Питання мобілізації в Україні та пошук ефективного рішення, що забезпечить як своєчасне поповнення особового складу Збройних сил України якісними вмотивованими бійцями, так і демобілізацію тих, хто на фронті понад три роки – завдання, як кажуть, з зірочкою.
Ця ж тема є і точкою застосування зусиль російських інформаційних операцій, що спрямовані не тільки на українську аудиторію, але й звучать в контексті перемовин США та України. Зокрема, Росія назвала припинення «примусової мобілізації» в Україні однією з вимог до початку перемир’я у своїй версії підсумків телефонної розмови Трампа з Путіним.
Чи є в України відповідь? В інтерв’ю Укрінформу розповідає керівник дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко.
- Юрію Олексійовичу, з травня 2022 року ви предметно займаєтеся аналізом деструктивного російського впливу на процес мобілізації в Україні. У чому вбачаються основні виклики сьогодні?
- На початку 2025 року ситуація з мобілізацією в Україні значно ускладнилася через резонансні випадки застосування сили проти військовослужбовців та теракти в ТЦК. Впровадження проєкту «Контракт 18-24», попри його заявлену мету, ймовірно матиме протилежні очікуваним результати.
На моє переконання, при розробці цього проєкту не було враховано кілька критичних факторів, що створили підґрунтя для чергового посилення російського впливу.
Перш за все, задум виявився у прямій суперечності з суспільним запитом на справедливість. Особливо гострою стала проблема відсутності механізму демобілізації для військових, які перебувають на фронті з 2022 року, тоді як нова категорія військових отримала право на демобілізацію вже після року служби. Додаткову напруженість створила суттєва різниця в матеріальному забезпеченні військовослужбовців, включаючи тих, хто близький за віком або пішов добровольцем до досягнення 25 років.
Безстроковість військової служби та практична неможливість повернутися до цивільного життя, окрім випадків важкого поранення, породжують у людей відчуття безвиході. Військовослужбовці фактично випадають з особистого та економічного життя на невизначений термін. А це створює значний психологічний бар'єр для тих, хто хотів і міг би добровільно йти в армію.
- Тут складно вам заперечити…
- Скажу більше, особливо небезпечним нині став ефект негативного зворотного зв'язку у системі мобілізації. Складні умови служби та відсутність чітких перспектив демобілізації за нашими спостереженнями знижують кількість добровольців, що призводить до посилення примусової мобілізації. Ситуація погіршується через наростальне відчуття несправедливості як серед цивільних, так і серед військових, які тривалий час перебувають на фронті без ротації.
У малих громадах ситуація набуває особливої гостроти, де спостерігається зростання як ненасильницького спротиву мобілізації, так і випадків застосування сили. Усе це створює сприятливе середовище для поглиблення розколів в українському суспільстві, чим звичайно користується російська пропаганда.
УКРАЇНІ ПОТРІБЕН НОВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР ЩОДО МОБІЛІЗАЦІЇ
- Нагадує замкнене коло... Чи не так?
- Варто об’єктивно сприймати реальність. Наявна система мобілізації в Україні малоефективна – посилення примусових заходів лише погіршує ситуацію та створює нові ризики для державної безпеки. Дедалі більш очевидним стає те, що для розв’язання комплексної проблеми потрібні нелінійні рішення, принципово новий підхід, який би враховував як військові потреби держави, так і соціальні реалії, фактично – новий суспільний договір щодо мобілізації.
- Ваша дослідницько-аналітична група разом із партнерами провела комплексне дослідження мотивацій українців щодо мобілізації. Розкажіть про це більш детально?
- У рамках Українського безпекового клубу ми напрацювали системне рішення, яке має математичне обґрунтування, перевірене соціологами та протестовано на тих, хто уникає мобілізації.
Цьому передували проведені нами дві хвилі опитувань, у листопаді-грудні 2024 року та у січні-лютому 2025 року. Цей процес відбувався із врахуванням розробленої нами концепції ЧАСТКОВОЇ військової служби.
Головною метою дослідження було вивчення: досвіду, мотивацій та бар’єрів громадян України щодо мобілізації; факторів, які впливають на рішення біженців та чоловіків, що залишилися в країні, щодо участі в обороні України; впливу інформаційно-психологічних операцій на ставлення громадян до мобілізації; основних проблем, що перешкоджають мобілізації та визначення можливих шляхів їх подолання.
Робота виявила суттєві відмінності у ставленні до мобілізації серед різних категорій громадян України. Особливо показовими виявилися результати опитування трьох груп: біженців, тих, хто уникає мобілізації, та загальної вибірки українців. Результати дослідження виявили складну картину взаємодії різноманітних факторів, що впливають на прийняття рішень українськими громадянами щодо мобілізації та повернення в Україну. Особливо помітним став вплив дезінформаційних кампаній, спрямованих на формування громадської думки та індивідуальних рішень.
- Цікаво дізнатися більше про відмінності у ставленні до мобілізації серед різних категорій громадян України…
- Відмінності суттєві. Українці, які перебувають за кордоном, демонструють найвищий рівень стурбованості питаннями особистої безпеки – дві третини опитаних біженців побоюються швидкої загибелі на фронті. Вони також найбільше занепокоєні справедливістю системи мобілізації та невизначеністю строків служби. Водночас ця група виявилася найбільш чутливою до перспективи членства України в НАТО як мотивуючого фактора. Біженці особливо підкреслюють важливість комунікації з державою та необхідність системних реформ в армії.
Особливо помітним є вплив емоційної ізоляції біженців та їхнє відчуття відірваності від України. При цьому успіхи ЗСУ залишаються ключовим мотиваційним фактором, що може сприяти поверненню громадян та їхній готовності до участі в захисті країни.
Дослідження виявило системний характер російських ІПСО, спрямованих на дестабілізацію українського суспільства та підрив його здатності до опору.
Це особливо проявляється в результатах опитування громадян, які свідомо уникають мобілізації. З їхніх відповідей випливає, що найгостріше вони реагують на проблему корупції – понад три чверті опитаних вказали це як критичну перепону. Вони також висловлюють серйозне занепокоєння ризиком загибелі чи інвалідності та проблемами матеріального забезпечення військ. Також ця група виявила найвищу підтримку ідеї (наскрізь популістичній, – ред.) створення спеціальних бригад з депутатів та високопосадовців, а також продемонструвала значний запит на реформування системи ТЦК. Особисті інтерв’ю дозволили розкрити деталі цих страхів та мотивацій, які головним чином пов’язані з недовірою до держави та її представників, яка виникла внаслідок деструктивного російського впливу на процес мобілізації в Україні.
ВСІ ГРУПИ ОБ'ЄДНУЄ ЗАПИТ НА СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ПРОЗОРІСТЬ ТА ПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ ПРОЦЕСУ МОБІЛІЗАЦІЇ
Загальна вибірка українців показала більш помірковані позиції з більшості питань. Основними проблемами вони вважають несправедливість поточної системи мобілізації, корупцію та невизначеність строків служби. При цьому їхнє бачення необхідних реформ виявилося більш збалансованим, з акцентом на системні зміни, ніж на радикальні перетворення.
- Чи правильно розумію, аналіз відповідей респондентів дозволив вам сформувати цілком конкретні пропозиції реформ, які б змогли змінити ставлення українців до мобілізації?
- Правильно. Ми виокремили три припущення щодо прийнятних пропозицій, які б могли змінити відношення українців до мобілізації, а саме:
1. Якби Вам запропонували долучитися до Сил оборони України за умови, що з 60 днів перебування в лавах ЗСУ, 10 ви маєте на відпочинок, в тому числі – можливість відвідати рідних, 10 – на посилення навчання за вашою військо-обліковою спеціальністю, 40 – берете участь в бойових діях, це б змінило Ваше ставлення до мобілізації?
2. Чи погодилися б Ви добровільно мобілізуватися до військової служби в поєднанні з цивільним життям: 3 місяці служби на 6 місяців цивільного життя з повним бронюванням від мобілізації під час цивільного життя?
3. Чи погодились б ви добровільно мобілізуватися до Сил оборони України за умови гарантованого державою адаптаційного періоду на небойових посадах в тилу або у прикордонних районах, наприклад, з Білоруссю?
БІЛЬШЕ ТРЕТИНИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ВИСЛОВИЛИ ГОТОВНІСТЬ ДОБРОВІЛЬНО МОБІЛІЗУВАТИСЯ ДО ВІЙСЬКА, ЯКЩО БУДЕ ЗАПРОВАДЖЕНО МОДЕЛЬ, ЯКА ДОЗВОЛЯЄ ПОЄДНУВАТИ СЛУЖБУ З ЦИВІЛЬНИМ ЖИТТЯМ
- І що можна сказати про результати соціологічного опитування за цими трьома пропозиціями?
- Це дослідження було проведено у січні 2025 року компанією «Active Group» за допомогою онлайн-панелі «SunFlower Sociology» методом анкетування громадян України віком 18 та більше років. Підсумкова вибірка склала 1200 анкет (репрезентативна за віком, статтю і регіоном України).
Отримані відповіді були такими:
Більше третини громадян України висловили готовність добровільно мобілізуватися, якщо буде запроваджено модель, яка дозволяє поєднувати службу з цивільним життям.
Зокрема, 7,8% респондентів зазначили, що «обов’язково мобілізувалися б» за таких умов, а ще 26,4% відповіли, що «швидше мобілізувалися б». Водночас 22,0% заявили, що «не мобілізувалися б за жодних обставин», а 25,3% не змогли дати однозначної відповіді.
Щодо теми адаптаційного періоду на тилових або прикордонних посадах, 30,8% опитаних висловили готовність добровільно мобілізуватися за таких умов. З них 7,7% «обов’язково мобілізувалися б», а 23,2% «швидше мобілізувалися б». Проте 21,7% заявили про категоричну відмову, а 27,2% не змогли визначитися з відповіддю.
Інше питання стосувалося ставлення до мобілізації в разі запропонованого розподілу часу в армії: 40 днів участі в бойових діях, 10 днів відпочинку та 10 днів посиленої підготовки за військово-обліковою спеціальністю. За такої моделі готовність до добровільної мобілізації висловили 22,0% респондентів (4,2% – «обов’язково», 17,8% – «швидше мобілізувалися б»). Водночас 27,9% заявили, що «не мобілізувалися б за жодних обставин», а 29,4% вагалися із відповіддю.
ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЧАСТКОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЗАЛУЧЕННЯ ВІД 300 ДО 800 ТИСЯЧ ДОБРОВОЛЬЦІВ
- Тобто, послуговуючись результатами цього опитування, ви наполягаєте на проєкті реформи системи мобілізації в Україні, в основі якої є концепція часткової військової служби?
- Так. Ми не бачимо, щоб зараз була альтернатива, яка може дати подібні результати. Впровадження системи часткової військової служби може забезпечити залучення від 300 до 800 тисяч добровольців. Дослідження Active Group показало, що 34.2% українців готові добровільно мобілізуватися за умови впровадження моделі часткової військової служби. З них 7.8% респондентів зазначили, що «обов'язково мобілізувалися б», а 26.4% відповіли, що «швидше мобілізувалися б».
- Модель часткової військової служби є чимось принципово новим?
- Це не є абсолютно новою концепцією. Подібні підходи вже давно і доволі успішно функціонують у Швейцарії, де громадяни проводять короткі періоди на військовій службі, поєднуючи її з цивільним життям. Ізраїль має систему регулярних зборів резервістів. Фінляндія підтримує високий ступінь обороноздатності через поєднання обов'язкової служби та періодичних навчань резервістів.
Адаптація цього досвіду до українських реалій дозволила б створити гнучку систему, що враховує особливості нашої війни та стану суспільства. Тут важливо розуміти, що за такої системи навіть ті, хто зараз уникає мобілізації, отримають зрозумілу та прийнятну пропозицію та перспективу поєднання військової служби та цивільного життя.
Однією з ключових переваг запропонованої нами реформи є збереження економічного потенціалу країни. Замість повного вилучення працездатного населення з економіки, часткова військова служба дозволяє громадянам продовжувати професійну діяльність у періоди цивільного життя.
Така система дає можливість бізнесу адаптуватися та планувати кадрову політику, знаючи періоди ротації персоналу. Це зменшить негативний вплив мобілізації на економіку, збереже податкові надходження та дозволить підтримувати економічну активність – фактор, критично важливий для забезпечення стійкості України у тривалій війні.
- Якими ви бачите свої подальші кроки?
- Ми рухаємося доволі прагматично і поступово, розуміючи, що на зволікання вже часу немає. Працюємо над тим, щоб почати створення робочої групи з детальної розробки концепції часткової військової служби за участю представників Офісу Президента, Міноборони, Генштабу, наших експертів та аналітиків. Плануємо, що надалі в максимально стислі терміни ми вийдемо на розробку та внесення відповідних законодавчих змін до Верховної Ради з процедурою термінового розгляду. Першим практичним кроком імплементації реформи ми вважаємо запуск пілотного проєкту в 2-3 бригадах для відпрацювання механізмів ротації та організаційних аспектів. У подальшій перспективі бачимо поетапне масштабування системи на всі Сили оборони, починаючи з бригад, де служать військові з найдовшим терміном перебування на фронті. І, звичайно ж, докладаємо зусиль до проведення належної комунікаційної кампанії як всередині країни, так і для міжнародних партнерів задля демонстрації структурних змін у підході до мобілізації, яких так потребує Україна сьогодні.
Микола Зорик, Київ