Де ті мудрі люди, які об'єднають українців у скруті?

І ось недавно вийшов на слід.

В одному з есеїв, присвячених філософській метаантропології, український філософ Назип Хамитов ділить людей на три когорти, взявши за маркер сприйняття ними свого Буття.

1. “Люди буденного буття”. Їхній світогляд заснований на інстинктах самозбереження і продовження роду.

Буденність свідомості — це підпорядкованість обставинам, невизначеність власного шляху, страх екзистенційного вибору.

Інтереси таких людей не простягаються далі життєвого комфорту, сім'ї, роботи як джерела заробітку . Вони живуть усталеними правилами і ритуалами, турботою про здоров’я, спокій в родині, сподіванням, що завтрашній день мало чим відрізнятиметься від учорашнього.

Таких, мабуть, більшість на Землі. Ними легко маніпулювати, активувавши згадані два інстинкти.

Їх неважко роз'єднати, нацькувати одне на одного, повести туди, куди потрібно маніпулятору.

Їхнє життя здається їм гармонійним. Допоки... не потрапляють у вир екзистенції - буття на межі, яке змушує їх глянути в очі смерті, відчути жах, відчай, почуття провини, пережити драми із непередбачуваними наслідками.

І тоді, прагнучи зберегти себе в гармонії, вони заклинають: “не дивися вгору”.

Або ховаються у помиральну яму і ненавидять людство за те, що “все було так добре і стало так погано”.

Наші ниття, срачі, ненависть і злоба - це реакція буденного буття, що дивиться в безодню екзистенції.

2. Але є ті, хто здатен жити в цих умовах. Це - “люди граничного буття”. Ними керує воля до влади, воля до пізнання і творчості, і, зрештою, - до визнання.

Граничне буття - це бунт і руйнування гармонії буденності.

Воно супроводжується тугою, жахом, відчаєм, гнівом, але й — вірою і надією.

Люди граничного буття вміють мислити самостійно і критично.

Екзистенція змушує їх до Вчинків, до морального самовизначення.

Вони є рушіями суспільних змін, вони незамінні в часи лихоліть, криз, катастроф, революцій. Вони - ті, хто сьогодні тягне на собі непідйомний тягар екзистенційної війни. Вони потрібні суспільству.

Можливо, це саме ті, хто звик називати себе "пасіонаріями".

Але... вони - індивідуалісти. А тому — самотні.

Живильний бульйон для них — боротьба і конкуренція. І заради влади, заради слави вони легко відкидають моральні принципи. І цим несуть небезпеку суспільству.

Вони домінують над «людьми буття буденного», ламають їхню волю до самозбереження і використовують у власних інтересах.

Якщо така стратегія в суспільстві переважає, пише Назіп Хамітов, його очікує криза.

«Люди граничного буття» не здатні консолідувати суспільство, максимум, що вони можуть — солідаризувати його.

(Згідно з Хамітовим — консолідація — це об'єднання на основі спільних світоглядних цінностей навколо спільної мети. А солідаризація — згуртування проти спільного ворога — легко досяжне, але швидко згасаюче).

Нездатні консолідувати, «люди граничного буття» прагнуть мобілізувати суспільство, як уміють — силоміць, валюнтарно, авторитарно, тоталітарно.

3. На щастя для людства, існують (можливо, це найменш чисельна група) - «люди метаграничного буття». Це ті хто свідомістю своєю перетнув межу екзистенції, і вже перебуває на “тому боці”.

Їх буття породжується волею до свободи і любові.

Воно - це вихід з відчуття екзистенційності з його трагізмом і відчуженістю.

Це - відновлення гармонії на новій базі — на фундаменті свободи особистості.

У граничне буття нас закидають обставини, які від нас не залежать (війна, наприклад). А от вихід у метаграничність є свідомим вибором, фундаментальним запереченням буденності.

«Людина метаграничного буття» - це людина діалогу. “Інакший” для неї не є об’єктом тиску і маніпуляцій. Він — рівноправний суб’єкт, з яким ми співтворимо, співмислимо.

Підтримати чужу ідею, не привласнивши її. Створити команду, не плануючи стати в ній вождем. Вести діалог, не ставлячи собі за мету переконати співрозмовника в своїй незаперечній правоті. Не навертати людей на “шлях істинний”, а об’єднати навколо пошуків шляху до істини...- Так я розумію стратегію метаграничності.

Чи може любов до Інакшої людини бути сильнішою за любов до слави, до влади?

Чи може толерантність очищати душу як катарсис — катарсис любові і свободи? Та сама толерантність, яку ми сьогодні відкидаємо мало не як гріх.

Назіп Хамітов впевнений, що може.

Чим більше в суспільстві мудрих людей, здатних до співтворчості і взаємодії, тим більше у нас шансів, що консолідація суспільства відбудеться і буде неформальною, не спотвореною.

Нинішня епоха, вважає філософ — це поле битви “людей метаграничного буття” з людьми “граничного”. Нинішня війна її апогей.

Ідеал людини граничного буття — герой. Або - геній. Ідеал людини метаграничного буття — це героїзм, геніальність і святість, поєднані в одній особистості.

* * *

Чи існують такі люди в реалі? Я не знаю. Може ви назвете імена?

Перше, що приходить на пам’ять мені — Йосиф Сліпий, який відбув за віру 18 років радянських таборів. А ще - Януш Корчак, учитель і лікар, що відмовився від втечі з єврейського гетто і прийняв смерть разом із своїми учнями в концтаборі Треблінка.

З наших співітчизників і сучасників, я думаю, це — Ігор Козловський, філософський геній, герой, що проніс свою гідність крізь пекло російських катівень, і, можливо, святий, який не загубив людяності і любові в нелюдських умовах. Можливо, геніальний співак і воїн - Василь Сліпак..

Можливо, ті, хто всі ці роки, не вагаючись, віддавав своє життя й свій талант, щоб витягнути з пекла побратимів, хто не розмірковуючи готовий подати руку людям, які страждають в жорстокій екзистенції, навіть якщо вони - Інакші...

Може це аберація пам’яті, але чи не здається вам, що в перші роки Незалежності таких серед нас було більше?

Я мав довгі розмови з колишніми в’язнями радянських таборів, які пішли у політику, з дисидентами, яким радянська влада завдала чимало лиха. І відчував: їхні серця не зачерствіли, емпатія і любов до людей не заіржавіли.

Я не чув у словах їхніх ненависті, жаги помсти, зневаги навіть до тих, хто був в одній партії з їхніми катами. Навіть із вуст таких полум’яних ораторів і революціонерів, як В’ячеслав Чорновіл чи Ярослава Стецько.

Можливо, через те, що разом голосували за Незалежність? І добре знали, з якої халепи зуміли спільно витягнути країну, не проливши крові...

Багатьох із них ми називали моральними авторитетами.

Вони уже не з нами. А чи додалися нові? Чи наше скалічене, роз’ятрене міжусобицями суспільство уже не народжує таких?

* * *

Сумну картину навіяли останні опитування КМІСу: з грудня 2023 року по грудень 2024 частка українців, які вірять, що ми йдемо до згуртованої політичної нації, зменшилася з 69 до 53% .

Натомість з 25% до 33% стало більше тих, хто бачить, що суперечності лише поглиблюються і українці прямують до розколу.

Здається, це помітно і без соціології.

* * *

...Як той грецький філософ з ліхтарем серед білого дня, шукаю в нашій сторонці я людину. Людину метаграничного буття.

Героя, генія і святого в одній вразливій людській оболонці. Янгола-охоронця, якого ми маємо зберегти, зрозуміти й захистити.

Приєднуйтесь.

Картинка. Hugo Simberg. Поранений янгол (1903)