Верховний суд визначив, коли ухилення від призову через релігійні переконання не карається законом

Про це передає Укрінформ з посиланням на пресслужбу суду.

Як зазначається, суд визнав громадянина винуватим у тому, що він, будучи військовозобов’язаним, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації, оголошеної указом Президента від 24 лютого 2022 року, ухилився від призову на військову службу.

Після повідомлення військовозобов’язаного в липні 2022 року про обов’язок з’явитися на призовну дільницю територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою призову за мобілізацією до ЗСУ він, не маючи права на відстрочку від призову, за відсутності підстав для заміни військової служби альтернативною (невійськовою) від отримання повістки відмовився, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням. У зазначений у повістці час на призовну дільницю не прибув, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України та порядок комплектування ЗСУ, встановлений Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

ККС ВС зазначив, що гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним, а може бути обмежене виключно для цілей та у спосіб, що зазначені в ч. 2 цієї статті. Критеріями правомірності відповідного обмеження є: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право й дозволяє здійснення його лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

“Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно із ч. 3 ст. 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов’язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством”, - зазначив у своєму рішенні суд.

Наголошується, що право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, та об’єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.

У цій справі ВС узяв до уваги, що засуджений не належить до жодних релігійних організацій і проходив строкову службу у Збройних силах, у тому числі впродовж 5 місяців після формування в нього, з його слів, заявлених релігійних переконань.

За таких обставин колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що засуджений не довів наявності в нього глибокого й непереборного конфлікту між зазначеними переконаннями і військовим обов’язком.

З огляду на зазначене суд визнав правильною кримінально-правову кваліфікацію дій особи як ухилення від призову за мобілізацією за ст. 336 КК України.

Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовця можуть позбавити щомісячної додаткової винагороди у період воєнного стану лише у разі вчинення ним адміністративного правопорушення, пов’язаного з проходженням військової служби. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у справі за позовом військовослужбовця про оскарження дій військової частини щодо позбавлення його щомісячної додаткової винагороди за березень - квітень 2022 року.