Марта Федіна - призерка Олімпійських ігор у Токіо, чемпіонату світу та Європи. У червні зірка артистичного плавання підкорила світову першість. У командних змаганнях збірна України здобула перемогу, а сама Марта - «срібло» в сольній програмі. На чемпіонаті Європи з водних видів спорту українські русалки перемогли в усіх видах програми, в яких брали участь. 

Через повномасштабне вторгнення росії збірна України покинула свій басейн у Харкові та переїхала до Італії, а згодом змінила місце прописки на Київ. 

Марта Федіна поговорила з Укрінформом про 2022-й рік, про амбіції та плани на передолімпійський період. Спортсменка розповіла, чому збірну рф варто усунути від Олімпійських ігор, і як знайти мотивацію, коли твій дім знаходиться під постійними обстрілами з боку росії.

В ЖИТТІ ТАК НЕ ПЛАКАЛА, ЯК НА КОРДОНІ, КОЛИ ПРОЩАЛАСЯ З БАТЬКАМИ

- Марто, в кінці року всі зазвичай підводять підсумки. Яким для тебе був 2022-й рік?

- У спортивному плані цей рік був справді якісний. Ми добре виступили на чемпіонаті світу і Європи. В кінці 2022-го року почали працювати над новими програмами виступів. Навіть змогли обкатати їх на грудневому чемпіонаті України. Якщо акцентувати на спортивній складовій, то все добре… Але ж в цілому 2022-й - це дуже важкий рік як для мене персонально, так і для всієї нашої країни зі зрозумілих причин.

- Згадай січень. Які плани ти будувала на рік, якими були твої амбіції?

- Для мене початок року завжди мрійливий. У нас у Харкові стояла ялинка, люди метушилися і навіть не уявляли, що чекає попереду. Я насправді не читала новин. Партнерки по команді питали мене про тривожну валізку тощо, але це все проходило якось повз мене. Відчувати тривогу я почала з початком мітингів у Маріуполі, після 22-го лютого. Потім почалася війна, і до такого точно не можна було бути готовим.

- На початку березня команда у повному складі виїхала до Італії. Розкажи про цей період свого життя.

- Для мене весни у 2022-му просто не було. Ці місяці випали з життя. Чесно кажучи, перші два тижні, коли я була в Харкові, не могла навіть думати про тренування. Мені дуже не хотілося переїжджати. Я сподівалась, що війна закінчиться за 2-3 дні і все. Потім нас зібрала головна тренерка Світлана Саідова і наполягла, щоб виїхали з Харкова. Здається, що я в житті так не плакала, як на кордоні, коли прощалася з батьками. Ми вирушили в Італію за сприяння президента федерації синхронного плавання Ігоря Лисова. Там я півроку стабільно прокидалась по два-три рази за ніч і переглядала новини. Бувало таке, що дзвонила посеред ночі батькам.

- Як вас прийняли в Італії? Пані Саідова в розмові з нами високо оцінила умови, в яких ви перебували там.

- Італійська сторона прийняла нас максимально добре. Вони надали нам купальники, квартири для поселення, басейн. Італійці організували нам всі умови для тренувань. Дякуємо їм. Спочатку ми просто не могли зібратись морально. Я не усміхалася, не говорила про щось, крім війни. Думала, що зараз не можна говорити про щось, що не стосується російського варварського нападу на нашу країну. Чесно, мене й інших дівчат буквально переповнювала лють. Пізніше, коли вже звільнили Київську область, стало трохи легше.

- Як люди за кордоном реагують на війну в Україні, в тій же Італії, з твого досвіду?

- По-різному, насправді. Ми виїжджали через Угорщину: спочатку там були пункти допомоги, де давали людям їжу і теплі ковдри. І в той же час ми були в Будапешті і бачили, можливо, всього 2-3 прапора України. А у Литві, наприклад, зі слів моєї подруги, наша державна символіка - на кожному кроці. Коли ми приїхали в Італію, до нас з’їхалися місцеві журналісти, брали коментарі стосовно війни з росією. Цікава ситуація була на італійському пляжі: величезна кількість української символіки. Як виявилося, та ділянка належить українці, яка живе в Італії вже 20 років.

- Попереду був чемпіонат світу, де ви посіли перші місця у всіх видах програми, в яких брали участь. Враховуючи всі обставини, як вам далися ці перемоги?

- Я пам’ятаю, що перед довільною програмою відзначили якраз 100 днів повномасштабної війни. Нашу групу називають «Team of Brave»(команда хоробрих - ред.), адже ми вміємо налаштуватися на виступ попри всі проблеми і переживання. 

Я завжди кажу: ти представляєш свою країну, отже, маєш викластись на всі 100%. Все заради України. На чемпіонаті світу це набуло особливого сенсу. Ми хотіли показати, що наша країна жива, адже всупереч всьому ми продовжуємо боротись! Наша команда хотіла передати своїм виступом цілу палітру емоцій. Ми показали, які у нас хоробрі люди, які неймовірні захисники. Вони кожного дня боронять нашу землю і людей, аби ми могли просто прокидатись і жити. Вони віддають своє життя і жертвують усім…

РОСІЯНКИ ПИСАЛИ, ЩО Я ЗАСЛУГОВУЮ МАКСИМУМ НА 5-6 МІСЦЕ

- На тому  чемпіонаті світу вашими головними конкурентками могли б стати представниці рф, але їх не допустили…

- Але скільки ж бруду вони розвели! росіянки створили телеграм-канали, в яких «обговорювали» наші виступи. Добре, що я це побачила не одразу. Вони розбирали моє соло і писали, що я заслуговую максимум на 5-6 місце. Розповідали, що мені незаслужено дали «срібло». У притаманній для себе манері також облили брудом виступ сестер Алексіївих. Більше того, вони проводили конкурс на «найжахливіший» купальник чемпіонату світу. Зійшлися на тому, що такий - у британок… Зараз росіянки змагаються у своїх «іграх солідарності» - хай там і плавають з білорусками.

- Ви взагалі спілкувались з ними після 24 лютого?

- Я - ні. Дівчата з команди розповідали, що росіянки їм писали. Головна думка була така - «це спасатєльна операція». Одна російська спортсменка ввечері 24-го виклала пост в соцмережах і підписала його «Отвлечемся от новостей, со мной вышло интервью». Наша Аліна Шинкаренко відповіла їй, що ми не можемо відволіктися, адже росія руйнує наші домівки своїми клятими ракетами. 

Я взагалі думаю, що відсторонення російських спортсменів від міжнародних змагань – це найлагідніше, що тільки можна придумати для них. Після стількох забраних життів і понівечених доль спорт не може бути поза політикою. Вони забирають у нас мрію, нормальне життя в наших дітей, руйнують інфраструктуру, вбивають. Який же спорт поза політикою, якщо вони бігають з літерою «Z» аренами. Багато їхніх спортсменів перебувають в лавах збройних сил рф. Я знаю, що зараз багатьом з них приходять повістки. Просто почекаємо.

- Зараз поширюються чутки, що росію допустять до Олімпіади-2024. Що в такому випадку робити? 

- На Олімпіаді в Токіо вони виступали під нейтральним прапором, але що змінилось? Нейтральний прапор нічого не вирішує, і їх потрібно відсторонити. Розмови про допуск росіян до Олімпійських ігор теж, нажаль, є. Якщо це правда, то я не знаю, як можна далі жити в цьому світі. Сподіваюся, що їх повністю дискваліфікують.

- Твій спортивний рік видався дуже насиченим, ти задоволена своєю роботою в 2022-му?

Загалом задоволена усіма результатами. Дуже відповідальною була сольна програма. Звичайно, завжди є над чим працювати. Групою я також задоволена. Головний критерій успішності для нас - це коли задоволена наша тренерка. Ми закінчуємо виступ і одразу дивимось на неї. Якщо вона стрибає і усміхається, значить все вдалося.

НОВИЙ БАСЕЙН, НОВІ ПЛАНИ

- У серпні ти мала декілька днів відпустки і повернулася до Харкова. Розкажи про цю поїздку.

- Коли я повернулась у Харків, то знову ожила. Відразу кинулося в очі, що люди висаджують квіти по місту. Харків продовжує жити, хоч видно й руйнування. У серпні мер (міський голова Харкова Ігор Терехов - ред.) вручив нам подяки за виступ на змаганнях. Через тиждень в ту будівлю, де ми були, влучила російська ракета... Щоб ви розуміли, наступного дня після прильоту там працювали наші комунальники і все прибирали. 

Я вражена нашими людьми, адже вони продовжують жити (активно Ред). Уявляєте, у Харкові зараз знову є затори. Люди працюють, ходять в магазини цілими натовпами і купують новорічні подарунки. Життя продовжується.

- У вересні збірна переїхала до Києва. Тепер ви ділите один басейн зі стрибунами у воду. Чи немає з ними конфліктів і яке воно - життя в столиці?

- Для мене було головним, аби ми залишились в Україні. Так сталося, що наш харківський басейн постраждав якраз тоді, коли ми тренувалися в Києві. Прилетіло на задній двір: вибило вікна. Найгірше, що постраждала наша котельня, адже це головна складова басейну. Там тренуватися ми фізично не можемо, тому переїхали в Київ. 

У нас зі стрибунами у воду спільний президент Федерацій (зі стрибків у воду та з синхронного плавання Ред), Ігор Лисов, тому ми спокійно знайшли спільну мову. Усі тренери стрибунів і самі спортсмени - це чудові люди і ставляться до нас з розумінням. Хоча витримати нашу команду теж складно. Ми любимо масштабно займати басейн з музикою. Для них натомість дуже важлива тиша. Загалом йдемо назустріч один одному, щоб всім було комфортно.

- В новому році ви виступатимете за новими правилами у синхронному плаванні (акцент на технічну складову). Як ти ставишся до цих нововведень?

- Нові правила складні, але тепер це все дійсно схоже на спорт. Вже немає суб’єктивності в оцінюванні, адже номер потрібно детально прописувати. В тебе є програма на 2 хвилини, за які ти повинен все встигнути. Якщо випадково забуваєш якийсь з елементів, то матимеш суттєвий недобір в балах. Акробатика тепер рахується окремо і має вагомий вплив на підсумковий результат. Я думаю, тепер глядачам буде цікавіше за цим спостерігати.

 - Які спортивні амбіції Марти Фєдіної на 2023 рік?

- У планах - виступити на світових серіях. У 2023-му році будуть чемпіонат світу в Японії і Європейські ігри в Польщі. Якщо станеш першим на Європейських іграх, то виборюєш ліцензію на Олімпіаду (літні Олімпійські ігри, що пройдуть в столиці Франції у 2024 році Ред). Звичайно, нам краще зробити це зараз, адже наступного року може не бути часу їхати на окремі відбори. Це ще один додатковий старт. До нього треба буде окремо готуватись в постійній напрузі. Я вважаю, що краще зараз докласти максимум зусиль і здобути ліцензію на Ігри в Парижі одразу, аби потім не переживати. 

- Новий Рік зустрічатимеш вдома?

- Так, сьогодні - потяг до Харкова. Так вийшло, що майже вся команда взяла квитки на один день, тому їхати буде веселіше. До Києва повернуся 1 січня, адже у нас зранку буде тренування. Для мене навіть один день в Харкові – це ковток свіжого повітря. Я дуже хочу побачитись з сім’єю і друзями. Новорічного настрою, звісно, немає, але я дуже чекаю той момент, коли буду вдома. Мені дуже не вистачає відчуття дому.

- Зараз у нас всіх одне бажання на Новий рік – здобути перемогу. Чого ти чекаєш в прийдешньому році, що хочеш побажати українцям?

- Ми точно не будемо такими, як були раніше. Я сподіваюсь, що лють до росії у нас збережеться на роки. Важливо, щоб ми не забули про російський тероризм. А Україна буде ще кращою, обов’язково! Всім бажаю перемоги і здоров’я!

Діана Кондратюк, Київ

Фото: Володимир Тарасов