Ігор Юхновський. За ним зачинилися двері Епохи, залишилася Україна

Він був старійшиною українського парламентаризму. Одним з тих, кого називали совістю нації. Член Ініціативної групи «Першого грудня», Герой України. 

Останній з носіїв досвіду державотворення. Він пішов у своїй м’якій інтелігентній манері, зачинивши за собою двері блискучої, захопливої, драматичної доби відновлення української Незалежності.

Не уявляю, як цього року на День Конституції ми не подзвонимо Ігорю Рафаїловичу, не почуємо його голос, не змотивуємо на новий коментар чи спогад, розпитуючи про конституційний процес, конституційну ніч, про те, як виборювали у парламентському протистоянні із «залишками УРСР» статтю за статтею Основний закон. Ми чекали і отримували від Ігоря Рафаїловича оповідку та коментар про важкі пологи та компроміси тих часів. І все те було задля того, без чого неможлива жодна держава. Кожна його розповідь, яка щоразу звучала і звучить по-новому, сьогодні набуває неймовірної ціни, бо то була історія від першоджерела. 

Хто з Вами, Ігорю Рафаїловичу, стоятиме нині на Небесах із тих, хто був поруч у ті часи? Михайло Сирота, який представляв Основний закон з трибуни? Вадим Гетьман, отець української банківської системи? Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення Незалежності України? Ви створювали цей документ у прекрасній компанії, і ми дякуємо вам всім за це.

Не уявляю, як зараз на День Незалежності ми не наберемо його телефон, не привітаємо і не почуємо його інтелігентний та піднесений голос. 

«Привіт, голубонько (або «серденько»), – так він називав парламентських журналісток із націонал-демократичного табору, – ну що нового сказати про незалежність? Історія про неї не зміниться. У Москві – ГКЧП, ми зрозуміли одразу, що це – історичний шанс – і ми збираємося, голосуємо постанову про незалежність. І це була невідворотня Божа воля, бо я очолював тоді меншість, опозицію, але навіть частина комуністів підтримала незалежність. Я знав, що рішення парламенту слід легітимізувати і запропонував провести референдум». 

Референдум 1 грудня 1991 року, який додався до Акту про незалежність, зробив рішення невідворотнім. Його не могла скасувати Верховна Рада СРСР  і він безумовно легітимізував рішення українського парламенту.

Хто ще з учасників зустрічатиме Вас Там, дорогий Ігорю Рафаїловичу? Чорновол?  Ємець? Павличко? Та й навіть Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, який хоч і «між крапельок», але підтримав тоді Вас і Україну. Ви невід’ємні у великому Пантеоні України і ми дякуємо Вам за це.

Мені буде складно не надіслати Вам бодай смс-ку 5 травня на Великдень.

Ігор Рафаїлович до 90 років сам водив авто і десь так до 97-ми стояв на літургії у львівських храмах Православної церкви України. Він прекрасно знав християнське віровчення та літургію. Глибоко віруючий академік, фізик-теоретик, який, наприклад, дуже багато зробив на посаді першого віцепрем’єра для  участі українських вчених в європейському центрі у Швейцарії, який займається питаннями адронного колайдера. А коли колеги говорили про “великий вибух”, то він уточнював: «Світ виник поступово. Спершу були створені сили – електромагнітна і гравітаційна. Вони були створені миттєво – протягом 10 в мінус 54 ступені секунди. То навіть не вкладається в людську уяву... І так поступово ми йшли від створення силових полів, а не енергії. Від силових полів – до створення мас і врешті-решт – до народження живого. Але що було до першого вибуху? Ідеалісти, кажуть, що був Бог. А матеріалісти кажуть, що нічого не було. Що значить нічого – не зрозуміло».

Хто Вас зустрічатиме на Вашій Небесній дорозі, Ігорю Рафаїловичу? Може, українські учасники автокефального руху (бо ж Ви так вітали Томос та автокефалію), закатовані комуністами та відправлені в табори? Українські святі, князі та гетьмани, про яких Ви стільки знали? А, може,  сто вчених – нобелівських лауреатів, які суміщали наукові відкриття із вірою в Бога?

Я не уявляю, що Ігор Рафаїлович, учасник Другої світової війни, не відгукнеться на День памʼяті та примирення 8 травня. Під час тієї війни в його підрозділі всі бійці знали, що позаяк кулеметних Юхновський молився регулярно, то з ним безпечно йти на завдання, бо він - як талісман, з ним можна і мінне поле пройти. 

У нашу останню зустріч у його гарному та світлому помешканні, вже після вторгнення 24.02.2022, я спитала, що б він сказав матерям та жінкам-галичанкам, чиї діти загинули на Донбасі, в Маріуполі, на Харківщини. І він відповів:  «Серденько, я сказав би, що немає ніякого сходу і заходу, немає ніякої Галичини, Волині, Поділля і Лівобережної України, Слобожанщини та ін. Є Україна». 

І я зовсім не сумніваюся, дорогий Ігорю Рафаїловичу, що серед тих, хто зустрічатиме Вас на Небесній дорозі, будуть прекрасні хлопці, які лежать на Марсовому полі у Львові і на сотнях інших українських кладовищах Волині, Поділля, Лівобережної України... 

Нам дуже шкода, що Ви не побачите нашу Перемогу тут. Але Ви, безумовно, посміхнетеся їй з Небес. Бо завдяки і Вам нам сьогодні є що захищати.

***

Як повідомив міський голова Львова Андрій Садовий, чин прощання з Ігорем Юхновським відбуватиметься у Свято-Покровському кафедральному соборі ПЦУ (м. Львів, вул. Михайла Грушевського, 2).27 березня (середа) - 

19.00 - парастас.

28 березня (четвер) - 

10.00 - чин похорону та прощання.

Поховають Ігоря Рафаїловича на Личаківському кладовищі в родинному гробівці.

Лана Самохвалова, Київ