Непередбачуваний Каспаров
Сьогодні, 13 квітня, виповнюється 55 років тринадцятому чемпіонові світу з шахів Гаррі Каспарову. Дехто вважає його найкращим шахістом усіх часів та народів. І хоча ця думка доволі суперечлива, ясно одне, він є одним із найяскравіших чемпіонів.
ПЕРЕТВОРЕННЯ. ВІД ВАЙНШТЕЙНА ДО КАСПАРОВА
У січні 1974 року в Києві проходив шаховий матч між командами Київського та Бакинського Палаців піонерів. За гостей грав 10-річний Гарік Вайнштейн. Бакинські шахісти та їх тренери із захватом розповідали про 10-річного хлопчика, який обіцяв вирости в грандіозного гравця.
Щоб пересвідчитися в цьому, можна було побліцувати з ним. Мені було тоді 20 років. Я був кандидатом у майстри і сів напроти юного таланту. У першій партії бакинець здобув перевагу та потім раптом проґавив фігуру й програв. У другій партії Гарік досить легко відігрався. Після чого, абсолютно без будь-якого збентеження заявив, що більше йому грати зі мною не цікаво.
Тоді на моє місце сів мій друг Льоня Гофштейн, й у них вже пішла гра на рівних. А мені довелося втішатися тим, що маю нічийний рахунок проти майбутнього чемпіону світу. Згодом я довідався, що його тато рано пішов із життя, і мама виховує його одна. Власне, протягом усього життя вона опікала сина, а той прислухався до її думки.
Саме тоді мені доручили зробити коротенький звіт про ці змагання для республіканської «Спортивної газети». Юному Вайнштейну я приділив головну увагу, причому передрік йому шахову корону. Тоді я ще не розбирався у національній політиці партії, й усі нації були для мене рівні.
Завідуючий відділом Юхим Лазарєв якось дивно подивився на мене і сказав: «Ну було б у нього інше прізвище, тоді б… А так? До того ж, іще невідомо, чи стане хлопець чемпіоном». Та все ж таки мій допис надрукував, трохи прибравши моє надмірне захоплення.
Шахова школа знаменитого Михайла Ботвинника допомогла юному Вайнштейнові здобути навички серйозної аналітичної роботи, навчила самокритично ставитися до власної творчості. У першості Союзу серед юнаків 11-річний Гаррі ледь не зайняв друге місце, але програв останню партію Олексію Ермолинському, нині американському гросмейстеру. Гарік мужньо переніс удар, але його витримки вистачило ненадовго, до виходу з турнірного залу. А потім він підійшов до мами і тихо заплакав.
Ось що писав про нього майбутній багаторічний його наставник Олександр Нікітін: «Не за роками розвинений, відчайдушний книголюб, він разом з тим зберіг всю безпосередність свого віку».
Через рік бакинець став переможцем всесоюзної першості. Саме тоді він вперше з'явився під прізвищем Каспаров, змінивши прізвище батька на прізвище матері. Коли Ботвинника запитали, чи було доцільним таке рішення, той відповів, що в аналогічній ситуації він не став би цього робити, хоча його батько і залишив сім'ю. «А яке було прізвище вашої матері?» «Рабинович», - відповів він.
НА ПІДСТУПАХ ДО КОРОНИ
У 1976 році Нікітін, який працював в Спорткомітеті, увійшов в конфлікт з Карповим, доповівши начальству, що той таємно зустрічався з Фішером. Карпов, природно, не зрадів і зробив все, щоб Нікітіна звільнили. Залишаючи посаду, Нікітін заявив, що виховає шахіста, який Карпову «зламає шию». Якщо вважати, що виразився тренер фігурально, то слово своє він дотримав.
Можна сказати, що з 13 років Каспаров був запрограмований на звання чемпіона світу. У 14 років Гарика запросили до Мінська на турнір пам'яті Сокольського, де виступали одні майстри. І юний шахіст упевнено став переможцем турніру, перевиконавши норму майстра спорту на три очки.
З невблаганною послідовністю просувався Каспаров вперед, майже не знаючи осічок. Він стає чемпіоном країни серед дорослих. І це в 18 років! У новому циклі, який мав завершитися матчем з Анатолієм Карповим, Каспаров був одним з головних фаворитів.
Мені довелося бути свідком двох перших зустрічей Карпова і Каспарова за шахівницею. Це було в лютому 1981 року, коли проходив матч-турнір збірних СРСР: першої, другої, молодіжної, ветеранів. Карпов очолював головну команду, Каспаров - молодіжну. Їх дуель викликала, мабуть, найбільший інтерес. Всі розуміли, який величезний підтекст стоїть за нею. Виграй Карпов, що було більш імовірним, і він надовго отримає психологічну перевагу. Якщо ж переможе Каспаров, то стане зрозумілим, що найбільш реальна загроза на чемпіона світу чатує саме від нього.
Мені часто доводилося спостерігати за грою Карпова, і я звернув увагу, що від нього просто віє впевненістю і міццю. Дуже часто його суперники капітулюють заздалегідь, і це дуже помітно. Цього разу Карпов в своїй звичайній манері пружинистими кроками походжав біля шахового столика, але Каспаров просто не помічав його. Палаючий погляд був прикутий до шахівниці, він був захоплений тільки грою.
Обидві партії проходили з деякою перевагою Каспарова, але завершилися мирно. Що ж, це був безсумнівний його успіх. На міжзональному турнірі в Москві восени 1982 року Гаррі намагався не ризикувати. Але його величезний потенціал не міг не позначитися. Він на півтора очка випередив львів’янина Олександра Білявського, який посів друге місце.
Отож, Каспаров офіційно став одним з претендентів на світову корону. Однак чиновники Спорткомітету не дуже-то підтримували його. Начальник Управління шахів тих років Микола Крогиус цинічно-відверто сказав молодому шахісту: «У нас є чемпіон світу, й інший нам не потрібен».
Каспаров зрозумів, що, крім безпосередньої боротьби за шахівницею, йому треба вести й іншу, не менш складну, «апаратну» боротьбу. І він вступає в партію. Заручається підтримкою впливового Гейдара Алієва, першої людини в комуністичному Азербайджані та майбутнього президента незалежного Азербайджану. Тобто приймає правила цієї гри і намагається не поступитися в ній.
З великими пригодами Каспаров став переможцем матчів претендентів. Причому пригоди ці були аж ніяк не за шахівницею. Його матч з Корчним призначили в американській Пасадені. Але радянська сторона вирішила, що це невідповідне для гри місце. Нагадаємо, що в наступному році Радянський Союз бойкотував Олімпійські ігри в США. А справа була в тому, що радянських дипломатів не пускали до Пасадени. У підсумку, матч зірвали. Радянська сторона заявила, що Каспарову не гарантують безпеку. Тільки добра воля Корчного і тиск світової шахової громадськості призвели до того, що матч все-таки зіграли пізніше в Лондоні.
ВЕЛИКЕ ПРОТИСТОЯННЯ. КАРПОВ – КАСПАРОВ
І ось настав момент, який давно вже передчували любителі шахів - матч між Карповим і Каспаровим почався. Був вересень 1984 року. Матч грався до 6 перемог, без урахування нічиїх.
На старті Каспаров зазнав страшного фіаско. Ось як пояснює це Нікітін: «Ми готувалися в Азербайджані, жили, природно, на урядових дачах, кожен день на зустрічі з високопоставленими керівниками Каспарову прямо-таки втовкмачували, що він сильніший за Карпова і в Москву їде лише за тим, щоб переоформити на себе шахову корону. Природно, коли він зрозумів, що за корону треба боротися, його залихоманило зі страшною силою».
До дев'ятої партії рахунок став 4:0 на користь Карпова. І тут Каспаров заспокоївся. Надій на перемогу в матчі не залишалося, і він просто грав в шахи, причому намагаючись уникати всілякого ризику. Але все-таки в 27-й партії він отримав ще один прокол. Тепер будь-яка партія могла стати останньою, будь-яка помилка - вирішальною. І залишається тільки дивуватися, як в такій ситуації Каспарову вдавалося триматися. Ось уже в 32-й партії він розмочив рахунок. Ось уже 40-я, а він все ще не переможений. «Довгограючий програвач», назвав його відомий гуморист.
Настала його черга перемагати. Після 48-ї партії рахунок став 5:3. І тут Флоренсо Кампоманес, президент Міжнародної Федерації шахів (ФІДЕ) прийняв безпрецедентне рішення припинити матч.
Кому це було на шкоду? Карпову, який вів 5:3, чи Каспарову, який нарешті почав вигравати і не знав поразок ось уже майже три місяці? Сказати зараз важко. Очевидно одне: рішення Кампоманеса було протизаконним.
І восени 1985 року в Москві відбувся новий матч, цього разу з 24 партій. У запеклій боротьбі Каспаров здобув перемогу з рахунком 13:11 і став тринадцятим чемпіоном світу. Потім потягнулася низка матчів між тими ж суперниками. І кожного разу Каспарову вдавалося відстояти свій титул.
ПОЛІТИЧНА МУДРІСТЬ ЧЕМПІОНА
Активно зайнявся Гаррі Кімович і політичною діяльністю. Вийшов з Комуністичної і вступив в Демократичну партію, де став заступником лідера - Миколи Травкіна. Однак незабаром посварився з ним і вийшов і з цієї партії. У 1990 році сумнозвісні обставини змусили Каспарова залишити Баку, він переїхав до Москви.
Упевненість Каспарова у своїх силах у будь-якій галузі людської діяльності іноді доходила до кумедного. Так, він підтримував теорію, що усі російські стародавні рукописи, ні що інше, як підробка. Й навіть мав телевізійні дебати на цю тему з професором Олегом Твороговим. Коли колеги спитали у Творогова, навіщо він сперечався з невігласом, маститий учений відповів: «Ну, не можна ж було лишати йому поле бою».
Не оминув Каспаров громадську діяльність і в шаховій сфері. Завжди і всюди підкреслював, що він демократ. Але треба сказати, що багато гросмейстерів, які раніше з симпатією ставилися до чемпіона світу, все частіше стали заявляти про радянську ментальність та диктаторські замашки шахового короля.
У 1993 році Каспаров, який нарешті отримав в партнери не Карпова, а Шорта, зробив рішучий крок і провів матч на першість світу, вийшовши з ФІДЕ. Федерація у відповідь позбавила Каспарова і Шорта рейтингу, а також організувала альтернативний матч, в якому переміг Карпов. Шаховий світ мав тепер двох чемпіонів. Здавалося, розкол тепер не подолати ніколи.
Але Каспаров непередбачуваний не тільки за шахівницею, а й у житті. Точніше в суспільному житті. Хто б міг подумати, що виникне союз Каспаров - Кампоманес. Стільки різних слів наговорив чемпіон про президента, починаючи з 1984 року, що, здавалося, нормальні взаємини тут неможливі. Однак політична доцільність взяла гору над усіма обставинами.
А за шахівницею Каспаров залишався, як і раніше, вельми грізним. Новий пік його успіхів припав на кінець 90-х років. Тоді він знову громив усіх і вся. Тому, як грім серед ясного неба стала його поразка в матчі від Володимира Крамника в жовтні 2000 року. Гаррі не тільки поступився, але не виграв жодної партії з п'ятнадцяти, чого раніше з ним ніколи не траплялося.
Після втрати титулу Каспаров ще якийсь час грав потужно, перемагав в турнірах, але в 2005 році після турніру в Лінаресі він сказав, що остаточно кидає шахи. «Залишаєшся за старшого», - сказав він індійському шахісту Віші Ананду і пішов в політику.
За останні роки Каспаров помітно помудрішав. І хоча в боротьбі з режимом Путіна в Росії Гаррі Кімович лаврів не здобув, але переїхавши за кордон після того, як його побили й на певний час навіть кинули до буцегарні, колишній чемпіон світу показав себе як неабиякий мислитель. До того ж він завжди дотримується моральної позиції. Годі й питати, якої думки шаховий король про російсько- український конфлікт. Він завжди на нашому боці…
Петро МАРУСЕНКО, міжнародний майстер, тренер ФІДЕ
