Атаки на економічний потенціал РФ і підрив упевненості росіян у своїй безпеці – головні елементи переможної стратегії України – Agenda Pública
«Agenda Pública» та аналітичний центр «Об’єднана Україна» у щотижневій серії статей «Фокус Україна» аналізують, як розвиватимуться події війни в Україні та політична й економічна ситуації. Автори публікації – експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна» Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ.
Росія намагається завдати якомога дошкульніших ударів по Україні саме для руйнування інфраструктури та терору мирного населення. Водночас Україна відповідає влучними ударами по нафтопереробних заводах, а дії російських добровольців, що зайшли з України у прикордонні регіони РФ, змушують російську пропаганду нервувати через демонстрування безпорадності влади на фоні безальтернативних «виборів» вождя.
У перебігу російсько-української війни, зрештою, чітко проявилися ті тенденції, які раніше були окреслені, але за умов недостатньої інформації могло скидатися на те, що вони залишаться побічним та екзотичним напрямом війни. Так, події останнього тижня засвідчили, що українське командування спромоглося перетворити удари по нафтопереробній сфері Росії на аналог стратегічних бомбардувань із вдалим на сьогодні результатом.
Також очевидно, що Україна має відповідну матеріальну частину, зокрема дрони, здатні долати ППО, нести потужну бойову частину та завдавати точних ефективних ударів на відстані понад тисячу кілометрів, актуальний банк цілей та чітке усвідомлення головного завдання. Нафтопереробна сфера РФ повинна зазнати таких руйнувань, щоб перестати бути ефективним засобом РФ для отримання коштів на продовження війни та утворення бюджету країни-агресора.
Протягом тижня було кілька таких знакових уражень нафтопереробних заводів. Це сталося з найбільшим у Калузькій області нафтопереробним заводом (ТОВ «Перший завод»), який переробляє 1,2 млн тонн нафти за рік. Його спеціалізація – нафтові розчинники, авіапаливо та мазут. До кінця року планувалася його модернізація на 650 млн доларів. У 2023 році завод вже зремонтували, також минулого року була атака на цей завод, але, на жаль, був уражений порожній бак. Атака дронів по нафтопереробній промисловості РФ 12–13 березня була спрямована на підприємства, на які припадає 12 відсотків нафтопереробки країни агресора.
Наприклад, атака безпілотників на Рязанський НПЗ «Роснефть» 13 березня призвела до пожежі на двох установках первинного перероблення нафти, на які припадає 70% потужності заводу. Цей НПЗ – один із найбільших у центральній Росії і основний постачальник палива для столичного регіону. Результатом атаки 12 березня на НПЗ у Кстові Нижньогородської області, за 1150 км від орієнтовного місця запуску дронів в Україні, стало тривале виведення його з ладу. У мережі багато відео про те, як горить обладнання цього НПЗ. Пікантність ситуації полягає в тому, що це обладнання вироблено у США, тож полагодити його в умовах санкцій, м'яко кажучи, проблематично. Цей НПЗ давав 5% річної нафтопереробки РФ, 17 млн тонн. Також був виведення із ладу Новошахтинский НПЗ у Ростовській області, який залучений для постачання палива угрупованню загарбників в Україні.
Відомо про удар по НПЗ у Кірішах у Петербурзі. Зранку 16 березня стало відомо, що українські дрони атакували одразу три нафтопереробні заводи в Самарській області РФ, за 800–900 км від кордонів України, тобто дронам довелося пролетіти понад 1000 кілометрів, потім вони завдали успішні удари по установках НПЗ. Зокрема, вражений НПЗ у Сизрані, він входить до двадцятки найбільших у РФ. Мінус 7 млн тонн перероблення нафти на рік. Також атаковано Новокуйбишевський та Куйбишевський заводи. Вони переробляють 25 млн тонн чи 10% нафтопереробки РФ.
Перерозподіл потоків палива в Росії вже й без того створив логістичні проблеми, зосібна на тлі підготовки до посівної кампанії та необхідності постачати фронт. Росія змушена знімати із фронту ППО, щоб прикривати НПЗ. За офіційними російськими звітами вже сталося зменшення виробництва нафтопродуктів щонайменше на 6%.
Водночас Росія намагається завдати якомога дошкульніших ударів по Україні саме задля руйнування інфраструктури та терору мирного населення, разом з ударами по оборонних обʼєктах. Очевидно, що прикордоння та прифронтові регіони у цьому російському плані мають перетворитися на випалену землю. Там тривають удари керованими авіабомбами та артилерією, переробленими зенітними ракетами С-300. Не раз піддавалися ударам Мирноград, Покровськ, Нікополь та інші міста. Люди масово евакуюються з прикордонних та прифронтових регіонів.
Однак це не означає, що такі удари стали пріоритетом і РФ відмовилася від терору проти всієї території України. 12 березня Росія вдарила ракетами по Кривому Рогу. Внаслідок прямого влучання зруйновано дев'ятиповерховий будинок. Є попадання у дах п'ятиповерхового будинку. Вночі закінчилася рятувальна операція. Одразу було відомо про чотирьох загиблих та щонайменше 43 постраждалих, з них 12 дітей. Згодом російський «шахед» ударив по п'ятиповерховому будинку в Сумах. Повністю зруйновано 15 квартир, ще стільки ж – сильно пошкоджено. З-під завалів врятовано 10 осіб, уточнюється, скільки людей загинуло.
Очевидно, що російські генерали та політики свідомо обирають такі цілі. І їх підтримують росіяни. Час від часу відбуваються масовані атаки «шахедами» по тилових теренах України, але з непевним для росіян результатом. Якщо 12 березня через атаки ворожими БпЛА типу «Shahed» було уражено один з об’єктів інфраструктури Тернопільської області, унаслідок якого зайнялася пожежа, що ДСНС ліквідував із залученням 19 одиниць техніки протягом кількох годин, то вже 15 березня усі 27 «шахедів» збила ППО України. 15 березня Росія з окупованого Криму завдала удару кількома балістичними ракетами по Одесі. Росія як держава-терорист, що сповідує терористичну ідеологію «руского міра», є вірна собі. Серед загиблих – медик та рятувальник, які приїхали на місце удару. І російські терористи направили туди другу ракету, точно розуміючи, що триває рятувальна операція. Наступного дня у лікарні помер ще один рятувальник. Усього загинула 21 особа та близько 70 – поранено.
На сухопутному фронті головною новиною тижня були події з російсько-українського кордону. РФ відчуває на своїй шкурі, що таке наземні воєнні дії. Російська збройна опозиція, об'єднана в Російський добровольчий корпус, Легіон «Свобода Росії» та Сибірський батальйон, яка воює разом із Силами оборони України проти російських загарбників, здійснила новий наступ на територію власне Росії – у Бєлгородській та Курській областях. Перед виходом вони записали звернення, де закликають боротися з путінським режимом. Бої точилися у районі Шебекіна, Грайворона, Тьоткіна, Сподарюшина, Козинки та інших населених пунктів. Підтверджено знищення техніки, пунктів керування та складів боєприпасів російських окупантів, є полонені росіяни. Сил ФСБ, прикордонників та росгвардії, очевидно, не вистачає, у бій введено десантників та мотострілецькі частини. Вибухи лунають територією Брянської, Курської, Бєлгородської областей.
Згодом Російський добровольчий корпус, Легіон «Свобода Росії», Сибірський батальйон попередили населення Бєлгородської та Курської областей про потребу евакуації, оскільки агресивні обстріли Росією українських міст та сіл призводять до того, що є необхідність знищення об'єктів країни агресора унаслідок ударів артилерії та дронів. Бойова реальна російська опозиція озброєна не лише стрілецькою зброєю, а й танками. Російські громадяни, які живуть на території бойових дій, самі виклали відео з танками під синіми прапорами опозиції. Одурілі від пропаганди росіяни, які думають, що воюють з усім Заходом, в обговореннях вирішили, що це чи то британський прапор, чи то «прапор ЛГБТ».
Показовою є реакція на ці бої як російської пропаганди, так і самого російського диктатора Путіна. Вона свідчить про вразливість РФ щодо бойових дій на її території. Російська пропаганда дуже безглузда, коли всіляко намагається приховати, що ерефівські «силовики» ведуть бої із збройними формуваннями російської опозиції з Російського добровольчого корпусу, Легіону «Свобода Росії» та Сибірського батальйону, називаючи їх «українськими диверсантами», «ДРГ». Цілком безглуздим є найменування «диверсанти», коли говорять про танки та артилерію, з якими ведуть бій загарбники удень, тепер уже у власне РФ.
Російські джерела заявляють, що нібито було висадження десанту з вертольотів у районі села Козинки, в тилу російських військ. Вибухи лунають у Грайвороні, обласному центрі Бєлгороді, інших населених пунктах. Ще є підстави вважати, що влада країни-агресора, РФ, не тільки не сприяла виїзду своїх мирних жителів з небезпечної зони, а й блокувала його, ігноруючи прохання РДК, ЛСР і СібБату про евакуацію мирного населення, перетворивши мешканців на живий щит. Хоча очевидно, що багато жителів Грайворона та Бєлгорода намагаються виїхати зі своїх міст. Війна повернулася туди, звідки починалася. Це було неминуче.
Путін дуже показово відреагував на дії на території РФ військових формувань тієї частини російської опозиції, що бореться проти нього зі зброєю в руках пліч-о-пліч з українцями. Він говорить, це незначні події. Ба більше, вважає, що це, можливо, захоплення територій для того, щоб потім мати аргумент у переговорах з Росією, тиск, примусити її відмовитися від якихось із захоплених українських територій. Симптоматично, що цей «стратег» раптом почав припускати таку можливість. Також він пов’язує ситуацію з «виборами президента Росії» – фарсом, який відбувається у РФ. Мовляв, так Україна прагне їх зірвати. Очевидно, що ця подія не є виборами, у Росії давно відсутня демократія, а те, що Росія проводить ці «вибори» на тимчасово окупованих територіях України, є підставою взагалі вважати, що Путін, якого, безперечно, буде «обрано», є нелегітимним керівником країни-агресора.
У кожному разі, бої на території РФ важливі як свідчення того, що є російська політична опозиція, яка ефективно бореться з режимом зі зброєю у руках, а також що росіяни, які підтримують дії свого уряду, наочно пересвідчуються, що вони не є невразливими. Ну і, зрештою, Бєлгородська область, де йдуть основні бої, дуже важлива для економіки Росії. Будь-яка нестабільність у ній негативно впливає на рівень виробництва сільгосппродукції.
14 березня в Україні відзначають День добровольця. Десять років тому перші 500 добровольців «Самооборони Майдану» прибули на полігон у Нових Петрівцях під Києвом для формування добровольчого батальйону Національної гвардії України. Поява масового добровольчого руху і тоді, в 2014-му, і в 2022 році була тим чинником, який не враховували у Кремлі, коли будували плани захоплення України. Добровольчий рух – феномен українського суспільства, його суперсила та гордість. Це люди, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя та взяли до рук зброю, щоб захистити країну. Україна є та буде завдяки добровольцям. Крім того, захищати Україну, допомогти у справедливій боротьбі приїхали добровольці з багатьох країн світу.
УКРАЇНА ЕФЕКТИВНО ДОПОВНЮЄ МІЖНАРОДНІ САНЦІЇ ПРОТИ РФ СВОЄЮ СТРАТЕГІЄЮ ЗМЕНШЕННЯ ПОТОКУ РОСІЙСЬКИХ НАФТОДОЛАРІВ
На передній план виходить тема з ударами України по російських НПЗ, яких лише за тиждень перед псевдовиборами президента Російської Федераїці було досить багато. Зокрема, уже після того як «вибори» почалися, СБУ спільно з ССО та Силами безпілотних систем ЗСУ відпрацювали дронами по ще одному НПЗ – Словʼянському. СБУ реалізовує стратегію на підрив економічного потенціалу РФ і зменшення потоку нафтових доларів, які ворог скеровує на війну. Загалом дрони СБУ останнім часом успішно атакували вже 12 нафтопереробних заводів у Росії. Паралельно з цим відбувається перенесення бойових дій на територію власне РФ. Зокрема, у цьому контексті необхідно розглядати військові операції «Російського добровольчого корпусу» та Легіону «Свобода Росії» на території Бєлгородської області.
Напередодні «електоральної процедури» у Росії для перезатвердження влади Путіна на наступні роки усі ці дії демонструють слабкість російського репресивного режиму. І мова тут не тільки про бойовий дух українців, що захищають свою Батьківщину, але і про розхитування ситуації всередині Росії. Усе це вимальовує стратегію України у війні проти Росії на найближчий період: підрив спроможності Росії до агресивного ведення війни через атаки на економічний потенціал та на самі основи російського режиму.
На сьогодні російський режим демонструє спроможність у продовженні війни проти України завдяки тому, що санкції Заходу не змогли перекрити для Росії гроші за енергетичні ресурси, а притік грошей дає змогу як купувати зброю у «третіх держав» (Іран, КНДР), так і постійно вербувати найманців з-поміж як російських громадян, так і іноземців. Атаки на найприбутковіші галузі економіки Росії стратегічно можуть підірвати цей потенціал.
НАДВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ – УТРИМУВАТИ ХИТКИЙ БАЛАНС МІЖ ПОТРЕБАМИ ЕКОНОМІКИ, ЗАПИТАМИ ФРОНТУ ТА ВІДЧУТТЯМ СУСПІЛЬСТВА ЩОДО СПРАВЕДЛИВОГО РОЗПОДІЛУ РИЗИКІВ І РЕСУРСІВ
Що глибше країна занурюється у трясовиння війни, то більше виникає у суспільства питань про новий формат протистояння з РФ в умовах, коли західний світ фактично поділений стосовно надання Україні необхідної допомоги.
Тоді як ЄС затвердив свій план фінансової допомоги Україні на 50 млрд євро на 5 років, США зробили тактичну паузу в наданні відповідної підтримки.
Під час війни Україні треба шукати нові підходи, щоб віднайти «новий порох війни», який дасть змогу змінити ситуацію на лінії фронту.
Наприклад, це створення при Міністерстві оборони «цифрової вулиці майстрів» для розвитку стартапів у сфері ВПК. З інтерактивним та діалоговим режимом, з інжиніринговою підтримкою авторів ідей, з тестуванням готових промислових зразків на фронті, з бальним оціненням з боку користувачів. Мета – завдяки горизонтальній конкуренції вибрати ефективні ідеї та за допомогою держзамовлення дати їм вижити у вертикальній конкуренції з великими гравцями на цьому ринкові. Своєрідний конкурентний «хрест»: по горизонталі та вертикалі. Надати МОУ право фінансувати ідеї, створити свій аналог американського агентства з інновацій у сфері ВПК (DARPA). Поки що в Україні створено лише закритий мілітарі-хаб для фінансування інновацій.
Про результати його діяльності поки що нічого не відомо, хоча тут може бути й чинник секретності. Але мілітарі хаб – це не масовий формат «вулиці майстрів», який може згенерувати кумулятивний ефект енергії тисяч стартапів.
У цьому контексті щоразу більше запитань у суспільства виникає про необхідність задіяти вільні ресурси української банківської системи, профіцит ліквідності якої становить приблизно 400 млрд грн (або 10 млрд євро).
14 березня НБУ знову знизив облікову ставку: з 15% до 14,5%, тобто на 0,5 п.п.
Водночас ставка за депозитними сертифікатами – 17,5% (знижена на 1,5 п.п.), тобто вона вища за облікову ставку. Ставка з рефінансування банків – 19,5%. Отже, реальною обліковою ставкою тепер стає не базова ставка, а прибутковість за депозитними сертифікатами НБУ (розмір доходу, який Нацбанк сплачує комерційним банкам за їхніми коштами, розміщеними у нього на рахунках).
З огляду на вартість грошей в економіці, саме ставка за депозитними сертифікатами стає орієнтиром цін на гроші.
Банки завжди будуть вирішувати, куди їм вкласти свої ресурси: у депозитні сертифікати НБУ під 17,5% чи надати кредит підприємствам під 25–30% або населенню під 35–40%. І це все – на тлі інфляції у лютому на рівні 4,3% (базова інфляція – 4,5%). Отже, реальна ставка у нас – теж позитивна, але вона становить тепер +13% (якщо порівнювати базову інфляцію зі ставкою за депозитними сертифікатами). Украй жорстка грошово-кредитна політика.
Зрозуміло, що, крім антиінфляційного ефекту, жорстка ГКП в Україні компенсує кумулятивний токсикоз як набір ризиків війни. У ЄС таких ризиків немає.
Жорстка ГКП у країнах, що розвиваються, – це відповідь на ризики відпливу капіталу за кордон і внутрішнього перетікання ліквідності в національній валюті в долар або євро. Тому слід тримати високі ставки центрального банку.
Але тепер ці ризики в Україні частково окуплено: відплив капіталу за кордон майже зупинено, великі операції з купівлі іноземної валюти обмежені, ринок готівкової валюти є низьколіквідним і легко компенсується резервами НБУ.
Дилема, що стоїть перед НБУ, тепер приблизно така: тримати інфляцію на низькому рівні, тобто виконувати свій мандат номер один і для цього утримувати будь-якими способами свою ставку на максимально завищеному рівні.
Водночас під час війни спостерігається надприбутковість банків. У 2023 році банки заробили 86,5 млрд грн чистого прибутку – учетверо більше за показник 2022-го і на 12% вище за довоєнний, 2021, рік.
НБУ визнає, що драйвером прибутковості банків минулого року стали відсоткові доходи, а відрахування до резервів коштом наддоходів становило лише 17 млрд грн. Загалом банки ніколи так багато не заробляли, як під час цієї війни. Рентабельність банківського капіталу на 01.01.2024 становила 31,6%, хоча у 2022-му цей показник був 9,7%.
А що робити за цих умов промисловості, коли кредитні ресурси йдуть у фінансові операції, але не в реальний сектор економіки?
Отже, найближчим часом Україні в умовах обмеження зовнішніх ресурсів доведеться знайти свій баланс між стабільністю банківської системи та потребами реального сектору економіки. Без цього запустити свою «цифрову вулицю майстрів» не вдасться.
Автори:
Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна»
Першоджерело: «Agenda Pública»
реклама