Цього року до складу національної збірної команди України на Іграх Нескорених, що саме тривають у Канаді, увійшли 35 військовослужбовців та ветеранів, які зазнали травм, поранень або захворювань під час або внаслідок виконання службового обовʼязку. Це найбільша кількість українських учасників за всю історію проведення заходу. Капітаном нашої команди став уродженець Харківщини Олексій Тюнін, який влітку 2023-го року втратив ногу внаслідок поранення, отриманого під час боїв поблизу Андріївки.

В інтервʼю Укрінформу Олексій розповів про важливість Ігор Нескорених для реабілітації ветеранів, всеосяжний дух побратимства і неймовірно теплий прийом нашої команди.

МИ ДОВОДИМО, ЩО ШЛЯХ ВІДНОВЛЕННЯ – РЕАЛЬНИЙ

- Попри те, що Ігри Нескорених проходять уже всьоме, про них знають менше половини українців. Як ви дізналися про цей міжнародний захід із адаптивних видів спорту і що спонукало вас подати заявку на участь?

- Я дізнався про нього у центрі протезування від товариша. Він порадив мені подати заявку, пояснивши, що це не лише спорт, а й можливість класно провести час. Спочатку я сприйняв це скептично, адже не повʼязував себе зі спортом, але вирішив усе ж спробувати. У відбірковому таборі я обрав лише один вид спорту – плавання й загалом дійсно дуже приємно провів час.  Після його закінчення у мене склалося враження, що на цьому моя “спортивна історія” завершується. Тому для мене стало приємною несподіванкою почути власне імʼя під час офіційної церемонії оголошення складу національної збірної команди України на Іграх Нескорених. Тоді я зрозумів, що історія лише починається. 

- Розкажіть детальніше, як проходить процес відбору?

- Кожен охочий може подати заявку, процес простий і зрозумілий. Звісно, потрібно надати пакет документів, але організатори завжди на зв’язку для допомоги.

Перший етап – це спортивний табір, де знайомлять із видами спорту. Потім – відбіркові змагання, після яких формується команда. Далі починається підготовка – ми збиралися на тренувальні збори кожного місяця протягом пів року, де відпрацьовували навички залежно від дисципліни.

- За яким принципом учасників розподіляють між видами спорту?

- Кожен сам обирає собі дисципліни спочатку на відбірковому етапі, а потім ще раз після формування команди. При цьому враховуються різні квоти, особливо у зимових видах спорту, які цього року представлені на Іграх уперше.

Тут діє правило “один спорт на одного учасника”, тобто, якщо обираєш, скажімо, гірські лижі, не можеш виступати в біатлоні, сноуборді чи інших зимових категоріях.

- Цікаво дізнатися, як ви стали капітаном команди?

- Це цілковито демократичний процес, адже команда сама обирає капітана шляхом голосування. Варто розуміти, що тут ідеться не про командирство, а радше про комунікацію. Учасники команди – дорослі, сильні люди, які самі можуть підтримувати одне одного.

Основний обовʼязок капітана – винести прапор на церемонії відкриття, що стало для мене великою честю.

- Коли український прапор винесли на арену під час церемонії відкриття, усі 40 тисяч глядачів піднялися і зустріли команду оплесками. Що ви відчували у той момент?

- Гордість і відповідальність. У цей момент я думав про побратимів – тих, хто ще у шпиталях, хто отримав поранення, хто воює. Для них це доказ, що шлях до відновлення реальний.

Для мене особисто це була нагода віддячити тим, хто боронить країну й дає нам змогу тренуватися й бути тут.

ЦЕЙ ДОСВІД ПЕРЕКРЕСЛИВ УСІ СКЛАДНІ МОМЕНТИ МИНУЛОГО

- У чому загалом важливість участі в Іграх Нескорених?

- Це про перемоги над собою і життя, що складається з досягнень. У складні моменти цей досвід надихатиме рухатися вперед.

На міжнародному рівні це також важливо – ми демонструємо світові силу духу і незламність, попри війну та поранення.  Ми отримали бойові травми, але не здалися, продовжуємо жити і досягати нових вершин. Інші країни нас підтримують і поважають, розуміючи масштаб нашої боротьби.

- Ігри щойно почалися й триватимуть до кінця тижня. Які у вас очікування від них?

- Найголовніше не медалі, а емоції та мотивація для кожного учасника. Ці переживання заряджають на майбутнє, допомагають у реабілітації та адаптації до нового життя.

Особисто для мене враження від церемонії відкриття перекреслили усі складні моменти минулого – усе, що було до цього, тепер неважливе.

- Зважаючи на загальну дружню атмосферу заходу, якими є стосунки між командами? Це суперництво чи партнерство?

- Жодного жорсткого суперництва – всі ми побратими, бо маємо схожий бойовий досвід. Ми спілкуємося, підтримуємо один одного, обмінюємося сувенірами та просто дружимо. У командних видах спорту змагаємося на максимум, але без неприязні.

- У яких побутових умовах ви проживаєте й змагаєтеся у Канаді?

- Враження неймовірні! Канада приймає нас на найвищому рівні – це масштабна подія, повні трибуни людей. Умови проживання чудові, забезпечення бездоганне, транспорт і волонтери допомагають у всьому. Відчувається турбота і підтримка.

- Чи плануєте вже брати участь у наступних Іграх у Великій Британії?

- В Україні після участі в Іграх Нескорених ти більше не можеш змагатися повторно, щоб дати шанс іншим ветеранам. Але цей досвід – на все життя. Він дає новий старт і стає потужним поштовхом для подальшого розвитку.

БАЙДУЖІСТЬ У МИРНИХ МІСТАХ  БЕНТЕЖИТЬ

- Хочу ще поцікавитися вашим особистим досвідом адаптації до цивільного життя після понад року на фронті. Що було найважчим після повернення з війни до мирного міста?

- Виникають певні моменти, але я би не сказав, що вони критичні й постійні. Один із них – це відчуття сорому. Іноді, коли я перебуваю в умовно спокійному Києві, маю змогу випити кави, поїсти, посидіти в теплі, відпочити в ліжку, я все одно розумію, який шлях у цей час проходять мої знайомі й побратими. Стає трошки соромно, і відчуваєш себе не дуже комфортно.

Наступний момент – це байдужість. Коли бачиш  у людях загальну відсутність навіть мінімальної дотичності до того, що відбувається, це трошки напружує.

- До України зараз прикута увага всього світу. Чи відчуваєте тут підтримку людей стосовно себе як представника України, а не лише як учасника Ігор Нескорених?

- Так, абсолютно. Відчувається підтримка звичайних канадців, коли просто гуляєш містом. Люди вітаються, коли бачать, що ти з України, кажуть "Слава Україні", усіляко заохочують і підтримують, а коли дізнаються, що ти ще й береш участь у Іграх Нескорених, то стають ще привітнішими.

Ванкувер загалом виявився дуже дружнім містом. Якщо чесно, то слова вдячності ми тут чуємо частіше, ніж в Україні.

Я не можу сказати, що в Україні цього немає – там теж лунає підтримка, я особисто її відчував, перехожі дякували мені багато разів. Але все ж якщо порівнювати, то тут цього більше.

- Яким чином повномасштабна війна змінила вас духовно?

- Я почав простіше ставитися до життя і перестав вважати його чимось постійним. Багато людей думають, що життя триватиме вічність, але насправді воно може обірватися в одну мить.

Я зрозумів, що важливим є саме цей момент, у якому ми перебуваємо. Все, що від нас залежить, – це наповнювати цей момент подіями, емоціями, які приносять нам користь і задоволення. Не варто відкладати щось на потім, адже «потім» може не настати. Тому потрібно використовувати кожну можливість, яка приносить радість і заряджає енергією, щоб потім ділитися цією енергією з іншими.

Не слід чекати ідеального моменту, боятися чи сумніватися – це зайве.

- Насамкінець хотів спитати, чи ви вже мали змогу зустрітися з ідейним натхненником Ігор Нескорених британським принцом Гаррі?

- Поки не випало такої нагоди, наші шляхи ще не перетнулися. Але я вже мав честь виносити прапор, а в нас у команді є ще 34 людини – хай вони з принцом спілкуються, адже треба почесті розподіляти рівномірно.

Максим Наливайко, Ванкувер

Фото: Invictus Games та o_tiunin/Instagram