Головна і найбільш резонансна тема – законопроєкт про мобілізацію. Яким він має бути
26 грудня 2023 р. відбулась непересічна подія – пресконференція Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Багато хто і вже давно чекав на таку подію. Дуже добре, що це нарешті відбулось. Сподіваюсь, що такі заходи відбуватимуться і надалі, хоч і зловживати ними не варто. У Головнокомандувача Збройних сил України є чимало інших, прямих і набагато важливіших, обов’язків.
Головна тема цієї пресконференції – законопроєкт про мобілізацію. Тепер це ще і найбільш резонансна тема для ЗМІ й соціальних мереж. Дуже важливо, що Головнокомандувач Збройних сил України висловив свою публічну позицію з цього питання. Проблема в тому, що дискусія на цю тему набуває не зовсім правильної тональності. Очевидно, що законопроєкт є сирим і певною мірою еклектичним, в ньому наявні, м’яко кажучи, деякі неоднозначні норми, які і привернули до себе найбільшу увагу. Очевидно, що законопроєкт потребує серйозного доопрацювання. Але акцент треба робити не на окремих контрверсійних нормах цього законопроєкту, а на його суті і загальній ідеології.
Саме тому висловлю декілька принципових тез не про сам законопроєкт, а про дискусію навколо нього.
По-перше. У нас немає іншого виходу, крім побудови системи достатньо ефективної мобілізації. На сьогодні така система відсутня. Не було її і минулого року при «старих» (колишніх) військкомах. Плани мобілізації були провалені ще минулого року. Ядро Сил оборони, які захищають тепер країну, становлять добровольці. Якщо в Україні не буде достатньо масової і ефективної мобілізації, то на фронті й у нас усіх будуть достатньо серйозні проблеми. Тоді не тільки доведеться забути мрію про перемогу і вихід на кордони 1991 р., буде дуже важко утримувати навіть нинішні оборонні позиції. В Україні треба проводити поточну мобілізацію для того, щоб підтримувати нашу обороноздатність в протистоянні з ворогом, який має набагато більший мобілізаційний потенціал. Тому доцільність закону про мобілізацію не зумовлює сумнівів. Зволікати з цим законом не можна. Але він має бути ретельно опрацьований і спрямований саме на формування системи ефективної мобілізації.
По-друге. Чи є альтернатива мобілізації? Є – поразка у війні і трагедії Бучі та Ірпеня в масштабі всієї країни. Якщо хтось наївно вважає, що достатньо запропонувати Путіну мир і, наприклад, відмову від НАТО, і він одразу на це погодиться, то ситуація буде прямо протилежною. Кремль тоді відчує нашу слабкість і захоче не часткових поступок, а всю Україну в цілому. До миру, навіть просто до угоди про припинення військових дій, Путіна ще треба примусити. І зробити це можна лише військовим шляхом. І це не можливо без додаткової мобілізації.
По-третє. Треба негайно припинити популістський політичний футбол, коли різні державні інституції, певні державні діячі і політичні партії намагаються перекласти політичну відповідальність за непопулярні рішення на когось іншого. Це хибний і порочний шлях. Це прояв класичного політичного популізму в найгіршому вигляді. Невипадково деякі парламентські фракції вже заявляють, що не будуть голосувати за цей законопроєкт. Журналісти вже запитують про те, як цей законопроєкт вплине на рейтинги Зеленського, Залужного, певних партій. Відповідь дуже проста – вплине негативно. Але тепер треба думати не про рейтинги, а про майбутнє країни. Якщо завтра чи післязавтра буде нікому воювати за країну, і ворог знов опиниться біля Києва, то всі ці рейтинги втратять будь-який сенс. Для всіх, без винятків.
Тому головний висновок: доопрацьований законопроєкт про мобілізацію має бути спільним державним законопроєктом (хай формально і від Кабміну), який повинні публічно підтримати Президент України Володимир Зеленський, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, весь Кабмін персонально (включно з М.Федоровим), монобільшість і опозиція. Відповідно і доопрацювати його треба разом, але без популістських ігрищ, так, щоб процес мобілізації нарешті став дієвим і відновив наш оборонний потенціал.
Володимир Фесенко
FB
реклама