Історію українського скелетону можна вмістити в одне прізвище Гераскевича. Ця дисципліна з’явилася 7 років тому, коли Владислав разом із батьком прийшли на льодовий трек, з якого Гераскевичу запропонували з’їхати. З того часу Владислав уже встиг вписати своє ім’я в історію українського скелетону. Він посів восьме місце на юнацьких Олімпійських іграх-2016 і став першим представником нашої держави в цьому виді спорту на Олімпіаді в Пхьончхані. Там українцю вдалося фінішувати дванадцятим.
Зараз Владислав Гераскевич стабільно представляє Україну на міжнародних змаганнях і входить у десятку найкращих спортсменів світу в своїй дисципліні. Особливо вдало він проводить нинішній сезон, посівши шосте місце на етапі Кубка світу в Сігулді (Латвія). Це дозволило українцеві отримати ліцензію на участь у зимових Олімпійських іграх в Пекіні-2022. Саме Владислав стає однією з головних надій України на медаль у Пекіні. Про найкращий сезон у кар’єрі, трек за 450 мільйонів євро і потенціал збірної України на Олімпіаді-2022 читайте в Укрінформі.
ПІСЛЯ КИТАЙСЬКОГО ЗБОРУ В ПЕКІНІ МИ ПРИЙНЯЛИ РІШЕННЯ ЗМІНИТИ СКЕЛЕТОН
- Ти посів шосте місце на етапі Кубку світу в Сігулді й це твій найкращий результат за кар’єру. Як ти в цілому оціниш свій виступ у цьому сезоні?
- У мене був дуже складний сезон: у нас була висока щільність результатів і багато сильних спортсменів. Кубок світу, знову ж таки, був дуже тяжкий: кожна сота частка секунди мала значення. В Сігулді я показав непоганий результат у цілому, але погода завадила боротися за вищі місця. В день гонки були туман, висока вологість і плюсова температура. Така погода не є оптимальною для льоду. Я стартував 21-й і в першому заїзді це завадило посісти високі місця (закінчив 13-м). У другому заїзді я стартував раніше за швидших суперників, і вдалося піднятися на шосте місце. Я думаю, що, якби погода була як на тренуваннях, то ми могли б боротися за призові місця. Насправді до топ-3 було не дуже далеко, всього 28 сотих.
У цілому цей сезон був складним для мене. Після китайського збору в Пекіні ми прийняли рішення змінити скелетон (різновид спортивних саней без рульового керування – ред.). Ми придбали скелетон іншого виробника, який принципово відрізняється конструкцією й особливостями керування. Через це перші етапи були не зовсім втішними для мене, довелося пристосовуватися. В цілому я задоволений кубковим сезоном. Звісно, розумію, що були помилки, можна було виступити краще, десь було незрозуміле суддівство, десь не пощастило з погодою. Багато суперників, які минулого року показували неймовірні результати, наприклад, вже не мають шансу відібратися на Олімпійські ігри.
- Чому ти з командою вирішив змінити скелетон, особливо враховуючи той факт, що часу до Олімпіади залишилося зовсім небагато?
- Ми приїхали на збір у Китай, і я був вкрай задоволений своїм пілотуванням. У нас було 40 тренувальних заїздів, на яких ми могли порівняти свої виступи з іншими спортсменами Німеччини, Британії. Їхні лінії на заїзді були не кращими, а, можливо, й гіршими за мої. Попри це, я не набирав тих швидкостей, які дозволили б мені боротися за високі місця. Це ми побачили на тестових змаганнях. Через це ми вирішили змінити скелетон.
- Чи задоволений ти цим рішенням?
- Побачимо на Олімпійських іграх. Розумію, що мені не вистачає заїздів. Сподіваюся, що тренувальних заїздів у Китаї вистачить, щоб я набрав форму. Новий скелетон кардинально відрізняється, тому я ще звикаю. Судячи з результатів, які були в цьому сезоні, це рішення не було помилковим і ризик зіграв. Я задоволений. Ми конкурентоздатні й можемо боротися за високі місця. Знову ж таки, якби у нас були умови для тренування стартового розгону, то справи пішли б іще краще.
Ми неодноразово говоримо про необхідність інфраструктури для тренування розгону, але поки обіцянки залишаються обіцянками. Сподіваюся, це зміниться найближчим часом, адже коли ми приїжджаємо на трек, то програємо суперникам на старті. Якби ми мали стартову естакаду, то покращили б свій результат щонайменше на 0.15, а це вже суттєво.
ПІД ЧАС СПУСКУ ДОВЕЛОСЯ «ЛОВИТИ» БОРТИ РУКАМИ. ПІСЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО ТРЕМТІТИ ХВИЛИН 30 НА ХОЛОДІ Й ЧЕКАТИ СВОЄЇ ЧЕРГИ
- Хоч як би дивно це звучало, але в Україні досі є люди, які не розуміють, що таке скелетон. Чи міг би ти, як зачинатель цього виду спорту в Україні, пояснити нашим читачам, чим займаєшся?
- Для цього потрібно уявити гонку Формули-1, потім уявити, що вся ця гонка відбувається на льоду, де ти їдеш на міліметри від бортів, сантиметри від даху на скаженій швидкості. Ти намагаєшся проїхати трек максимально швидко з повною концентрацією, борючись зі своїм страхом. Щобільше, ти лежиш на животі головою вниз. Щоб проїхати добре, тобі потрібно ще й суттєво розігнатися. Стартовий розгін – це дуже важлива складова нашого виду спорту. У скелетоністів базова легка атлетика повинна бути на солідному рівні. Наші топові стартери мають просто неймовірні результати з бігу, можливо, не гірші аніж у наших призерів з легкої атлетики на чемпіонаті України.
- Скелетон – це справді вкрай небезпечний вид спорту. Звідки отримуєш мотивацію продовжувати після того, як черговий раз отримуєш опіки, синці, подряпини?
- Коли я познайомився зі скелетоном, я навіть не знав – що це. В Україні він є новою дисципліною (з’явився 7 років тому – ред.) й одним із наймолодших серед олімпійських видів спорту. Я з дитинства полюбляю гонки, пілотування, картинг – і тому захотів спробувати. Коли я вперше в 2014-му році спробував проїхатися, то вийшло погано. Попри це, мене захопив спуск у скелетоні. Ми приїхали на льодовий трек і мені було надзвичайно страшно. На щастя, я себе переборов і спробував з’їхати. Чесно, нічого не зрозумів. Потім уже почав трошки орієнтуватися.
Скелетон дарує неймовірні емоції, адреналін. Це важко пояснити, це варто спробувати. А синці й пошкодження – це теж окрема історія, яка стає стоп-фактором для початківців. Коли ми лише починали, то приїхали в Сігулду, в нас була група з 18-и дітей. Там ще не було комфортних умов, роздягалень, було холодно, вітер. Я проїжджав заїзд на своєму старому «контрольному» скелетоні, який був вужчим за мене. Під час спуску довелося «ловити» борти руками. Після цього потрібно тремтіти хвилин 30 на холоді й чекати своєї черги. В той час багато дітей відсіялося. Дуже складно себе перебороти у віці 14-15 років. Я поставив собі за мету проїхати «чисто», не битися об борти, і це мене значно мотивувало. Цей шлях ми розпочали з татом і досі підіймаємося, зростаючи в цьому виді спорту.
- Ясна річ, тебе можна назвати основоположником цього виду спорту в Україні. Пройшовши тернистий шлях, ти фінішуєш у топ-6 найкращих спортсменів світу на заїзді в Кубку світу. Завдяки чому вдалося сягнути так високо?
- Скажу банально, але, стоячи на холоді у 2014-му в Сігулді, я б не повірив, що зможу досягти таких результатів. У нашому спорті є певна гегемонія країн, які мають гарні умови для тренувань. Складно конкурувати з Німеччиною, в якої є чотири треки, є неймовірна селекція, фінансування. Британія зі своїм просто шаленим фінансуванням: у них це найрезультативніший вид спорту на зимовій Олімпіаді. Їхнє фінансування – не те що в десятки, в сотні разів більше, аніж наше. Окрім того, їхні тренери є виробниками скелетонів. Через це спортсмени отримують найкращу техніку, найкращі тренерські поради людей, які вже в цьому спорті 20-30 років.
Попри це, з кожним новим етапом ми ставимо собі нові завдання і намагаємося їх реалізувати. Спочатку ми прагнули потрапити на юнацьку Олімпіаду 2016-го. У нас усе вдалося і я фінішував там восьмим. Я був дуже незадоволеним, але зараз розумію, що за тих умов це було круто. Тоді нам здавалося, що ми щось знаємо в скелетоні, але зараз розумію, що ми досі багато чого не знаємо. Кожен сезон був неймовірно цікавим, сповненим певних розчарувань через посередні виступи. Раніше навіть кваліфікація на Кубок світу здавалася мені чимось неймовірним.
Також дякую збірній Латвії. Хлопці допомагали, підказували якісь особливості нових треків уже на Кубку світу перед Олімпіадою-2018. На щастя, ми отримали ліцензію і змогли представити Україну на Олімпійських іграх. Мене дуже мотивує те, що ми своїм прикладом можемо показати, що в житті все можливо.
НА БУДІВНИЦТВО ЕСТАКАДИ НЕ ПОТРІБНО СКАЖЕНИХ ГРОШЕЙ – ЦЕ НЕ СТАДІОН «ОЛІМПІЙСЬКИЙ» ПОБУДУВАТИ
- Владиславе, у своїх інтерв’ю ти заявляв про те, що тренуєшся в Латвії. Чи це й досі так і звідки береш кошти на збори?
- В основному, тренувальні збори проходять у Латвії. Там є трек, стартова естакада і класні умови для занять легкою атлетикою – все доступно. У передсезонній підготовці є дуже багато нюансів, тому й обрати сприятливе місце складно. Наші треки зазвичай знаходяться на крутих курортах, але там немає доступу до спортзалу. Сидітимеш місяць, тільки на треку з’їжджаючи – втратиш усю форму.
Окрім Латвії, ми тренуємося на тих треках, які прийматимуть змагання в сезоні. Коли ми починали скелетон, то перші виїзди, перші збори були за наш кошт. Ми витрачали багато сімейних грошей – і це теж було певним “стопом”. У 2015-му році під час відбору на юнацьку Олімпіаду в нас повірили. Після гідного виступу на юнацьких Іграх почалося певне фінансування. А от після дорослої Олімпіади-2018 і мого 12-го місця – фінансування стало повним і скаржитися я не можу. Все, що міністерство може нам профінансувати, воно фінансує.
Звичайно, є деякі нюанси з документацією. Ми розуміємо, що наша система неідеальна, в ній дуже багато радянських пережитків. СРСР пішов, але його відголос досі залишився, на превеликий жаль. Сподіваюся, що нові реформи, які роблять зараз наші політики-спортсмени, покращать ситуацію, адже вони розуміють наш біль.
- Нещодавно ти гучно висловився про те, що українські спортсмени потребують гарної інфраструктури задля успішного виступу на змаганнях. На твою думку, ситуація з необхідним обладнанням для тренувань у нашій країні покращується, чи все залишається без змін?
- Коли закінчилися Олімпійські ігри 2018 року, де я посів краще місце за всіх наших біатлоністів, тоді нам казали, що естакада в Україні з’явиться. Для розуміння ситуації зазначу, що на будівництво естакади не потрібно скажених грошей – це не стадіон «Олімпійський» побудувати. Побудова якісної естакади обійдеться приблизно в 5 мільйонів гривень. Нею можуть користуватися і санний спорт, і скелетон, і бобслей. На додаток, нахили дуже корисні для стрибків у довжину. Тоді нам пообіцяли побудувати її, й ми наївно в це повірили. Щобільше, про це казали впливові люди в шикарних кабінетах. Через це ми думали, що тренуватимемося – і все.
За ці роки нічого не змінилося. Щоб зрушити цю ситуацію з мертвої точки, ми почали вести блоги, розповідати людям про зимові види спорту, про скелетон. Якби ми мали такий об’єкт, то з 2018-го року до сьогодні ми б мали кращу команду, мали б конкуренцію і могли б боротися за високі місця. Звичайно, нам цього не вистачає. Така ж ситуація і з трампліном… Ми маємо олімпійського чемпіона з фрістайлу (Олександр Абраменко – ред.), а банально трампліну не маємо. Щось тут явно працює не так. Без інфраструктури не буде стабільної боротьби за медалі. Весь наш зимовий спорт – це всупереч обставинам, а не завдяки. Ми зараз активно залучаємо медіа задля вирішення цього питання, готові витрачати на це свої кошти.
- Вадим Маркович Гутцайт нещодавно заявив про те, що навіть одна медаль для збірної України на зимових Олімпійських іграх буде успіхом. Що ти думаєш про це, чи коректно взагалі робити такі прогнози перед Іграми?
- Всі ми професіональні спортсмени і не хочемо пасти задніх. Упевнений, що кожен з нас хоче боротися за призові місця. Я не розумію, навіщо займатися професіональним спортом, якщо ти не хочеш вигравати. Стосовно кількості медалей хочу нагадати, що у нас представництво України на зимовій Олімпіаді набагато менше, аніж на літній. Якщо ми рахуватимемо успіх у співвідношенні медалей і людей, то прірва між нами не така вже й велика. У зимових видах є круті спортсмени. Дайте нам гідну інфраструктуру, і ми боротимемося за високі місця.
Наш фігурист Іван Шмуратко, наприклад, кілька днів тому посів 12-е місце на чемпіонаті Європи, що є найкращим результатом для України з 2002-го року. У нього навіть немає часу достатньо потренуватися на льоду, бо майданчик ділять між собою і фігуристи, і хокеїсти. Дайте можливість – і всі тренуватимуться ще більше. Тим паче, що ми говоримо про професійний спорт, де немає неважливого. Деталі в нашій справі все вирішують.
ЄДИНА ДЕТАЛЬ, ДЕ Я ПРОСІДАЮ, – ЦЕ СТАРТОВИЙ РОЗГІН
- Олімпіада вже зовсім скоро, і ти, на щастя, зможеш представити Україну на Іграх. На твою думку, чи входиш ти у 20-ку найкращих скелетоністів світу?
- У двадцятку точно. Я вірю, що якщо змагання проходять в однакових умовах, то я впевнено входжу в десятку і можу боротися за найвищі місця. Єдина деталь, де я просідаю, – це стартовий розгін.
- У світі спорту існує думка про те, що топ-10 спортсменів можуть варіюватися між собою на найвищих змаганнях. Враховуючи той факт, що ти є в цій когорті найкращих, які твої шанси на завоювання медалі в Пекіні-2022?
- Ми робитимемо все можливе, щоб гідно представити Україну і підійти до змагань у найкращих кондиціях. Цей сезон як ніколи показав, що в найкращій десятці все змішується. Якщо додати до цього ще й щільність результатів у скелетоні, то на успіх реально можна зазіхнути. На Олімпійських іграх буде новий трек, на якому ще не було серйозних змагань. Всі будуть в однакових умовах і кожен отримає те, на що заслужив.
- Що для збірної України буде гідним результатом?
- Для мене немає прийнятного результату, окрім першого. Так, я непогано виступав на Кубку світу, але я не задовольнив своїх бажань як спортсмен. Ми всі боротимемося за перші місця, але єдині цілі, які я ставлю перед собою на Олімпіаді, пов’язані з якісним проїздом і хорошою технікою. Мало того, я хочу, щоб скелетон в Україні розвивався. Медалі – це добре, але потрібно зберегти цей вид спорту в Україні. Дуже хочеться, щоб до нас приходили діти, щоб було куди приходити.
У НАС НЕМАЄ НІЯКОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ДЛЯ ТРЕНУВАНЬ ІЗ ЗИМОВИХ ВИДІВ СПОРТУ. А ПРОВЕДЕННЯ ОЛІМПІАДИ – ЦЕ ВЗАГАЛІ ІНШИЙ РІВЕНЬ
- Наприкінці хочу запитати тебе про майбутнє України на Олімпійських іграх. Ти, напевно, чув, що Україна планує подати заявку на проведення зимової Олімпіади 2030-го року, про що заявляв президент країни. Задля реалізації цього задуму зараз розпочали масштабне будівництво необхідної для цього інфраструктури. Скажи як професіональний спортсмен – це реальна мета чи популізм?
- Зараз у нас немає ніякої інфраструктури для тренувань із зимових видів спорту. А проведення Олімпіади – це взагалі інший рівень. Щоб провести змагання з зимових видів спорту в Україні, потрібно побудувати інфраструктуру відповідно до логістики розміщення спортивних споруд, аеропортів, їх доступності. За всю розмову я не сказав жодного слова про льодовий трек, лише про стартову естакаду. Чому я про це не говорю? Я реаліст і розумію, що поки що льодовий трек в Україні – це нереально. Насамперед, у нас немає експертів, які розбиралися б у системі треку і могли б керувати ним.
Просто для розуміння ситуації зазначу, що будівництво треку в Китаї, за нашою інформацією, обійшлося в 450 мільйонів євро. Окрім того, обслуговування треку щорічно коштує скажених грошей. Його можливо окупити, але лише за наявності високоякісного керівництва. Для нашого бюджету – цифри занадто великі. І все це стосується лише скелетону, бобслею і санного виду спорту. Окрім нас, ще є фрістайл, біатлон тощо. Поки що я не бачу можливості, щоб це все з’явилося за 8 років. Попри це, я щиро сподіваюся помилятися в цьому питанні.
Але навіть не будівництво спеціалізованої інфраструктури є головною проблемою для України, якщо ми говоримо про заявку на проведення зимових Олімпійських ігор-2030. Головною проблемою є конкурентоспроможна команда спортсменів, котрі боротимуться за першість у медальному командному заліку. Щоб створити команду спортсменів найвищого класу в усіх зимових олімпійських видах спорту, необхідно мати в Україні цілу плеяду тренерів найвищого класу, виробництво спортивного спорядження найвищої якості й величезну кількість талановитих для зимових видів спорту дітей, яких готуватимуть до цих самих Ігор. Але цю проблему ніхто чомусь не озвучує. Складається враження, що головні прагнення та бажання провести зимові Олімпійські ігри-2030 в Україні пов’язані лише з будівництвом.
Віталій Ткачук, Київ