Як парафія захотіла стати українською і що з цього зробила Москва
Спочатку про те, через що і чому провокується цей конфлікт.
Храм Різдва Богородиці в Черкасах є в усіх туристичних путівниках і для паломників, і для світського подорожуючого.
Насамперед через легенду, що освячення найпершої церкви Різдва Богородиці, яка стояла тут, збіглося з визволенням Черкаських земель від татаро-монголів. Вона розташована у старому районі Черкас, на вулиці Благовісній. Кажуть, що й вулиця називається саме так через розташування на ній одразу трьох православних та одного протестантського храмів. Храм Різдва Богородиці відомий й тим, що він був відчинений навіть у часи Радянського Союзу.
Периферійний, але цікавий факт. Тут починав служити єпископ Яків Панчук, який після розпаду Союзу був намісником Почаївської Лаври, підтримав патріарха Філарета і навіть намагався перевести Лавру у Київський патріархат. Тоді це не вдалося через російську агентуру, яка зчинила бунт: терміново прислані сюди з Росії монахи просто вигнали ієрарха звідти. Ані молода Українська держава, ані молода та невизнана тоді православна Церква Київського патріархату не могли рівноцінно протидіяти КДБ, тим більше у «монашому» його варіанті. Втім, ця деталь про те, що українські автокефальні корені церква Різдва Богородиці має давно.
Храм у Черкасах остаточно відновлено десь років 25 тому.
Нині медіаресурси РПЦ та Моспатріархату в Україні стверджують, що це чоловічий монастир. Втім, чоловічого монастиря тут немає і ніколи не було.
Ані органи державної реєстрації, ані такі ресурси, як youcontrol чи opendatabot, не підтвердили Укрінформу існування за адресою Благовісна, 374 чоловічого монастиря. Більше того, ми зробили офіційний запит у Черкаську єпархію Московського патріархату з проханням підтвердити нам юридично, що там існує монастир. На жаль, ані на телефонний дзвінок, ані на запит показати документи про зареєстрований там чоловічий монастир представники Моспатріархату у Черкасах не відповіли.
Ще трохи історії. Відомо, що парафія Різдва Богородиці року існує в Черкасах з 1944 року. В Укрінформу є довідки з державного архіву Черкас, що тут зареєстроване (мовою оригіналу) «религиозное общество Рождественско-Богородичной РПЦ». Є й довідка, що в 1989 році Черкаська міськрада дала дозвіл на добудову церкви. А також – перший статут громади Різдва Богородиці за часів Незалежності.
Громади Різдва Богородиці, яка разом зі священником Йосипом Засанським у серпні 2023 року залишила Моспатріархат та приєдналася до ПЦУ.
Власне, переходи до Православної Церкви України на Черкащині йшли у досить жвавому темпі, але потім – пригальмувалися. І цьому є своє пояснення.
ЯК ПРОУКРАЇНСЬКУ ЄПАРХІЮ НАМАГАЛИСЯ ВТРИМАТИ У МОСКОВСЬКОМУ СТІЙЛІ
Черкаську єпархію УПЦ МП довгі роки очолював єпископ, який вважався проукраїнським, митрополит Софроній. Він мріяв про автокефалію, мав взяти участь в Об’єднавчому соборі, і, за словами нинішнього очільника Печерської Лаври (монастиря ПЦУ) отця Авраамія, який тоді служив у нього, промосковське лобі просто зачинило епіскопа в помешканні та в Київ не пустило. Втім владика Софроній вийшов в онлайн на соборі у Софії Київській з побажаннями успішного його проведення. Чому це важливо? Думка єпископа у вертикалі церковної влади МП неймовірно вагома. Він задає вектор настроям духовенства (а відтак і вірян), він визначає ступінь свободи (а це неможливо переоцінити для пастирської проповіді). Тобто православна Черкащина, в тому числі громади Моспатріархату, була такою, якою була історично (проукраїнською), і владика Софроній, який помер через рік після Томосу, цьому сприяв і це зростив.
Тридцять відсотків громад МП перейшли до ПЦУ.
І це, повірте, чудовий темп, який міг би бути ще активнішим, якби не наступник Софронія. Москва стежить за настроями та кадровими переміщеннями на церковному полі, обирає тих, хто їй підходить. Після Софронія, очевидно, що з подачі московських «товарищей в рясах и в погонах», єпархію очолив Феодосій Снегірьов. Дистильований взірець «руського міра». Нині митрополиту Черкаському Феодосію оголошено підозру за двома статтями КК, одна з яких заперечення російської агресії.
Правоохоронці стверджують, що у спілкуванні з парафіянами та своїми знайомими Феодосій вихваляв вище військово-політичне керівництво РФ і особисто очільника Кремля, героїзував Кадирова та виправдовував воєнні злочини рашистів.
Авторка слухала проповіді митрополита Феодосія і легко в це вірить. Бо кожне його слово дихає ненавистю до Православної церкви України. Він закликає йти в підпілля, «пока не исчезнут с лица земли нашей гонители».
Ми так детально описали світогляд та практику черкаського церковного начальника, щоб ви зрозуміли, на якому контролі були в регіоні всі приєднання парафій до ПЦУ.
Втім, парафія церкви Різдва Богородиці таки перейшла до ПЦУ в серпні 2023-го. Протягом кількох місяців чекали на перереєстрацію, яку завершили в листопаді.
А 2 листопада було оприлюднено постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, яка залишила чинним рішення суду першої інстанції, підтвердивши, що Київська Митрополія УПЦ (переказуємо своїми словами) є частиною РПЦ, керується рішеннями органів управління РПЦ і повинна вказувати свою приналежність у назві. А саме у рамках цього позову Моспатріархату проти Міністерства культури та інформаційної політики існували обмеження на реєстраційні дії.
Тобто відпали всі підстави, які унеможливлювали реєстрацію парафії, що перейшла до ПЦУ. Після 5 листопада парафію церкви Різдва Богородиці було зареєстровано, як того хотіли віряни, в ПЦУ.
Тобто тепер у вірян парафії для того, щоб законно служити в своїй церкві, було все. Документи. Настоятель, отець Йосиф, який перейшов з громадою. Більше того, за нашими даними, на території храму в окремому помешканні жив вікарний (тобто без кафедри, – ред.) єпископ Іоанн, з яким, за нашими джерелами, такий перехід був погоджений і який теж на боці ПЦУ. Тобто віряни були готові, що перехід відбудеться мирно.
Ще момент. Тут, на території храму, у відремонтованому будинку, таки жили кілька черниць. При чому тут «чоловічий монастир» знову-таки не зрозуміло. Втім, монахиням нічого не загрожувало, оскільки перехід парафії до ПЦУ був погоджений із єпископом, який їх постригав.
АНАТОМІЯ ПРОВОКАЦІЇ
16 листопада віряни прийшли з активом і документами в храм. Але їх попросили почекати, мовляв, на прихід юриста, а потім, за словами отця Назарія Засанського, сина настоятеля, туди заявилася силова група Моспатріархату. Тітушки побили вірян, зачинились у храмі та провели нове «голосування» про начебто «неприєднання ПЦУ».
Це протиправно? Це насилля? Так, безперечно. Але насправді, не відбулося нічого нового. Моспатріархат так чинить завжди і всюди. Це одна з моделей гальмування ПЦУ: привезти під охороною духовенство з інших храмів, семінаристів – і влаштувати все, як треба Москві.
Але цього разу в Черкасах було не так. 20 листопада віряни ПЦУ знову прийшли в храм, але цього разу їх було більше і серед них були військові. Військові, які здатні відчинити двері власної церкви. І відчиняти їх довелося силою.
Бо правда має бути настійливою і не безсилою. Кожен раз Моспатріархат приходив на територію, завойованої держави чи території слідом за російською армією. Кожен раз РПЦ уособлювала відданість російській державі та її курсу, яким злочинним він би не був. Кожен раз московські попи були відданими слугами мародерів і гвалтівників. І черкаський кейс лише підтверджує, що мета РПЦ МП в Україні не проповідь Христової віри, а намагання лишити за собою структури та храми МП на випадок, якщо окупант повернеться, для того, щоб разом за це боротися.
А сутичка 20 листопада між братками та побратимами, в якій перші імітували вірян, а другі були вірянами – була використана структурами Моспатріархату як гучний доказ «гонений за веру НА Украине». Це була така зручна візуалізація цих «гонінь».
Зрештою віряни ПЦУ зайшли в храм і протягом наступних двох днів літургійне життя там налагодилося. Але УПЦ МП Черкащини досі насолоджується сагою про «гоніння та захоплення монастиря». Владика Феодосій у перерві між онлайн-проповідями про «киевскую власть и расколоучителей ПЦУ», провідав своє «силове крило» у лікарні. Таких собі. Не знаємо, чи вони хворі ті церковні «вагнери», чи імітували якусь неміч, але акурат після того, як їх провідав «єпископ-підозрюваний», вони з лікарні пішли.
МІЖНАРОДНИЙ КОНТЕКСТ
Цей сюжет здається лише один із низки, які ще готує нам Москва. Бо події на міжнародній арені виглядають таким собі контрнаступом Москви на Православну церкву України. Скандальне «захоплення» власними вірянами своєї церкви лише один «аргумент» для нападників. Давайте подивимося, як це виглядає в низці подій.
На Заході Вадим Новінський, загальновідомий ексолігарх і провідник церковної політики Москви в Україні, найняв компанію «Амстердам і партнери», яка публікує наклепи на ПЦУ. Нещодавно було оприлюднено контракт Новінського із компанією, де сказано, що послуги із захисту Моспатріархату (включає статті про порочність та кримінальність ПЦУ) коштують 1400 євро на годину. Деталі контракту за посиланням.
Немає сумніву, що російськими грошима оплачуються гастролі колишнього журналіста Fox News Такера Карлсона, який на публічних лекціях поширює російські наративи, а зараз відкрив для себе нову «спеціалізацію» – «гоніння на УПЦ МП».
Кремлівський режим без кінця скаржиться в ООН на «утиски релігійних свобод» з боку «киевского режима».
За два дні до «зразково-показового рейдерського захоплення» Москва знову скликала Радбез ООН, де говорила про утиски російського православ’я в Україні.
Звісно, це гіпотеза, але знаючи стиль росіян, цілком припускаю, що «захоплення монастиря» в Черкасах відбулося на замовлення «московских товарищей» для підкріплення, так би мовити, ефекту скарг в ООН.
Тим часом всередині України, у Верховній Раді, Росія активізує відставних ОПЗЖ-истів з поплічниками для блокування остаточного прийняття закону про можливість заборони окремих парафій МП. Зараз вони вимагають відправити прийнятий у першому читанні законопроєкт до Венеційської комісії, а це, як відомо, означає довгі місяці затримки.
Більше того, високооплачуваними виглядають і медіаресурси Моспатріархату, які кожного дня, кожною публікацією намагаються дискредитувати ПЦУ.
Коли писався цей матеріал, автору прислали новий витвір російських богословів – спецслужбистів (вони часто «два в одному», – ред.), книжку про те, як «США виступає проти православ’я на фоні української кризи». Книга видана російською мовою і її мета – зміцнити п’яту колону в Україні, змусити обманутих фундаменталістів стояти «у вірі».
Без сумніву метою цієї діяльності є руйнування української автокефалії. Наскільки Томос – це українська перемога, настільки це поразка для схибленої російської ментальності.
У росіян можуть бути різні цілі та методи. Наприклад, завести в ПЦУ людей, чиновників, які руйнуватимуть її зсередини. Для цього, наприклад, провести ще один псевдооб’єднавчий «собор», легітимізувавши РПЦ в Україні.
А ще й просто шельмувати українську Церкву на всіх майданчиках всередині країни та ззовні, знищуючи її авторитет.
У цій історії лише за нами вибір з двох варіантів: або заходити в храм, як у Черкасах, або місяцями чекати як на Полтавщини (Укрінформ нещодавно писав про ситуацію там).
У світовій історії майже і не пригадаєш, щоб церковні конфлікти вирішувалися якось інакше, ніж так, як у першому випадку. Україна має й свою власну, не таку вже й давню пам’ять про подібне. Пригадаймо конфлікти, які точилися 20-35 років у західних областях між православними та греко-католиками за право служби в храмах. І що, чим закінчилося? Все вляглося, загоїлося. Так і зараз буде, треба лише надійно блокувати московські претензії на духовну владу над Україною.
Але що б ми не робили, головне вірити у свою Церкву, зміцнювати її молитвою, любов’ю, пожертвами, добрими справами. І жодний лобіст чи фсбшний агент нічого не зробить, він буде перед нами безсилий. Бо яким би глобальним не був московський вплив, якими великими не були б московські гроші, Верховний головнокомандувач Церкви значно вище.
Лана Самохвалова, Київ
Перше фото: Суспільне Черкаси
