Укрінформ поспілкувався з хірургом, який оперував п'ятимісячну дитину, коли російська ракета прилетіла просто у дитячу лікарню Охматдит. Фотографія цього мужнього молодого лікаря в закривавленому білому халаті розійшлася мережами. Ми маємо знати наших героїв-медиків, які рятують наше майбутнє попри всі небезпеки і загрози. Про перервану ворогом, проте успішно завершену складну операцію – з перших вуст від дитячого щелепно-лицьового хірурга відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії лікарні Охматдит Олега Голубченка читайте в нашому матеріалі.

- Пане Олеже, сигнал тривоги ви почули під час операції, коли маленький пацієнт вже був під наркозом, які були ваші найперші дії, коли сталося те жахіття і ракета влучила просто в будівлю поряд з вашою операційною?  

- Ми почали операцію нашого маленького пацієнта ще до сигналу тривоги. Звісно, коли повітряна тривога вже оголошена, то нові операції ми не починаємо, бо це питання безпеки, але ту, яка вже розпочата – ми зупинити не можемо, оскільки дитина в наркозі, введені препарати, відкриті рани, можлива крововтрата, ми повинні закінчити.

Вікна нашої операційна виходять на токсикологію, на центральну будівлю лікарні. Ми ж не знали, що ракета летітиме просто в нас… Почули перший вибух, трішки запереживали, але сподівалися на краще. І тут таке сталося… Приліт. Все тряслося, гриміло, свистіло. Спочатку навіть нічого не зрозумів: я вже лежу на підлозі в 2-3 метрах від операційного столу, а тільки що сидів біля хворого. Оцінив ситуацію, зрозумів, що живий, перегукнувся з лікарями - всі на місці, всі живі. Анестезіолог був на іншому боці операційної, асистент і медсестра теж десь лежали поранені, все у склі й диму.

З пацієнтом було все добре, але апарат штучного дихання після вибуху був зламаний! Треба було терміново шукати мішок Амбу (це механічний ручний пристрій для виконання тимчасової штучної вентиляції легень). Ми його знайшли, анестезіолог вручну підтримував дихання дитини і ми так пересувалися разом до реанімації.

- Якого віку ваш пацієнт?

- П’ять місяців…

- … дитинку осколками не ушкодило?

- З ним все було добре, оскільки під час операції відкрите тільки операційне поле, а всі інші частини тіла закриті стерильною тканиною. До того ж, ми так розташовуємося навколо нього, що в принципі я, мій асистент і медична сестра повністю його закривали. Він був перед нами, а за моєю спиною було два вікна, з боку стояв ще один хірург, з іншого – операційна сестра, тобто ураження отримав тільки наш персонал - у медсестри поранення обличчя з великою кровотечею, у асистента теж поранення, ми стабілізувалися і вирішили, що треба спускатися донизу, до реанімації.

- Я правильно розумію, що цю операцію таки довелося перервати?

- Так, операцію ми не завершили, але з нами в перші хвилини оперативно зв’язалися наші колеги з 7-ої дитячої лікарні, запропонували допомогу. Ми провели всі необхідні заходи, дитина дихала, була стабільна, кровотечі не було, рана була затампонована і ми передали дитину їм, вони її забрали до себе і завершили операцію. Зараз дитина у них, з нею все добре.

- Ви трошки оговталися, передали дитя в надійні руки колег і пішли надавати допомогу постраждалим та розбирати завали… Незважаючи на поранення спини. Ваш закривавлений білий халат, який побачили на світлинах мільйони людей вражав до болю і показував силу незламності українських лікарів…

- Мої колеги мене відразу оглянули, зробили знімок, дістали осколки, «зашили» і я вийшов на вулицю, бачу, що частково немає блоку одного відділення, а там же зазвичай знаходяться лікарі, персонал! Всі побігли туди на завали, там щось димилося. Це було перші 10-15 хвилин, ще нікого, толком, не було, всі тільки приїжджали, хтось почав відкопувати, щось робити, таскати воду. Було багато поранених, лікарі їх оглядали, все було злагоджено, організовано. Потім дуже оперативно доєдналися всі інші служби і налагодився процес звільнення блокованих людей рятувальниками і всіма іншими фахівцями.

- Ви такий молодий, але за відгуками колег, яких я тут, протягом дня, послухала, вже дуже досвідчений. Скільки років ви працюєте в Охматдиті?

- З 2016-го року. Я прийшов асистувати провідному хірургові Наталії Андріївні Тетруєвій і залишився, а з 2017-го мене взяли лікарем, так і працюємо в любові й повазі. Це відділення щелепно-лицьової хірургії, де ми з вами зараз знаходимося, і яке так сильно пошкоджене, воно мало стати новою окремою структурою в лікарні «Охматдит». Тут мало розташуватися 20 ліжко-місць. Адміністрація лікарні йшла нам назустріч, підтримувала наші починання. Нам уже все погодили, це мав бути наш центр, який займається різними щелепно-лицьовими вадами: незрощення губи і піднебіння, вада розщілини губи та іншими.

Адже ми перша велика лікарня в Україні, яка масштабно опікується такими пацієнтами: ми більше всіх робимо таких операцій, до того ж у нас не тільки хірургія - у нас пацієнт оперується, а потім спостерігається до 18-ти років у логопеда, ортодонта, психолога, сурдолога. Ця вада лікується протягом років, потрібна корекція мови, слуху, вигляду обличчя, кісткових пропорцій. І ми сподівалися, що у нас буде такий потужний профільний центр. Думали відкрити його до кінця літа... А тут таке сталося. Зараз чекаємо, що скаже керівництво лікарні, МОЗ, керівництво держави. Але ми, все одно, будемо незламні! Сподіваємося, що і всі наші друзі, фонди, донори, які нам допомагали, також будуть з нами працювати далі.

Ми будемо відновлювати, будувати і проводити ще більше складних і необхідних операцій. Зараз скрутні часи, але ми будемо працювати ще більше і ще краще!

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко