Україна достойно представлена в олімпійській родині

Третього дня Олімпійських ігор у Парижі збірна атлетів України здобула першу медаль. Бронзову нагороду в індивідуальних змаганнях на шаблі виборола 29 липня Ольга Харлан, найбільш титулована у складі українських олімпійців, що представляли нашу країну в столиці Франції. Про її олімпійську медальну колекцію ми розповімо далі, а зараз представимо статистику українських нагород у Парижі порівняно з попередніми літніми Іграми.

ВІД АТЛАНТИ ДО ПАРИЖА

Отже, на щойно завершеній Олімпіаді наші атлети завоювали 12 медалей: три золотих, п’ять срібних і чотири бронзових. А як було на Іграх, коли наші атлети почали виступати під прапором незалежної України? Згадуючи і нагадуючи про ці підсумки, додаватимемо до них і кількісний склад кожної з українських команд, адже він був різним (скажімо, у Парижі цього року найменший – лише 140 спортсменів).

Атланта 1996 року. Це була найуспішніша для українців літня Олімпіада. Україну представляли в Атланті 233 спортсмени. Однією з героїнь Олімпіади стала українська гімнастка Лілія Подкопаєва. В Атланті вона виграла дві золоті і срібну медалі. Жодних шансів не залишив суперникам у класичній боротьбі (вага до 90 кг) В’ячеслав Олійник. Фавориткою в секторі для потрійних стрибків була Інеса Кравець, яка за рік до Олімпіади встановила світовий рекорд – 15 м 50 см. Дві медалі – золоту і бронзову – завоював наш найдосвідченіший гімнаст Рустам Шаріпов. Важкоатлет Тімур Таймазов приїхав в Атланту світовим рекордсменом і там переконливо підтвердив свою перевагу над суперниками.

З перемоги на олімпійському рингу почалась блискуча кар’єра у світовому боксі Володимира Кличка. Перше місце у класі яхт «470» завоював тандем Євген Браславець – Ігор Матвієнко. Закономірно і впевнено виграла олімпійське золото в художній гімнастиці Катерина Серебрянська. Загалом наша олімпійська команда здобула в Атланті 23 медалі – дев’ять золотих, дві срібні і 12 бронзових. У загальному заліку вона посіла високе дев’яте місце, пропустивши вперед лише олімпійців США, Росії, Німеччини, Китаю, Франції, Італії, Австралії та Куби.

Сідней 2000 року. Серед претендентів на нагороди XXVII Ігор було 235 атлетів з України, які змагалися у 23 спортивних видах. За кількістю здобутих медалей українська збірна повторила рекорд попередніх Ігор: на її рахунку 23 нагороди. Однак їхня цінність (йдеться, певна річ, про цінність металу, з якого медалі виготовлені) поступається досягненню в Атланті, там було дев’ять золотих, а в Атланті лише три… Дві виграла в комплексному плаванні Яна Клочкова. Причому на дистанції 400 метрів її перемогу увінчав новий світовий рекорд.

Третю, найвищу, нагороду у стендовій стрільбі здобув Микола Мільчев. Він не допустив жодного промаху, набравши 150 очок і встановивши світовий рекорд. Його можна повторити, але не перевершити. У Сіднеї українці виграли 12 срібних нагород. На жаль, малувато золота, і тому тільки 21-ше місце в загальнокомандному заліку.

Афіни 2004 року. На старт у столиці батьківщини Олімпіад вийшло 239 спортсменів з України, які змагалися за нагороди в 23 видах спорту. Наша збірна виступила не менш успішно, ніж в Атланті та Сіднеї, виборовши 22 медалі, з яких вісім золотих, п’ять срібних і дев’ять бронзових. У столиці Греції Яна Клочкова здобула ще дві золоті нагороди. В Афінах зійшла щаслива олімпійська зірка для Олени Костевич, яка виграла змагання у стрільбі з пневматичного пістолета. Відтоді вона – учасниця всіх Олімпіад. Олена й тепер входила до складу олімпійської збірної України. На Іграх 2004 року, виявивши волю до перемоги в поєдинку із суперниками і штангою, піднялась на найвищу сходинку п’єдесталу Наталія Скакун.

«Найвищий пілотаж» у стрибках на батуті продемонстрував Юрій Нікітін. У надзвичайно гострій конкуренції, коли все вирішували навіть тисячні долі бала, виграв змагання на брусах Валерій Гончаров, присвятивши цю перемогу українському гімнастові Олександру Берешу, який трагічно загинув напередодні Олімпіади. Щасливим для наших борців вільного стилю – Ірини Мерлені (Мельник) і Ельбруса Тедєєва – виявився олімпійський килим Афін: обоє стали золотими медалістами. До завершальних двох днів змагань, під час яких у завоюванні золотих медалей «підтяглися» Велика Британія і Корея та зробила традиційний ривок завдяки боксу Куба, наша збірна була в десятці, а після першого тижня Ігор – навіть у п’ятірці, але фінішувала на 14-му місці. Нижче, ніж у Атланті, але на сім місць вище, ніж у Сіднеї.

Пекін 2008 року. Право виступити на Олімпіаді у столиці Китаю отримало найбільше (порівняно з попередніми Іграми) українських атлетів – 254. Вони змагалися за нагороди у 28 спортивних видах. У легкоатлетичному семиборстві не було рівних Наталії Добринській. Шлях до перемоги в Пекіні почався для неї ще у восьмирічному віці. Вразили всіх наші фехтувальниці на шаблях – Ольга Харлан, Ольга Жовнір, Галина Пундик і Олена Хомрова. У фіналі командних змагань вони програвали китаянкам вісім уколів 27:35, але ціною неймовірних зусиль, передусім вольових, вирвали перемогу 45:44. За явної переваги перемагав своїх суперників боксер Василь Ломаченко (вагова категорія 57 кг). Український стрілець з лука Віктор Рубан (його колеги називають «Рубан Гуд») до останньої серії фінальних пострілів програвав корейцеві Пак Гьон Мо два очки. І тут у корейця рука здригнулася, а Віктор послав стріли в десятку.

Чотири тисячні секунди визначили перевагу Інни Осипенко-Радомської у фіналі байдарочниць на дистанції 500 метрів. Чемпіонами Олімпіади в Пекіні стали два українські стрільці. Олександр Петрів у стрільбі з пістолета зумів, за його словами, «зачепитися за фінал». «Зазвичай я у фіналі добре не стріляю, але цього разу все було гаразд». Інший наш стрілець Артур Айвазян, пробившись у фінальну вісімку у стрільбі з гвинтівки лежачи, зумів продемонструвати феноменальну влучність: десять пострілів у десятку! Загалом у Пекіні (з урахуванням пізніших переглядів допінг-проб) наші атлети вибороли 24 медалі, з яких сім золотих, чотири срібних, 13 бронзових. У підсумковій таблиці українська збірна – на 11-му місці, і це було визнано її досягненням.

Лондон 2012 року. Спортивну честь України у столиці Великої Британії відстоювали 238 атлетів, які виступали у 21 виді спорту. Першу найвищу нагороду виграла в напруженому фіналі фехтувальниця Яна Шемякіна. Медаль найвищої проби нашої четвірки на каналі в Ітоні у складі Яни Дементьєвої, Катерини Тарасенко, Наталії Довгодько і Анастасії Коженкової стала першим українським золотом в академічному веслуванні. Ітонський канал став щасливим і для веслувальника-каноїста Юрія Чебана.

До фіналів виснажливого боксерського турніру дійшли три українські боксери. Два з них стали золотими медалістами. Для Василя Ломаченка це було друге олімпійське золото, яке він виграв з неменшою впевненістю, ніж у Пекіні. Так само переконливо переміг і його друг по життю Олександр Усик. Третій фіналіст Лондонської олімпіади Денис Беринчик удостоївся срібної медалі, програвши досвідченому кубинцеві Р. Сотолонго. Українці завершили Ігри, здобувши 19 медалей (п’ять золотих, чотири срібні і десять бронзових). За цими показниками вони посіли чотирнадцяте місце серед 204 країн-учасниць.

Ріо-де-Жанейро 2016 року. Уперше Олімпійські ігри приймала Південна Америка. Олімпійську ліцензію і право виступити в Ріо здобули 205 українських спортсменів. Вони взяли участь у 27 видах спорту. Але, на відміну від попередніх Олімпіад, зуміли виграти тільки дві найвищі нагороди. Дуже близький до перемоги в гімнастичному багатоборстві був Олег Верняєв. На жаль, його підвів останній снаряд – перекладина. У підсумку – срібна медаль. Зате він у чудовому стилі, не допустивши жодної помилки, виграв свій улюблений снаряд – бруси.

На своїй третій Олімпіаді піднявся на п’єдестал переможців веслувальник Юрій Чебан: у Ріо-де-Жанейро він, як і за чотири роки до цього в Лондоні, стояв на найвищій сходинці. Це була дуже важка перемога. Збірна України повернулася з Ріо з 11 медалями – двама золотими, п’ятьма срібними і чотирма бронзовими. Це менше, ніж було на попередніх літніх Іграх, де Україна виступала окремою командою. У медальній таблиці Олімпіади наші атлети посіли тридцять перше місце.

Токіо 2021 року. Через пандемію початок Олімпійських ігор у столиці Японії було відкладено на рік. У них взяли участь 157 українських атлетів. Виступали вони в 25 спортивних видах. Але тільки в одному з них, у греко-римській боротьбі, наша збірна виграла золоту медаль. Її здобув Жан Беленюк. Крім неї, в активі наших олімпійців шість срібних і 12 бронзових нагород. Слід сказати, що кількісний показник медалей, 19, такий же, як і в Лондоні, і на вісім нагород перевершує Ріо-де-Жанейро. Водночас олімпійська команда з України була в Токіо меншою, ніж у Лондоні й Ріо.

У Парижі тенденція до кількісного зменшення нашої збірної продовжилася. Врахуймо, що із 140 атлетів, які отримали путівки на Паризькі ігри, 18 входили до складу футбольної команди. 

І все ж навіть із цією найменшою, якщо порівняти з попередніми Олімпіадами, цифрою 140 та з урахуванням тих дуже складних, породжених війною, умов підготовки до олімпійських стартів наша олімпійська збірна виступила загалом успішно, посівши в підсумковому медальному заліку Олімпіади 22-ге місце. Врахуймо й те, що багато українських спортсменів зупинилися за крок до п’єдесталу, посівши четверте – шосте місця. Свого часу на Олімпіадах вівся не тільки медальний, а й очковий залік. Якби такий підрахунок зберігся, то й за ці місця спортсменів додавалися б бали до загальнокомандного підсумку: за четверте місце – три очки, за п’яте – два, за шосте – одне.

Але в наші дні головна нагорода, найбільша цінність і найвища мета для кожного учасника Ігор – медаль. І особливо й насамперед – золота. Що ж, з цього погляду ми побачили в Парижі багато українських олімпійців, які стали на цій Олімпіаді зірками першої величини і чиї імена прозвучали в столиці Франції на весь спортивний світ. І серед тих, хто найбільше вразив і захопив, стала знаменита українська шаблістка Ольга Харлан. Це була п’ята для неї Олімпіада, а за кількістю нагород вона стала лідеркою нашого олімпійського спорту. На її прикладі виразно видно, чого на спортивному шляху можна досягти, якщо докладати для цього максимальних зусиль, напружену працю під час безкінечних багаторічних тренувань, непоступливість на змаганнях, наполегливість і волю до перемог.

ЯК ЗДОБУВАЛАСЬ ОЛІМПІЙСЬКА МЕДАЛЬНА КОЛЕКЦІЯ ОЛЬГИ ХАРЛАН

Ольга Харлан – з міста українських корабелів Миколаєва. У фехтувальний спорт прийшла в дев’ять років. Перший тренер – Анатолій Шлікар, хрещений батько Олі. Тренувалась у Миколаєві – спочатку у «Спартаку», а згодом у «Динамо» (тренери Артем Скороход, Гарнік Давидян). Її яскрава зірка зійшла на олімпійському небосхилі ще в 2008 році. Досі в моїй пам’яті той вечір у фехтувальному комплексі олімпійського Пекіна, коли наша команда у складі Ольги Харлан, Олени Хомрової, Ольги Жовнір і Галини Пундик зійшлися у фінальному двобої з командою господарок Олімпіади. Перший поєдинок Харлан був для нас на престрибуні комплексу шоком: лідерка нашого квартету програла його з рахунком 1:5. Але мало хто знав тоді, який у Харлан бійцівський характер. Вона проявила його у найскладніший момент, коли ми поступалися китаянкам 36:40. Їй потрібно було нанести суперниці дев’ять точних ударів, а китаянці – лише п’ять. І Ольга блискуче справилася з цим завданням.

«Ми на Олімпіаді вірили в свої сили, і для нас не було великої різниці, в кого вигравати. Якщо ми перед цим перемогли росіянок, то чому не можемо виграти у США? Якщо перемогли фехтувальниць США, то чому не спроможні виграти в китаянок? На початку поєдинку з командою Китаю ми чомусь «зжалися», а в такому стані фехтування зовсім інше. У китайській збірній дуже сильні суперниці. Причому всі лівші. Одна з них, Бао, виграла перед Олімпіадою гран-прі Кубку світу. Тан, яка фехтувала зі мною останньою, теж одна з найсильніших у світі. Вона виграла підряд п’ять міжнародних турнірів, була чемпіонкою світу і срібним призером Ігор в Афінах. З ними я фехтувала, намагаючись не допускати помилок. В останньому бою вже моя суперниця була скованою. Вона розуміла, що ось-ось може у мене виграти, і почала рухатися по-іншому, ніж до цього, не в характерній для себе манері. Я це вловила і цим скористалася. Коли ми нанесли одна одній заключні удари, то я подумала, що суддя зарахує укол або їй, або нікому. Але коли він підійшов до помосту, мені стало ясно, що він прийме другий варіант. Ну, а потім був заключний обмін уколами: я свій зробила на якусь мить раніше».

В олімпійському Лондоні 2012 року Ольга Харлан не пройшла до фіналу індивідуальних змагань шаблісток через те, що не вдалося реалізувати тактичних задумів спортсменки та її наставників. Але й у поєдинку за бронзу не все складалося так, як вона хотіла. На початку Ольга поступалася чемпіонці двох останніх Олімпіад американці Маріел Загуніс. Але оговталася, мобілізувалася і провела кінцівку бою під свою диктовку. Погодьтеся, виграти після пекінського золота другу, хай навіть бронзову, нагороду – це неабияке досягнення. «Звичайно, хотілося завоювати золоту медаль, але я рада і бронзовій. – сказала вона нам у мікст-зоні. – Думаю, що й мої друзі та рідні, всі, хто за мене уболівав, теж раді цій нагороді. У Пекіні ми завоювали золото у складі команди. Тепер довелося виступати одній. І це важче. Мені дуже хотілося, щоб у Лондон поїхали інші наші спортсменки, мої подруги. Знаю, що вони вболівали сьогодні за мене. Шкода, що на відстані. Під час бою за третє місце у мене був непростий момент, коли я поступалася. Але я тоді сказала сама собі, що не повинна програти, що я сильніша».

Новим олімпійським орієнтиром для Харлан стала Олімпіада в Ріо-де-Жанейро. Там вона знову виграла бронзову нагороду в індивідуальному змаганні шаблісток. Але за чотири роки, які минули після Лондона, Ольга привчила всіх до перемог – і на чемпіонатах світу, і на першостях Європи. Причому не тільки в командних, а й в особистих змаганнях. Тому і її наставники, і спортивні керівники різних рангів, і мільйони уболівальників в Україні чекали від Ольги золотого тріумфу. Зайве говорити, як це тисне на спортсменку. І невипадково під час нашої з нею першої зустрічі у мікст-зоні – через лічені хвилини після перемоги у поєдинку за бронзу – Ольга не могла стримати сліз, а відтак і відповісти на наші запитання.

Навіть коли вона удруге – уже після урочистої церемонії підійшла до нас, то й тоді на її очах час від часу з’являлися сльози – як свідчення нервового перенапруження після щойно завершених змагань. Поруч з нами у мікст-зоні стояв монітор, на якому повторювалися сюжети з фінальних поєдинків, і Ольга раз у раз поглядала на екран. Вона ще залишалася подумки там, на фехтувальному помості, на яскраво освітленій «сцені», під прицілом теле- і фотокамер, у фокусі уваги сотень глядачів на трибунах і, звісно, під дуже прискіпливим поглядом суддів. У цих умовах бронза Ольги Харлан мала золоту вагу.

Отже, знову третє місце. Але були ще командні змагання, в яких наші шаблістки стали срібними призерками. Після їх завершення Ольга Харлан у мікст-зоні скаже: «У нас підібралась дружна команда, в якій панує злагода і взаємопідтримка. У ній одна за всіх і всі за одну. Це правда: пекінський фінал сьогодні не повторився, але чому б не відбутись йому через чотири роки, на Олімпіаді в Токіо?».

Олена Кравацька, одна із нашої четвірки, до якої також входили Аліна Комащук і Олена Вороніна, теж вважала, що в нашої команди хороші перспективи, виділяючи в ній незаперечне лідерство Ольги Харлан: «Вона вже давно в команді. Ми до неї приєдналися і в неї вчимося. Вона і підкаже, і підбадьорить, і, якщо треба, то й підстьобне».

Однак з Токіо в наших шаблісток, на жаль, не склалося. Збірна України не потрапила на Олімпіаду, не пройшовши кваліфікацію. Сама ж Харлан ліцензію здобула, але в індивідуальному турнірі шаблісток поступилася вже в першому поєдинку з китаянкою Ян Хен’ю – 12:15, хоч і вела після першого періоду 6:2. І це були перші для нашої шаблістки безмедальні Олімпійські ігри.

На роки підготовки до Парижа припала кривава війна, яку розв’язала Росія проти України. Вона зачепила чорним крилом і нашу уславлену спортсменку. Ми пам’ятаємо про інцидент, який стався в липні 2023 року на чемпіонаті світу в Італії. В 1/32-й Харлан перемогла росіянку Анну Смірнову, яка виступала в нейтральному статусі. Ольга після закінчення цього поєдинку відмовилася потиснути росіянці руку. Річ у тому, що росіянка в Instagram висловлювала підтримку російській армії, яка веде агресивну війну проти України.

Через цей інцидент Харлан відсторонили від змагання. Українська федерація фехтування висловила рішучий протест і закликала виключити російську шаблістку зі списку нейтральних спортсменів.

Через дискваліфікацію Харлан могла пропустити Олімпійські ігри в Парижі. Однак через декілька днів після інциденту Міжнародний олімпійський комітет виправив ситуацію. Президент МОК Томас Бах особисто повідомив, що українка дочасно й автоматично отримає своє місце серед учасників Олімпіади.

«Враховуючи вашу унікальну ситуацію, Міжнародний олімпійський комітет забронює для вас додаткове місце на Олімпійських іграх – 2024 в Парижі», – заявив Томас Бах.

Паризька олімпіада стала п’ятою в унікальній спортивній біографії Ольги Харлан. У столиці Франції вона стала володаркою двох олімпійських нагород. Перша з них – бронзова, яка водночас стала першою медаллю українських олімпійців на Іграх у Парижі. Знову бронза в індивідуальному турнірі шаблісток? Так, бо це вже для Харлан – олімпійська традиція. Вона не раз перемагала на чемпіонатах світу та Європи в «індивідуалці». Але тільки не на Олімпіадах. Власне, і третє місце далося нашій шпажистці в неймовірно драматичній боротьбі. Її суперниці, кореянці Чой Себін вдалося перехопити ініціативу, і у другій половині поєдинку розрив на її користь становив шість уколів (5:11). Їй залишалося нанести тільки чотири точних удари. І тут сталося щось неймовірне, те, що можна назвати феноменом Ольги Харлан. Вона провела шість невідпорних результативних атак – і рахунок став нічийний. Навіть більше, наступною атакою вона вийшла вперед – 12:11. Кореянка дещо оговталася, але нашій спортсменці вдалося довести матч до своєї перемоги – 15:14.

А потім було завойоване командне золото. У Парижі повторено Пекін. Причім події у фінальному поєдинку розвивалися майже за «пекінським сценарієм». З тою тільки різницею, що у фіналі нашим шаблісткам протистояла команда Південної Кореї. На шляху до фіналу наші спортсменки – Ольга Харлан, Юлія Бакастова, Олена Кравацька та Аліна Комащук – впевнено переграли збірні Італії (45:37) та Японії (45:32).

Проте вирішальний бій за золото виявився для українок важким і драматичним. Лідерство в ньому змінювалося, але на фінішній прямій кореянки досягли в рахунку відриву у три уколи – 40:37. Арифметика проста: нашій команді потрібно провести вісім результативних атак, кореянкам – лише п’ять. На фехтувальній доріжці – лідерка нашої команди Ольга Харлан. Вона не тільки зрівнює рахунок, а й забезпечує нашу перемогу 45:42. Відразу після змагань у коментарі для «Суспільного. Спорт» Ольга зізналася, що у фінальному поєдинку вони були розслабленими. Говорили собі, що можемо, а не повинні це зробити. Не хотіли себе накручувати, хотіли фехтувати. Говорячи про свої 16 років олімпійської кар’єри, наша уславлена спортсменка з усмішкою додала: «Харлан залишається, команда міняється? Не вірю, що це відбувається. Ми і з тією командою, що була в Пекіні, спілкуємося, ми всі й досі команда. Це їхня медаль також… Знаємо одне: підняли вище український прапор, співали гімн. Ця медаль – для наших захисників і захисниць».

Є З КОГО БРАТИ ПРИКЛАД

Ми розповіли про Ольгу Харлан, нашу легендарну спортсменку, яка в Парижі здобула для нашої збірної, для всієї країни дві нагороди і так із шістьма олімпійськими медалями стала рекордсменкою серед олімпійців незалежної України. Чудовий приклад для наслідування в житті і спорті!

Відрадно, що в Парижі з’явилися нові приклади та зразки українських перемог. Срібло Токіо поміняв на золото Парижа наш боксер Олександр Хижняк, невтримний «полтавський танк», як назвали його журналісти.

Перед самими Олімпійськими іграми встановила світовий рекорд у стрибках у висоту (2м 10 см), а в Парижі підтвердила своє лідерство в цьому виді спорту Ярослава Магучіх.

У секторі для стрибків її підтримала бронзовою нагородою українська висотниця, переможниця і призерка багатьох міжнародних турнірів Ірина Геращенко.

До срібла Токіо додали медалі таких же достоїнств наші веслувальниці на байдарках і каное Людмила Лузан і Анастасія Рибачок.

На другу сходинку олімпійського п’єдесталу вдруге після Ріо піднявся наш стрілець Сергій Куліш. Він би, мабуть, і в Токіо був з медаллю, якби там помилково не вцілив, замість своєї, у мішень сусіда.

Дуже близька до перемоги була в турнірі вільної боротьби Ірина Коляденко. Але й друге місце є її безперечним успіхом.

Як і в Токіо, другу срібну медаль завоював у столиці Франції наш борець у греко-римській боротьбі Парвіз Насібов.

У надзвичайно гострій конкуренції провідних гімнастів світу зумів посісти друге місце у вправах на брусах Ілля Ковтун.

З іменем Михайла Кохана, який виграв у Парижі бронзову медаль, ми пов’язуємо надії на повернення наших перемог у метанні молота.

І, звичайно ж, ми захоплені завоюванням третього місця борцем греко-римського стилю Жаном Беленюком.

Адже ця нагорода стала третьою в його блискучій спортивній кар’єрі: до цього було срібло Ріо-де-Жанейро і золото Токіо (в японській столиці він завоював для України єдину медаль найвищої проби).

Так, цього разу в активі збірної олімпійців України – 12 медалей. Менше, 11, було в Ріо. Щодо трьох золотих нагород, то це більше, ніж у Ріо й Токіо, і стільки ж, як було здобуто в Сіднеї. Як уже мовилось, багато наших спортсменів зупинилися за крок-два до омріяного п’єдесталу. Багатьом атлетам, за їхніми словами, завадили травми, хвороба, інші обставини. Звісно, не обійшлося й без того, що чимало спортсменів виявилися неготовими до стартів у спорті вищих досягнень. Аналіз їхньої участі в Олімпіаді, як і всієї нашої збірної в Парижі, ще належить зробити фахівцям.

Головне ж, що Україна не загубилася на цьому величному і яскравому святі спорту в олімпійському Парижі, що її повпреди достойно змагалися серед найсильніших атлетів планети і гідно представили там нашу незалежну Україну, що воює зі знавіснілим ворогом. На честь найдостойніших із них у столиці Франції тричі звучав гімн України і 12 разів піднімали наш прапор.

Михайло Сорока, журналіст з акредитацією на десяти Олімпіадах

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства