Іван Яремчук: про «Динамо», Лобановського і казино
У 80-х йому не було рівних на правому краю півзахисту київського «Динамо» і збірної СРСР. Іван Яремчук зіграв на двох чемпіонатах світу, виграв Кубок володарів кубків і закінчив ігрову кар'єру в 36 років. І продовжив грати. Але, на жаль, вже в казино. Ця пристрасть коштувала йому багато чого. Майже 20 років у Івана немає власного житла, зараз він тулиться в орендованій квартирі. При цьому Яремчук не сумує: тренує команду в столичній бізнес-лізі і регулярно виступає за команду ветеранів київського «Динамо». Далі – монолог легендарного «динамівця».
Одиночна камера
Ще пацаном мене запросили до київського спортінтернату. Помітили на одному з юнацьких обласних турнірів. Закінчив і отримав запрошення в черкаське «Дніпро». Три роки відіграв в Черкасах. А далі трапилася справжня детективна історія. Мене запросили в львівський СКА. Вже збирався до Львова. Але, як виявилося, був і на олівці в київському СКА.
Приїхав до Черкас отримати відпускні. Команда жила в готелі «Спорт». Напевно, у армійців там був свій інформатор. Тільки зайшов в готель, привітався з хлопцями, почав збирати речі, чую, - заревли мигалки. Дивлюся у вікно, а там до готелю машина під'їжджає, з неї вискакує якийсь військовий чин в супровід автоматників. І ця бригада швидко рухається до входу. Відразу зрозумів: за мною.
Вирішив боротися до кінця. В кінці коридору на нашому поверсі був туалет. Я в ньому сховався. Через двері, затамувавши подих, чув, як мене шукають. Знайшли. Для цього довелося вибити двері туалету. Ще й по обличчю дали. Наручники наділи і в машину. Пам'ятаю, люди з готелю проводжали мене здивованими поглядами. Відвезли, посадили в одиночну камеру. Відразу заявили, що судитимуть за ухилення від військового обов'язку.
У підсумку я постового зі сльозами на очах просив передати наставнику «Дніпра» Віктору Жиліну, щоб він мене «з полону» виручав. Далі відрядили в спортроту. Пробув там місяць, перевели в СКА. А за грою армійців стежили тренери «Динамо» Віктор Колотов, Анатолій Пузач і Михайло Коман. Думаю, хтось із них мене Лобановському і порекомендував. Якби поїхав до Львова, ще невідомо, як би далі моя футбольна доля склалася.
Динамівське віяло
Коли опинився в «Динамо», хвилювався лише в перший час. Через пару тижнів вже притерся. Сусідом по номеру на базі був Сашко Заваров. Але більше спілкувався з Ігорем Бєлановим і Васею Рацем. Славні часи. Команда була як віяло - всі йшли в атаку і всі моментально переходили в оборону. Була повна взаємозамінність. Толя Дем'яненко міг висунутися вперед, я відходив на його місце. З Рацем взагалі могли флангами помінятися. Здоров'я було хоч відбавляй. Пам'ятаю, як з Джоном Барнсом грав. На передматчевій установці Валерій Васильович мені сказав, мовляв, Барнс повинен бігати за тобою, а не ти за ним.
Подив Лобановського
На чемпіонаті світу-1986 в Мексиці до матчу з Угорщиною уваги з боку іноземних журналістів до нас не було. Угорці на гру з тунелю виходили з жартами. Якщо не помиляюся, вони напередодні мундіалю в товариській грі обіграли збірну Бразилії 3:0. В пресі їх стали називати другою великою угорською збірною після «Золотої команди» на чолі з Ференцем Пушкашем на ЧС-1954. Результат нашої гри подібні порівняння спростував. Після нього журналісти відразу почали полювання за нами. Один фотограф в пошуках матеріалу про збірну СРСР навіть заліз на дах нашого готелю.
Примітно, що ми з Яковенко тоді проспали передматчеве зібрання на гру. Нас з Пашею не розбудили з післяобіднього сну. Не уявляю, як Лобановський нашої відсутності не помітив. Уже всім все розповів, і тут заходимо ми з Пашею. Відкриваємо двері, Валерій Васильович дивиться на нас дуже здивованими очима. Але склалося для нас тоді все чудово - ми по голу забили. Паша вже на другий хвилині гри.
Годинник від Вальдано
З ігровою кар'єрою могло скластися краще, якби не травма влітку 1986 року на Кубку Сантьяго Бернабеу. У поєдинку з «Реалом» мене зламав Хорхе Вальдано. Аргентинець вдарив мене ззаду біля бокової лінії. Наступного разу на поле вийшов лише через рік. Вальдано приходив в мадридську клініку, вибачався. З ним був один з керівників «Реала». Подарували позолочений годинник. Але ця травма, безумовно, позначилася на моїй подальшій кар'єрі.
10 тисяч марок
Шкода, що свого часу не перейшов в «Аякс» чи «Порту». У Голландію і Португалію мене запрошували в 1986 році, тоді перехід був нереальним. Трансфер в «Блау-Вайс» організував наш колишній співвітчизник, Міша-тенісист. У нього були плани для початку «засвітити» мене в команді другої бундесліги, а потім вигідно працевлаштувати в більш серйозний клуб. Пам'ятаю, отримував зарплату 10 тисяч марок на місяць. З бонусами до 15 доходило. Але проявити себе завадила травма меніска. Потім перейшов до «Герти» - команди тренувалися на одному стадіоні. Пройшов збори і… порвав хрестоподібні зв'язки. Добре, хоч операцію німці оплатили. Рік лікувався. У підсумку в Німеччині провів майже 3 роки, але все марно.
Казино
Свою кар'єру закінчував в Полтаві. Їхав в «Дніпро» на перегляд до Грозного. Але зустрівся з наставником «Ворскли» Віктором Пожечевським. Він мене і вмовив поїхати до Полтави. Там в 1997 році було хороше фінансування. Виграли за підсумками чемпіонату бронзові медалі. Міг би в «Ворсклі», як Ваня Шарій, до 42 років грати. Але отримав мікротравму, поїхав до Києва лікуватися, і в Полтаву вже не повернувся - казино, дівчата. Засмоктало.
Пригадую «незлим тихим словом» вечір в 1991 році, коли в Берліні вперше зайшов в казино. Виграв 2 тисячі марок. Новачкам завжди щастить. Подумав, блін, от легкі гроші! Життя показало, що ці висновки були невірні. Програв все. Тепер казино вже в минулому. Зараз можу хіба що зіграти з хлопцями в покер.
Особиста справа:
Іван ЯРЕМЧУК. Народився 19 березня 1962 року в селі Великий Бичків Закарпатської області. Правий півзахисник. Заслужений майстер спорту СРСР з футболу. Майстер спорту України з більярду.
Виступав за команди: «Дніпро» Черкаси (1979-1982), СКА Київ (1983-84), «Динамо» Київ (1985-1990), «Блау-Вайс» Берлін, Німеччина (1991), «Герта» Берлін, Німеччина (1992-93), КАМАЗ, Набережні Челни, Росія (1994), «Хапоель» Рішон-ле-Зіон, Ізраїль (1994-95), «Богеміанс» Чехія (1995), «Мунайши» Казахстан (1996), «Текстильник» Камишин, Росія (1996), «Ворскла» Полтава (1997-98 ).
Досягнення: Чемпіон СРСР (1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків (1986).
У чемпіонатах СРСР провів 107 матчів, забив 10 голів. У єврокубках провів 18 матчів, забив 3 голи. За збірну СРСР - 19 матчів, 2 голи. Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).
Максим Розенко, Київ
Фото з особистого архіву Івана Яремчука
