Святого Миколая, і вже після Різдва не повертатися, ви хочете? Я кажу – так, звичайно, хочемо, ми всі за, у нас дуже грамотні люди. Це, звичайно, потягло за собою певні незручності, організаційні труднощі, якісь пристосування для тих, хто прислуговує, допомагає в храмі, та й для самого священника. Але це робота, нема нічого складного. На диво, ми чекали, що старенькі будуть бунтувати, – ні, все зайшло.
О.Т.: - Ми завдяки цьому стаємо подалі від москви, це просто бонус до цього, тому що це справді питання здорового глузду, питання логіки, ця різниця (календарів, – ред.) тільки віддалятиме нас від точних дат. Тому перехід на новий календар – це необхідність часу, і тому, зрештою, там, де священник це нормально розтлумачує, де є живе спілкування священника зі своєю громадою, де є здорове, скажімо так, православ’я, вдумливе, розумне, де священник спілкується, обмінюється думками, то проблем ніяких нема. Там, де хочуть використовувати це як консервацію у чомусь, московська церква це і використовує. Це один із моментів впливу – бути не такими, як всі, але водночас лишатися з москвою.
- Яких ще реформ чекати від Православної церкви України?
О.Т.: - Реформи відбуваються тоді, коли вони назрівають і не суперечать вченню церкви, і коли цього прагнуть суспільство і церква. Тому, очевидно, що календарна реформа давно назріла. У ХVI ст. західна церква перейшла на новий календар, на початку ХХ ст. почали переходити православні церкви, і тому це питання не нинішнього дня, ми так наздоганяли своїх братів православних, які перейшли на новоюліанський календар. Казати про інші реформи – якщо буде якась потреба в цьому, церква реагуватиме, але ми не плануємо наперед.
Л.С.: - Ну от, наприклад, причастя. Це центральне таїнство для кожного християнина. Московська традиція була така, що ти маєш 3 дні постити, вичитати великий-великий хронометраж молитви, здохнути на тому церковному правилі, і тільки тоді ти отримуєш нагороду. А ми вимагали абсолютно справедливо, що це – не нагорода, це таблетка, і якщо людина веде християнський спосіб життя, їй необов’язково постити, молитися, слухати радіо «Радонеж» 220 годин перед тим. А достатньо, якщо священник пускає, розвести: сповідь – окремо, причастя – окремо. Це не було ухвалено рішенням синоду, тому що, я думаю, Блаженнійший і верхівка церкви не хотіли лякати консерваторів. Але за фактом в тих парафіях, де є освіта, у нас причащаються люди на кожній літургії, весь храм. Коли у нас є військові і вони кажуть, що не можуть причаститися, бо поснідали, то ми, активісти храму, відповідаємо: ви їдете на війну, ви можете причащатися. Тобто це важливий момент, що ти причащаєшся, і, я думаю, ми всі стали здоровіші.
- Але церкви, так чи інакше, вони ж все одно динамічно змінюються…
О.Т.: - Бачите, багато таких змін, я просто не назвав би це реформами, а поверненням до традицій власних – відбувається не так публічно, як календарна реформа, і тому, можливо, не так помітно. Служіння літургії при відчинених царських вратах, коли парафіяни можуть спостерігати те, що відбувається, більше бачити…
Саме слово «літургія» означає «спільна справа», тобто це звершення не священником якихось там священнодій десь далеко, а це служіння всієї церкви. І тому насправді робиться багато кроків, які стирають оцю таку стіну між духовенством і народом. Справді, ми позиціонуємо себе як відкрита церква, і це має проявлятися в багатьох-багатьох аспектах: і звершення богослужіння зрозумілою українською мовою, і звершення богослужіння, зокрема при відчинених царських вратах, те саме розмежування таїнств сповіді і причастя, як це є в грецьких церквах. І подібні кроки – їх робиться багато, просто вони не настільки, можливо, помітні через те, що немає такого суспільного резонансу щодо цих подій, як з календарем.
- До речі, хотів у вас запитати: а перехід на новий календар – він як був сприйнятий у православному світі, іншими православними церквами?
О.Т.: - Всі ті церкви, які визнали Православну церкву України, дотримуються новоюліанського календаря, до якого ми доєдналися, тобто це якраз нас зближує. І наш Блаженнійший митрополит Епіфаній 1 вересня, коли церковне новоліття відзначається, коли початок індикту, брав участь у богослужінні на Фанарі в Константинополі. Разом із Вселенським Патріархом започатковували новий церковний рік спільним богослужінням, утверджуючи перехід нашої церкви на новий календар. Тому, звичайно, радісно це сприймають, оскільки ми стаємо частиною православного світу, яка перейшла на новий юліанський календар, і питання календаря нас не розділяють, а, навпаки, єднають.
- Росіяни продовжують нам у православній світовій дипломатії ставити палки в колеса?
О.Т.: - Звісно, складний процес з визнання нашої церкви іншими помісними церквами, тому що надзвичайно велика протидія російської церкви, і тому, дякуємо Богу, що у нас такими швидкими темпами відбувається це.
- Московська церква колись перейде на новий календар, як ви думаєте? Чи це для них просто фундамент їхньої діяльності?
Л.С.: - Я думаю, що вони би перейшли, але тепер же це антитеза всьому православ’ю, тому…
О.Т.: - Так, це питання їхньої такої уже, на жаль, псевдоправославної ідентичності, і тому будуть, я думаю, триматися до останнього, використовувати все, щоб відмежовувати себе. От вони в багатьох питаннях переривають спілкування з іншими церквами, які визнають нашу церкву, тобто вони хочуть показати, що є такими істинно православними, а насправді ізолюють самі себе. Тобто вони самі заганяють себе в кут.
- Ми там трошки про Пасхалію почали говорити. Все-таки чи є якась дискусія, що у нас одні свята – за одним календарем, а Пасхалія по-іншому рахується? Чи є у нас перспективи, що воно і там теж об’єднається?
О.Т.: - Дивіться, в 2016 році відбувся Всеправославний собор, який не скликався тисячу років. І цей собор дав надію на те, що подібні зібрання можуть скликатися частіше, по-перше, а по-друге, – що на них будуть розглядатися питання, які турбують суспільство. І ось, власне, питання Пасхалії – одне з тих питань, які варто було б розглянути, тому що новоюліанський календар передбачав зміну і в Пасхалії, але, як я уже казав, рівно століття тому, в 1923 році, перейшли на новий юліанський календар, крім визначень обрахування свята Пасхи. І тому коли ця дискусія була б якнайактивнішою в середовищі всіх помісних православних церков, то на все православному рівні це питання можна було б розв’язати.
- Тепер дискусія така іде у світі православному, чи поки що вона завішена?
О.Т.: - Іде, тим паче наближаються роки, коли щороку святкування Пасхи буде збігатися в нашій церкві з Римо-католицькою церквою, яка дотримується григоріанської Пасхалії. І тому є пропозиції скористатися цією можливістю, коли у нас ці дати збігаються, для того, щоб так само легко відбувся цей перехід. Але, знову ж таки, це не питання вже винятково церкви України, а питання всеправославного масштабу, тому тут все залежить від того, як відбуватимуться перемовини.
Василь Самохвалов
Фото: Євген Котенко, Укрінформ