Фонду Сергія Притули виповнилося 4 роки. За цей час фонд зібрав 7,2 млрд гривень донатів від донорів з України та з-за кордону, а ще довкола нього й самого засновника було чимало скандалів та водночас великих зборів на потреби ЗСУ й не тільки. В екслюзивному інтервʼю Укрінформу громадський діяч, засновник однойменного фонду Сергій Притула та директор цього фонду Андрій Шувалов розповіли про підсумки волонтерського шляху та майбутні амбітні плани.

- Давайте почнемо з події, яка нещодавно відбулася. Чотири роки виповнилося фонду Сергія Притули. Гарна нагода для того, щоб відверто поспілкуватися і про підсумки діяльності фонду, і про, власне, підсумки особисто вашої діяльності. Що можете на сьогодні сказати, підсумовуючи шлях, який уже пройдено?

Сергій Притула: - Шлях був, очевидно, цікавим. Шлях був не простим. Фонд, у принципі, з’явився і розвивався як відповідь на ті чи інші виклики. У контексті допомоги українським лікарям, лікарням у боротьбі з коронавірусом. Ми займалися забезпеченням лікарень, шпиталів по всій Україні. І потім, коли акаунт на Patreon почав усе більше й більше накопичувати коштів, якими ми оперували, ми зрозуміли, що треба переводити це все в правильну юридичну площину.

Тому що запити з’являлися не тільки з погляду забезпечення лікарів, лікарень, але й одним із таких великих викликів по бюджету – це був ремонт першого поверху приміщення Українського товариства сліпих у Києві. Потім на горизонті почали з’являтися інтернати, заклади для соціалізації дітей з аутизмом і так далі. У такому режимі ми, у принципі, працювали попроєктно, виконавши десь за півтора року існування фонду близько 50 проєктів. Аж поки не прийшов час великої війни, повномасштабного вторгнення. І масштаб виклику був такий, що фонду потрібно було оперативно масштабуватися.

Тобто з мільйонів гривень надходжень ми виросли до мільярдів гривень надходжень, у фонді зараз 114 людей.

Андрій Шувалов: - Що стосується життя фонду, це чотири роки, які можна поділити на два етапи: до повномасштабного вторгнення і повномасштабне вторгнення. Два з половиною роки – це постійні виклики, де ти не можеш зупинитися й на хвилини та не можеш зупиняти робочі процеси. Але для покращення роботи, для тої швидкості операційної діяльності, яка на фонд навалилася, тих донатів, кількості грошей, які треба було швидко акумульовувати, швидко знаходити методи закупівлі, приймати, ставити на баланс, опрацьовувати заявки, ввести їх у підрозділи. Це кожен день постійно була робота над тим, щоб ставати краще і знаходити швидкі рішення.

- Тож так, благодійністю ви займалися ще задовго до цього, але чому саме в цей період, у цей час зареєстрували фонд? Чому не раніше?

С.П.: - Справа в тому, що моїх особистих потуг у контексті комунікації, забезпечення військовослужбовців, які зверталися по мілітарному напрямку – а я як волонтер працював із 2014 по 2022 рік – наче на той час вистачало.

Знаходився час між роботою й сім’єю ще й на волонтерство. З фізичних осіб-волонтерів – в Україні більше, аніж я, донатів не збирав ніхто. Тому потреби викристалізовувати все в якийсь фонд, добирати ще людей сенсу не було, я справлявся.

У 2020 році ми зрозуміли, що кількість викликів, які стосуються немілітарного характеру, запитів і людей, чи установ по допомозі, зросла вже до такої критичної межі, що потрібно юридично оформлювати цю дружбу й цю допомогу. Тому, власне, у липні 20-го року це було здійснено.

- Про збори і про донати ще поговоримо трошки далі, але разом із вашою діяльністю була й низка скандалів. Я не можу не поставити запитання з приводу нещодавнього – про квартири. Ви писали допис із цього приводу, але хочеться більш детально почути вашу думку.

С.П.: - На якомусь виданні – «закон і ще щось» – з’являється стаття про те, що начебто в травні 2023 року моєю сім’єю було придбано три квартири. І я так розумію, що ось цей типу «вкид»… А чому це називається «вкид»? Тому що, якщо це журналістська робота, то в статті завжди є баланс думок.

А мене ніхто не запитував. «Сергію, а що там квартири, а розкажіть нам про них?» Ба більше, хтось досить непогано вклався грошима в те, щоб одночасно на десятках телеграм-каналів з’явилися передруки цієї статті. Насправді, – усе максимально банально і просто. У вересні 2020 року наша сім’я вклалася в будівництво ЖК, ще власне на стадії будівництва, даруйте за тавтологію. Й у 2023-му році, у травні, їх було здано в експлуатацію, ми отримали на руки документи на право власності. Ось і вся зрада.

- Чи є у вас припущення, хто саме міг вкластися в це? І взагалі – навіщо це робити, навіщо робити замовні статті про Сергія Притулу?

С.П.: - Давайте так, дивимося на причинно-наслідкової зв’язки. Що є одним із основних китів, на яких тримається волонтерство? Це довіра. Коли довіра до волонтера підривається, це стає причиною зменшення донатів. Після того, як донатів стає менше, закуповується менше майна. Якщо закуповується менше майна, українські військові отримають менше допомоги. Кому це вигідно під час війни, щоб український військовий на передовій отримав менше допомоги? Мені відповідь є очевидна. Ворогам. А ось вороги ці знаходяться за межами України, чи виступають корисними ідіотами в межах України – це вже питання риторичне.

Чи знаю я, звідки ростуть ноги? Так, звичайно, знаю. Чи буду я зараз пушити цю ситуацію, оприлюднювати й так далі? Ні, тому що після початку повномасштабного вторгнення я і собі дав слово, й попросив усе своє оточення не використовувати жодних майданчиків, перепрошую, для срачів. У той час, коли фонд має гасло «непереможні», коли об’єднані, я точно не буду ініціювати якісь відцентрові процеси, які можуть закінчитися втратою єдності в українському суспільстві.

Є нормальні медіа-ресурси, які дають можливість на своєму майданчику оприлюднити правдиву інформацію, за що я вам дуже вдячний. Ми рухаємося далі.

- Ви писали, що заробили на ці квартири на медіапроєкті. Розкажіть про цей період. Узагалі, які гроші можна заробити, будучи ведучим?

С.П.: - Ну, це були досить хороші гроші з огляду на минулі роки. Скажімо так, вартість цих трьох квартир, які були придбані у 2020 році, – менша, аніж був мій річний заробіток на Новому каналі.

- Суми не називаєте?

С.П.: - Ну, квартири вийшли, здається, у тій газеті чи в тій статті я прочитав – 4,1. Здається, це відповідає дійсності. Для мене в ті часи це абсолютно притомна, підйомна, нормальна цифра.

Відпрацювати на Новому каналі, починаючи з «Підйому», «Файна Юкрайна», «Хто зверху» й так далі… Кожного року в мене було як мінімум три проєкти на Новому, а ось, здається, у 2018-му я вів сім проєктів на трьох каналах – ICTV, СТБ і Новий. Ну як ви думаєте, це мабуть були досить хороші кошти.

- Якщо поставити запит у гугл, є найпоширеніші запитання. Серед них: кому належить фонд Притули, як звернутися до фонду Притули, чому Притула не на фронті, що зробив Притула для ЗСУ і хто контролює благодійний фонд? Прокоментуйте, будь ласка.

А.Ш.: - Благодійний фонд – це ж не акціонерне товариство. У нас немає кінцевого бенефіціара. Згідно з чинним законодавством, він не повинен бути. Щодо операційної діяльності фонду, директором фонду являюся я. Вирішую і контролюю все всередині, що відбувається. Що стосується ззовні, нас контролюють державні органи. Чи там фінансовий моніторинг, чи податкова. Чи, наприклад, з 1 грудня 2023 року Міністерство соціальної політики ввела одну чітку форму звітності в електронному кабінеті, що нам полегшило життя. Там ми звітуємо: де ми купили, за скільки ми купили, кому ми передали, весь шлях нашої роботи. Ми звітуємо всім, починаючи від державних органів і закінчуючи людьми. Ми робимо звітність для людей у різний спосіб. Це чи соціальні мережі сторінок фонду, чи Сергій на своїх власних соціальних мережах це робить. Розгорнуту звітність ми даємо на офіційному нашому сайті, де ми прикріплюємо контракти, рахунки – де, за скільки, що ми купили й кому ми передали.

С.П.: - Минулого року, знову ж таки, «добрими» в лапках людьми, разганялася зрада, що Притула на когось переписав фонд. Ми виправили помилку, яка була насправді здійснена при реєстрації фонду. Тому що реєстрацію ми проводили на загальних засадах, і після того, як був прийнятий закон щодо того, що всі юридичні особи мають показувати кінцевого бенефіціара, стало зрозуміло, що в благодійної організації кінцевого бенефіціара немає за визначенням як такого. Тому що в нашому випадку, вигодоздобувач і кінцевий бенефіціар – це ті, хто отримає допомогу від фонду.

А це мова йде про сотні тисяч, про мільйони людей. Тому ми прибрали цю норму в принципі. Фонд належить українському суспільству. Вибачте за пафос, але так воно і є.

З приводу того, що Притула робить для ЗСУ? Мова навіть не про якісь грамоти та подяки, які зараз за спиною. А про те, що ті, хто з 2014 року слідкував за моєю волонтерською діяльністю, подібні питання ставлять. Ті, хто має можливість слідкувати за моїми соцмережами, розуміє, де й чим я займаюся в контексті допомоги ЗСУ.

Чому Сергій Притула не в ЗСУ? Питання, можливо, не до мене. У січні 2024 року я прийшов у ТЦК, пройшов ВЛК, отримав відстрочку, як багатодітний батько. І власне перебуваю в стані очікування й готовності. Якщо зміниться щось у законодавстві, чи якщо держава прийме якісь нові правила і скаже «алга», – то значить «вперед». Станом на сьогодні, я просто пригадую реакцію військових, коли було мобілізовано керівника військового напряму нашого фонду. Відверто, радощів ні в кого з військових це не викликало. Тому що Рома Синіцин реально розбирався у всьому, що відбувається на 1200 кілометрів лінії бойового зіткнення. Верифікував запити по максимальній актуальності для всіх підрозділів. Коли його мобілізували, ну ок, підрозділ аеророзвідки отримав хорошого юніта. Для сотень великих підрозділів утратилась на певний період часу комунікаційна ланка.

- Щодо вас, чи розглядаєте ви таку можливість, чи думаєте про це в майбутньому – піти добровільно?

С.П.: - Власне, у мене був ось цей моральний виклик “піти чи не піти” ще у 2022-му році. Тому що зі всієї моєї родини я був єдиним дорослим, хто безпосередньо не взяв зброю в руки. Мій старший брат пішов добровольцем із кордівцями, а два брати мої двоюрідні – офіцери Збройних сил України, хресний син – офіцер держприкордонслужби.

І я такий, у моменті – мені треба. Але якраз військові стали тими людьми, які мене переконали, що не потрібно робити поспішних рішень, потрібно займатися тим, чим ти займався всі ці роки до повномасштабного вторгнення. І зважаючи, ще раз кажу, на результати роботи фонду, мені здається, що принаймні станом на сьогодні говорити про подібні речі передчасно.

- Щодо фонду і співробітників, тобто скільки наразі людей – ваших співробітників?

А.Ш.: - 114 людей працює. 24 людини на сьогодні у військах. На жаль, один наш хлопець загинув, це Павло Петриченко в Донецькій області. 15 квітня 2024 року.

- Співчуваю. Щодо можливості броні, не розглядаєте?

С.П.: - Ми б не проти, якщо відверто. У нас є такі працівники у фонді, які, ми вважаємо, є досить цінними – не так для фонду, як для збройних сил загалом. Є команда людей, які, наприклад, на початку цього року знайшли певні технічні рішення, якими користується вся передня лінія фронту в контексті, скажімо так, технічних параметрів дронів, якими користуються наші військовослужбовці.

І вони на постійному процесі оновлення цих технічних рішень, знаходження дронів інших типів. Ми нещодавно рахували, що десь на 8 мільярдів гривень було адаптовано дронів. Це вся лінія фронту, це десятки тисяч одиниць.

І для мене було би цікаво, якби ці люди мали можливість залишатися в системі координат цієї роботи, а не звужувати свою компетенцію на користь якогось невеликого підрозділу. Тому що зараз від них виграє все українське військо.

Благодійні організації не є визнані нашим міністерством як об’єкти критичної інфраструктури, але якщо подивитися на ті сервіси, які ми надаємо, й на те забезпечення, яке ми влаштовуємо, то в принципі – ми теоретично претендуємо на подібну історію, бо «де-юре» воно може й не так, але «де-факто» – так і є. Проте рішення – не за нами, а за людьми у високих кабінетах. Ми приймаємо будь-які правила гри.

А.Ш.: - Для прикладу: ми як фонд за весь час свого існування завезли 64 одиниці броньованої техніки. Як колісної, так і «гусянки». Мені здається, не кожна країна нам допомогла такою кількістю, як наш фонд акумулював і завіз сьогодні. У нас є експертиза із цього. У нас є люди, які можуть знайти, можуть привезти, можуть відремонтувати, передати у війська.

С.П.: - Додай ще 54 одиниці відремонтованої трофейної техніки.

А.Ш.: - Яка теж у нас. У нас у людей є певна експертиза, де вони сьогодні працюють. Якщо ми будемо втрачати цих людей, то нам буде болісно. Намагаємося це виправити? Так намагаємося, щоб незамінних людей у фонді не було. Щоб ми всіх міняли, але для цього нам треба час, поступово ми над цим працюємо.

С.П.: - Ну так, подати 200 одиниць бронетехніки на передову. Це ще треба подивитися на допомогу деяких країн НАТО, чи вони дотягували до такого рівня. Це не те, що ми просто там дуже сильно хвалимося, але військові відчувають цю допомогу. Це найважливіше. Тому продовжуємо рухатися в тій системі координат, яку визначила держава.

А.Ш.: - Повертаючись до броньованої техніки. AZOV.ONE зібрали певну кількість броні, ми їм допомогли завезти сюди, це про синергію допомоги, у нас є експертиза, ми знаємо, як це робити, ми готові іншим допомагати.

- Коли ми говорили про втрату співробітників, мені здалося, що для вас це болюче питання.

С.П.: - Андрій знав Павла набагато довше, аніж я. Вони дружили з дитинства. Я з Павлом познайомився десь у районі 2019-го, 2020-го. Він допомагав мені в контексті переходу з комфортного середовища у середовище громадського сектору і в контексті політичної діяльності. Тобто дуже сильно здружилися і дуже важко переоцінити його вклад у перетворення нашого фонду.

Паша сказав: я відчуваю, що можу бути корисним уже й в інших напрямках. І мобілізувався до 59-ї бригади. За кілька днів до смерті був у Києві, ми прекрасно поспілкувалися, він поїхав далі воювати. 15 квітня прийшла жахлива звістка про його загибель. Це досить сильно вибило нас усіх із колії.

- Щодо зборів. Так, ми бачимо, вони великі, багато закуповується техніки. На вашу думку, у чому секрет? Це ваша особиста популярність чи кропітка робота?

С.П.: - Я думаю, що популярність – це останнє, що дало якийсь позитивний результат. Справа ж не в популярності. В Україні є дуже велика кількість популярних людей, які не займаються, наприклад, якимись волонтерськими зборами. Мені здається, що причина все-таки, по-перше, у тому, що станом на початок повномасштабного вторгнення – люди орієнтувалися на тих, у кого був досвід і експертиза. І якщо я з 2014 року кожного місяця показував збори, звіти, закупівлі, передачу воїнам, їздив у Донецьку, Луганську області, комунікував із десятками й десятками різноманітних підрозділів. То власне, це вже такий напрацьований авторитет. То станом на лютий 2022 року, для того, щоб донори звернули увагу на моє прохання про фінансову допомогу забезпечення якихось закупівель, – під ці вісім років попередньої роботи на ниві волонтерства мені було набагато легше акумулювати людський ресурс, фонд, аніж би без цих попередніх восьми років. Багато людей прийшли з перших днів на заклик, який я зробив у пабліку в своїх соцмережах.

І тут, якщо вийти, у нас є складське приміщення. До прикладу: заходить фура з генераторами, ще чимось… Ми піднімаємо борти, починаємо розвантажувати, нас не так багато ще було. Підходить людина: «Добрий день, це у вас тут штаб волонтерський? Та я хочу якось допомогти». Вставай, розвантажуй – і все, і по нинішній день д'Артаньян у нас на фонді працює. Так-от ми якось збиралися, і потім все-таки прийшло розуміння, що потрібно більше працювати над системністю підходу до роботи.

Ми почали проходити певні складні етапи, знову ж таки, набуття такої інституційності, коли ми вже відпрацювали певну субординацію, коли ми вже надавали більше перевагу професіоналізму, аніж альтруїзму, коли ми зрозуміли, що жити одним святим духом кілька місяців – це класно, але людині потрібно розуміти ґрунт під ногами, бачити якусь перспективу. Ми почали просити в бізнесів підставити нам плече, для того, щоб ми могли закривати якісь потреби фонду, починаючи від канцелярії, пального, закінчуючи фондом заробітної плати.

Це ще один фейк, який ходить у мережі, що фонд Притули відбирає 20% – хтось називає менше, хтось називає більше. Це все скеровано на те, щоби підривати довіру до волонтерських організацій. Але в нашому випадку, ось цей пул різного калібру бізнесів, ми їм дуже вдячні за те, що всі 100% донатів, – як на мілітарний напрям, так і на гуманітарний напрям, – працюють в інтересах війська і громади.

- Тобто щодо грошей, якщо запитати прямо – за що ви зараз живете?

С.П.: - За що живе фонд, я вже сказав. За що живу особисто я? За рахунок попередніх заощаджень. За рахунок дивідендів із цінних паперів, у які я вклався ще у 2021 році. Відтоді уже там було пару перевипусків. Дякую за турботу про фінансове становище моєї родини. Якщо буде важко, я звернуся по допомогу.

- І можливо хтось прийде, бо Притула покликав на допомогу?

- Ну, добрих людей багато, але поки ми даємо раду, спасибі.

- Про народний супутник. Сьогодні згадували. І все ще відгукується, скандали які були, і ви згадували про них. Що зараз із супутником?

С.П.: - Зараз із ним усе прекрасно, ним чудово користується Головне управління розвідки. Можете ще раз підняти їхній звіт за кінець червня, де детально описано, скільки ворожих аеродромів було віднайдено, зафіксовано й потім у кінцевому результаті частину з них уражено завдяки роботі народного супутника. Скільки полігонів, скільки якихось портових баз, перебування кораблів, скільки техніки різноманітної. Мова йде мабуть про десятки тисяч одиниць, об’єктів, які були зафіксовані. Два тижні тому з’явилося повідомлення від Міністерства оборони України про підписання меморандуму про посилення співпраці з компанією ICEYE. І, власне, це дуже й дуже позитивний сигнал. Вітольд, директор ICEYE Poland, був тиждень тому в столиці, він приїжджав до нас, привіз у подарунок маленьку копію народного супутника. І розказав про певні плани, пропозиції, які вони збираються робити в рамках меморандуму з Міністерством оборони. Я не знаю, наскільки там можна чи не можна говорити про цю інформацію, тому краще я про неї промовчу, нехай або ICEYE, або Міноборони про це скажуть. Але якщо все вигорить із того, що вони задумали, то від цього дуже сильно виграє українське військо. Знову ж таки, я в цьому всьому кейсі бачив все-таки великий вклад нашого фонду, як структури, яка спонукала до плідної поглибленої співпраці.

І хочу ще раз подякувати всім, хто свого часу скидався на народні байрактари. Тому що, вибачте, я по нині не можу зрозуміти, де люди бачать зраду в цьому найуспішнішому кейсі нашого фонду. Тобто ми збирали на три байрактари, у результаті українське військо отримало три байрактари, супутник і доступ до найбільшої бази мабуть, із європейських країн, радарних супутників, не оптичних, а саме радарних, яким усе одно – туман, дощ, сніг, хмари. Вони бачать цілі, незважаючи ні на що. І весь цей пласт інформації опиняється в руках української військової розвідки. Покажіть мені країну, де ще хтось таке робив. Чому ми не вміємо радіти своїм успіхам? Це не до вас питання, це так, риторичне.

А.Ш.: - Цим кейсом тільки треба пишатися. У той момент, коли діти продавали черешні, хтось стриг волосся, приносили ці кошти, ми, люди просто взяли й купили нашому Головному управлінню розвідки супутник. Користуйтесь. Це кейс, який у світі, напевно, ніхто не повторить. І до цього ніколи не робив. Я думаю, що це увійде в історію, про це напишуть книжки. Після цього хтось буде вчити цю історію, читати, що таке сталося.

С.П.: - Ну, до речі, після цього стало трошки легше спілкуватися із західними донорами фонду, тобто завдяки цьому кейсу про нас дізнались, про нас почули, про нас почали говорити. У якийсь момент нам навіть було трошки так цікаво, тобто якщо New York Times пише своїм читачам: ось вам шість фондів в Україні, які ми перевірили, верифікували, яким ми рекомендуємо донатити. Натомість, якийсь рандомний акаунт Петро Петро з котиком на аватарці заходить у коментарі у фейсбуці й пише: не донатьте, вони крадуть гроші. Ну ок, добре, ви завжди можете обрати, кому довіряти. Коли Стівен Кінг пише Ілону Маску, у себе у твіттері, що рекомендує задонатити на фонд Притули, ми тут, чесно кажучи, зійшли з розуму. Воно так працює, тобто потім ці медіа починають працювати на нас. Коли виходить, наприклад, інтерв’ю моє і тодішнього керівника транспортного департаменту в газеті The Guardian про те, як ми купуємо праворульні автомобілі в Британії, доправляємо їх на передову, ми одразу після цього бачимо по нашій аналітиці стрибок донатів у фунтах із Великої Британії.

Це все знову ж таки лежить у концепції подальшого розвитку роботи фонду. Ми з Андрієм там проговорили, це ще в листопаді-грудні, як ми бачимо роботу фонду у 2024 році, зрозуміли, що нам потрібно розвивати два напрямки великих донатів – це по диверсифікації надходжень донатів, це з-за кордону. І більш поглиблена робота внутрішня в Україні з бізнесами не тільки великими, але ми виходимо на рівні регіональних бізнесів. 17 міст ми об’їздили з публічним звітом діяльності фонду.

І таким чином у якомусь місті ми заручилися підтримкою на рівні півмільйона гривень на зустрічі з бізнесом. А в якомусь місті – 200 тисяч, у якомусь місті – 1,2 мільйона гривень. Але сукупно, проїхавши там більше півтора десятка міст, ти вже бачиш на горизонті додатково плюс ЕН мільйонів, які кожного місяця в тебе закладаються в бюджети закупівель. А нам також важливо розуміти це планування на три, шість, вісім, десять, дванадцять місяців наперед. Тому для нас донати від бізнесу, який є більш стабільним і менш емоційним, аніж донати від фізосіб, – це нижня планка, від якої ми відштовхуємося. Донати фізосіб – тепер це вже такий приємний бонус. Із закордоном теж вдало співпрацюється. Окрім того, що в нас величезна кількість допомоги заходить з інших країн по лінії гуманітарної допомоги українським громадам, то скільки ми цього року зібрали?..

А.Ш.: - Два з половиною мільйони доларів.

С.П.: - Один – це співпраця з новим американським фондом, який підтримав наш проєкт “Ігла”+тепловізор, й 1–2 з копійками мільйона доларів – це те, що ми назбирали разом зі Світовим конгресом українців під час нашої спільної поїздки по трьох містах Канади і трьох містах Сполучених Штатів Америки.

А.Ш.: - Цю подію ми започаткували ще в листопаді, почали вивчати, тому що ми в кінці 2023 року вже зрозуміли про кількість донатів, як це буде рухатися, проаналізувавши 22-й і 23-й роки, ми зрозуміли, що нам треба відкривати юридичну особу в Штатах. Ми підготувалися, підготовка зайняла в нас десь місяць-два. І з початку 2024 року, в січні, ми почали реєструвати юридичну особу в Штатах. У нас це зайняло приблизно два місяці, ми зареєструвалися. А у квітні ми вже отримали статус 501(с)3, що дозволяє американцям вибирати можливість списання своїх податків, чи сплачуючи податки, чи робити донат до нас на фонд. Ми зараз опрацьовуємо далі розвиток цього фонду, будемо вбачати, як він буде далі працювати.

С.П.: - Гроші на нього вже почали надходити, зокрема під час туру Антона Тимошенка. Люди задонатили на рахунки цього фонду, ми тішимося, але в паблік ми вийдемо з презентацією цього фонду. Сподіваюся, що вже за місяць.

А.Ш.: - Це залежить від нашої інституційної спроможності, де ми обмежені в кількості людей, тому що ми живемо і працюємо на ті кошти, які безпосередньо заходять до нашої інституційної діяльності.

- Але, може, трошки привідкрити щось ексклюзивне про цю подію, яка станеться?

С.П.: - Це можливість отримувати більше донатів із Північної Америки, у той спосіб, який є максимально зручним для донорів, тому що, наприклад, ми в якийсь момент дослідили, що нам у деякі місця з Фінляндії чи з Норвегії заходило більше донатів, наприклад, аніж із Канади. Тому що наші там, чи канадці, з Канади, їм краще донатити на фонд, який потім допоможе списати їм податки, а не просто в одну сторону відправляти донат. Тому зважаючи, що в нас Сполучені Штати Америки на третьому місці за акумуляцією донатів із кожного місяця, на першому Україна, на другому – Польща, зрозуміло, що нам максимально, категорично потрібно було впродовж цього року вирішити питання поглиблення співпраці з американськими донорами. Той спосіб, який є для них зручним і комфортним. Тому що інфляція, яку заклали на 2024 рік Нацбанк і Мінфін, це 10 відсотків, ну, плюс-мінус може бути менше, зараз побачимо, як буде ситуація розвиватися. Це означає, що якщо ми, наприклад, упродовж 2024-го року акумулюємо ту саму гривневу масу, як і в 2023-му, її купівельна спроможність утратить 10 відсотків. Тому цей «геп» нам треба перекривати – шляхом валютних надходжень. Тому одного тільки ПейПалу зараз нам для цього не достатньо, нам реквізитів банківських рахунків для надходження у валютах різних країн уже недостатньо, нам потрібно розширювати свої можливості.

- Дуже часто ми чуємо від волонтерів про втому, про те, що збори закриваються повільно. Що можете сказати із цього приводу? Чи відчували ви втому?

С.П.: - Просто розуміємо про те, що філософія збору коштів із 2022 року і 2024 – це абсолютно різні історії. У 2022 році були великі сподівання на те, що все швидко закінчиться, люди мали можливості донатити великі суми. Станом на сьогодні волонтерським ініціативам доводиться конкурувати за донат, разом, наприклад, з якимось пауербенком чи з генератором. То українські домогосподарства зараз дуже ретельно планують витрати. Це йде на якусь перспективу, а зараз із цими відключеннями всім складно. Люди дивляться, що там буде далі осінь, зима.

- За оці чотири роки, чи можете назвати тенденцією, коли більше донатять, коли менше?

А.Ш.: - Насправді дуже хочеться похвалити людей. Тому що українці навчилися системно донатити, допомагати – чи військовим, чи безпосередньо населенню України. Дійсно, кількість донатів, порівняно з 2021, 2022 чи 2024 – вона різна. Як нам люди донатять, треба трошки більше зусиль для цього докласти, придумати щось цікаве, тому що ринок відкритий – усі допомагають, усі збирають. Номенклатуру більше пояснювати й таке інше. Для цього фонд витрачає трошки більше ресурсів. Але кількість транзакцій, яка в нас була, вона на сьогодні така в нас і залишається. Середній донат, так, зменшується з певних причин, які є на сьогодні в суспільстві.

- Чи змінилася номенклатура?

А.Ш.: - Та напевно вона залишається. Зменшилася кількість індивідуальних запитів, бронежилети, каски, держава наповнила кількість розвідувальних БПЛА, поставила це на потік. Загально трошки збільшилось у кількості. Та треба все більше й більше. На прикладі FPV-дронів. З’явився РЕБ – актуальна потреба, тому що війна змінюється, вона стає технологічною. Ті ж самі FPV. Евакуаційні платформи зараз у розробках, їх треба. Наш фонд зараз буде збирати, вже збирає, на роботизовані платформи безпосередньо, тому що, щоб виграти нам цю війну проти такого ворога, як Росія, яка нас переважає в кількості, в економіці, у своїй диктатурі – нам треба бути гнучкішими, швидшими, придумати нові технології, знаходити рішення, щоби берегти людський ресурс.

С.П.: - Користуючись можливістю, ми просимо тих, хто зараз дивиться, читає – 53, 56, 57 механізовані бригади, 118 бригада ТРО будуть кінцевими отримувачами десятків і десятків автоматизованих турелей «Шабля». Якщо така ваша ласка, задонатьте за тими реквізитами, які ви завжди можете знайти на ресурсах фонду чи в моїх соцмережах.

Ну й загалом, цьогоріч були проєкти, якими я страшенно пишаюсь.

Це знову ж таки про системність роботи фонду, про рівень кваліфікації працівників. Після того, як наш головний закупівельник Антон Пижиков пішов і сказав, що він вибив із Держдепу США експортну ліцензію на 1000 приладів нічного бачення PVS-14 3-ї генерації, я б думав, що він, може, не виспався трохи. Тому що це оптика, яку штати не експортують до країн, які не є країнами-членами НАТО, або військовими союзниками офіційними зі США на кшталт Тайваню чи Південній Кореї, чи Ізраїлю. Але фонд стягнув, зміг, переконав, указав свою кваліфікацію. Ми в червні закривали разом із Моно, і спільно зі Стерненком цей збір. І, власне, десь за місяць чекаємо першу партію, першу половину із цієї партії, на яку стоїть черга, розподілятися він буде на сили спецоперацій, на морпіхів та ДШВ.

А.Ш.: - Ще щось стосується номенклатури, дуже важливим є навчання. Ми, як фонд, вкладаємо багато в навчання, на тій же FPV. Усі бачать уже кінцевий результат, але не до того, як вона прилітає, вбиває і все таке інше. Для цього треба було проробити певну роботу. Треба було взяти військовослужбовців, їх навчити, показати, як воно працює, постійно, щоб вони підтримували курс, поки в них немає чим літати, щоб вони на симуляторах це робили.

І ми як фонд для цього почали співпрацю з “Військовою школою “Боривітер”, відкрили курс по навчанню FPV-пілотів. У 2024 році, коли з’явився літак ударного типу, ми теж у це вклалися, і на сьогодні готуємо й операторів FPV, й операторів літаків ударного типу.

Тому що кожен результат – це після навченого військовослужбовця.

- Перед початком інтерв’ю ви казали, що у вас була нарада, і готуєтеся ще до великого збору, можливо, можете проанонсувати – про що буде цей збір?

С.П.: - У нас великий збір відбувається кожен божий день. Тобто, усі ті, хто там часом слідкує за нашою звітністю, чи хто приходив на ці от публічні звіти про діяльність фонду, я показував там дуже цікаву діаграму. Суть її зводиться того, що за останні два з гаком роки з тих 7,2 мільярда гривень, які акумулював донатами фонд, мегазбори – це близько 20% від загального бюджету.

От усі ці «на байрактари», на «Спартани», «на помсту», на «можем павтаріть», на «виявляємо-знищуємо» й так далі. Тобто, насправді, там ми цими мегазборами закупляємо дуже важливу номенклатуру, яка потім, наприклад, летить десь на 700 кілометрів углиб території Росії й спалює її нафтопереробний завод. Наш улюблений жарт із цього приводу, що поки Сполучені Штати Америки та союзники вирішували – дозволяти нам бити вглиб території Росії західною зброєю чи ні, наш фонд дав добро на це українським Збройним Силам у грудні 2022 року, придбавши першу партію далекобійних дронів-камікадзе «Бобри» для Головного управління розвідки. Але всі ці тисячі й тисячі мавіків, усі ці тисячі й тисячі рацій, ретрансляторів, антен, і всі ці сотні тисяч одиниць тактичної медицини, вони ж усі купуються не за мегазбори, не за кошти, які акумулюються тут і зараз із якимись яскравими картинками. А це абсолютно спокійний, тихий, рутинний донат.

А.Ш.: - Постійна робота фонду – це не тільки мегазбори і збори. Це наша повсякденна робота, це наради по закупівлі.

Для прикладу давайте приведемо активний наступ на Авдіївку в жовтні 2023 року. Чи був якийсь на той момент мегазбір, чи ми на щось збирали. Це друга історія. До нас є певна кількість заяв, які поступають кожен день. І так склалося, що ми купували вже на той момент велику кількість FPV. І коли почався наступ на Авдіївку, великий активний на той момент, наші хлопці швидко закумулювалися, узяли зі складів FPV і ще там у новинах не було цієї новини, вони вже поїхали в той напрям – надавати FPV 110-ій бригаді.

Це щоденна робота, яка виконується фондом незалежно від того, чи харківський напрям, нам не треба чекати якогось мегазбору чи ще щось. Ми бачимо, надходять заявки, ми як фонд намагаємося їх якомога швидше закрити.

С.П.: - Ми чітко розуміємо, що відбувається на всіх ділянках. Ми теж не уникнули цієї спокуси, коли почався прорив росіян на Вовчанському напрямку. Ми теж оперативно оголосили збір ситуативний. Назбирали 24–26 мільйонів гривень за добу. Ми купили 500 FPV, ми купили 100 мавіків, ми купили ще щось, і це майже в кілька днів зразу поїхало на той напрямок. Але в той самий момент ми ж бачили, що на Куп’янському напрямку активніші бойові дії, аніж на Вовчанському. На Покровському напрямку активніші бойові дії, аніж на Вовчанському.

Просто на той момент це було найактуальніше – на Вовчанському. І всі зразу свої сили вирішили скеровувати туди. Ну окей, поки всі скеровують туди, ми будемо закривати дірки й гасити пожежі там, де, можливо, хтось інший не так скрупульозно звертає увагу.

- Ви кажете за швидку реакцію – відправили, воно одразу поїхало, але раніше бувало, в суспільстві  розмови – знову ж таки про бюрократію, що все дуже довго. Як зараз із цим?

С.П.: - Бюрократія, вона є в будь-якій царині, якщо ви працюєте в системі українського законодавства. Повірте, у часи, коли я працював як волонтер - фізична особа, я дозволяв собі будь-яку махновщину.

Так, я іноді купляв тепловізори, які завозили в Україну контрабасом, тому що це було на 30% дешевше. І я міг собі дозволити купити цей сірий тепловізор. Коли ж ми говоримо по фонд, то вибачте, будь ласка, за подібні речі – ми одразу отримаємо від контролюючих органів.

А.Ш.: - Можна знаходити золоту середину, щоб активно працювати на сьогодні. Не завантажувати бюрократичну історію. Так, дійсно, без папірців нічого не можна зробити. Але ми, як фонд, пропрацювали це й дуже швидко реагуємо та закриваємо ці всі питання й папірці.

Ми вже знаємо, як здобувати експортні ліцензії в Британії, транзитні по всій Європі, Customs Service of UK (митниці Сполученого Королівства), скільки часу забере тягомотина з цим, як Міністерство розвитку та технологій Польщі пройти з найменшими втратами часу. Тому в нас із часом виконання тих чи інших проєктів, навіть незважаючи на бюрократію, усе гаразд. Інше питання, як це підсвічують ті, у яких ми стоїмо, як та кістка в горлі.

- Щодо планів на майбутнє, ви до того займалися політичною діяльністю. Чи є в планах повертатися до неї?

С.П.: - Про яке майбутнє ми говоримо, якщо в нас дуже важка ситуація на фронті. У мене є зараз одна важлива мрія, місія і амбіція – вижити. Тому я вважаю, що не треба витрачати жодного кілоджоуля енергії на обговорення якихось планів, усвідомлення, розуміння, горизонтів, яких немає. Давайте не дивитися десь туди, не зрозуміло куди, а витрачати всі зусилля на допомогу, як мінімум, всередині країни й на фронті вже зараз.

- Що ж, я дякую вам за це інтерв’ю. Дякую, що поспілкувалися з нами.

С.П.: - Дякуємо вам. При можливості, давай нагадаємо, що в нас, окрім збору на платформі, зараз ще один великий збір.

А.Ш.: - «Рій помсти 24/7», де ми збираємо на FPV-дрони, які постійно потрібні.

С.П.: - Різні FPV…

Ми дякуємо парламентам різних країн, урядам різних країн, прем’єрам різних країн, президентам різних країн! Але час від часу забуваємо подякувати просто жінці, яка в перерві між вихованням дітей і роботою скидає 300 гривень на якийсь волонтерський збір, завдяки чому цей збір закривається – і якийсь «корч» чи тепловізор їде на передову. Але хочеться саме зберігати високу планку мотивації всередині суспільства, якщо часом йому не вистачає щирого слова, дякую на його адресу! І також ми хочемо подякувати всім тим українцям і прихильникам України за межами України, хто не забуває про те, що валютний донат зараз у прямому сенсі цього слова на вагу золота. Дякуємо вам!

Діана Славінська

Фото: Ілля Русачков