Україна протягом останніх років входить до держав-лідерів за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Серед українців цей міжнародний суд має велику популярність, оскільки його рішення є обов’язковими до виконання і за ними присуджують тисячі євро компенсації.

Окрім цього, тепер на черзі у ЄСПЛ – декілька міждержавних позовів України до РФ стосовно порушення прав людини після окупації Криму у 2014 році, на окупованих територіях Донецької і Луганської областей і повномасштабного вторгнення у 2022 році.

У червні 2022 року суддею ЄСПЛ від України терміном на 9 років обрали Миколу Гнатовського. Він є відомим юристом-міжнародником, до цього був першим віцепрезидентом Української асоціації міжнародного права і його тричі обирали головою Європейського комітету з питань запобігання катуванням.

У великому інтерв’ю Укрінформу суддя без купюр розповів про системні проблеми в пенітенціарній, судовій і правоохоронній системах, які проглядаються через скарги українців до ЄСПЛ, і величезні суми сатисфакцій потерпілим. Також ішлося про міждержавні позови України до РФ: коли можна чекати на рішення і які є способи змусити Росію заплатити за порушення прав людини на окупованих територіях.

НА РОЗГЛЯДІ ЄСПЛ – ПОНАД 8000 СКАРГ ПРОТИ УКРАЇНИ

 - Миколо Миколайовичу, українці звикли шукати правди у ЄСПЛ як в останній інстанції. У зв’язку з війною, чи змінилася кількість скарг і якого здебільшого вони характеру?

- Навіть під час широкомасштабної війни Україна не втратила своє місце серед держав, проти яких надходить найбільша кількість скарг у Європейський суд з прав людини. Хоча у перші місяці після початку широкомасштабного вторгнення кількість заяв впала майже вдвічі, поступово рівень надходження нових заяв відновився і тепер досяг приблизно 80 відсотків порівняно з тим, що було до 24 лютого 2022 року.

Загалом скарги громадян України достатньо типові, вони стосуються тих самих системних проблем, які не розв’язуються десятиліттями.

Це, до речі, впливає на те, як ЄСПЛ працює з українськими справами. Порівняно невелика кількість справ, поданих проти України, розглядається палатами з семи суддів, тому що такий формат наразі застосовується судом лише для справ, у яких поставлено справді складні правові проблеми або які є особливо важливими для національної правової системи. Переважна ж більшість українських справ принципово нових проблем не містять, а тому вирішуються комітетами з трьох суддів, які застосовують усталену практику Суду з добре відомих для нього питань.

- Яких саме?

- Є, наприклад, велика системна проблема умов тримання під вартою та умов у пенітенціарних установах. Багато заяв на цю тему надходило і надходить, їхня кількість збільшується.

Або, скажімо, в Україні залишаються проблеми, пов’язані з тривалістю судового провадження, як у цивільних, так і у кримінальних справах. Є проблеми з тривалістю тримання під вартою, із належним обґрунтуванням рішення про взяття та про продовження тримання особи під вартою тощо.

Уже традиційними залишаються скарги, пов’язані з неефективністю розслідування у справах, де йдеться про потенційне порушення або права на життя, або заборони катувань та інших видів неналежного поводження з особою, навіть якщо їхня кількість дещо знизилася останнім часом.

Далі надходить досить багато заяв, які пов’язані з анулюванням права власності, коли певний об’єкт був проданий або приватизований, а згодом з’являється хтось і каже, що право власності набуто з порушенням закону, і це все анулюється після багатьох років мирного та успішного користування цією власністю.

Залишається чимало справ, що пов’язані з відсутністю належного доступу до суду. Вони є різноплановими. Зокрема, може бути проблема, коли створюються перешкоди для апеляційного оскарження рішень. Або ж може бути проблема, нехай і не така вже й поширена, коли суди різних спеціалізацій – скажімо, адміністративної, господарської, цивільної – не можуть визначитися, до якого з них особа має звертатися для розгляду її позовних вимог.

Є справи, пов’язані безпосередньо з війною. Їх з початку широкомасштабного вторгнення не така величезна кількість, як можна було прогнозувати, але вони вже становлять суттєву кількість. Мушу також згадати, що досі розглядаються деякі заяви, пов’язані з етапом збройного конфлікту, який в Україні мав назву «Антитерористична операція», наприклад, коли люди скаржилися на зруйновану власність і вимагали компенсації.

Загалом ось така структура скарг проти України, яких на розгляді ЄСПЛ наразі залишається понад 8 000.

- Судячи з того, що ви розповіли, в Україні є системні проблеми у пенітенціарній, правоохоронній і судовій системах, а також проблеми з правом власності…

- І з функціонуванням правової системи загалом.

- За вашим оцінюванням, держава робить кроки у напрямі їх розв’язання?

- Контроль за виконанням рішень ЄСПЛ здійснює підпорядкований Комітету міністрів Ради Європи відповідний департамент, який є у структурі секретаріату організації. Вони ведуть з державою постійний діалог про виконання рішень і розв’язання системних проблем.

Щодо розв’язання системних проблем в Україні для прикладу розповім про два «пілотні» рішення ЄСПЛ.

Перше було ухвалене у 2009 році у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». На той час уже стало зрозумілим, що в Україні є проблема хронічного невиконання судових рішень – переважно у справах, які пов’язані з соціальними виплатами, але не тільки з ними. У рамках процедури «пілотного рішення» Україні було надано пів року на вирішення цього питання, а до цього розгляд заяв на цю тему був зупинений. Але проблему не було розв’язано не лише за відведений ЄСПЛ час, а й донині. Ба більше, у 2017 році взагалі відбулася безпрецедентна подія, що, як на мене, може бути охарактеризована як свідчення катастрофічної спільної невдачі України та органів європейської системи прав людини. Тоді у справі «Бурмич та інші проти України» ЄСПЛ ухвалив безпрецедентне рішення припинити розгляд понад 12 тисяч заяв зі скаргами на невиконання в Україні судових рішень та передати їх одразу до Комітету міністрів Ради Європи у рамках процедури нагляду за виконанням рішень. Така сама доля спіткала і подальші аналогічні скарги проти України – вони одразу передаються «на виконання» для Комітету міністрів Ради Європи. Проблема має бути розв’язана всередині України: мені відомо про багато зусиль у цьому напрямі, але ознак суттєвого прогресу не помітно.

Проблема виконання рішень національних судів набагато ширша за відносини України та ЄСПЛ. Стоїть питання про здатність держави в принципі забезпечувати верховенство права – без виконання остаточних судових рішень його бути не може. Очевидно, що це загрожує виконанню Україною вимог для вступу до Європейського Союзу. Адже цілком зрозуміло, що країна-кандидат на вступ до ЄС повинна мати здатну нормально функціонувати національну правову систему. А без розв’язання сталих проблем виконання остаточних судових рішень вона такою визнана бути не може.

Друге пілотне рішення, ухвалене у 2020 році у справі «Сукачов проти України», стосується умов у закладах тримання під вартою. Тут так само, на жаль, ми спостерігаємо лише збільшення кількості однотипних заяв.

Простий приклад: є усталений підхід, який ґрунтується на практиці ЄСПЛ щодо всіх без винятку європейських країн, який говорить, що коли на особу припадає менше ніж 3 кв. м житлової площі у камері, розрахованій на кілька осіб, то це створює сильну презумпцію того, що умови тримання такої особи порушують заборону поводження, що є нелюдським або принижує гідність, а отже, йдеться про порушення статті 3 Конвенції.

В Україні стосовно слідчих ізоляторів дотепер на нормативному рівні діє радянська норма у 2,5 кв. м на особу. Це створює ілюзію законності умов, які з точки зору європейських стандартів є нелюдськими. Зрозуміло, що тут значення мають не лише квадратні метри: перенаселеність у камерах створює проблеми з гігієною, санітарією, вентиляцією та багатьма іншими питаннями. І в цьому випадку ЄСПЛ не має жодних підстав ухвалювати інше рішення, ніж задовольнити скаргу. Тож уже тривалий час такі скарги Суд розглядає у спрощеному форматі, рішення накопичуються, держава змушена витрачати суттєві кошти, які можна було б використати корисніше для суспільства.

Є й інша проблема: не секрет, що суди низки європейських держав відмовляли Україні у видаванні осіб у контексті їхнього кримінального переслідування в нашій державі через те, що був ризик тримання їх під вартою в Україні в умовах, що не відповідають статті 3 ЄКПЛ. А це для будь-якого судді в Європі – причина для відмови в екстрадиції. Зрозуміло, що така ситуація для української правової системи є нестерпною.

І, до речі, Європейський комітет із запобігання катуванням – моніторинговий орган, створений у Раді Європи для допомоги державам розв’язувати проблеми з правами людей, що тримаються в умовах несвободи, уже понад 25 років у своєму діалозі з Україною наполегливо рекомендує включити в закон норму житлової площі для слідчих ізоляторів у 4 кв. м – саме таку, що існує наразі в законі для виправних установ.

- З вашої точки зору, чи дає результати Стратегія реформування пенітенціарної системи?

- Як суддя ЄСПЛ, я не маю можливості давати загальні оцінки результатів виконання цієї Стратегії. Але не буду приховувати, що до мого обрання до Суду, у ролі експерта Ради Європи, я долучався до консультацій щодо змісту цього документа під час його остаточного узгодження. Там, безумовно, Міністерством юстиції закладено чимало позитивних ідей, спрямованих на розв’язання проблем, визначених у рішеннях ЄСПЛ та рекомендаціях ЄКЗК.

Сьогодні ж можна лише констатувати, що кількість скарг на умови тримання під вартою, що надходять до ЄСПЛ проти України, аж ніяк не зменшується. До речі, проблема ще й у тому, що в ухвалених на сьогодні рішеннях ЄСПЛ брав до уваги те, що в Україні на національному рівні немає органу, куди можна ефективно поскаржитися на умови тримання у пенітенціарних закладах, перш ніж звертатись до ЄСПЛ. Це означає, що все одразу йде в Страсбург, де мусять розглядати ці заяви і вирішувати, чи в кожному конкретному випадку порушена стаття 3 Конвенції.

І, до речі, порушення цієї статті, яка є основоположною для визначення допустимого поводження з людиною в демократичному суспільстві, не лише свідчать про репутаційні втрати держави, але й найдорожче коштують бюджету України.

Щомісяця ЄСПЛ ухвалює низку рішень і відповідно на державний бюджет постійно лягає тягар виплат. Це десятки тисяч євро на місяць ув’язненим особам.

Ці гроші можна було б використати на поліпшення умов тримання під вартою, на створення превентивних механізмів на національному рівні. Цього не відбувається, тому виходить якесь замкнене коло.

- Відомо, що торік ЄСПЛ ухвалив 130 рішень за позовами українців. Чи можете назвати суми компенсацій, які Україна має виплатити за минулий рік і останні роки?

- Я уточню, що було ухвалено не 130 рішень, а приблизно у стількох справах було встановлено як мінімум одне або більше порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з боку України. Але дуже часто в одній справі об’єднані однотипні заяви, тож насправді порушень встановлено у значно більшій кількості заяв. Якщо брати загальну кількість рішень, включно з ухвалами про неприйнятність, то їх ухвалено значно більше.

І це відверто дорого. У середньому одне рішення ЄСПЛ кожному окремому індивідуальному заявнику – це тисячі євро. Комусь – 2 тисячі євро, комусь – 5, а комусь, може, і 10 тисяч. Таких людей, які отримують щомісяця компенсації від ЄСПЛ, приблизно десяток, а то і більше. Тобто, грубо кажучи, залежно від місяця порядок цифр такий, що десь 100 тисяч євро, десь 200 тисяч євро на місяць держава винна людям.

Статистику щодо присуджених сум веде Департамент виконання рішень ЄСПЛ. Згідно з нею у 2023 році сума становила понад 2 мільйони євро. Очевидно, що це – недешево для держави.

Я розумію, що для людей це і добре, але головне завдання Суду полягає у тому, щоб системні проблеми з правами людини розв’язувалися.  

А іноді складається враження, що серед тих, хто ухвалює рішення, є посадовці, які вважають, що краще заплатити по рішеннях ЄСПЛ, ніж витратитися більш капітально і розв’язати проблему. Але це, чесно кажучи, шлях в нікуди.

Для тієї ж пенітенціарної реформи можна знайти гроші. Іншим державам це вдавалося, адже варіанти є. Комусь допомогли пільгові кредити Банку розвитку Ради Європи, а комусь  – безпосередньо Європейський Союз.

Але потрібно усвідомити, що це дійсно проблема, у розв’язанні якої зацікавлена насамперед Україна, а не абстрактні люди в ЄС, які від нас щось вимагають. Повторюся: нерозв’язані проблеми із захистом прав людини – перешкода для подальшої європейської інтеграції України.

ПІСЛЯ МІЖДЕРЖАВНИХ ПОЗОВІВ БУДЕ РОЗГЛЯД ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАЯВ

- Поговорімо про скарги українців у ЄСПЛ у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії. Які вони, що вимагають позивачі?

- Під час війни багато прав людини опиняються під загрозою. Скарги пішли на порушення права на життя, заборону катування та інших видів неналежного поводження і відсутність ефективного розслідування цих порушень. Скаржаться на порушення права власності, порушення права на свободу і особисту недоторканність. Ось такий приблизний та невичерпний перелік.

ЄСПЛ аж ніяк не зацікавлений у затягуванні цих справ, і до них дійде черга після вирішення міждержавних позовів України і Росії.

Була оголошена позиція ЄСПЛ, що спочатку потрібно вирішити системні питання. Тобто яка держава, в який період та за які події відповідальна. Це найкраще з’ясувати глобально, через міждержавні справи. А після них уже буде розгляд індивідуальних заяв. Суд робить все для того, щоб створити відповідні внутрішні механізми, які дадуть змогу достатньо швидко дати відповідь всім заявникам.

- Ви сказали, що справи українців розглядатимуться після вирішення міждержавних позовів. Один з них – стосовно порушень Росією прав людини після окупації Криму у 2014 році – уже давно слухається, і у грудні 2023 року ЄСПЛ розпочав розгляд цієї справи по суті, було ухвалене рішення про прийнятність цієї справи. Коли можна очікувати на оголошення остаточного рішення?

- Зазвичай міждержавні справи розглядаються у три етапи і часто тривають десятиліттями. На жаль, це типова швидкість міжнародного правосуддя. У ЄСПЛ тепер намагаються це поліпшити.

Під час першого етапу розгляду міждержавної справи суд дає оцінку стосовно її прийнятності, вирішує, чи має він юрисдикцію розглядати заяву.

Другий етап – це розгляд справи по суті. Суд досліджує доказову базу і визначає, чи були так звані адміністративні практики – системні порушення прав людини. Цей етап – ключовий, але нерідко не останній. На третьому етапі Суд призначає суми справедливої компенсації, яку держава-порушниця повинна виплатити на користь людей, що постраждали від порушень.

У справі України проти РФ стосовно окупації Криму ЄСПЛ перебуває на другому етапі. У грудні минулого року у справі було проведено слухання, і можна сподіватися, що на ухвалення та оприлюднення рішення не доведеться чекати занадто довго.

- Це станеться у найближчі місяці чи загалом цього року?

- Я не можу назвати конкретну дату, але президентка ЄСПЛ Шіфра О’Лірі на своїй щорічній пресконференції повідомила, що сподівається, що Суд ухвалить це рішення найближчим часом і воно буде оприлюднене.

- І потім почнуть слухатись індивідуальні справи громадян України проти РФ?

- Так. Щодо справ, пов’язаних з окупацією Криму, вже не буде жодних перешкод.

І це аж ніяк не єдина міждержавна справа. Далі в черзі – справа «Україна та Нідерланди проти Російської Федерації». 12 червня відбудуться слухання, це уже етап розгляду справи по суті. Перший етап про прийнятність позову було пройдено минулого року.

У цій справі до скарг, що стосувалися подій у східних областях України у 2014–2015 роках, приєднали нову скаргу України, яка стосується подій після широкомасштабного російського вторгнення. І в такій спосіб одним процедурним рішенням зекономили до 10 років тривалості розгляду, якщо зважати на досвід попередніх міждержавних справ. Уже на етапі розгляду по суті скарг про події 2014–2015 років Суд розгляне і прийнятність всіх скарг щодо подій, які трапилися після 24 лютого 2022 року.

- Після публічних слухань у червні протягом якого часу ЄСПЛ може оголосити рішення у цій справі?

- Важко сказати протягом якого часу. Міждержавні справи пов’язані з величезним обсягом матеріалу, і потрібні значні ресурси, щоб все це розглянути, бо йдеться про велику відповідальність. Помилятися тут неможливо. Сподіваюся, це буде значно швидше, ніж у справі «Кіпр проти Туреччини», де між поданням заяви та рішенням про компенсацію минуло 20 років.

- А як бути зі скаргами громадян України і міждержавними позовами у зв’язку з тим, що Росію у 2022 році виключили з Ради Європи і автоматично вона уже не представлена у ЄСПЛ, тобто у справах немає відповідача?

- Держава, яка припиняє бути членом Ради Європи, через пів року припиняє бути стороною Європейської Конвенції з прав людини. Цей момент стався 16 вересня 2022 року. До чого часу Росія юридично з точки зору міжнародного права зв’язана положеннями Європейської конвенції з прав людини. Усі її дії до 16 вересня 2022 року можуть перевірятися ЄСПЛ стосовно дотримання зобов’язань за цією Конвенцією. Росія залишається відповідачем у цих справах. З точки зору міжнародного права рішення, які ухвалюються Судом у справах проти Російської Федерації, є обов’язковими. Це, так би мовити, борги, які залишатимуться на цій державі.

- А які перспективи виконання рішень ЄСПЛ, у яких РФ є відповідачем?

- Юридично обов’язок виконувати за ними залишається. Нагляд за виконанням рішень і в цьому разі – за Комітетом міністрів Ради Європи, який у випадку РФ залучає до вирішення цих питань також Генерального секретаря Ради Європи.

Функція Суду – надати юридичну оцінку фактам у конкретних індивідуальних скаргах і у великих, глобальних питаннях міждержавних заяв. Такі рішення ЄСПЛ значною мірою визначають історію.

Для 46 держав, що є сторонами Конвенції з прав людини, і Росії, яка була такою стороною, рішення ЄСПЛ юридично обов’язкові.

Після оголошення рішень ЄСПЛ певні держави можуть вживати заходів, які вони визначать в координації з Комітетом міністрів Ради Європи. На основі рішень Суду можна буде зводити різні юридичні конструкції.

- Наприклад, які?

- Якась держава, умовно кажучи, може вирішити, що рішення ЄСПЛ є для неї підставою для того, щоб накласти стягнення на активи Російської Федерації на користь осіб, які постраждали від цих порушень. Це суто гіпотетично – усе залежить від національного законодавства і судів. Той факт, що рішення негайно не виконується, не означає, що воно юридично не обов’язкове. Воно створює юридичну реальність, яка є підставою для ухвалення конкретних рішень уже в практичній площині.

РІШЕННЯ ЩОДО СУДДІВ ПОВИННІ БУТИ ОБҐРУНТОВАНІ

- В Україні триває судова реформа, під час якої «відсіюються» чинні судді або кандидати на посади судді через невідповідність низці критеріям, зокрема доброчесності. У нас є історія зі створенням у 2017 р. нового Верховного Суду. Потім судді ліквідованого ВСУ у справі «Гуменюк та інші проти України» оскаржили у ЄСПЛ своє звільнення і отримали компенсації. Чи є у вас рецепт, як провести судову реформу і не отримати низку позовів із зобов’язаннями сплатити великі компенсації?

- Для європейської системи захисту прав людини принципово важливо, щоб забезпечувалося верховенство права. А це можливо лише через наявність незалежного суду. Відповідно у ЄСПЛ не лише щодо України, але інших держав є високі стандарти, спрямовані на захист суддів від політичного тиску та свавільних звільнень.

Але європейська система прав людини не перешкоджає державі проводити справжню судову реформу. Особливо очевидна її необхідність за умов, коли суспільна довіра до судової влади низька. На мій погляд, держава повинна вживати заходів, щоб повернути довіру, тому що повага до суду, як і незалежність суду, – це абсолютно критично важливо для демократичного суспільства. Виконання остаточних судових рішень – проблема, яку ми щойно обговорювали, – теж частина тієї ж формули правової держави.

Тепер щодо українських справ. Чи можна провести судову реформу відповідно до Європейської конвенції з прав людини?

Можна, але є вузькі моменти. Йдеться про те, що конкретні рішення щодо суддів повинні бути обґрунтовані, кожна справа конкретної особи повинна розглядатися індивідуально і передбачувано, на основі зрозумілої правової бази.

Наприклад, у ЄСПЛ було чимало справ, де знаходили порушення Конвенції, коли суддів звільняли з формулюванням «за порушення присяги», але з національного законодавства і судової практики не було зрозуміло, що саме криється за цим формулюванням.

Важливо, щоб у випадках, коли національні закони обмежують право суддів до суду зі своїми кар’єрними питаннями, такі обмеження відповідали критеріям, визначеним у практиці ЄСПЛ.

- Скарги до ЄСПЛ є таким собі дзеркалом проблем у державі. Ви назвали слабкі місця України, а на що скаржаться громадяни інших держав-лідерів за кількістю звернень до ЄСПЛ?

 - Серед таких «лідерів з кінця» першою нині іде Туреччина, другою за кількістю досі не розглянутих заяв до ЄСПЛ навіть після її виключення з Ради Європи залишається РФ, на третьому місці – Україна, на четвертому – Румунія. На п’ятому місці Італія та Греція періодично змінюють одна одну.

Туреччина – величезна держава з населенням у 85 мільйонів осіб. Тобто певною мірою сам розмір країни визначає кількість скарг на найрізноманітніші теми. Крім того, країна страждала від багатьох травматичних подій: збройні конфлікти, численні терористичні напади, спроба державного перевороту липня 2016 року... З їхніми наслідками пов’язано багато скарг проти цієї держави.

Стосовно Російської Федерації надходили скарги за всім спектром типових «пострадянських» проблем майже за всіма статтями Європейської конвенції з прав людини, а також з насильством на Північному Кавказі, поступово зростала кількість скарг на скорочення демократичних свобод. Про численні скарги останнього часу, пов’язані з війною, я вже згадував.

Серед румунських справ переважають скарги на умови тримання у пенітенціарних установах, серед грецьких – поводження з мігрантами… Суд, м’яко кажучи, не страждає на нестачу роботи.

- Ви уже два роки працюєте суддею ЄСПЛ. Які професійні висновки зробили за цей час?

- Протягом всього часу моєї роботи у Суді триває війна – війна за збереження України, за її вибір бути суверенною європейською державою. Тому якими б давніми справами та застарілими проблемами не доводилося займатися, я розумію, що найважливіше сьогодні – це перемога майбутнього над минулим. Європейський Суд з прав людини, Рада Європи – це союзники України в її боротьбі, адже європейська ідентичність визначається повагою до прав людини, демократією та верховенством права. Я бачу на численних прикладах, що коли вони послаблюються, ми всі стаємо слабшими та вразливішими до дій ворога. Тож не маю сумнівів, що захищати європейські цінності сьогодні є критично важливим, і саме у цьому полягає роль ЄСПЛ. Мати змогу брати участь у виконанні цієї ролі – унікальний досвід і велика відповідальність.

Алла Шершень, Київ
Фото надав Микола Гнатовський