Чому Шевченко повинен залишитися

Провал у відборі на ЧС-2018, а третє місце в групі – це саме провал, викликав бурхливі дискусії про доцільність перебування Андрія Шевченка та його інтернаціонального штабу на чолі збірної України. Аргументи проти головного тренера очевидні – ми вперше не зуміли пробитися навіть у кваліфікаційний плей-офф ЧС, збірна набрала лише 5 очок з 18 можливих в матчах з прямими конкурентами (Туреччиною, Хорватією, Ісландією), «синьо-жовті» катастрофічно грали другі тайми у важливих матчах, серед численних новачків наразі не видно нових лідерів, а спроби змінити стиль збірної з примітивно-контратакуючого на більш комбінаційний переважно закінчувались безсистемним перекиданням м’яча у середині поля.

І справді, критикувати штаб Шевченка є за що. Перед очима й досі жалюгідна гра збірної у других таймах проти Ісландії та Хорватії. Але при цьому усім критикам варто нагадати і про те, у якому стані Шевченко очолив збірну (ганебний Євро-2016), і про наші реалії з класними футболістами. Скажімо, справжні форварди в Україні просто вимерли мов мамонти. За таких обставин Шевченко взяв на себе сміливість і почав кадрову та стилістичну перебудову. Ми ж усі цього хотіли після Євро-2016, чи не так? Усі ж стогнали і вимагали змін, нових імен, красивого футбол? Шевченко ризикнув і спробував нам усе це дати. Вийшло у нього так собі. Але ж це краще ніж умовний Фоменко знову почне рити траншеї у власних воріт.

Напередодні свого призначення Шевченкові закидали – він не працював тренером на такому рівні, немає тренерського авторитету, ніхто не знає про його бачення футболу, і взагалі, президент ФФУ його кум. Відбіркова кампанія на ЧС-2018 відкрила нам нового Шевченка, який має бажання працювати, щось змінювати і вчитися на помилках. А головне сьогодні у нього є те, чого не було влітку 2016-го – ДОСВІД. Андрій та його помічники тепер добре знають на кого покладатись, а від кого відмовитись, що цій збірній під силу, а від яких ідей краще відмовитись. Багаж яким тренерський штаб повинен вміло скористатись і не припуститись нових помилок. Восени 2019-го Шевченкові вже ніхто не пробачить провального відбору на Євро-2020.

Водночас, від Шевченка чекають на звіт. Саме його зміст покаже наскільки адекватно тренер проаналізував власні помилки і які зробив висновки. Користь з любого провалу – це робота над помилками. Виправляти їх можна вже сьогодні. Наприклад, переглянути умови відновлення футболістів, подумати про план Б під час матчів, продовжити пошук гравців атаки.

А всіх, хто сьогодні кричить про зміну тренера збірної чи запрошення іноземного фахівця – шліть під три чорти. Це ті ж люди, які писали, що Шевченко очолив збірну по блату і розганяли «зради» про відмову їхати в Росію на ЧС-2018. Мовляв, це буде наша гідна відповідь агресору, а те, що збірну за це можуть дискваліфікувати мінімум на два роки, то дрібниці. Одним словом, дайте в Україні спокійно працювати тим, хто хоче і вміє щось змінити на краще.  

Святослав Василик, Київ