Росія програє у великому спорті з розгромним рахунком
Керівництво Міжнародної федерації футбольних асоціацій (ФІФА) має намір отримати від колишнього директора Московської антидопінгової лабораторії Григорія Родченкова, котрий зараз живе (і ховається від ФСБ) у США, докази вживання російськими футболістами допінгу. Щоправда, британське видання The Mail of Sunday, що оприлюднило цю інформацію, уточнює: ФІФА каже, що раніше вже намагалася зв’язатися з Родченковим, однак невдало. Ось тепер нова спроба.
Ця новина схвилювала мільйони тих футбольних уболівальників по всьому світу, котрі дуже не люблять Росію, а тому хочуть, аби фінал чемпіонату світу 2018 року відбувся не там, а в іншій країні. 99% таких уболівальників – українці, тому найбільше схвильовані саме ми.
На жаль, робити з даної інформації оптимістичні прогнози явно ранувато. Та й The Mail of Sunday окремо підкреслює: якщо навіть Федерація отримає від Родченкова якісь додаткові свідоцтва про допінгові зловживання російських футболістів, права на проведення чемпіонату Росію не позбавлять. Однак у всій цій спільній історії про те, як Росія отримала згадане право і як зганьбила себе тотальним вживанням допінгу спортсменами, цікавим і значимим є не тільки питання про фінал футбольного чемпіонату 2018 року.
Ще кілька років тому, а саме – в лютому 2014 року, коли фанфарно-переможно для господарів завершилася зимова Олімпіада в Сочі, міжнародна спортивна репутація Росії була високою, як ніколи. Професійний спорт був важливою складовою державної зовнішньої політики, з відповідним фінансуванням та залученням до її здійснення не лише спортсменів чи офіційних спортивних функціонерів. Треба визнати, що загалом ця політика була успішною: Росія добилася права на проведення зимової Олімпіади та фіналу чемпіонату світу з найпопулярнішого виду спорту – футболу. Такий фінал за масштабом події нічим не поступається літній Олімпіаді. Деякі міжнародні спортивні асоціації росіяни зуміли повністю підім’яти під себе (приміром, ФІДЕ – міжнародну шахову асоціацію), в інших - здобути серйозний закулісний вплив. Зрештою, саме такий вплив у ФІФА дозволив отримати право на футбольний фінал 2018 року.
Нині, за три з половиною років, спортивна репутація і вплив у міжнародному спорті Росії фактично розтанули, як сніг у квітні. За короткий час усі рекордні здобутки Росії у цій сфері втрачені. Тут у Росії – одні суцільні поразки. Нема сенсу детально згадувати про розслідування проти вже колишнього президента ФІФА Блаттера і про скандал з викриттям російської державної (!) програми вживання допінгу спортсменами. На сьогодні маємо результат: у спортивному світі Росія опинилася в ще більшій ізоляції, ніж у політичному через збройну агресію проти України та втручання у внутрішні політичні справи США.
На минулій Олімпіаді в Бразилії Росія вимушено виступила кількісно сильно скороченою командою, а тому вже не могла дивувати світ і потішати власних громадян кількістю медалей. У минулий четвер рада засновників Міжнародного антидопінгового агентства (WADA) не відновила акредитацію Російського антидопінгового агентства (РУСАД), забрану два роки тому, через те, що росіяни відмовилися визнати, що російські спортсмени вживали допінг у рамках державної програми (за даними доповіді канадського юриста Роберта Макларена, зробленій для WADA, у таку програму були втягнуті більше тисячі спортсменів у майже 30 видах олімпійського та параолімпійського спорту). Відсутність акредитації – прямий шлях до заборони для росіян участі у зимовій Олімпіаді 2018 році та Параолімпійських іграх 2018 року.
Різного роду дискваліфікації – осіб, федерацій, країн – у спортивному світі річ, загалом, звична. Але й у світі спорту, як і у світі політики, є країни, котрим, образно кажучи, дозволено більше, ніж іншим. Заборонити такій великій – і спортивно, і політично – державі як Росія, постійному члену Ради Безпеки ООН участь у Олімпіаді – це дискваліфікація безпрецедентна. Колись був бойкот Заходом Олімпіади-80 у Москві, але бойкот – це не дискваліфікація. Бойкот – покарання, демонстрація протесту, а дискваліфікація – вигнання (приниження), якщо це стосується великої держави. Образно кажучи, Росію зі списку великих спортивних держав просто викреслюють.
Але повернемося до футболу. Очевидно, що ФІФА не хоче забирати фінал у Росії. Хоча Блаттера давно нема у керма організації, нове керівництво не хоче створювати прецедент скасування права на проведення фіналу, тим більше за півроку до його початку. Так, Росія свого часу дала хабара деяким керівникам ФІФА, щоб отримати право на проведення чемпіонату світу 2018 року. Факт, у якому не сумніваються притомні люди. Однак у правовому плані факт цей не доведений, і тому не може бути формальною причиною, щоб забрати у Росії чемпіонат.
Однак стрімка загальна втрата Росією спортивної репутації, а також – що не менш важливо – політичної, спричиняють ситуацію, коли питання – буде чи не буде фінал чемпіонату світу з футболу в Росії – все ще не має однозначної відповіді. Якщо нема правових підстав скасувати рішення ФІФА, то політичних – скільки завгодно. Дуже вже престижна і важлива для світу ця спортивна подія, тому численним противникам Росії дуже не хочеться, щоб Кремль скористався нею у своїх політичних і пропагандистських цілях. Оскільки для організації в «пожежному порядку» фіналу в іншій країні потрібно місяць – півтора (Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія з цим, безумовно, справляться), то й вірогідність перенесення фіналу з Росії зберігатиметься ще кілька місяців. А ось наскільки вона висока, ця ймовірність, залежить від великої політики, тобто від позиції ключових геополітичних гравців – США та Євросоюзу. Поки що, прямо скажемо, вона невисока. Поки Захід не готовий йти на жорстку конфронтацію з Росією (а забрати у Путіна фінал футбольного чемпіонату світу – це жорсткий крок, не рівня нинішнім економічним санкціям). Чи з’явиться така готовність за три – чотири місяці?
Юрій Сандул, Київ
