Рига – щаслива для баскетбольної України домашня арена
«Арена Рига» стала для нашої баскетбольної збірної домашньою, без жодних лапок. «Південна трибуна», місця, виділені для українських уболівальників, біженців, була забита – і насамперед дітьми. Тож підтримка виявилася особливо теплою та щирою.
Впевненою перемогою над збірною Грузії 79:66 (23:20, 24:14, 13:10, 19:22) наша команда виконала одразу три завдання: окрім власне виграшу та повноцінних двох очок у турнірній таблиці – перевага над суперниками у особистих зустрічах ( у Тбілісі ми мали -5), а також вихід у наступний етап кваліфікації.
Контури матчу - від хвилювання до впевненості
Вступ у гру був душевним. Що завжди по-особливому відчувається при живому виконанні гімну. У Латвії за нинішніх часів (воєнних та біженських) з українським вокалом все добре, тож обирати виконавця було з кого. 1 липня честь заспівати гімн перед матчем випала місцевій українці – Вікторії Притуляк, активістці української діаспори та вченій, причому з консерваторською освітою. Вся наша збірна слухала та підспівувала з жовто-синіми прапорами, накинутими на плечі.
Старт гри склався нервово. Спочатку «гойдалки», гра очко в очко, потім грузини пішли у невеликий відрив – 16:10. Відчувалося, що наших хлопців трохи притискає відповідальність за результат матчу. Тому цілком очікувано наш тренер Айнарс Багатскіс взяв тайм-аут. І гра нарешті пішла в тому руслі, яке він і планував. Вже перша частина лишилася за нами 23:20.
Після цього – жодних «гойдалок», українці впевнено контролювали хід матчу і не дозволяли супернику наблизитись у рахунку. Але й до дуже комфортних для нас +20 нам добиратися також не вдавалося. Більшість матчу було +10-15, що залишали грузинам надію на ривок. Щоправда, в останній чверті був момент, коли ми повели +18 і у суперника забриніла особлива передрозгромна нервозність. Однак тут натуралізований американець Макфадден закинув два триочкові поспіль. Потім ще кілька вдалих дій грузинської команди – і ось знову лише +8. Але й наші не здригнулися, повернувши розрив у рахунку до традиційних +10-13.
НБА в цьому матчі не головна, та все ж відзначимо
Якщо ж говорити про персоналії, то, напевно, спочатку треба віддати шану всесвітній улюблениці – НБА. До грузинів приїхав Гога Бітадзе з Індіани. Він був внесений до складу, але через біль у коліні у гру так і не вступив. До нас же прибув із «Торонто» прибув Святослав Михайлюк (також відомий уболівальникам, як просто Свят). І він свій внесок у перемогу зробив, ставши другим за результативністю – 16 очок. У нашого енбіеївця була величезна зарядженість на гру, грав він із великим емоційним підйомом.
Але іноді – можливо з занадто великим, через що досить швидко нахапав чотири персональні фоли (і з п'ятьма фолами залишив гру в останній чверті), допускав втрати м'яча. І все ж таки на нервовому початку матчу його парочка нестримних проходів була дуже важлива, зокрема емоційно. Та й у третій чверті, коли очки давалися обом командам з великими труднощами, він приніс нам 8 із 13 балів.
При цьому слід врахувати, що Свят, як це передбачено правилами НБА, приєднався до команди зовсім нещодавно. Декілька днів виявилося замало, щоб налагодити взаємодію (тим більше з урахуванням недостатньо великої практики в «Торонто Репторз»). Але далі графік ігор – хороший для входження до командного ритму: 4 липня – Північна Македонія на виїзді та 7 липня – суперматч із чемпіонами світу Іспанією в домашній для нас Ризі.Баскетбол - той випадок, коли статистика не лукава
Ну а далі хотілося б детальніше розповісти про кожного нашого збірника, причому не лише тих, хто захищався, робив підбирання, набирав очки, асистував, а й тих, хто залишився на лавці, хто не потрапив до заявкового списку 12-ти. Але...
У звіті на сайті FIBA окремо наголошується на цікавому факті. Якщо дивитися очки, набрані гравцями «з лави», тобто тими, хто не виходив у стартовій п'ятірці, розрив катастрофічний для грузинів – 46:8. І це не докір нашій «п'ятірці», а комплімент «глибині» складу української збірної. У суперників чотири особи, Макфадден (22), Шенгелія (21), Санадзе (8) та Шермадіні (7) принесли 85% очок. А це означає, що за суворої, жорсткої їхньої зустрічі на своїй половині майданчика гра суперника ставала беззубою.
У нас же з 11 осіб, які виходили на майданчик закинутими м'ячами, відзначилися ВСІ! При цьому й у такому рівному складі не можна не відзначити В'ячеслава Боброва, який став першим за результативністю (17). До того ж вісім очок він приніс нам в останній чверті! У ті самі хвилини та секунди матчу, коли кілька поспіль невдалих, безрезультатних атак можуть загрожувати обваленням гри, і втратою переваги, що так довго накопичувалась, утримувалась.
Післямова від центрового і від капітана збірної
Центровий у баскетболі – фігура помітна за визначенням. Рухлива, потужна, мисляча вежа, видна здалеку, і своїм і чужим. Перша розмова у кореспондента Укрінформа пройшла з нашим головним центровим – Артемом Пустовим. Йому слово:
-Ви, звичайно пам'ятаєте, восени ми програли у Тбілісі 83:88. Тож нам тепер треба було «кров з носу» вигравати, причому понад п'ять очок! Що ми й зробили. Ми старалися. Ми сьогодні були одним цілим.
-Як позначилося те, що ви працювали практично усією збірною 4 місяці?
-Щось спрацювало, щось ні. Але одне можу сказати точно – хлопці виклалися на всі 100%... Важливо, що нам часто вдавалося закривати лідерів суперника – (центрового, ред.) Шермадіні та (важкого форварда – ред.) Шенгелію. У результаті вони сьогодні не зіграли свою найкращу гру. Це дало нам у підсумку зайві очки розриву.
Капітан збірної України, розігруючий захисник Денис Лукашов, у нашій розмові детальніше зупинився на тактичних моментах:
-Наша тактика сьогодні будувалася на агресивній грі у захисті. Готували її спеціально для Грузії. Три тижні відпрацьовували, тренували саме цей захист. При цьому у нас часто бував «розмін» і ми змушували суперників опинятися у незручних ситуаціях та діяти у них. Мабуть, це стало для них сюрпризом.
Капітан також нагадав, що Багатскіс наголошував на тому, що після агресивного захисту його підопічним потрібно намагатися прискорити гру, оскільки Грузія грає в баскетбол розумний, але не дуже швидкий.
-Нам треба було зробити те, до чого вони не звикли. І в нас непогано виходило. Іноді ми тікали у швидкий прорив, набирали легкі очкі. Своєю чергою навіть якщо щось програвали, не дозволяли набирати легкі очки супернику. А це, на жаль, те, що сталося у листопаді у Тбілісі. Сьогодні кожен, хто виходив, намагався максимально віддати енергію – насамперед в агресивні захисні дії. В результаті грузини змогли набрати лише 66 очок. Я вважаю, що це добрий показник, – резюмував Лукашов.
І ще кілька важливих деталей п’ятничного матчу
Після гри відбулося якесь незрозуміле для сторонніх з'ясування стосунків між тренерськими штабами команд. На післяматчевій прес-конференції Багатскіс пояснив, у чому річ. В останні секунди гри вже було очевидно, що скоротити розрив у рахунку до бажаних +4-5 грузинам не вдасться. У таких умовах за неписаними правилами тайм-аути з метою примножити кожне очко команда, що перемагає, не бере. (Порівняння для кращого розуміння – це приблизно, як змушувати суперника грати до мата в очевидно програній партії) А тут наш тренер взяв тайм-аут і готував команду для останньої атаки. Суперники вважали це марним і навіть образливим «дожиманням».
Але Багатскіс нагадав, що попереду у двох команд – наступний етап кваліфікації, де враховуватимуться очки, набрані командами раніше. І ось там може виявитися, що три команди (Україна, Грузія плюс ще хтось) мають рівну кількість перемог, після чого доведеться рахувати очки в особистих зустрічах між трьома. Цим і пояснюється гра до останньої секунди.
І тут Багатскіс має рацію. Оскільки у нас легендарною стала історія, яка відбулась у фінальній частині Чемпіонату світу-2014. Тоді Україна, Домініканська республіка та Нова Зеландія мали у своїй групі по дві перемоги. А в особистих зустрічах трьох команд показники були такі: +3 у домініканців, -1 у новозеландців, -2 в українців. І наші не пройшли у плей-офф! Тобто долю турніру для нас вирішив один точний кидок, що не відбувся, в матчі зі здавалося б уже вирішеним результатом…
Підтримка «південної трибуни», наповненої українськими вболівальниками, була надихаючою. Але й на цьому фоні була помітна група дівчаток та хлопчиків в українській формі та з прапорами. У перерві та після гри вони виявляли особливу наполегливість, щоб поспілкуватися зі своїми баскетбольними кумирами. Коли я спитав, хто вони й звідки, мені відповіли: «Он-о – наша Олена Миколаївна! Вона все розповість».І Олена Фатнєва все розповіла. Вона – тренер дівчат у клубі «Черкаські мавпі». Після початку повномасштабної війни стала біженкою, живе у Салацгриві (прекрасне містечко на узбережжі Балтики між Ригою та Пярну). Тут же опинилося чимало дітей із різних українських міст, які займаються баскетболом, – вони вже й за місцеві школи виступали. Отже, поїздка до Риги на гру такого рівня була великим святом для них. Перемога України – друга суперподія. І, нарешті, третє свято – їм дозволили не просто взяти автографи в українських збірників у коридорах «Арени Рига», а й вийти з ними на ігровий майданчик, побігати ним і зробити спільну фотографію зі збірною.
Вийшло дуже гармонійно – потрійне досягнення команди України та потрійна радість для маленьких українських уболівальників.
Фото автора
Олег Кудрін, Рига
