Військові злочини дедалі частіше стають предметом гострої реакції українського суспільства та набувають широкого резонансу. Розбираючись у суті цих негативних проявів, Укрінформ поцікавився точкою зору Миколи Голомші, українського юриста, політика, першого заступника генерального прокурора України (2014 р.), військового прокурора Центрального регіону України (2010 р.) – людини, яка присвятила захисту законності в Україні понад тридцять років життя та знає державну систему із середини.
- За останні десять років чисельність військових формувань в Україні зросла з 166 тисяч осіб у 2013 році до 880 тисяч людей у лютому 2024 року. Відповідно суттєво зросла і кількість правопорушень у військах: з 2013 року до 2023 року – у 78 разів, а число засуджених військовослужбовців у 14 разів. Миколо Ярославовичу, про які проблеми сигналізує ця статистика та як із цим, на ваш погляд, мають сьогодні працювати державні інституції?
- Для кращого розуміння ситуації варто провести екскурс у не таке далеке минуле. Від самого початку новітньої історії незалежності України Росія готувалася до її анексії. Системно та цілеспрямовано велася підривна діяльність щодо розвалу української державності, дискредитації органів влади, колаборації чиновницького апарату.
Російська присутність була відчутною у всіх ключових галузях – енергетичному, аграрному та продовольчому секторі, транспорті та логістиці, сфері критичних матеріалів, машинобудування... За нетривалий час росіянам стали підконтрольними більшість стратегічних об’єктів нашої держави. Звісно, така експансія у політичному та економічному руслі не могла не торкнутися існуючої на той час системи безпеки. Прикриваючись популістськими гаслами оптимізації оборонної сфери, проводилася масштабна ліквідація збиткових державних підприємств, розпродаж військової та спеціальної техніки, масове скорочення особового складу у силових відомствах, утилізація надлишкового озброєння, врешті, відмова від ядерного потенціалу.
Планомірне послаблення нашої обороноздатності було і залишається важливим елементом гібридної війни Росії проти України. У цьому контексті, розглядаючи питання функціонування військової юстиції, варто зауважити, що ця система й до сьогодні ще не стала дієвим механізмом.
Ця тема ніколи не була поза увагою нашого північного сусіда. 14 вересня 2010 року тодішній президент В. Янукович ліквідував військові апеляційні та військові місцеві суди. Проведений 13 квітня 2012 року народними депутатами від партії регіонів Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» фактично скасував військові прокуратури. Не складно здогадатися кому така «демілітаризація» робилася на догоду.
Що ж маємо на десятий рік війни.
Правоохоронну функцію у військовій сфері виконує ціла низка державних органів (їх спеціалізованих підрозділів), що діють окремо один від одного, залежно від своїх повноважень. Запит на створення повноцінної системи органів військової юстиції та військового законодавства, які здатні підтримувати дисципліну у війську й ефективно запобігати порушенням прав військових критичний ще на «вчора». Статистика правопорушень у військах тому підтвердження.
СЛІДСТВО, НАГЛЯД ТА ПРАВОСУДДЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ ДІЄВИМИ БУДУТЬ ЛИШЕ В ЄДИНІЙ АВТОНОМНІЙ СИСТЕМІ
- Вибір варіанта реформування системи військової юстиції має виключне значення для національної безпеки країни, де триває війна. Яке рішення, на вашу думку, матиме кращу перспективу – оптимізувати існуючу чи розбудовувати нову модель військової юстиції в Україні?
- Усі події після початку воєнного вторгнення в Україну ясно дали зрозуміти: військова діяльність є відмінною від загальної суспільної діяльності, публічних та приватних інститутів, що не мають відношення до військових і цивільно військових відносин. Через це реформування органів військової юстиції вбачається логічним саме у тріаді військових судів, військової прокуратури та органів Військової служби правопорядку (у майбутньому – військової поліції).
Тільки в такій побудові буде реально забезпечений належний рівень законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних силах України.
Ми вже мали різний досвід у своїй історії. Скажу, що ризиків від ліквідації військових судів (трибуналів) та військових прокуратур було набагато більше. Це створювало справжній хаос, призводило до тотального безвладдя і безпорядку, багаторазово множило зловживання і порушення.
Аргументи тих, хто говорить про необхідність вкладення у це значних додаткових державних ресурсів, не мають переконливих підстав. Сьогодні і так залучено чимало. Правоохоронну функцію у військовій сфері виконує ціла низка державних органів, залежно від повноважень. Це окремі підрозділи прокуратури, ДБР, Нацполу, НАБУ, СБУ, БЕБ – не надто великих зусиль треба докласти, щоб визначити їх навантаження, якісно проаналізувати результати, виокремити функції та здійснити ефективний розподіл і передачу. Слідство, нагляд та правосуддя у військові сфері дієвими будуть лише в єдиній автономній системі. Система завжди краще, ніж хаос.
ЛЮДИНА ВІЙСЬКОВА ПОВИННА ВЗАЄМОДІЯТИ ІЗ ЛЮДИНОЮ ВІЙСЬКОВОЮ
- Чимало дискусій сьогодні триває навколо повернення військової «тріади» – військової поліції, військової прокуратури та військового суду. Яких, на вашу думку, доводів більше «за» чи «проти». Яка модель організації військового правосуддя буде реально здатна забезпечити ефективне розслідування та баланс між інтересами держави і правами людини?
- Міжнародний досвід свідчить про те, що в більшості розвинутих країн, які мають сучасні збройні сили і які в той же час відомі своїми демократичними традиціями, органи військової юстиції успішно діють і виконують завдання зі зміцнення військової дисципліни та правопорядку. Постійним Комітетом Ради Європи з прав людини у червні 2003 р. була взагалі визначена потреба органів військової юстиції, а щодо військових судів висловлена думка про те, що їх наявність у країні не суперечить Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод.
В Україні сьогодні в системі органів військової юстиції є Військова служба правопорядку, але з вельми обмеженими повноваженнями виключно профілактичної спрямованості. Вона виявляє причини, передумови і обставини кримінальних правопорушень, вчинених у військах, розшукує осіб, які самовільно залишили місця служби, запобігає вчиненню і припиняє кримінальні та інші правопорушення у ЗСУ. У той час слідчі ДБР розслідують їх під процесуальним керівництвом прокурорів спеціалізованих прокуратур, а далі все це розглядають звичайні місцеві суди. Тобто з усіх цих дійових осіб військовими є лише представники ВСП, а решта – слідчі ДБР, спецпрокурори та місцеві судді – люди цивільні.
На моє переконання, людина військова повинна взаємодіяти із людиною військовою. Це поняття єдиного середовища особливо значуще в цій роботі. До прикладу: необхідно виїхати в зону бойових дій, бо там теж злочини скоюються – як цивільна людина. А це сьогодні за визначенням значить, що слідчий чи прокурор сяде в БМП чи БРДМ із відповідним спорядженням, зброєю. Тобто потрібні мобільність, вишкіл, дисципліна, знання статутів, наказів, розпоряджень та правил, порядку дій бойових підрозділів, навички особистої та колективної безпеки врешті-решт. Як сприймаються цивільні люди у військах зрозуміти не складно. Хто і чому створює такі умови питання інше. Змінювати це однозначно необхідно.
КЕРІВНИЦТВО ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ МАЄ БУТИ МАКСИМАЛЬНО АВТОНОМНИМ ТА НЕЗААНГАЖОВАНИМ АНІ МІНІСТРОМ ОБОРОНИ, АНІ ГЛАВКОМОМ
- Виключна військова юрисдикція нині не належить жодному правоохоронному органу в Україні. Досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців та інших осіб, які мають відношення до Сил оборони, в Україні мала б здійснювати військова поліція. Що, на вашу думку, перешкоджає законодавчому врегулюванню її утворення?
- Військова поліція має стати окремим правоохоронним органом зі спеціальним статусом, що діє у воєнній сфері, безпосередньо розв’язуючи завдання забезпечення військового правопорядку. Зволікання із розглядом нововведень, викладених у відповідному законопроєкті «Про Військову поліцію» № 6569-1 від 15 лютого 2022 року можна, м’яко кажучи, розцінювати як безвідповідальність, що межує із загрозою національній безпеці. Виправляти це потрібно негайно.
Враховуючи особливості української національної правової системи важливо забезпечити незалежність військової поліції від впливу військового відомства та його керівництва. Це стосується правоохоронної діяльності, здійснення досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності. І не тільки. Сьогодні Військова служба правопорядку (ВСП) підпорядкована керівництву та фінансується коштом ЗСУ, посадові особи ВСП призначаються військовим командуванням. Очевидно це зумовлює залежність ВСП від такого командування, яке може намагатися поставити її під свій контроль.
Розв’язати суперечності нескладно. Законодавчо слід визначити статус військової поліції України як центрального органу виконавчої влади. За практикою його діяльність координується Кабінетом Міністрів України. Закон має встановити взаємовідносини міністра оборони, головнокомандувача ЗСУ з військовою поліцією у мирний та воєнний час, що і буде однією із гарантій незалежності правоохоронної діяльності військової поліції. Керівництво військової юстиції має бути максимально автономним у своїх діях та незаангажованим, при всій моїй повазі, ані міністром оборони, ані головкомом.
У побудові цілісної системи військової юстиції важливий кожен елемент. Надзвичайно важливо щоб військова поліція взяла на себе виявлення, розслідування на початковому етапі воєнних злочинів, тобто могла проводити за процесуального керівництва військової прокуратури першочергові слідчі дії злочинної діяльності держави-агресора. Цей напрям потребує окремої уваги.
У РОЗБУДОВІ ПОВНОЦІННОЇ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ ПОВЕРНЕННЯ ДО ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПРИНЦИПУ РОБОТИ МАЄ СТАТИ АКСІОМОЮ
- Яких рішень сьогодні, на ваш погляд, особливо потребують органи прокуратури, що діють у сфері оборони, та чи якісно вплине на ситуацію повернення їм військового статусу?
- Спеціалізована прокуратура, мабуть, єдина ланка в системі військової юстиції, що потребує не реформування, а встановлення належних координаційних механізмів щодо Військової поліції та органів влади, які зараз виконують її функцію.
Стандарти, яким мають відповідати організаційно-правові засади побудови спеціалізованої військової прокуратури, інших складових військової юстиції, засновуються на положеннях статусу військовослужбовців, а також прокурорів військових прокуратур. Такий статус визначається виконанням військовою прокуратурою функцій і завдань прокуратури у сфері оборони та в інтересах оборони держави, зокрема в умовах збройного конфлікту.
В особливий період військові прокурори, перебуваючи безпосередньо у військах, можуть фахово забезпечувати розслідування військових злочинів. Для цього необхідною є відповідна військова підготовка, знання умов та особливостей проходження військової служби, що зумовлює формування компетентної професійної правової культури. Коли мені доручали курування, я сам брав факультативи у військовій академії, у службі розвідки, в академії Служби безпеки. Бо мені треба було розуміти специфіку.
З метою унеможливлення будь-якого впливу на прокурорів під час виконання ними обов’язків проходження військової служби у спеціалізованій військовій прокуратурі має регулюватися окремим положенням, що зі свого боку синхронізується з відповідними положеннями законодавства України про військовий обов’язок і військову службу.
На моїй пам’яті не одна колегія генпрокуратури притягувала до відповідальності представників вищого керівництва ЗСУ, вносилися відповідні документи реагування. Зараз ситуація змінилася. Знівельовано повноваження нагляду, прокурор здійснює процесуальне керівництво за досудовим слідством. Однак і в таких рамках повноважень прокурор має можливість реагувати на будь-які безчинства у військах.
Ще один важливий момент. Нині маємо суди, прокуратуру, ДБР, Національну поліцію, що діють по територіальному принципу української держави. В той же час як військова сфера, що була, так і продовжує функціонувати за екстериторіальним принципом. Це розпорошення руйнівним чином впливає на систему розслідування, оперативно-розшукову діяльність, роботу судів і багато іншого. Про аналіз, узагальнення практики, профілактику правопорушень взагалі годі й казати. У розбудові повноцінної системи військової юстиції в Україні повернення до екстериторіального принципу роботи має стати аксіомою.
- Відновлення військових судів у судовій системі України набуло актуальності відразу після вторгнення російської армії в Україну в 2014 році. Яким є ваше бачення роботи органів правосуддя у захисті прав і свобод військових?
- Військові суди функціонують у більшості розвинутих країнах світу, що мають власні збройні сили. Підстав для їх відновлення в Україні більш ніж достатньо.
Сьогодні справи, що стосуються військових злочинів розглядаються судами загальної юрисдикції. І якщо для цивільних, а подекуди навіть кримінальних справ, швидкість цього процесу, що інколи розтягується на декілька років, не є критичною, то для військових злочинів, особливо в бойовій обстановці, від строку, перебування військового під судом, прямо залежить боєздатність його підрозділу. Окремою проблемою стає допит свідків у справах. Суддя суду загальної юрисдикції не може проводити судовий розгляд поза приміщенням суду, а військові часто не можуть прибути на розгляд з об’єктивних причин.
Військовим суддям, у разі приведення системи військової юстиції до комплексної взаємодії, стане можливим значно швидше і ефективніше виконувати свою роботу. Зокрема, варто згадати про практику розгляду справ у розташуваннях військових частин.
Вважаю, що до підсудності військових судів, окрім іншого, мають належати справи за позовами військовослужбовців і членів їхніх сімей до органів військового управління, а також щодо питань соціального захисту.
Статус військових суддів має передбачати проходження військової служби, що пояснюється необхідністю отримання відповідної військової підготовки та формування компетентної професійної правової культури. Відтак у Верховному Суді має бути сформована спеціалізована палата, до повноважень якої будуть належати питання проходження військової служби суддями військових судів, комплектування військових судів тощо. Звісно, що у такому разі проходження військової служби у військових судах має регулюватися окремим положенням.
ВІЙСЬКОВА СПІЛЬНОТА СТВОРЮЄ ПОПИТ НА СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПРАВНИЧІ ПОСЛУГИ
- Чи бачите ви у найближчій перспективі створення військової адвокатури в Україні?
- Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає несумісність цієї діяльності з військовою службою. Однак, спеціалізація у наданні правничих послуг військовослужбовцям можлива. І це потребує внесення змін до законодавства про безоплатну правничу допомогу, проведення відбору до центрів надання безоплатної правничої допомоги з урахуванням спеціалізації, наявності певного досвіду проходження військової служби, знання військового права.
Військова спільнота створює попит на спеціалізовані правничі послуги. Самі ж адвокати активно втілюють у життя ідею військової адвокатури, доволі швидко реагуючи на зміну кон’юнктури ринку та орієнтуючись на актуальні потреби потенційних клієнтів. На часі все більш актуальними постають питання розширення прав адвокатів, які захищають військовослужбовця у кримінальному провадженні. Мова про доступ на територію військової частини, участь у слідчих діях на військових об’єктах та в зоні бойових дій, отримання інформації з обмеженим доступом. Це, так би мовити, робочий процес.
Хотів би зауважити на тому, що багато адвокатів, власне як і представників поліції, прокуратури, судів часто розглядають питання військової сфери з точки зору мирного часу. Це нерідко призводить до суперечливих наслідків, які і має регулювати система військової юстиції.
- Правозахисна практика показує, що в умовах активних бойових дій військовослужбовці є чи не найбільш вразливою категорією населення. Чи під силу військовій юстиції поліпшити ситуацію?
- Очевидно це одна із її основних місій та головний критерій ефективності. Система військової юстиції в Україні не повинна сприйматися чимось на кшталт репресивного апарату. Адже її основною функцією є досягнення справедливості, а не просто забезпечення належного порядку та високого рівня дисципліни. Це система за людей, які фактично покладаються у своєму житті на державу.
Микола Зорик, Київ