Як кікбоксинг формує козацький характер

18-річний Артем Мельник із Житомира став чемпіоном світу з кікбоксингу WAKO серед молоді. Свою перемогу, до якої хлопець цілеспрямовано та наполегливо йшов не один рік, він привіз із чемпіонату, що проходив 17-23 вересня в Італії. Спортсмен став найкращим у ваговій категорії до 81 кг в розділі “фул-контакт”. Торік Артем виборов ще й золоту медаль на молодіжному чемпіонаті Європи.

До змагань кікбоксера вже шість років поспіль готує заслужений тренер України В’ячеслав Гопанчук, який, до того ж, був старшим тренером збірної України перед останнім міжнародним турніром. Артем став третім серед його вихованців, хто удостоєний найвищого чемпіонського звання. До нього В’ячеслав Анатолійович підготував чемпіонів світу з кікбоксингу серед дорослих – Віру Макресову та Володимира Демчука.

Артем Мельник займається у дитячо-юнацькій спортивній школі «Авангард», де ми й зустрілися, аби поспілкуватися з чемпіоном і його тренером.

ЕЛІТНИЙ БОЄЦЬ СВІТОВОЇ СЛАВИ З ЖИТОМИРА

Підіймаємося з фотокором на другий поверх, де розташована простора боксерська зала. На наші голоси з дверей виглядає високий стрункий хлопець, який трохи схожий на баскетболіста чи волейболіста, але в його усміхненому обличчі одразу впізнаємо найвідомішого молодого кікбоксера світу.

Після останнього чемпіонату Артем уже встиг відпочити і знову повернувся до активних тренувань. Уранці він був на парах у Житомирському державному університеті імені Івана Франка, де навчається на тренера, потім прийшов на інтерв’ю, а далі у нього заплановане двогодинне тренування. За 6 років занять кікбоксингом спортсмен навчився раціонально розподіляти свій час і не нарікає, що в добі лише 24 години.

Спортсмен пригадує свої перші кроки у кікбоксингу і те, коли усвідомив, що хоче стати чемпіоном: «Почав займатися я у 12 років. Кікбоксинг обрав тому, що тут тренувався мій найкращий друг. Він мені багато розповідав, пропонував іти разом із ним. Я довго вагався – чи варто починати, але вирішив усе ж спробувати себе у цьому виді спорту, прийшов, мені сподобалося – і так залишився тут. Спочатку хотів навчитися захищатися і реалізувати себе, аби не бути слабаком. Мрія стати чемпіоном у мене з’явилася на третьому році занять».

В’ячеслав Гопанчук додає, що Артема від інших хлопців відрізняють справжні чемпіонські якості: «В Артема дуже високі лідерські амбіції, адже він хоче в усьому бути першим. Ще на початку занять він хотів довести, що може досягнути більшого. До того ж, його характеризує висока працелюбність, заради мети він може тренуватися 24 години на добу. Коли є бажання, така підготовка не виснажує. Перед чемпіонатом світу в нас був збір у місті Городок Хмельницької області. Спортсмени мали по 3 тренування в день. Вранці я збирав усіх на крос, а Артем до цього вставав і бігав додатково, а потім ще й приходив на тренування разом з усіма».

Як і кожен кікбоксер, Артем має своє бійцівське ім’я – Алабай. Друзі недарма назвали його саме так, бо коли хлопець під час бою пропускає удари, все одно буде виривати перевагу над суперником, надолужуючи своє. Зрештою, чотирилапий друг людини породи алабай так само має спокійний, але безстрашний характер і не відступає, стоячи на своєму.

«Артем зараз елітний боєць. Щоб виховати такого, потрібні три складові – особисті здібності бійця, професіоналізм індивідуального тренера та фаховість старшого тренера збірної України. Саме останній створює на зборах умови для реалізації здібностей і виводить його на пік форми, у так звану зону суперкомпенсації, коли він починає користуватися своїми функціональними резервами. Це контрольований процес, адже для кікбоксера неприпустимо довго там перебувати, бо може бути перетренування і спад», – зауважив тренер чемпіона.

Пересічному глядачеві поєдинку кікбоксерів може видатися, що боротьбу між суперниками розігрівають ворожнеча й очікування тріумфу. Насправді, за словами Артема Мельника, все відбувається у межах правил. На рингу перемагає сильніший, адже спортсмени – однакового віку, у них одна й та ж вага та рівні можливості, але хтось із двох має проявити себе краще.

На чемпіонаті світу в італійському місті Єзоло майбутній чемпіон тричі перемагав своїх суперників. У першому поєдинку зустрічався з представником Казахстану, у другому – з австрійським кікбоксером, а в третьому – з українцем.

Артем із посмішкою каже, що після бою у кожного кікбоксера щось болить – і це природно: «Після серйозних турнірів треба відпочити. Головне – залікувати травми і тренуватися з новими силами. Тренер навчає нас, що треба радіти, коли відчуваєш біль, бо тоді ти ще живий».

На запитання – чи сподівався хлопець стати чемпіоном – він упевнено відповідає: «Так, я вірив у себе і в свої сили».

Переможці такого масштабу швидко стають популярними, бо навіть незнайомі раніше люди звертають увагу на тих, кого показують по телевізору та чиї фото потрапляють у топ-новини на сайтах. Вочевидь, Артем Мельник не з тих, кому хочеться слави та компліментів.

«Та у мене нічого не змінилося після чемпіонату. Хіба побільшало уваги від журналістів. Друзі – це в основному мої одноклубники, з якими ми проводимо разом багато часу, тому вони цю перемогу сприймають адекватно. Ви запитуєте – чи помічаю погляди дівчат… У мене є дівчина, а на інших я не дивлюся», – ділиться Артем.

Чемпіон запевняє, що поза спортом не застосовує фізичну силу, аби захиститися чи показати свою фізичну перевагу. Він упевнений, що всі суперечки можна вирішити словами. У конфліктних ситуаціях у нього спрацьовує механізм самоконтролю.

В’ячеслав Гопанчук зауважує, що кікбоксерам, справді, достатньо слів, аби захистити себе чи тих, хто поруч: «Коли готуємося до боїв, у нас є план. Навчаю своїх бійців: коли виходиш, тисни, а потім відпусти трішки, із голови перейди на живіт, із живота на голову, виведи на передню ногу, з ноги перейди на руку... У будь-якій конфліктній ситуації можна розказати тому, хто тебе образив, цей план, аби він уявив, що може бути. Думаю, коли людина це почує, у неї автоматично пропаде бажання продовжувати суперечку».

Зупинятися на досягнутому Артем Мельник не збирається і вже готується до здобуття нових титулів.

«Після чемпіонату світу ми тиждень відпочили, набралися сил і в мене є мотивація рухатися далі. Зараз повертаємося у зал, щоб відпрацьовувати техніку і тактику. Далі у мене в планах – вибороти перше місце у дорослому чемпіонаті України наступного року, увійти до складу національної збірної і змагатися за титул чемпіона світу серед дорослих», – розповідає про майбутнє кікбоксер.

А мені цікаво дізнатися, чи є в чемпіона неспортивні мрії. Артем посміхається і з оптимізмом завершує нашу розмову: «Звісно у мене є такі мрії. Хочу створити сім’ю, посадити дерево, побудувати будинок, народити сина і доньку…».

КІКБОКСЕРИ-КОЗАКИ В’ЯЧЕСЛАВА ГОПАНЧУКА

У В’ячеслава Гопанчука є своя тренерська методика і життєва філософія, яка наповнює кікбоксинг змістом. Він став тренером у 1995 році, а до того був кадровим військовим.

«Взагалі я займався багатьма видами єдиноборств, а кікбоксинг обрав, бо це по-справжньому. Там ти реально бачиш, що вмієш у бою, чи ти потужно б’єш, чи швидкий, чи якісно захищаєшся. Те, що можеш у кікбоксингу, реально допоможе в екстреній ситуації й формує справжній козацький характер, де проявляються мужність, сміливість, терпіння до болю. Для мене козацтво – це взірець, і мої вихованці так ростуть. Коли кажеш дитині – ти козак, вона розуміє, про що йде мова, і повірте – це сильно працює», – розповідає про свій вид спорту Гопанчук.

У кабінеті тренера, який готує чемпіонів, серед дипломів, грамот, медалей в очі кидаються прикріплені до стіни три аркуші, де чорним по білому надруковані молитва «Отче наш», вислів Конфуція – «Чим важча битва, тим солодша перемога» і цитата з підручника з шахів - «Єдиний спосіб стати розумнішим – грати з більш розумним суперником».

«Коли приходять діти, для мене головне – це виховання бійцівського духу. Спочатку ми про спорт із ними навіть не розмовляємо. Якщо дитина під час бою злякалася, це відчувають усі. Тоді є дві альтернативи: або, відчуваючи страх, усе одно борешся – і стаєш сміливим, або ти здаєшся – і друзі тебе сприйматимуть як боягуза. Рішення залежить тільки від тебе. Страх – це наявність адреналіну в крові, який збуджує. Потрібно просто керувати страхом, а мої кікбоксери це вміють. Переконаний, що справжній чоловік – це людина, яка контролює себе, тому приймає правильні рішення. Це надзвичайно важливо, бо коли з’являється сім’я, від твого рішення залежать ще й ті, хто поруч», – ділиться тим, як гартує бойовий дух у своїх вихованців, В’ячеслав Анатолійович.

Тренер каже, що патріотичне виховання є важливою складовою кікбоксингу. З його ініціативи з’явився патріотично-виховний проект «Житомирська слава», у межах якого всі змагання, що проходять у Житомирській області, присвячені важливим історичним подіям України. Кожен турнір має свою назву і мотиваційне гасло, що відповідає його ідеї. Всі учасники отримують вимпел з інформацією про подію чи діяча.

Наприклад, останній турнір із кікбоксингу WAKO, що проходив у Житомирі в червні, називався «Перший кошовий» і був присвячений пам’яті Остафія Дашкевича – засновника та першого кошового отамана Війська Запорізького, який народився у місті Овручі на Житомирщині. На звороті вимпела є фото діяча та інформація про нього, а ще гасло: «І один у полі воїн, коли є за що боротися!». Серед інших промовистих назв турнірів запам’яталися «Дивосвіт Трипілля», «Нащадки древніх антів», «Слов’янський світ», «Небесна Сотня», «Воїни світла», «Балада про солдата».

За словами тренера, найкраще починати займатися кікбоксингом із 10 років. Щоправда, зараз у спортивній школі є окрема група для дітей із 8 років. Більше того, перші кроки у цьому виді спорту робить і 4-річний син В’ячеслава Гопанчука.

Розпитую, чи всі ті, хто ходять на заняття із кікбоксингу, стають спортсменами. Тренер відповідає, що у кожного є своя ніша і додає: «Змагання бувають чотирьох рівнів – місцеві, обласні на виїзді, всеукраїнські й міжнародні. Кожному бійцеві має бути своє місце. Важливо, що кікбоксерів об’єднує бійцівський дух, навіть коли хтось проявив себе на місцевих, а не на всеукраїнських змаганнях. Головне, що у всіх стовідсотково виховуються високі морально-вольові якості».

Нині у дитячо-юнацькій спортивній школі «Авангард» кікбоксингом займається 70 вихованців, яких тренує В’ячеслав Гопанчук, та його чемпіони світу –  Віра Макресова і Володимир Демчук. Тому є надія, що їхні вихованці здобудуть іще не один чемпіонський титул.

Ірина Чириця, Житомир