Перший бій виграли. Далі - найважче

Ця перемога не змінить хід війни. Але вона змінить наш футбол і спорт взагалі. Її пам’ятатимуть багато поколінь, бо здобута вона у найтемніші часи історії нашої країни. Українці пересвідчились, що ми велика сила, коли ми разом. А наші футболісти, як і наші воїни, усвідомили – немає меж нашим можливостям. Будь-яка мрія здійснена, коли є віра у власні сили і усвідомлення того, для чого і для кого ти це все робиш.

Якщо відкинути емоції, то футбол нашої збірної в матчі проти Шотландії чимось нагадував актуальну війну. Обережний оптимізм, ейфорія після перших успіхів, важке усвідомлення того, що далі буде дуже важко і потрібно просто вистояти. Очікування на вихід Мудрика і Довбика можна порівняти з очікуванням на важку зброю від наших союзників. І те, що саме вони дотиснули суперника в кінці матчу викликає у нас оптимістичні сподівання на вирішальний перелом у війні.

Гра команди Петракова в першому таймі – це просто насолода. Порядок, інтелект, майстерність. Наші футболісти не лише краще грали, вони при цьому ще й ганяли суперника за м’ячем, пресингуючи його на його ж половині поля. Пас Малиновського і гол Ярмоленка – це стовідсотковий клас, коли рішення приймалися за секунди, а рівень виконання був елітним. Те саме можна сказати і про другий наш гол. Яремчук переграв у повітрі самих британців, для яких цей компонент гри вже давно приватна власність.

За рахунку 2:0, десь після 60-ї хвилини, «синьо-жовті» зупинилися. Не сказати, що це було неочікувано (останнім часом «фізики» нам постійно бракує), але ця пауза ледь не коштувала перемоги. На щастя, Макгрегор і Макгінн нас пробачили. А один все ж відіграний м’яч не став для нас початком кінця. Вихід Мудрика і Довбика відновив баланс сил на полі, а коли шотландці полізли в авантюру, вони на двох і організували «контрольний вистріл». 3:1 – Україна бере своє у Глазго і їде до Кардіффа, аби завершити справу.

Звісно, у матчі проти Вельсу нашій збірній доведеться все починати спочатку. І недобрі думки про те, що другі матчі у спарених турах Україна зазвичай грає слабше ніж перші, нікуди не ділись. Але є один позитивний момент – команда і тренерський штаб отримали розуміння як грати, які є недоліки і які є резерви. На відміну від Вельсу, для нас майбутній матч буде більше ніж просто футбол. То буде ще одна нагода нагадати цілому світу – Україна жива, вона бореться і перемагає. Увесь світ чекає нас у листопаді в Катарі і ми не маємо права туди не поїхати.

Святослав Василик, Київ