Із лідеркою збірної України зі стрибків у висоту Ярославою Магучіх уперше в Україні ми зустрілися на нагородженні найкращих спортсменів місяця від Національного олімпійського комітету. Тоді поговорити розлого не вдалося, але спортсменка пообіцяла зробити це найближчим часом. Своєї обіцянки вона дотримала. За три дні спортсменка доєдналася до нас онлайн безпосередньо з салону свого авто, погуляла в парку і розповіла про найбільш результативний сезон у своїй кар’єрі.
У цьому сезоні Ярослава Магучіх стала чемпіонкою світу, тріумфувала в Діамантовій лізі й перемогла на чемпіонаті Європи в приміщенні. Ще більше, вона стала єдиною українкою, яка двічі виграла Діамантову лігу, встановивши на змаганні рекорд сезону. Ярослава впевнено рухається до Олімпіади, але перед цим, уже звично для себе, повернулася до України, щоб відпочити та розповісти про свій насичений сезон.
В інтерв’ю Укрінформу спортсменка також пояснила, які претензії має до Сергія Бубки, чому не варто бойкотувати Олімпіаду і яку мету ставить перед собою у майбутньому.
УКРАЇНСЬКИМ СПОРТСМЕНАМ ВАРТО БРАТИ УЧАСТЬ У ВСІХ ЗМАГАННЯХ, ДЕ МОЖНА НАГАДАТИ СВІТУ ПРО УКРАЇНУ І ЗАХИСТИТИ ЇЇ ЧЕСТЬ
- Чи можна цьогорічний змагальний сезон вважати найліпшим у кар’єрі для вас? Чому?
- Це сезон, до якого ми дуже наполегливо готувалися. Звісно, не без провалів впродовж змагань, але все ж… Ми готувалися і саме тому впоралися з головним стартом сезону. Тільки це робить його справді вдалим.
- Ви нарешті досягли своєї мети, вигравши чемпіонат світу. Ярослава Магучіх тепер – це найкраща стрибунка у висоту у світі?
- Я посідаю першу сходинку в рейтингу «World Athletics», тому можу погодитися з цим. Попри все, розумію, що цей статус необхідно підтримувати. Наступний рік, наприклад, більш важливий, тому що попереду Олімпіада.
- Як до вашого статусу ставляться партнерки по збірній і водночас конкурентки Ірина Геращенко і Юлія Левченко?
- Звичайно, ми знаємо одна одну, слідкуємо за виступами. Ірина Геращенко, наприклад, уже в минулому сезоні стрибнула на 2 метри в Лозанні – я її привітала. На противагу можу зазначити, що ми не близькі друзі в моєму розумінні, але й просто знайомими дівчат я назвати не можу. Справжні конкурентки ми лише у секторі перед стрибком.
- Який з турнірів був для вас найважчим фізично й морально?
- Чемпіонат світу! Я дуже хотіла вибороти золоту нагороду, адже це вже моя третя світова першість. До цього старту ми з тренером готувалися і психологічно, і фізично. Ще один нюанс у тому, що після чемпіонату світу треба було швидко відновитися й полетіти на етап Діамантової ліги у Китай. Тепер розумію, що варто було більше перепочити після ЧС, адже всі емоції я залишила там, на стадіоні у Будапешті.
- Що для вас було важче на чемпіонаті світу: зібратися морально перед виступом чи підійти до змагань в оптимальних фізичних кондиціях?
- Ти можеш бути готовим на 100 відсотків фізично, але найбільше заважатиме саме моральний складник. В українських спортсменів взагалі з цим складно, адже налаштуватися на виступ, коли твою країну атакують ракетами, дронами, важко. Як би це не звучало, але необхідно абстрагуватися, якщо хочеш перемогти у змаганнях.
- На чемпіонаті світу ви спробували стрибнути на висоту 2,07 метра. Як до цього поставилася ваша тренерка?
- Коли є можливість спробувати, коли ти одна в секторі, то чому б і ні?.. Хочеться, як і будь-якому спортсмену, встановлювати рекорди. Усе можливо, якщо тренуватися й вірити в себе.
- Скільки часу потрібно, щоб повністю відновитися після таких змагань, як чемпіонат світу?
- Все залежить від власних відчуттів. Коли ти готуєшся до головного старту сезону, то після нього можеш пропустити комерційні турніри. Я, наприклад, упевнена, що нам, українцям, тепер варто виступати на усіх змаганнях, де є можливість нагадати про Україну, про російсько-українську війну і захистити честь своєї країни. Якщо йдеться суто про відновлення, то, думаю, тижня вистачить для цього.
- Чи відновилися ви після насиченого сезону?
- Я приїхала у відпустку додому, щоб відпочити, але досі цього не відчула. Тепер у мене багато зустрічей, знімань, доводиться постійно рухатися. Ввечері маю час малювати картину за номерами, відновитися по-своєму. Я взагалі люблю малювати, але часто у мене немає натхнення робити це з чистого листа.
ПІСЛЯ ВІДЕОЗВЕРНЕННЯ БУБКИ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО, ХТО Є ХТО
- В одному з останніх інтерв’ю іноземному ЗМІ ви розкритикували колишнього очільника Національного олімпійського комітету Сергія Бубку. Які ваші основні претензії до нього як до президента НОК?
- Ми не знаємо всього й можемо лиш мати здогади щодо багатьох питань. Але на початку повномасштабного вторгнення Росії, коли ми писали листи в МОК, міжнародні федерації, Сергій Назарович навіть не виступив з публічною заявою. Він мовчав… Тільки коли спортсмени почали цікавитися, де він, з’явилося відеозвернення, в якому навіть війна не була названа війною. Це розставило всі крапки над «і» й мені стало зрозуміло, хто є хто. Розслідування щодо його бізнесу мене здивувало. Наскільки знаю, воно ще триває.
- Сергія Бубку на посаді президента НОК замінив Вадим Гутцайт. Як ви ставитеся до нього, чи є між вами комунікація?
- Нещодавно я отримала від НОК нагороду як найкраща українська спортсменка серпня. Ми поговорили під час заходу. Він розповів про свою роботу на міжнародній арені стосовно недопущення росіян і білорусів до змагань. Гутцайт допомагав мені й моїй команді під час виїзду за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Нічого поганого про Вадима Марковича сказати не можу. Про його роботу на посаді президента НОК поки що зарано говорити.
- Які основні виклики, на вашу думку, стоять перед президентом НОК під час повномасштабної війни?
- Він повинен підтримувати спортсменів у всьому, цікавитися їхньою підготовкою. НОК намагається бути активним і допомагати, тому це приємно. Думаю, вони дійсно стараються.
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ НЕ ХОВАЮТЬСЯ ВІД РОСІЯН, А ДІЮТЬ РІШУЧЕ, СПОРТСМЕНИ ТЕЖ ПОВИННІ БУТИ РІШУЧІ НА СПОРТИВНІЙ АРЕНІ
- Не так давно постало питання про те, що українці бойкотуватимуть змагання, до яких допустять росіян і білорусів. Як ви ставитеся до цього?
- Питання було відкрите, але однозначного рішення досі немає. Все залежатиме від рішення НОК. Олімпіада – це найважливіший старт, до якого готується кожен спортсмен. Звичайно, було сумно, але у цій ситуації є дві сторони медалі. З одного боку, розумієш, що бойкот був би ефективним, якби разом з нами відмовилися брати участь у змаганнях інші країни, але це малоймовірно. З іншого боку, уявити, як ми змагаємося зі збірною Росії в той час, як наші міста стоять в руїнах, стільки людей загинуло, мені було вкрай складно. Попри це, я розумію, що ми, українці, як спортсмени повинні виходити й викладатися максимально. Наші військові ж не ховаються від росіян, не тікають, а нищать ворогів, захищаючи усіх нас. Вони, коли до них підходить російський загарбник, діють рішуче. Ми теж повинні бути рішучі на спортивній арені.
Українська федерація з першого дня повномасштабного вторгнення залучилася в боротьбу. Це сприяло тому, що наразі світова і європейська федерації мають стійку позицію стосовно спортсменів з Росії і Білорусі. Президент Світової легкої атлетики Себастьян Кое чітко заявив, що спортсменів країн-агресорок не допустять, поки не закінчиться війна. Міжнародні очільники регулярно зустрічаються з нами, підтримують нас, і це вкрай приємно.
- Росіян і білорусів допускають-таки у деяких видах спорту. Чи була у вас комунікація з ними після початку повномасштабного вторгнення?
- Ніхто зі спортсменів, з якими доводилося перетинатися на змаганнях раніше, не писав – усі мовчали. Після мого посту в соцмережах про війну, про те, що Україна захищатиметься, почалася певна активність з їхнього боку. Деякі молоді спортсмени надсилали листи про те, що ми акцентуємо на війні, адже не змогли провести чемпіонат України. Він якраз плюс-мінус мав збігатися за датами з чемпіонатом Росії. Про який чемпіонат України, про який спорт тоді взагалі можна було думати?! Ще писали, що ми нічого не розуміємо, що це все брехня. Таке враження, що в Росії вкрай мало людей у здоровому глузді! Але, на жаль, це свідчення того, що в них дуже добре спрацювала телевізійна пропаганда.
- Як ви реагували на їхні висловлювання, враховуючи, що ви з Дніпра, який періодично зазнає бомбардувань від Росії?
- Байдуже, що вони думають. В Україні тепер немає безпечних міст. Нам, українцям, доводиться адаптовуватися до життя в умовах війни. Але хай там як, а вдома завжди найліпше. Я не маю змоги постійно тренуватися в Дніпрі, але після завершення сезону завжди повертаюся додому.
- Ви напевно знаєте Андрія Проценка, якому довелося вибиратися на змагання з окупації на Херсонщині. Чи говорили ви з ним після того, як він зміг виїхати на підконтрольну Україні територію?
- Я знала, що Андрій був в окупації. Поговорити тоді змоги не було, адже він залишався без зв’язку. Після свого повернення він розповів про перебування там. На початку Андрій намагався тренуватися, ховаючись від окупантів, але це було складно. На щастя, він зміг виїхати й гідно представив Україну на чемпіонаті світу, завоювавши «бронзу».
- Ярославо, на правах лідерки збірної України, знаючи історію Андрія й багато інших історій українських спортсменів, що хотіли б сказати Томасові Баху, який відомий своїми неоднозначними заявами про росіян і білорусів?
- В МОК намагаються акцентувати увагу на нейтральності спорту. Але спорт не є поза політикою. Та й війна – це більше, ніж просто політика. Це життя людей! Наші спортсмени гинуть від рук Росії, хоча теж могли б виступати на міжнародній арені. Російських і білоруських спортсменів, які мовчать, це, судячи з усього, повністю влаштовує. Багато хто з них підтримує війну. У цій ситуації очевидним є те, що усі росіяни винні у злочинах проти України, тому довіряти їм не можна.
НА ПАРИЗЬКІЙ ОЛІМПІАДІ НАЛАШТОВУЮСЯ НА МЕДАЛЬ ІНШОГО ҐАТУНКУ
- Наступний рік буде олімпійським. Наскільки ви змінилися після Токіо-2020?
- Я стала стійкішою до всього, що відбувається. Це допомагає мені максимально фокусуватися на стрибках і не розсіювати свою увагу. Крім того, додалося досвіду і розуму, як діяти в певних ситуаціях…
- Одна з ваших конкуренток на Олімпіаді – австралійка Нікола Оліслагерс – кожен свій стрибок записує у блокнот прямо на змаганнях. Як ви ставитеся до цього?
- Цілком нормально. Вона описує там свої відчуття, ставить собі оцінку. Думаю, вони з тренером потім це обговорюють. У нас, у легкій атлетиці, можна робити все, щоб тільки не заважати іншим. Спортсменки роблять собі манікюр, макіяж, тому проблем немає.
- У ЗМІ з’являлася інформація, що австралійка записує у блокнот те, що потім додасть у свою книжку. Чи хотіли б ви, щоб про вас написали книжку?
- Це вкрай кропіткий процес. Тепер у мене є бажання записувати себе у книгу історії легкої атлетики.
- Чи є у вас забобони?
- Я б назвала це традиціями у моєму випадку. На кожне змагання я сама роблю собі зачіску і макіяж. Це заспокоює мене, але часом, коли доводиться прокидатися на годину раніше перед змаганнями, думаю, що ліпше б поспала.
- Чого ви очікуєте від Паризьких ігор?
- Я налаштовуюсь на свій максимум. Мені хочеться виграти медаль іншого ґатунку, враховуючи, що це буде моя друга Олімпіада.
- Чи не думали ви про те, щоб спробувати побити світовий рекорд Стефки Костадінової (2,10 метра) на Олімпіаді?
- Для такого повинні зійтися усі зірки. Бити рекорди треба там, де ти відчуваєш, що готовий до цього на усі 200 відсотків. Рекорди – це мета не на одне змагання, а на всю кар’єру.
- Як ви почуваєтеся після повернення додому?
- Я насолоджуюся кожною секундою перебування тут. За кожну секунду я завжди буду вдячна нашим Силам оборони України!
Віталій Ткачук, Київ
Фото: Ulf Schiller/athletix.ch