Готуємся до зими: чи вдалося енергетикам відновити й додати нам кіловат
Уже тижнів зо два українці споживали електроенергію без планових відключень і вже майже звикли до такої розкоші, аж тут як грім серед ясного неба – місія ООН з невтішним прогнозом. Оцінила обстановку й визнала, що попри значні та дороговартісні заходи, які вживає Україна, їх недостатньо для компенсації втрати генеруючих потужностей. На початку літа йшлося про руйнування близько 50% їх, і тоді генеральний директор YASNO Сергій Коваленко очікував дефіцит електроенергії взимку на рівні 35%. «Дуже важко прогнозувати зиму, тому що зараз літо й незрозуміло, з якою генерацією ми вийдемо на опалювальний сезон», – говорив він у середині червня в ефірі телемарафону. А через три місяці місія ООН у своєму звіті написала про 4-18 «світлих» годин на добу – так ніби помітних зрушень за цей час в енергетичній сфері не відбулося. Вже не літо, зима на носі й кожного цікавить: то з чим входимо до опалювального сезону? Чи вдалося покращити ситуацію в енергосистемі, збільшити генерацію хоч на мегават?
Завдяки погоді й запасним пристроям
Вже певний час ми маємо електроенергію 24 години на добу, а отже, баланс в енергосистемі якось та встановився. Ймовірно, завдяки одразу кільком факторам: зменшенню споживання (бо вже не спекотно), закінченню ремонту блоків АЕС, запуску на об’єктах певних власних потужностей та, можливо (хочеться вірити, хоч відкриті джерела про це мовчать) певному відновленню генерації ГЕС і ТЕС. Це тимчасово – взимку енергоспоживання зросте на 20-25%, але енергетики доклали чимало зусиль, щоб «світлих» годин ми мали якомога більше. Зокрема, будували й запускали газові та газотурбінні установки. «Процес пішов. Збудовано і введено в експлуатацію близько 100 МВт, і до кінця року додасться ще до 200, – говорить Володимир Омельченко, директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова. – А в 2025-му до наступного опалювального сезону дійсно очікується введення в роботу 1 ГВт». Враховуючи, що Україні для власних потреб не вистачає 9 ГВт, і президент особисто озвучував плани замістити хоча б 1 ГВт (тобто 1000 МВт) газовою генерацією, ті 300 МВт, звісно, не дуже тішать, але сказати, що нічого не робиться, не можна. Ніхто й не обіцяв, що радикально перекроїти енергосистему буде швидко й дешево.
Як відомо, найкраще лікування – це профілактика. Коли почалися комбіновані масштабні атаки, стало зрозуміло, що треба робити запас трасформаторів для відкритих розподільчих пристроїв (ВРП) і будувати другий рівень захисту – бетонні саркофаги, говорить експертка у галузі атомної енергетики Ольга Кошарна. Не існує причин, з яких росіяни раптом припинили б нищити наші об’єкти критичної інфраструктури, електросистеми. Потрібно їх захищати, і в сфері захисту підстанцій «Укренерго» зроблено було дійсно багато, вважає Омельченко. «Захистили основні об’єкти першим (військові габіони - короби з металевої зварної сітки, наповнені сипучим матеріалом – ред.), другим рівнем (саркофаги – ред.) захисту (підстанції насамперед) і накопичили великий запас резервного обладнання, – говорить він. – Що стосується компанії «Енергоатом», даних, наскільки вони захистили розподільні пункти АЕС і підготували резервні трансформатори тощо, у мене нема».
Щоправда, в Україні близько 200 таких важливих об’єктів, говорить Ольга Кошарна. Резерви для їх швидкого ремонту – то серйозне капіталовкладення і хтозна, наскільки посильна задача для воюючої держави. «Володимир Кудрицький (голова правління «Укренерго» у 2020—2024 роках – ред.) після звільнення з посади давав інтерв’ю, де розповідав, що жодної бюджетної копійки на це не було витрачено: придбали за рахунок отриманих на довірі кредитів ЄБРР, допомоги іноземних партнерів», – розповідає про можливі варіанти на цей випадок Ольга Кошарна. Тому зараз обладнання системного оператора замінюється досить швидко і ми переживаємо після обстрілів не колапси, а тимчасові незручності.
Раніше підготовку до опалювального сезону завжди характеризували зовсім іншими показниками: тоннами і кубометрами палива у сховищах. Це теж важливо й сьогодні. Газу, як запевняє «Нафтогаз», вже маємо закачаних 13 млрд кубометрів і цього нібито має вистачити (хоча відставання порівняно з минулим роком, за словами Омельченка – 20%). «А запасу вугілля маємо близько 3 млн тонн – це досить багато», – розповідає він. Шкода лише, що вже немає тих ТЕС, які б перетворили ці гори «чорного золота» на електроенергію та тепло…
Як вберегти наш «мирний атом»
21 вересня міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що напередодні зими, за даними ГУР, росіяни битимуть по критичних об'єктах української атомної енергетики. Зокрема, обстріли загрожують відкритим розподільним пристроям на АЕС і підстанціям електропередачі, критичним для безпечної експлуатації атомної енергетики.
«Загроза дійсно дуже серйозна. Я нагадаю блекаут 2022-2023 року. Саме тоді росіяни вперше випробували тактику ударів по розподільній мережі, підстанціях, які оточують наші атомні електростанції. Не потрібно бити по ядерних реакторах, б'єш по підстанціях, відповідно атомній електростанції нікуди подіти свою вироблену генерацію, і автоматика спрацьовує, вона вимикається», – днями пояснював керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук в ефірі шоу «Говорить Великий Львів». Сибіга акцентував на тому, що йдеться про високий ризик ядерного інциденту з глобальними наслідками. Українські спецслужби передали ці дані західним партнерам, повідомили й у МАГАТЕ.
Можливо, не попередили тільки «Енергоатом», бо поки не видно (принаймні, з відкритих джерел), аби компанія максимально підстрахувала свої вразливі точки, будувала захисні конструкції 2 рівня. «Я моніторила Прозорро і не бачила, щоб вони проводили відповідні закупівлі. Вони ремонтують будівельний кран, спецодяг купують… а запасу трансформаторів не роблять, – розповідає Ольга Кошарна. – Лише у серпні оголосили тендер на закупівлю обладнання, пошкодженого у липні на Південноукраїнській АЕС». Немає жодних тендерів, контрактів чи хоча б обговорень, які б свідчили про роботу «Енергоатома» над посиленням захисту ВРП, писав на початку вересня директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко у колонці для «Економічної правди». А якщо росіяни влучать у підстанції, які видають електроенергію з АЕС у мережу – отоді й можливий справжній блекаут: АЕС забезпечують понад 50% виробництва електроенергії в Україні.
Коли ракета влучає у трансформатор розподільного пристрою, аварійна система захисту спрацьовує у штатному режимі й зупиняє енергоблоки, пояснює Кошарна. Але це абстрактний сценарій, а реальний – непередбачуваний. Такого досвіду ще просто немає, а система дуже складна й «розумна». «26 серпня, коли постраждали ключові трансформаторні підстанції Південноукраїнської АЕС, реактор просто «не знав», що робити. Частота в енергосистемі знизилась і він регламентно не міг зупинитися, а ключове обладнання систем безпеки відмовило», – розповідає експертка. Тепер, на її думку, слід провести широке розслідування експлуатаційної події на цій АЕС із залученням Держатомрегулювання, його науково-технічного центру, «Укренерго» і спільним мозковим штурмом розробити новий алгоритм дій на випадок нестаціонарних станів у системі. Надто серйозні ці нові виклики.
Що відбувається з трансформаторами після атаки, кожен може побачити на власні очі цими днями у Києві на Подолі, де відкрилась виставка, присвячена боротьбі українських енергетиків за світло. Там стоїть великий 50-річний трансформатор «Орест» вагою в 40 тонн, що згорів від російської зброї.
Хіба таке відновиш? Згорів – треба оголошувати тендер, чекати виготовлення, і на все це йдуть довгі місяці. «Укренерго», за словами Кошарної, почало робити ці запаси ще з 2022 року: трансформатор на 750 КВт виготовляється приблизно рік, сьогодні на завтра його не замовиш.
Кошти на відновлення системи не пропускає наш власний ринок
Є ще одна проблема: модель нашого ринку електроенергії не стимулює інвестицій в розподільну генерацію (та й у будь-яку генерацію взагалі), зауважує Володимир Омельченко. Без інвестицій жоден держбюджет не впорається з таким навантаженням, а наш і поготів (хоч якраз українська система й потребує зараз величезних вливань для відбудови й оновлення). Модель обмежена різними прайс-кепами (цінове обмеження – гранично максимальна та мінімальна ціна електричної енергії, яку встановлює НКРЕКП на ринку для бізнесу), адміністративними втручаннями. «І в результаті впродовж останніх 5 років генерує не стільки інвестиції, скільки борги, – говорить експерт. – Борги накопичені величезні і перед інвесторами, які вкладали у відновлювані джерела енергії, і перед «Гарантованим покупцем». А якщо нічого не змінювати в цій моделі ринку, як стверджує Омельченко, ми, наприклад, не зможемо скористатися імпортом у потрібних нам обсягах – наприклад, зараз ми імпортуємо електроенергії усього 40-50% від визначених для нас квот.
«Невигідно купувати-продавати електроенергію, якщо вона дешевша, ніж в ЄС, де немає нищівних ударів і дефіциту не існує», – пояснює експерт Центру Разумкова. Мовляв, лише забезпечивши так звану сумісність ринків електроенергії й газу з ринками ЄС можна розраховувати на якісь інвестиції, децентралізовану генерацію, збільшення газовидобутку. Так, своїми власними силами держава не здатна забезпечити необхідні обсяги децентралізованої генерації. «Держава зможе збудувати 15-20%, а решта – це приватний капітал, бо у бюджеті нема стільки коштів і не буде в умовах війни, – переконаний Омельченко. – Без market coupling (гармонізовані правила розрахунку пропускної спроможності, ведення режиму перевантаження й торгівлі електроенергією, що діють в ЄС із 2015 року – ред.) я не бачу швидкого ефективного будівництва децентралізованої генерації у потрібних нам обсягах». До слова, навіть ті 100 МВт, що отримали за рахунок введених газових установок, лише частково – заслуга держави, приватні ресурси теж були задіяні, говорить пан Володимир.
Покладаємося тільки на самопорятунок
Поки енергетики й політики ламають голови, як захистити залишки енергосистеми, українські громадяни й бізнес самі дбають про виживання на випадок тривалих відключень. «Не можу сказати, що явище тотальне, але підприємства шукають шляхи забезпечення власного енергоживлення, – розповідає Володимир Омельченко. Так, холдинг МХП на 40% енергонезалежний, власну енергокомпанію створила «Укрзалізниця» («УЗ Енерго» збудує газові електростанції в регіонах України загальною потужністю до 250 МВт – ред.)».
Наш порятунок – на плечах великого бізнесу, впевнена Кошарна. Чим більше потужностей він сам собі збудує, тим менше споживатиме з об’єднаної енергосистеми і більше залишиться для потреб населення. «Поряд з моїм будинком – заправка ОККО й «Епіцентр» з сонячними батареями на даху, – наводить приклад вона. – Знаю, що українські виробники, щоб не зупиняти роботу, самі давно шукають газові, газотурбінні, біогазові установки для самозабезпечення». Бізнес дійсно орієнтується у кризових ситуаціях (і навіть задовго до їх виникнення) значно швидше державних структур.
Наприклад, на початок жовтня 2023 року, за даними сайту тієї ж компанії ОККО, мережа мала 100 сонячних електростанцій, ще на кількох велися будівельні роботи. Минулого року компанія витратила на це близько 40 млн грн. METRO Україна ще під час будівництва торгових центрів облаштувала приміщення дизельними генераторами, які покривають 100% навантаження. «Додатково у нас є 5 резервних мобільних генераторів, які перевозяться в будь-який ТЦ у разі виходу з ладу основного генератора, або на період технічного обслуговування», – говорить менеджер із технічного обслуговування та експлуатації компанії Олександр Сікора. У вищезгаданого холдингу МХП – два біогазових комплекси загальною потужністю на 17,5 МВт. Працюють вони фактично на відходах виробництва. Варіанти виходу з ситуації – різні.
Ольга Кошарна великі надії покладає й на активність територіальних громад. «Вони мають напряму з донорами спілкуватися, а не через Міністерство енергетики, щоб під конкретні проєкти їм давали обладнання, – впевнена експертка. – Є ж позитивні кейси Житомира, Тернополя, Хмельницького, де міські очільники активно займалися енергозабезпеченням своїх міст». І все-таки Володимир Омельченко закликає не покладатися на те, що самозабезпечення вирішить наші енергетичні проблеми найближчим часом. «Залежність від об’єднаної енергосистеми у нас залишатиметься ще довгі роки, і навіть за 5-10 років децентралізувати її не вдасться», – говорить він. «І ця, і наступна зима будуть дуже важкі, бо ці зміни, нововведення поки точкові. Мусимо звикати», – каже Кошарна.
Тобто, не варто панікувати чи впадати в емоційні гойдалки від «все буде добре» до «все пропало». Українцям просто час прийняти новий образ життя в умовах постійного – більшого чи меншого – енергодефіциту й намагатися зробити його максимально комфортним самотужки.
«В нашому будинку 25 поверхів, один під’їзд. Ще взимку 2022-2023 силами ОСББ купили потужний генератор, зараз – ще один, – наводить приклад Ольга Кошарна, що послідовно на своїй сторінці у Фейсбуці закликає підписників запасатися павербанками, туристичними пальниками, лампами, навіть дровами. – 100 грн з квартири на місяць на пальне – і маємо воду, один ліфт працює». Інвестувати в енергонезалежність мусимо й на рівні холдингів, і кожною родиною.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото - Укрінформ
